Українці відмовляються працювати в лікарнях в окупації — історії двох медсестер (ВІДЕО)

Понад 300 лікарів і медсестер за останні два роки прийняли на роботу тільки в одній із лікарень Дніпра. Усі вони до початку повномасштабної війни жили і працювали в населених пунктах, які з 24 лютого 2022 року опинилися в зоні бойових дій, під обстрілами або в окупації, повідомляє FREEДОМ.

З окупованого росіянами Бердянська трьох дітей Олеся вирішила вивозити в липні 2022 року. Тоді її молодшій доньці було чотири роки, старшій — 12. Сім’я довго не наважувалася залишити свій дім. Але в червні в лікарні, де Олеся працювала медсестрою, зарплату почали видавати рублями, персонал зобов’язали отримати російські паспорти. Та все ж вирішальним для жінки стало інше.

“Коли прилетіло в Бердянський порт, і до нас у лікарню стали привозити поранених російських солдатів, їм треба було надавати медичну допомогу, а до них співчуття не було. Неможливо було працювати в таких умовах”, — розповідає медсестра Олеся.

Жінка зібрала документи та найнеобхідніші на перший час речі. Щоб виїхати на підконтрольну Україні територію, перевізнику заплатила 8 тис. грн. Але навіть за такі гроші дорога зайняла п’ять днів.

“Влітку, спекотно. Запаси їжі закінчилися ще в перший день, тому що все зіпсувалося. Води в нас теж не залишилося. У повній антисанітарії. Навколо стільки людей, і немає жодної санітарної зони. Виїхали на п’яту добу”, — згадує Олеся.

Марина — теж медсестра. З Бахмута з донькою вона поїхала у двадцятих числах травня 2022 року. Три місяці морально готувалися до цього, а остаточне рішення ухвалили швидко.

“За одну ніч. Тому що вже було дуже голосно. У нас розбило балкон. І тоді зрозуміла, що щось треба робити. Тому що життя важливіше, ніж усе те майно, яке маєш”, — вважає Марина.

За словами жінки, вивозили тільки особисті речі, бо евакуаційні автобуси йшли забиті, на людину дозволяли брати одну сумку. У Дніпрі, куди переїхали, насамперед стала шукати роботу. У першій же лікарні, куди звернулася медсестра з 20-річним досвідом роботи, її прийняли. Як і Олесю.

У Бердянську Олеся працювала в хірургії, тут стала медсестрою реанімаційного залу. Її близькі родичі пішли захищати Україну, тож робота з пораненими для Олесі стала вкрай важливою.

“Я вдивляюся в кожного, хто заїжджає, чи не мій це знайомий. А якщо не було можливості впізнати, бо травми обличчя множинні, я дивилася в історії — з якого напрямку. Якщо людина говорить, питаю завжди: з якого напрямку, де отримала поранення. Це перше запитання, яке в мене виникало, щоб дізнатися атмосферу на фронті”, — розповіла вона.

Олеся каже, що одного разу до реанімації потрапив хлопець, який не говорив, але зміг написати, що він із Бердянська. Тоді медсестра розшукала його матір, повідомила про поранення сина. І та змогла виїхати з окупації, щоб доглядати за хлопцем. Загалом від початку повномасштабного вторгнення тільки в одній лікарні Дніпра взяли на роботу понад 300 медпрацівників.

І Олеся, і Марина після перемоги України та деокупації захоплених росіянами територій мріють повернутися додому, попри те, що дім Марини повністю зруйнований, а в домі Олесі оселилися путінські загарбники.

Читайте також: Медики-переселенці знаходять нову роботу в Дніпрі: історії двох лікарів (ВІДЕО)