Незабуті герої: як українці рятували євреїв від Голокосту під страхом смерті (ВІДЕО)

Сьогодні, 14 травня, День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. За даними ізраїльського національного державного меморіалу Катастрофи (Голокосту) і Героїзму Яд Вашем, Україна посідає четверте місце за кількістю Праведників народів світу. Детальніше про українців-праведників розповідає телеканал FREEДОМ.

Після невдалого путчу проти Веймарської республіки Адольф Гітлер написав перший том “Mein Kampf” (“Моя боротьба”). Його опублікували 1925 року. Наступного року в пресі з’явився другий том. У цій книзі Гітлер описав свій расистський, антисемітський світогляд. Ці ідеї стануть основою ідеології Німеччини після того, як 1933 року лідер “Націонал-соціалістичної робітничої партії” (НСДАП) став канцлером. Пізніше “Mein Kampf” назвуть найнебезпечнішою книгою у світі.

Друга світова війна, яку Німеччина разом із союзниками розв’язала 1939-го, принесла не тільки руйнування й окупацію, а й геноцид — знищення людей за національною ознакою. Євреям у нацистській ідеології була відведена особлива роль: їх призначили головними ворогами Рейху. На сайті меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем пишуть, що Гітлер був упевнений, що масові вбивства євреїв це “божа справа”.

“Він з юних років виношував власну расистську стратегію. Одним із перших його кроків на посаді канцлера Третього Рейху стало вигнання євреїв із німецького суспільства. Він відібрав у них усі права, позбавив громадянства, заборонив одружуватися з німцями та поступово дійшов висновку, озвученого на Ванзейській конференції, де було вирішено завершити тотальне знищення єврейського народу”, — розповів у коментарі “Голосу Америки” рабин, засновник Центру Симона Візенталя в Лос-Анджелесі Марвін Гаєр.

З 1939 по 1941 рік німецькі війська окупували країну за країною в Європі, наближаючись до західних кордонів Радянського Союзу. В червні 1941-го війська німецької коаліції увійшли на територію нинішньої України, а тоді — Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).

“Режим щодо місцевого населення, а особливо щодо євреїв, різнився в Західній Європі та на території України. Те саме стосувалося і ставлення до тих, хто намагався врятувати євреїв. Якщо взяти, наприклад, Голландію, то нацисти ставилися до голландців практично як до арійців, і якщо хтось із них допомагав євреям, голландця могли оштрафувати, заарештувати або посадити до в’язниці. Навпаки, будь-який українець, який надав допомогу євреям, підлягав знищенню разом з усією своєю сім’єю — це було прописано в наказах і доведено до відома місцевого населення”, — зазначає директор Українського інституту вивчення Голокосту “Ткума”, член Міжнародної Освенцимської ради Ігор Щупак.

У другій половині липня 1941-го німецька нацистська верхівка взялася за окуповані східні території. У Другій світовій війні було вбито шість мільйонів євреїв, чверть із них — в окупованій УРСР.

“Коли Київ був захоплений німцями, майже одразу після цього окупаційна влада повісила оголошення: “Усі жиди міста Києва та його околиць повинні з’явитися в понеділок, 29 вересня 1941 року, о 8-й годині ранку на ріг вулиць Мельникова і Дегтярівської (біля кладовищ)”. І багато хто повірив, що їх переселятимуть в інше місце, де проживатимуть євреї”, — розповідає професор Київського політехнічного інституту (КПІ) імені Ігоря Сікорського Юрій Зайченко.

Професор Юрій Зайченко — син праведниці народів світу Ніни Гудкової. Вона народилася 1908 року, здобула вищу медичну освіту і влаштувалася на роботу в дитячий садок, який пізніше став інтернатом. Під час окупації Києва Ніна прихистила десятки сиріт і ховала в інтернаті єврейських дітей.

“Вона дуже переживала: не дай боже хтось зі співробітників скаже, що там ховаються діти — її тут же розстріляли б. Але всі виявилися чесними та добрими. Жодного разу, коли приходили німці чи поліцаї, хоча вона й ризикувала, ніхто не видав, що там ховаються єврейські діти”, — каже чоловік.

Одним із врятованих Ніною Гудковою був Цезар Кац. Трирічний хлопчик жив із братом, бабусею, татом і нянею в центрі Києва. Після початку війни батька мобілізували, а бабуся і старший брат евакуювалися. Так сталося, що Цезар із нянею залишився в Києві. Дитині загрожував розстріл у Бабиному Яру, але няня врятувала її.  А пізніше відвела малюка в інтернат, яким завідувала Ніна Гудкова.

“Вона відвела його і дала записочку “Вася Фомін”. І так він став Васею Фоміним і став жителем дитячого будинку. А мати — у неї було багато єврейських дітей — усім вона змінила документи дівчаткам. А як бути з хлопчиками? Якщо прийдуть поліцаї, вони побачать їх, захоплять, і їй буде дуже погано. І вони вирішили їх ховати в погребі”, — розповідає син праведниці Бабиного Яру Юрій Зайченко.

До кінця окупації Цезар Кац разом з іншими єврейськими дітьми був під захистом Ніни Гудкової. Пізніше його всиновила сім’я Василя і Берти Михайловських. Через роки Цезар і Ніна зустрілися, почали спілкуватися. Чоловік зібрав більше відомостей про своє дитинство і наприкінці 1980-х написав про це статтю. До виходу матеріалу в світ Ніна Гудкова нікому не розповідала про те, як рятувала дітей.

“Він про все це написав, була опублікована стаття в газеті “Хрещатик”. Інші люди теж це підтвердили — батьки тих дітей, яких мама ховала і врятувала, єврейських дітей. Після цієї статті, де він розповів свою історію, історію, як його врятувала Ніна Гудкова, їй було надано звання Праведниці Бабиного Яру”, — згадує професор КПІ Юрій Зайченко.

На жаль, до цього моменту Ніна Гудкова не дожила. Як і до отримання почесного звання Праведниці народів світу.

“Мама вважала, що, як і всі чесні люди, зобов’язана була врятувати тих, кого могла, — це було її обов’язком, навіть ціною власного життя. Вона була дивовижною людиною, і її метою було лікувати й рятувати людей — це стало її девізом”, — наголошує син Ніни Гудкової.

А от директор Українського інституту вивчення Голокосту “Ткума”, член Міжнародної Освенцимської ради Ігор Щупак наголосив, що ті, хто героїчно рятували євреїв під час Другої світової війни — це виняткові люди.

“Я хочу підкреслити, що цей порятунок був винятковим явищем. Коли хтось починає підраховувати, скільки євреїв було знищено, скільки було врятовано. Ви розумієте, просто бути свідком чогось і не звертати увагу на щось, набагато легше, і так поводиться переважна більшість людей. Героїзм не може бути масовим явищем. Ось знаєте, радянський міф про масовий героїзм радянських людей. Це маячня. Не може бути героїзм масовим”, — коментує він.

На заході окупованої УРСР євреїв збирали в гетто, а після — масово вивозили в концентраційні табори на території Польщі.

Волонтерка Юлія Голденберг розповідає про свою бабусю, Цилю Олександрівну. Вона народилася і жила у Вільнюсі. Коли Литву окупували німецькі війська, дитину Цилі вбили, чоловіка відвезли в невідомому напрямку, а її разом із батьками відправили в гетто.

“Вона була у вільнюському гетто разом зі своїми батьками, які там і померли. Єдиний, хто вижив із сім’ї, був її брат, який пішов до лав радянської армії для того, щоб захищатися від фашистів. Але він вижив, а його дружина і діти загинули під час Голокосту“, — каже Юлія.

Після цього Цилі Олександрівні довелося побувати в кількох концтаборах у Польщі. Серед них — Майданек.

“Бабусю врятував поляк, якого вона потім шукала все своє життя і, на жаль, не змогла знайти. Вона знала тільки його ім’я і вона весь час дуже переживала через це. Вона ніколи нічого особливо не розповідала. Уже дідусь потім, коли її не стало, багато чого розповів. У неї було намисто з дуже великих перлин, дуже цінне. Це єдине, що вона змогла зберегти в гетто, а потім у концтаборі якимось дивом. І вона давала своєму рятівникові по одній перлині час від часу. Він їх не використовував для себе, а продавав і приносив їй їжу та одяг”, — розповідає Юлія Голденберг.

Циля Олександрівна досконало володіла шістьма мовами, тому її використовували як перекладачку. А ще, вона була практикуючим лікарем. Розгром нацистської армії приніс їй не лише свободу, жінка зустріла свого майбутнього чоловіка.

“Уже 1944 року її визволив мій дідусь, який командував одним із підрозділів Червоної армії. Дідусь був із України”, — пояснює внучка Цилі Олександрівни.

Залишок життя врятована жінка прожила в Києві. Тепер її онука Юлія займається благодійністю, особливе місце в її діяльності посідає допомога Праведникам народів світу.

“Кожна історія порятунку і ті, які закінчилися жахливо, і ті, які мають чудовий кінець, вони дійсно заслуговують на Голлівуд, правда. Кожна історія — це щось дивовижне. Ми їх збирали й вони унікальні”, — ділиться волонтерка Юлія Голденберг.

За офіційними даними Яд Вашем, 2 707 праведників світу — це українці. У меморіальному комплексі історії Голокосту визнають, що цифри навряд чи відповідають дійсності. Адже вивчення Шоа (Катастрофи єврейського народу) у країнах Західної Європи розпочалося одразу після закінчення Другої світової війни. А Україна до 1991 року була частиною СРСР — авторитарної держави, в якій подібні дослідження не вітали.

“Те, що Україна посідає четверте місце у світі за кількістю Праведників народів світу, — справді унікальний феномен. Відомо, що багато праведників, які рятували євреїв на території Галичини й Західної України, занесено до польського списку. Можна тільки гадати (хоча мені не хотілося б цього робити), скільки відсотків від реального числа українських праведників ми знаємо — можливо, лише 10-20% від їхньої справжньої кількості. Це цілком зрозуміло”, — зазначив директор Українського інституту вивчення Голокосту “Ткума” Ігор Щупак.

Лише після здобуття Незалежності українці змогли вільно вивчати свою історію. Україна першою з числа колишніх республік Радянського Союзу почала обов’язкове вивчення Голокосту в загальноосвітніх школах.

Читайте також: День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни: що важливо знати