Сьогодні о 13:36
Україна ввела санкції щодо Олександра Лукашенка. Указ опублікований на сайті Офісу президента України. У Міністерстві закордонних справ ці заходи назвали необхідною та адекватною відповіддю на гібридні загрози та загрози безпеці з боку Білорусі не лише для України, а й для всієї Європи.
Санкційні обмеження проти диктатора
Олександр Лукашенко вже давно проміняв суверенітет Білорусі на недоторканність і непорушність особистої влади. Він не лише дав добро на використання території країни для повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, а й допомагає Москві постачати війська й обходити санкції. Білорусь збільшує свою участь у масштабуванні та затягуванні війни, заявив президент України Володимир Зеленський.
“Понад 3 000 підприємств Білорусі поставлені на службу російській війні і постачають техніку, обладнання та компоненти, які віднесені до категорії критично важливих. Зокрема, це й компоненти для виробництва ракет, які тероризують наші міста і села. Триває і розвиток інфраструктури для розміщення на території Білорусі ракет середньої дальності — “Орешника”, що є очевидною загрозою не лише для українців, а й для всіх європейців”, — написав у Telegram глава держави.
18 лютого Україна ввела санкції щодо білоруського диктатора. Усього в пакеті — 17 обмежувальних заходів, більшість із яких діятимуть протягом 10 років, а деякі — безстроково. Серед них — блокування активів, повне припинення транзиту ресурсів, польотів і перевезень, запобігання виведенню капіталів, обмеження заходу суден в українські порти і територіальні води, заборона на придбання земельних ділянок і видачу віз, а також обмеження у передачі технологій, прав інтелектуальної власності та торгівлі.
“Режим у Мінську є співучасником злочину агресії Росії проти України. Він надав свою територію для нападу і продовжує допомагати Москві у її геноцидній війні проти України — ресурсами, компонентами, матеріалами, обходом санкцій і навіть системою ретрансляційних станцій для управління ударними безпілотниками”, — зазначив у соцмережі Х міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
Як повідомив Володимир Зеленський, систему ретрансляторів для управління ударними дронами на території Білорусі росіяни розгорнули в другій половині 2025 року. Це збільшило можливості російської армії завдавати ударів по півночі України. Без допомоги Білорусі Росія не змогла б атакувати енергетичні об’єкти та логістику в цих регіонах.
За даними польської армії, кілька повітряних куль із Білорусі наприкінці січня 2026 року вторглися в повітряний простір Польщі. У Прикордонній службі країни підтвердили, що це були повітряні кулі з контрабандою. Одна з них пошкодила електромережу. Внаслідок цього без світла залишилися жителі кількох населених пунктів.
Роботу аеропорту Вільнюса було призупинено ввечері 17 лютого через так звані метеорологічні зонди з Білорусі, повідомили в кризовому управлінні Литви. Через подібні диверсії аеропорт, розташований приблизно за 30 км від кордону з Білоруссю, призупиняв роботу понад десяток разів з початку жовтня 2025 року.
Якщо не чинити на Мінськ достатнього тиску, ситуація не зміниться, переконані аналітики. Сам Лукашенко відкрито заявляє, що Білорусь завжди орієнтувалася на Росію і в економіці, і в політичній сфері. І немає, на його думку, такої сили, яка “здатна відірвати Білорусь від Росії, а Росію від Білорусі”.
Персональні санкції проти Лукашенка через систематичні порушення прав людини, політичні репресії та підтримку російської агресії раніше запровадили Європейський Союз, США, Японія, Канада, Швейцарія та Нова Зеландія.
Санкції проти Лукашенка в оцінці експертів
Що означають персональні українські санкції проти Лукашенка? Наскільки Білорусь втягнута у війну проти України на боці РФ? Чи зможе Лукашенко уникнути відповідальності за підігравання Кремлю? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
- Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства;
- Павло Латушко, заступник голови Об’єднаного перехідного Кабінету Білорусі, керівник НАУ;
- Юрій Губаревич, голова руху “За Свабоду”.
ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Санкції проти Лукашенка — це сигнал усім можливим союзникам Кремля
— Олександру Лукашенку значний період часу вдавалося ухилятися від більш активної ролі білоруської армії та інфраструктури в агресивних намірах РФ щодо України. До слова, можливості Білорусі у завданні пошкоджень інфраструктурі України значно більші, ніж може здатися.
Тиск на Мінськ з боку Москви, безумовно, є генеральним фактором, який, вочевидь, визначає маневри і дії Лукашенка щодо України.
Якщо згадати 2022 рік, то в медіа дуже часто говорили про білоруську загрозу. Факт руху російських військ на півночі України, зокрема з території українсько-білоруського кордону, супроводжувався постійними побоюваннями. Україна була змушена захищати і зміцнювати північні ділянки кордону, зокрема з боку РБ.
Згодом встановився крихкий баланс, за якого Білорусь начебто не становила суттєвої загрози, зокрема для ЗСУ. Але цей баланс, на жаль, змінився у другій половині 2025 року, це спричинило поки що політичну реакцію з боку України. І, вочевидь, визначення певних закритих протокольних дій на випадок, якщо ситуація вийде за межі стабілізації та стримування, зокрема з боку Республіки Білорусь.
Президент Зеленський запровадив персональні санкції проти Лукашенка. Він же не запровадив санкції проти держави Білорусь, проти органів державної влади чи білоруських підприємств.
Передбачається заморожування і блокування активів, обмеження господарської діяльності, заборона на в’їзд в Україну. Звісно, навряд чи можна уявити, що Лукашенко мав якісь рахунки в українських банках. Тому є глибші причини цього рішення.
15 грудня 2025 року Європейська Рада затвердила додаткові критерії для санкцій щодо Республіки Білорусь, зокрема відповідальність за підрив демократії, співучасть у російсько-українській війні, суттєві порушення прав людини тощо.
Дуже схоже, що українська сторона зараз офіційно розпочала процес вирівнювання своєї політики щодо Білорусі відповідно до трендів, що формуються у ЄС, який у цьому питанні завжди стабільний, особливо якщо ми говоримо про білоруський режим.
Персоніфіковані санкції України проти Лукашенка повинні, передусім, посилити принцип його особистої відповідальності за наслідки для країни від подібного репутаційного удару по міжнародному іміджу. І мають чітко пов’язати цей крок із демонстративною проросійською послужливістю.
Україна таким чином надсилає сигнал про ціну служіння інтересам РФ. Якщо подібні дії здійснюються щодо сателіта або союзника Росії, то всі, хто хотів би активно підтримати Кремль у тих чи інших діях, зазнаватимуть суттєвих економічних обмежень як персонального характеру, так і більш відчутних, зокрема для окремих секторів економіки.
З точки зору військово-технічного співробітництва Білорусь глибоко інтегрована в російський ВПК. Певні процеси розпочалися значно раніше 2022 року, і великий внесок у це зробив крах білоруської опозиції у 2020 році, коли Лукашенко остаточно визначив односторонній вектор військово-технічного співробітництва саме з Москвою.
Навіть спроба активного зближення з Китаєм, яку Лукашенко виношував як противагу Москві, не змогла переламати цю тенденцію.
Напруження навколо Білорусі становить серйозну військово-стратегічну вразливість. І всі подальші дії України повинні співвідноситися з ризиками, що виникають у цьому зв’язку.
Для Зеленського категорично неприйнятною є поїздка до Москви — він про це вже заявив. Кремль же намагатиметься проштовхувати більш вигідне для себе місце зустрічі. Ідеальним другим варіантом для Росії стає Мінськ. Щобільше, це створило б вкрай неприємну для України асоціацію з Мінськими угодами та їх нереалізацією.
Можливо, раптові санкції щодо Лукашенка якраз пов’язані з наміром виключити сприйняття Мінська як компромісного і бажаного майданчика для мирних переговорів.
ВІТАЛІЙ КУЛИК: Лукашенко намагається маневрувати
— У Білорусі є значна частина людей, незадоволених режимом Лукашенка. Багато експертів, глибоко вивчаючи настрої білоруського суспільства, стверджують, що це протестне відчуття лише посилюється. Люди шукають форми — саботаж або способи вираження протесту, які безпосередньо не загрожують їхньому життю.
Безумовно, існує й озброєна опозиція, представлена в Україні, яка веде боротьбу з путінським режимом. Але є й політичний запит на підтримку так званої демократичної опозиції.
Лукашенко ще з 2022 року у розмовах із посередниками висував вимоги про розпуск озброєних формувань білоруських опозиціонерів на території України. Поки зберігалися певні канали комунікації з Мінськом, він постійно передавав сигнали: не допустити появи центрів опозиційної активності на території України. Чинився тиск і в частині створення в Україні потужних інформаційних ресурсів для трансляції на територію Білорусі.
Введення персональних санкцій проти Лукашенка, заяви президента України та низки посадовців свідчать, що курс Києва щодо Лукашенка і його режиму змінюватиметься у бік жорсткішої позиції.
Це необхідно, щоб не було двозначності у відносинах з опозиціонерами та тими, хто виступає проти режиму Лукашенка. Це, по суті, окупаційний режим, нав’язаний білоруському народові РФ і Путіним. Відповідно, боротьба з ним — частина ширшої боротьби проти російської агресії. І це, на мою думку, благородна мета, яку Київ поділяє.
З 2022 року в України зберігалися контакти з Білоруссю. Київ не робив достатніх кроків тиску на Лукашенка та його оточення. Персональні санкції щодо Лукашенка, його чиновників, людей, що брали участь у забезпеченні вторгнення Росії в Україну, запізнювалися.
Щобільше, до 2022 року деякі українські депутати заробляли на “сірій схемі” торгівлі енергією з режимом Лукашенка і публічно виступали на його підтримку. Зараз ці депутати перебувають під слідством, хтось — у СІЗО.
Зміна риторики президента Зеленського та офіційного Києва свідчить, що будь-які неформальні контакти з режимом Лукашенка втратили для України будь-яку “додану вартість”. І це, на мою думку, правильна робота над помилками.
Мінську має бути зрозуміло: будь-які ігри з Москвою, будь-які військові провокації проти сусідів — передусім країн Балтії та Польщі, матимуть наслідки, що значно перевищують вигоди, які Лукашенко може отримати від Путіна.
Розміщення ядерної зброї та інші елементи, якими хизується Лукашенко, його не врятують. У разі участі в провокаціях проти Литви, Польщі чи України режим зіткнеться із симетричною або асиметричною відповіддю, яка може завдати значно більшої шкоди, ніж підтримка з Москви.
Думаю, Лукашенко намагається саботувати деякі дії, наприклад, затягує будівництво російських навчальних баз біля кордонів України, яке триває вже два роки. Він намагається вибудувати стосунки з Вашингтоном, безпосередньо з президентом Дональдом Трампом, хизується цим і намагається “продати” це Путіну. Але відносини з Трампом складно монетизувати, особливо таким політикам, як Лукашенко.
Завдання України — підтримка руху опору, підтримка озброєної опозиції, створення поясу стримування будь-яких провокацій Білорусі та Росії проти країн Балтії, Польщі та України.
Ідея гібридного другого фронту дійсно виношується Москвою. Ми чуємо про коридор у Калінінград, про можливі операції “під чужим прапором” з використанням найманців. Також видно міграційний фактор. Білорусь уже використовувала мігрантів для тиску на Польщу та Литву і продовжує це робити.
Це частина гібридного плану тиску на Європу. Лукашенко має зрозуміти: подібні дії матимуть для нього персональні наслідки. Водночас у нього залишається невеликий простір для маневру, що схожий на м’який саботаж і дозволяє диктатору не втягуватися у пряму участь в агресії.
Так, територія надається. Так, техніка ремонтується, боєприпаси виробляються. Так, російські структури використовують білоруську територію для підготовки. Але політичного рішення про відкриття кордону для нового вторгнення Білорусь поки що не приймає. Якщо це станеться, значить, тиск Путіна буде надзвичайно жорстким.
ПАВЛО ЛАТУШКО: Армія Білорусі не братиме участі у війні проти України
— Я зустрічався у 2022-2023 роках з багатьма українськими народними депутатами, з представниками Міністерства закордонних справ. Пам’ятаю наші конфіденційні розмови про те, чому на тому етапі не було активної підтримки демократичного руху в Білорусі.
Багато політиків виходили з розуміння: якщо зараз продемонструвати чіткий вектор підтримки демократичних сил і прагнень білоруського суспільства, це може спровокувати Лукашенка на дії, які тоді не відповідали б інтересам України. Йшлося про те, що він міг би знову надати територію Білорусі або навіть надіслати свою армію в Україну.
Зараз, я думаю, у Києві вже усвідомили, що така тактика спілкування з Лукашенком не дає ефекту, не приносить результату. З одного боку, Україна зміцнила рубежі на кордоні з Білоруссю. З іншого — стало зрозуміло, що диктатор не змінюється. Він був союзником РФ у цій жахливій війні, таким залишається і, ймовірно, залишатиметься.
Тому проблему потрібно вирішувати в корені. А проблема — у диктатурі всередині країни та самому Лукашенку. Стратегія не повинна будуватися на принципі “не злити”, “не провокувати”, а має бути спрямована на зміну ситуації у Білорусі, якою б складною вона зараз не здавалася.
Я даю мінімальний відсоток ймовірності того, що білоруська армія братиме участь у війні проти України на боці РФ.
З одного боку, у суспільстві достатньо сильна антивоєнна повістка. У білорусів глибоко укорінене уявлення про себе як націю, яка не підтримує насильство і войовничість. З іншого боку, Лукашенко остерігається наслідків для себе, особливо на тлі серйозної економічної кризи.
У 2025 році падіння промислового виробництва склало 1,8%. У сільському господарстві — стагнація, близько 0,2%. А вже у січні 2026 року, за опублікованою статистикою (яку сам Лукашенко озвучив на засіданні уряду), падіння промисловості досягло 3,4%. Сільське господарство продовжує стагнувати. У Мінську падіння промислового виробництва — 13%. Тяжка ситуація і у Вітебській області.
Якщо Лукашенко направить армію проти України, назад до Білорусі повернуться труни. І все це накладається на економічну кризу. Це може спровокувати антивоєнні дії всередині суспільства або призвести до ще більш масового відтоку населення.
За даними ООН, з Білорусі вже виїхали 800 тис. осіб — здебільшого працездатне населення, молодь. Лише у Польщі, за даними Нацбанку, 80% білорусів, що там проживають, молодші 44 років. Це величезний ресурс, який країна втрачає.
Крім того, нещодавно опубліковано доповідь американської розвідки до Конгресу США. У ній зроблено висновок, що Білорусь вже не є союзником РФ. Звучить дивно, адже Білорусь — не союзник, але фактично — придаток Росії.
По суті, у Лукашенка сьогодні майже немає суб’єктності — так вважають американські аналітики. Він надаватиме територію для дій проти України та європейських країн, а системи ППО та військово-космічні сили РФ безперешкодно використовують повітряний простір Білорусі. Ми це бачимо і по дронах, які регулярно заходять із території Білорусі в Україну.
Сьогодні ми спостерігаємо, можливо, мінімальний рівень суб’єктності Лукашенка за понад 30 років його правління.
ЮРІЙ ГУБАРЕВИЧ: Білорусь активно підтримує РФ у війні проти України
— Лукашенко прекрасно розумів, що відбувається з перших днів повномасштабного вторгнення 2022 року. Те, що змінилося у позиції офіційного Києва щодо нього, — це, по суті, вичерпання режиму очікування і надій на те, що він якимось чином одумається і, хоча б для самозбереження, займе більш нейтральну позицію.
На жаль, Лукашенко дуже глибоко зав’язаний у підпорядкованому становищі перед Кремлем. Фактично виконує все, що йому диктує Володимир Путін, залишаючи для себе лише невелике поле маневру, передусім у питанні прямої участі білоруської армії у війні.
За всіма іншими напрямками — повне співучастя. Йдеться не лише про перші місяці війни, коли до серпня 2022 року ракети продовжували літати з території Білорусі. За пів року неможливо було не помітити, що відбувається під носом. Це також допомога російським військовим — лікування, надання полігонів, постачання озброєння різного виду на територію РФ для використання проти України. Це допомога в обході санкцій, постачання санкційних товарів.
Офіційний білоруський режим бачить у війні й власну вигоду. Лукашенка рухають не лише страх перед Путіним і залежне положення, а й можливість заробляти гроші. Навіть якщо ці гроші заробляються на крові громадян сусідньої країни.
Розміщення ракетних систем, розмови про ядерну зброю об’єктивно перетворюють Білорусь на легітимну ціль. Про це говорив і президент Зеленський. Передусім у випадку ескалації зі сторони країн НАТО.
Лукашенко не може не розуміти, які наслідки це може мати для країни. Але він діє виключно у логіці власного виживання. І очікувати, що його поведінка зміниться, складно.
Прикладів співучасті достатньо. Зокрема — вивезення українських дітей та їхнє подальше ідеологічне перевиховання. У цьому Лукашенко є прямим співучасником Володимира Путіна. І відповідальність доведеться нести.
Українські санкції, можливо, не становлять для режиму такої економічної загрози, як санкції країн Заходу. Торговельні відносини фактично припинилися з 2022 року. Персональні санкції Заходу передусім пов’язані зі зберіганням або переміщенням коштів у закордонних банках. Ймовірно, Лукашенко не зберігає активи ні у ЄС, ні в Україні. Але це важливий політичний сигнал.
Санкції — сигнал про те, що розраховувати на безкарність більше не доводиться. Україна демонструє солідарність із демократичними країнами, які вводили санкції саме за співучасть режиму Лукашенка у війні.
Складно сказати, чи приведуть повномасштабні санкції до зміни політики режиму найближчим часом. Санкції ЄС вводяться регулярно, і Білорусь фігурує у пакетах нарівні з Росією. Але за останні чотири роки суттєвих змін у поведінці Лукашенка не відбулося.
Одночасно він сам визнає наявність економічних проблем. У перші місяці 2026 року Лукашенко проводив наради з економічним блоком, влаштовував публічні розбори. Оголошувалися цифри падіння економіки. Звісно, Лукашенко шукатиме винних скрізь, крім себе, але сам факт публічного визнання проблем свідчить, що ситуація тривожить режим.
Його єдиний вихід — виживання за підтримки Російської Федерації та спроби торгувати із країнами так званої дальньої дуги, для яких бізнес важливіший за політичну позицію щодо війни.
Запас міцності у режиму Лукашенка є, але він скорочується.
Край важлива послідовність санкційної політики. Якщо зі сторони США з’являються спроби переговорів і часткового пом’якшення санкцій, навіть якщо вони не дають суттєвого економічного ефекту, — це все одно розширює поле для маневру.
Ті, хто публічно позиціонує себе як опоненти Лукашенка, просувають ідею зняття європейських санкцій в обмін на звільнення політв’язнів. Але тут є серйозна проблема: для диктатора політв’язні — це невичерпний ресурс. Він може звільнити кілька десятків або сотню людей, але на їхнє місце прийдуть нові, з новими тривалими строками.
Лукашенко буде маневрувати, ухилятися, але сигнал зі сторони України свідчить, що простір для маневру звужується, а відповідальність за дії — неминуча.
Згадаймо спроби білоруського диктатора налагодити відносини зі США, готовність приєднатися до ініціатив Дональда Трампа. Він отримав запрошення, але не поїхав. І тут знову проявився фактор Росії. Кремль не хоче подовжувати повідок, на якому тримає Лукашенка. Як тільки з’являються спроби самостійної гри, слід одергування.
Розраховувати на мирну трансформацію режиму вкрай складно. Але однією з його найсерйозніших помилок може стати пряме втягнення Білорусі у війну — відправка військових на фронт, перші масові втрати, обмін ударами. В умовах суспільства, яке нелояльне диктатору, це не гарантує йому безпеки, навіть попри роздуту силову систему.
Читайте також: Політичний шантаж і спроба втриматися при владі: що стоїть за заявами Орбана та Фіцо — думки експертів
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
