Альтернативний парламент та силова боротьба з путінським режимом: підсумки першого з’їзду депутатів РФ в Польщі підбиваємо з організаторами та експертами

З'їзд народних депутатів Росії в Польщі. Фото: golosameriki.com

5-7 листопада в польському селі Яблонна Мазовецького воєводства на північному сході від Варшави проходив І з’їзд народних депутатів РФ 1990-2000 років — як тих, що приїхали з Росії, так і тих, що живуть у вигнанні. Їх об’єднує те, що вони не заплямували себе співпрацею з путінською диктатурою, співучастю у злочинах.

На даному етапі колишні народні депутати мають намір створити тимчасовий орган влади, який буде наділений легітимністю та зможе ухвалювати альтернативні законопроекти. Їхня далекострокова мета — побудувати чесну та вільну державу, без диктатора. Принаймні, про це йдеться на сайті з’їзду, на якому вже опубліковано кілька проектів робочих документів — їх винесли на голосування учасників події. Серед них проект Установчої Декларації Міжнародного Антиавторитарного Союзу.

“Ми визнаємо війну, розв’язану путінським урядом Росії проти України, імперіалістичною, і надаватимемо всі форми сприяння Україні з метою відновлення її територіальної цілісності, покарання винних як військових злочинців та організації повоєнного відновлення країни. Ми вважаємо чинний кремлівський режим одним з основних спонсорів авторитаризму та імперіалізму на пострадянському просторі та в усьому світі, і боротимемося з метою його якнайшвидшого повалення”, — йдеться у документі.

Організатором з’їзду виступив депутат Державної думи Росії 5-го та 6-го скликань Ілля Пономарьов. Він заявив, що нинішній склад російського парламенту, як і попередній, обраний 2016 року, не є легітимним. Адже з 2014 року Росія фактично воює з Україною, а у стані війни проводити вибори забороняє російське законодавство. А також тому, що у виборчому процесі брали участь українські громадяни на тимчасово непідконтрольних Україні територіях, після процесу їхньої паспортизації до РФ.

Тому учасники з’їзду планують створити альтернативний парламент, до якого в майбутньому також зможуть звертатися представники інших держав, у тому числі України. Можливо, цей орган вестиме переговори про майбутнє РФ, уточнив Ілля Пономарьов.

Деталі про делегатів, дискусії та рішення в ефірі телеканалу FREEДОМ повідомила журналістка Наталія Малишко з місця подій.

“З’їзд російської опозиції відбувається в передмісті Варшави. Це знакове місце: в 1989 році тут, в палаці Польської академії наук, було проведено так званий круглий стіл. Переговори тодішньої польської влади та опозиції стали початком демонтажу тоталітарної системи та повернули Польщі демократію. Російські опозиціонери проводять ці історичні паралелі і також мають намір скласти план щодо повалення тоталітарного путінського режиму. Планується ухвалити низку документів та рішень. Одне з них — створення альтернативного парламенту, який, за задумом ініціаторів, має взяти владу в свої руки та під час перехідного періоду постпутинської Росії продовжити роботу”, — розповіла Наталія Малишко.

Співорганізатор з’їзду Олена Лук’янова, російський юрист та політичний діяч, пояснила, хто може очолити ініціативу та як цей орган працюватиме.

“Ми постійно хочемо побачити абсолютного лідера — чому він не може бути колегіальним? Хто сюди увійде? Всі ті люди, які мають легітимність за останні 30 років російської історії — ті, які були обрані до певного представницького органу на території РФ і які мали представницький мандат. Що має зробити цей орган? Він повинен у разі, коли раптово настане зміна влади, бути готовим до того, що пакет першочергових рішень буде готовий, аж до поправок до Конституції та закону про вибори”, — поінформувала Лук’янова.

Делегати з’їзду закликали інших опозиціонерів доєднатися до їхньої діяльності, щоб разом подолати путінський режим. Ідею об’єднати зусилля та повалити режим було озвучено ще Форумом вільної Росії (незалежна конференція російських опозиціонерів, створена в 2016 році, зокрема Гаррі Каспаровим; проходить в Вільнюсі, Литва, двічі на рік, — ред.). Однак тепер на з’їзді народних депутатів в Польщі йдеться не лише про ідеї, а й про методи.

За підсумками з’їзду ухвалили акт національного опору, в якому йдеться про неможливість мирної зміни влади в нинішній Росії і, як наслідок, необхідність силового спротиву. Як це відбуватиметься, хто цим керуватиме і коли ж це все почнеться — прокоментував Ілля Пономарьов.

“Щодо тих рішень, які приймає з’їзд, то я ще раз наголошу, що з’їзд — це законодавчий орган. Тому ми приймаємо цей акт про національний спротив для того, щоб сказати, що ми вважаємо правильним чи неправильним, тому що, зокрема, в російській опозиції, є велика дискусія щодо того, наскільки допустимі силові методи. Але тут зібралися люди, які розуміють, що ми знаходимося на війні. А на війні, стріляють, вбивають і треба чинити опір — на території Росії також постійно відбуваються партизанські дії. І на територію України приїжджають росіяни для того, щоб воювати у складі ЗСУ проти путінської агресії. Кількість таких людей безперервно зростає — зараз в Україні воюють близько 4000 росіян”, — сказав Пономарьов.

Підсумковим документом з’їзду стала декларація — з її робочою версією ознайомилася Наталія Малишко. За її словами, головний меседж документа в тому, що російська опозиція проти всього поганого і за все хороше: проти Путіна, терору, війни та за свободу, народ, демократію, мир в Україні, деокупацію українських територій та виплату репарацій.

Наскільки депутати, які зібралися в Польщі, є легітимними для громадян РФ? Як формуються альтернативні парламент та уряд? Чи зможуть їх альтернативні законопроекти впливати на процеси всередині Росії? Ці теми в ефірі телеканалу FREEДОМ проаналізували:

  • Ілля Пономарьов;
  • колишній секретар Спілки журналістів Росії Ігор Яковенко;
  • колишній депутат Держдуми РФ та учасник з’їзду Геннадій Гудков;
  • представник оргкомітету з’їзду народних депутатів РФ Олексій Барановський.

Ілля Пономарьов: Обирати новий парламент мають люди з Росії, а не ті, хто виїхав “за довгою ковбасою”

— Ми порівнюємо нашу легітимність з нульовою, якщо не негативною легітимністю тих, хто зараз перебуває при владі в Росії. Тому що там узурпатори — це визнано, що вони захопили владу.

І в цій ситуації певну легітимність має будь-яка сила, за яку проголосували декілька мільйонів людей на виборах, які визнавалися законними, чесними, справедливими.

Крім того, є ще суто юридичний аргумент: РФ в лютому 2014 року де-факто розпочала війну проти України, яку ніколи не визнавала. Проте, бойові дії мали спричинити запровадження надзвичайного стану біля РФ. Відповідно до російських законів, при введенні надзвичайного стану повноваження депутатів не припиняються.

Тому значна частина людей, які зібралися в Яблонні, мають діючі повноваження з погляду самої російської законодавчої системи.

Я обома руками за те, щоб подібні вибори провести (дати можливість росіянам підтримати народних депутатів, які відвідали з’їзд в Польщі, — ред.). Але зараз ми не уявляємо, як це технічно можна організувати. Очевидно, що в подібних виборах візьме участь, передусім, російська еміграція.

А російська еміграція — моя особиста позиція — не має морального права брати участь в політичному житті. Це люди, котрі вже поїхали, відмовилися від боротьби. Наприклад, люди, які тут зібралися, поїхали від конкретних політичних переслідувань, від конкретних кримінальних справ, від конкретних проблем. Але більшість людей поїхала просто за хорошим життям, грубо кажучи, “за довгою ковбасою”. І якщо саме вони обиратимуть новий російський парламент, то оберуть таких самих — це буде несправедливо.

Потрібно, щоб люди з самої Росії мали право голосувати. Але російська влада цьому всіляко протидіятиме. І ми думаємо про те, як забезпечити такі вибори. Але поки що, чесно скажу, у нас немає суто технічної відповіді на це запитання.

З’їзд — законодавчий орган, який приймає так званий акт про національний спротив, що окреслює межі того, що ми вважаємо легітимними засобами боротьби. Наскільки допустима силова боротьба — це плід гарячої дискусії… Але я впевнений, що з’їзд ухвалить правильне рішення та вибере правильний баланс. Далі буде завдання організації всього цього.

Точніше це вже існує — треба виводити на новий рівень. До складу виконавчої ради з’їзду делегати пропонують увійти представникам, наприклад, Легіону “Свобода Росії” (підрозділ ЗСУ з російських військовополонених та добровольців, які перейшли на бік України, — ред.) як бойової групи.

Я не думаю, що нас чекає військовий похід з танковою колоною, яка йде на Москву. Це буде, скоріше, десантна операція. Тобто спочатку розпочнуться масові виступи в самій Росії. А до них підтягнуться досвідчені бійці, які пройшли через загартування на фронтах і які зможуть цих повсталих реально підтримати.

Центр, який я координую в Києві, займається партизанською боротьбою всередині країни, а також озброєними батальйонами, що борються на лінії фронту. А більшість інших політичних груп або сподіваються на верхівковий переворот в Росії, або займаються роботою з еміграцією — тим, що простіше, безпечніше, комфортніше.

На з’їзді представлені не всі “антипутинці”, а більшість яскравих представників, які готові битися за свої погляди. І ті, яких немає, скоріше, їх немає з технічних причин, а не з ідеологічних. Загалом оргкомітет отримав 94 заявки на участь, а у підсумку в з’їзді бере участь 51 [народний депутат] — у когось проблеми з безпекою в Росії, у когось — з візами до Європи… Такі технічні речі потихеньку виправлятимуться до другого з’їзду.

Можу сказати, що я ставлюся з великою повагою до інших опозиціонерів, вони просто займаються іншими видами діяльності. Є люди, з якими ми сперечаємося про методи, але мета у нас одна. Ми готові бачити на з’їзді і Михайла Ходорковського, і Гаррі Каспарова, і Олексія Навального, точніше, його представника Леоніда Волкова.

Контакти [з іншими державами про визнання альтернативного органу РФ як легітимного], безперечно, були, є і будуть. Наразі позиція цілої низки держав полягає в тому, що спочатку нам потрібно проголосувати за документи, щоб це були вже не проекти — їм потрібно переконатися, що це думка депутатів, а не лише оргкомітету. І потім сідатимемо і розмовлятимемо про конкретику.

Думаю, спочатку будуть якісь обережні кроки. Ми можемо налагодити відносини з парламентами, наприклад, України, Польщі, Литви та інших країн Балтії, а згодом — США. Тобто налагодити міжпарламентський діалог з частковим визнанням. А далі можуть бути спільні проекти, спільна робота, наприклад, санкційна політика.

І я особисто активно беру участь в темі санкцій, а коли це буде через офіційну групу — з’їзд — взаємодія піде набагато активніше. В результаті це принесе, зокрема, для України необхідні гроші на відновлення інфраструктури, які можуть прийти від російських олігархів та тих заморожених державних активів, що знаходяться в різних країнах.

Ігор Яковенко: Приклади приходу до влади в еміграції були, але потрібна потужна підтримка на батьківщині

— Між тією ж Світланою Тихановською і тим, хто зібрався в Польщі — прірва. Тихановська все-таки має легітимність: вона реально перемогла на [президентських] виборах, і це визнається більшістю спостерігачів. Тому вона, безперечно, сприймається як легітимний президент, в якого просто вкрали владу. І в цьому сенсі Лукашенко — узурпатор.

Щодо людей, які збираються в Польщі: тут йдеться про таке дивне явище, як залишкова легітимність. Чи існує взагалі в природі залишкова легітимність? Я — депутат Держдуми 1-го скликання. Чи сприймаю я себе сьогодні саме з категорією залишкової легітимності і в чому вона полягає? Мої повноваження закінчилися ще на початку 1996 року. І що тепер я маю говорити, що я, як і раніше, легітимний депутат?

Насправді легітимність може виникнути, але її треба здобувати довірою населення. Тобто тих людей, які живуть в Росії. І з цим, як на мене, будуть дуже серйозні проблеми. Тому що росіяни повинні дізнатися, що існують люди, які претендують на реальну владу в Росії.

Я, принаймні, поки не бачу дорожньої карти на шляху до цього досягнення. А тут дуже важливо, щоб не було ефекту самозванства. Адже Росія справді вступає в період смути, а атрибутом смути є самозванство, коли виникали всілякі царі, наприклад, Лжедмитрій та інші.

Дуже легко зараз розкласти на атоми все те, що відбувається [на з’їзді] і закидати насмішками цих людей [його учасників], але я цим не займатимуся — дуже легко критикувати. Я до цього відношуся з цікавістю. Я був запрошений на цей з’їзд, але фізично бути там не можу з низки причин, а демонстративно ухилятися не буду. Якщо попросять щось сказати дистанційно — висловлю сумнів, висловлю побажання.

Головне зараз, на мій погляд — не оголошувати себе альтернативною владою, а також відповісти на два питання. Перше — чим ми зараз можемо допомогти Україні? І друге — як ми бачимо повоєнне облаштування Росії?

Думаю, що після Путіна не буде ніякої єдиної Росії. Тому розмова може зводитися, зокрема, до того, як облаштувати окремі частини, що утворяться після розпаду РФ. Це та тема, у якій я готовий брати участь.

Не всі, хто погано ставиться до путінського режиму і критикує його, зібралися зараз у Польщі. А світова спільнота та Україна мають визнати цих людей єдиним альтернативним центром влади?

Я не думаю, що зараз хтось буде обраний до Законодавчих зборів перехідного періоду, і світова спільнота визнає їх альтернативними. Потрібно просто робити те, чим можна допомогти Україні конкретно — грошима, якимось тиском. На з’їзді є люди, які можуть впливати на європейські еліти, щоби більше зброї давали Україні, більше допомагали українським біженцям.

Щодо представників російської опозиції у складі ЗСУ у мене є безліч питань. Тому що, передусім, громадянам Росії в’їзд на територію України просто заборонено. Якщо мені скинути, умовно кажучи, років 40, я, мабуть, хотів би воювати проти путінського режиму в складі української армії. Але такої можливості немає, і Україна правильно робить, що не пускає росіян.

Щодо створення збройного спротиву на території самої Росії: це утопічна ідея з інших причин. Це буде дуже гарний подарунок для ФСБ — вони нарешті отримають величезне обґрунтування свого існування. При цьому я теж вважаю, що мирні форми повалення путінського режиму неможливі…

Жодного вакууму влади в РФ не буде. Існує безліч людей, які після падіння путінського режиму миттєво запропонують свої кандидатури. А з неминучою появою смути його може заповнити, зокрема, військова хунта — умовні Патрушев, Бортніков, Ковальчук. Другий варіант — якщо хунта не утримає владу — губернатори, які вже зараз створюють свої місцеві армії. Путін же наказав створювати загони самооборони. Той же Кадиров, Пригожин…

Щодо приходу до влади в еміграції: такі приклади в історії людства були. Однак вони завжди були пов’язані з тим, що на території тієї країни, куди люди з еміграції приходили до влади, існувала потужна бойова та ідеологічна структура, яка була готова їх підтримати. Так було з Леніним, на якого після повернення з еміграції чекали більшовики. Або з Рухоллою Хомейні, який в 1979 році повернувся з еміграції, і на нього чекали численні послідовники, які внесли його на руках до влади Ірану.

Геннадій Гудков: Наше завдання — відверто сказати людям, що мирні форми зміни влади в РФ неможливі

— Ми ухвалили основний документ з’їзду, який регулює відношення до російської влади, до питань війни та миру, до форм та методів боротьби з режимом. А над концептом нової Росії поки працюємо.

Після цього ми почнемо створювати спеціальні робочі групи чи комісії, які розроблятимуть основні положення реформ в Росії. Зокрема, це конституційна реформа — влади, судової системи, парламенту, питання виборів та взаємин регіонів та центру, повернення муніципалітетів як форми місцевої влади та інші. Тобто все те, що було зруйновано путінським режимом за довгі роки роботи “скаженого принтера” — так називають Держдуму.

Сьогодні Росія — не федеративна, а унітарна держава, в якій будь-які рішення, навіть встановлення лавочок десь в Приморському краї, приймаються в Москві. І я думаю, що наслідки путінського режиму будуть набагато гіршими, ніж будь-який акт агресії в історії Росії проти неї будь-якого завойовника. Ми взагалі боїмося, що ціною путінського режиму, узурпації влади стане кінець російської держави як такої.

Влізти на трон в системі персоналістичної влади, узурпації влади можна. А що з цією владою робити? Мішустін, я вже не говорю про Пригожина та Кадирова, ніякого значення для майбутнього Росії не мають і ніякої ролі не зіграють. Якщо вони самі не здадуть Путіна в Гаазький трибунал, заробивши собі гарантії особистої безпеки.

Якщо ми говоримо про майбутнє Росії, воно неможливе без серйозних реформ, які призведуть до відновлення в Росії прав та свобод, демократії та принципів нормальної, цивілізованої держави. Це можна вирішити лише за домовленості та повної взаємодії з західним демократичним альянсом та Україною. Це дві сторони, які необхідні для майбутньої демократичної російської держави як союзника.

Ми хочемо прокласти дорогу до цього варіанту — створити механізми заздалегідь, щоб коли цей режим рухне — а він неминуче рухне — не було розгубленості. Ми розуміємо, що переходом Росії до демократії має стати формування перехідного уряду, який підготує умови для чесних, вільних, демократичних виборів. Потрібно також продумати механізми гарантій, щоб влада змінювалася, і не було жодного диктатора, здатного узурпувати владу.

Наше завдання — відверто сказати людям, що мирні конституційні форми зміни влади в Росії, на жаль, неможливі. Шлях до зміни влади лежить через поразку Путіна у війні і подальший крах режиму, або через рух народу, або самі еліти вирішать це питання, розуміючи, що Путін токсичний, з ним немає майбутнього.

Олексій Барановський: В новій Росії нікого насильно не утримуватимуть, але й насильно відокремлювати теж неправильно

— Яблонна — це таке місце сили. Тут почалися зміни в Польщі, які потім перекинулися на інші країни. Сьогодні ми запускаємо революцію звідси, і сподіваємося, що результати будуть не гіршими, ніж у поляків свого часу.

Ми провели дуже щільну роботу щодо декларації про загальні принципи, яку було прийнято. Також було ухвалено цілий перелік першочергових актів, які будуть видані новою владою. Це близько 17 пунктів, серед яких акти про люстрацію, про амністію, про реабілітацію, про освіту, про культуру та про майбутнє Збройних сил Росії. Деякі документи вже розроблено, наприклад, акт про амністію та реабілітацію.

Я був доповідачем. З’їзд одноголосно підтримав, зокрема, акт про амністію політв’язнів. Одразу після зміни влади в Росії ми пропонуємо випустити всіх політв’язнів та визнати за ними право на реабілітацію. І провести широку амністію з загальнокримінальних злочинів, як свого часу в Радянському Союзі після смерті Сталіна. Делегати мене підтримали, що, насамперед, всі ненасильницькі злочини мають бути амністовані.

Є ще низка питань. Наприклад, усі судові рішення, ухвалені російськими судами в незаконно окупованому Криму, підлягають скасуванню — є певна юридична технологія.

[В акті про люстрацію] є пункт про звільнення людини, яка фізично усуне, доставить до міжнародного кримінального суду Путіна або істотно сприятиме в скоєнні такої дії. Така угода з правосуддям взята американського правозастосування.

Щодо гарячих суперечок на з’їзді: це нормальний політичний процес. І те, що нас критикують — це реальний демократичний, конкурентний процес, якого точно немає в російській Держдумі. Жодних адміністративних обмежень не було: люди могли відкрито виступати, сперечатися, звинувачувати один одного. Незважаючи на проблеми з інтернетом, нам вдавалося зв’язуватися з делегатами онлайн, і вони виступали.

Говорячи про акт про засоби масової інформації: російські пропагандисти до ЗМІ не належать, бо ледь чи якогось Соловйова можна вважати журналістом. Ці люди належать до акту про люстрацію та до [поля] діяльності майбутньої Генеральної прокуратури. А в акті про ЗМІ проголошується власне свобода медіа. Ми повинні створити такі правила гри, в тому числі в цій сфері, коли немає недоторканних. І майбутня влада, яка прийде через певний час в результаті демократичного виборчого процесу, не має бути захищена від критики ЗМІ.

ЗМІ — це громадський запобіжник, який дозволяє отримати зворотний зв’язок від суспільства. Тому вони мають бути захищені від будь-якого впливу з боку держави — щоб цей зворотний зв’язок між громадянами та державою не втрачався.

На з’їзді в якості гостей беруть участь спостерігачі та представники різних народів, що населяють Росію. Більше того, ми розглядали пункт про створення міжнародного антиавторитарного руху. Порядок денний 7 листопада був присвячений тому, як різні народи в своїх країнах підтверджують своє прагнення виступати проти тероризму, авторитаризму.

Щодо права націй на самовизначення: це було прийнято в рамках загальної декларації нашого з’їзду. Право народів на самовизначення — основний, непорушний принцип, який вітатиметься в Росії після краху режиму Путіна. Єдине, що це має бути в рамках демократичної процедури — ніхто нікого насильно не утримуватиме, але й насильно відокремлювати теж неправильно. Хтось, наприклад, може захотіти об’єднатися в конфедерацію, з економічних міркувань.

Прямий ефір