Шлях Росії — це постійна експансія: експерти провели історичні паралелі

Як і в часи Сталіна, так і тепер Росія намагається руками Кремля та армії знищити українську державність разом з жителями України. У 30-х роках минулого століття це був Голодомора тепер — це війна усіма методами, якими користується Кремль.

Україна провела 90-ті роковини Голодомору 1932-1933 під гаслом “Пам’ятаємо. Єднаємось. Переможемо”. У вікнах мільйонів українців 26 листопада горіли свічки — на згадку про тих, чиє життя забрала створена комуністичним режимом трагедія.

У 2010 році Апеляційний суд Києва довів геноцидний характер Голодомору та намір Сталіна та його соратників знищити частину української нації. Верховна Рада 2006 року офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним. Деякі країни вже ухвалили рішення про визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом. Росія заперечує геноцид українського народу.

Як і раніше, російське керівництво не хоче визнавати існування українців як окремої нації. Історики, політологи та адвокати в ефірі телевізійного каналу FREEДOM проводять паралелі між діями Москви тоді і зараз.

Ніколай Полозов, адвокат

— Те, що відбувається, має назву — геноцид, як у часи Сталіна, так і зараз. У цьому випадку Росія намагається знищити українську державність, український народ руками Кремля та російської армії. Ця спроба в минулому забрала багато мільйонів людських життів. Поточна спроба займає значну суму. Ми говоримо про сотні тисяч. І, звичайно, ніхто не думав, що в 21-му столітті це можливо. Тому в цьому випадку я впевнений, що і Україна, і українці витримають цього разу і здолають цю гідру.

Яна Примаченко, історик

— Голодомор був геноцидом українського народу. І те, що зараз відбувається на території України, також є геноцидом — він має всі класичні ознаки конвенції про геноцид (Конвенція ООН про геноцид 1948 року, — ред.). Тобто Росія знищувала українців у 1932-1933 роках. Росія зараз робить те саме в Україні. Тобто, це геноцидна війна, руйнівна війна.

Чому тут неможливо досягти компромісу? Досить послухати заяви Путіна, що Росія готова битися 20 років. Тобто Путін готовий знищити Україну — ця російська ненависть, російська експансія настільки сильна, що їм потрібно поглинути країну. Знову ж таки, їм потрібні ресурси: людські та семантичні. Чому? Тому що Росія нічого не виробляє. Росія має таке ж ставлення до людей, що і до нафти та газу. Ми бачимо, що російське суспільство приймає таке ставлення до себе, оскільки зазнає масової мобілізації, що вже стосується кожного росіянина. До цього вони намагалися не помічати війну в Україні. Вона призвела не до опору, а до втечі. І це кардинально відрізняє українців від росіян. Той факт, що навіть у 2014 році Україна піднялася і не дозволила диктатору Януковичу створити щось подібне. Що зараз відбувається в Росії? Це кардинально велика різниця. Тому, звичайно, Російська імперія та її експансія не зупиняться в Україні.

Андреас Умланд, аналітик Стокгольмського центру Східноєвропейської студії

— Так, дійсно, є очевидна аналогія в тому, що цивільне населення України стає жертвою імперської політики, як тоді, так і сьогодні. Просто використовуються різні інструменти та підходи. Але насправді є велика схожість. І хоча навколо питання про Голодомор є різні думки вчених, які сперечаються про причини голоду та чи є це геноцидом.

Що стосується сьогоднішніх дій, я не бачу такої суперечки. З боку різних вчених, як адвокати, так і політологи та історики мають єдину думку, що Росія влаштувала геноцид в Україні.

Тим не менш, існує все ще суперечка істориків щодо Голодомору, адже голод був у Російській соціалістичній республіці та Казахстані тощо. Там є різні думки, це можна визнати. Але що стосується сьогоднішніх подій, я не бачу такої незгоди щодо геноциду іншого характеру того, що робить Росія. Бомбардування цивільної інфраструктури, знищення цивільного населення, депортації, фільтраційні табори — це все геноцид.

Ілля Пономарьов, колишній депутат Державної думи

— Цілком очевидно, що наявне російське керівництво, як і чимало інших попередніх правителів Росії, Радянського Союзу, не бачило і не розуміло існування України як окремої нації. Вони заперечують право українців на повноцінну мову. Але яка різниця для нас, що вони думають? Просто треба стояти на своєму. Мені здається, що зараз Збройні сили України більш ніж чітко показують свою думку з цього приводу, і, як мені здається, вони роблять достатньо, щоб гарантувати, що 1932-1933 роки більше ніколи не повторяться в Україні.

Владислав Гриневич, кандидат історичних наук, доктор політології

— Російська імперія — радянська, путінська — намагається повернути Україну у своє лоно шляхом знищення ідентичності українців. Тому тут очевидні паралелі із роками геноциду. І це видно неозброєним оком усьому світу. Саме тому, я думаю, перспектива того, що заклик президента Зеленського до того, щоб якнайбільше країн визнали Голодомор геноцидом українського народу, є очевидним і для багатьох політичних діячів. Німеччина, я думаю, намагається і найближчим часом проголосить Голодомор геноцидом українського народу. І багато інших країн, я гадаю, підтягнуться.

Читайте також: День пам’яті жертв Голодомору: чому Росія прагне повторити трагедію минулого (ВІДЕО)

Ярослав Божко голова, Центру політичних досліджень “Доктрина”

— Я бачу паралелі, але вони в цьому випадку символічніші. І що важливо, українська сторона знайшла можливість адекватно використати для себе цю ситуацію з міжнародною продовольчою кризою як інструмент донесення українського інтересу до всього світу. Бо як би нам не хотілося, війна Росії з Україною — це виклик, який має насамперед значення для України. Водночас для глобального порядку денного нам потрібна якась ширша тема, яка зможе раціонально обґрунтувати нашу цінність ЗМІ та зможе показати, чому безпечна, незалежна вільна Україна є для всього світу найкращим вибором, незалежно від того, цей світ із Заходом чи не з ним, це демократичний світ чи якийсь інший.

Тут спроба обіграти тему продовольчої безпеки справді для мене особисто виглядає, як дуже креативний перебіг української влади. Тут, безумовно, варто похвалити наших політиків, які наважилися на такий крок. І тут ми дуже чітко прив’язуємо те, що не може бути просто абстрактної продовольчої безпеки. Для неї мають бути певні передумови, які, у тому числі, полягають у мирі, безпеці, на засадах територіальної цілісності України, у реалізації її національних інтересів, у припиненні війни на українських умовах, що, безумовно, залишається дуже важливим. І за допомогою продовольчої тематики ми даємо додатковий сигнал: ми показуємо, чому це важливо не тільки для нас, а і для країн третього світу, які, можливо, не замислювалися так багато про цінності демократії, непорушність міжнародного права, важливість збереження міжнародно-визнаних кордонів і таке інше.