Для Путіна головне — втягнути Лукашенка у війну проти України: ймовірність відкриття другого фронту оцінили експерти

Тему вступу Білорусі у війну проти України на боці Росії час від часу актуалізують українські та іноземні журналісти і профільні аналітики.

Всі вони сходяться на думці, що Олександру Лукашенку невигідно підтримувати російську агресію, і досі йому вдавалося уникати відкритої інтервенції. Володимир Путін, навпаки, намагається будь-яким чином залучити білоруського колегу до війни, щоб переключити частину української армії на другий фронт і реалізувати свої плани на сході. При цьому російського лідера мало хвилює, що станеться з режимом Лукашенка після таких дій.

Роль Білорусі у війні РФ проти України

24 лютого 2022 року з території Білорусі російські війська зайшли на територію суверенної України. Коли одна з колон рухалася через Чорнобильську зону на Київ о 8.30, українське посольство в Мінську надіслало першу офіційну ноту міністерству закордонних справ Білорусі — розпочалася агресія. За словами посла України в Білорусі Ігоря Кизима, того дня глава білоруського МЗС Володимир Макей ігнорував усі дзвінки.

“О 06:30 я намагався додзвонитися до міністра закордонних справ Макея. Він не брав слухавку. Я надіслав йому інформацію, яку мав донести до керівництва Білорусі. Я бачив у WhatsApp, що він прочитав її — були галочки. Відповіді не було. Відсутність відповіді в дипломатії — це також відповідь”, — розповів в інтерв’ю Liga.net надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Білорусь Ігор Кизим.

Український дипломат вважає, що союз Білорусі та Росії зміцнюватиметься, Лукашенко продовжить надавати Путіну зброю та дозволить користуватися інфраструктурою.

“Лукашенко неодноразово говорив, що він є учасником “спеціальної військової операції” Росії. Тут тренуються російські війська, видається озброєння та боєприпаси. Ми говоритимемо про розмір відповідальності після перемоги. Існує факт, що Білорусь є співучасником війни. Сам Лукашенко говорить про це”, — повідомив в інтерв’ю Liga.net Ігор Кизим.

Проте наразі загроза повторного вторгнення з боку Білорусі на північних кордонах України залишається низькою, підтвердив командувач Об’єднаних сил Збройних сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв.

“Зараз загроза наземних дій ворога з північного напрямку низька. На території Республіки Білорусь перебувають російські війська. До цього було проведено ротацію. Частину цих сил було виведено. Наразі є інформація, що на території Білорусі залишилися на чотирьох полігонах наметові містечка для того, щоб прийняти додаткові сили. Ми відстежуємо ситуацію”, — пояснив Сергій Наєв.

Командувач Об’єднаними силами ЗСУ уточнив, що Державна прикордонна служба України сумлінно виконує завдання щодо охорони державного кордону, тому ситуація стабільна та контрольована.

Зближення режимів Росії та Білорусі

Олександр Лукашенко прийшов до влади в Білорусі майже 30 років тому. Проросійський вектор політики став прерогативою його президентства. Вже в 1999 році Москва і Мінськ підписали перший договір про створення Союзної держави, де Білорусь формально зберігала свою незалежність від Росії, проте поетапно мала інтегруватися до загального політичного, економічного, військового і ринкового простору з РФ. За інформацією низки європейських та американських ЗМІ, які отримали доступ до внутрішнього документа російської влади, Білорусь до 2030 року опиниться під повним контролем Москви.

“Той документ, який був опублікований під гучним заголовком про поглинання Білорусі до 2030 року, на практиці представляє просто опис російської політики щодо пострадянських країн загалом та Білорусі зокрема в останні роки. Там згадані певні спільні білорусько-російські навчання, але не враховується контекст війни. Тому насправді те розміщення російських військ, яке відбувається в Білорусі, а також як Росія використовує білоруську територію, це все представляє набагато більший російський вплив”, — пояснив аналітик Білоруського інституту стратегічних досліджень Вадим Можейко.

За майже три десятиліття цілковитої влади 68-річний Лукашенко усунув усіх своїх конкурентів. В 1990-х роках в Білорусі зникли безвісти, були вбиті або загинули за нез’ясованих обставин його політичні опоненти. З 2000-х років Лукашенко почав використовувати для боротьби з опозицією новий метод посадки.

Цього тижня лідера опозиції Світлану Тихановську суд в Білорусі заочно засудив до 15 років позбавлення волі. Тихановська втекла з Білорусі після того, як балотувалася на пост президента в 2020 році поряд з Лукашенком. Опозиція оголосила результати виборів сфальшованими. Люди вийшли на протести. Репресивна машина режиму Лукашенка за повної підтримки Москви жорстко придушила протести і далі набирає обертів. Сьогодні громадяни Білорусі ризикують опинитися у в’язниці навіть за пост в соціальних мережах.

“Ми всі сподівалися, і коли ми побачили цю приголомшливу жорстокість — людей просто били, перетворювали на тварин, як якісь істоти, не люди. Для білорусів це величезний шок, і ця травма наша, з якою ми, не знаю, коли впораємося, тому відчуття безсилля”, — сказав громадянин Білорусі Денис Герасимчик.

Безсилля відчувають не всі. На боці України проти Росії воюють громадяни Білорусі з полку імені Кастуся Калиновського. Вони кажуть, що їхня мета — перемога України та звільнення Білорусі від диктатури Лукашенка. З перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну Мінськ став фактичним союзником Володимира Путіна та співучасником злочину агресії.

“Наш шматок відповідальності — це співучасть в агресії, порушення принципу незастосування сили чи загрози силою. Хоча це не виключає особистої відповідальності вищих посадових осіб Білорусі, якщо їхню провину за ці дії буде доведено”, — сказала в інтерв’ю The New Voice of Ukraine білоруська юристка-міжнародниця, експертка Білоруського Гельсінського комітету Катерина Дейкало.

Повномасштабна війна Росії проти України стала фатальною помилкою Путіна, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. А поразка в ній неминуче вплине не лише на Росію, а й на майбутнє Білорусі.

Огляд думок експертів

Імовірність вступу Білорусі у війну РФ проти України та сприяння Лукашенка російським окупаційним військам в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили:

• речник Командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат;
• військово-політичний експерт Дмитро Снєгирьов;
• військовий оглядач Денис Попович;
• радник лідерки білоруської опозиції Світлани Тихановської Франак Вячорка;
• військово-політичний оглядач групи “Інформаційний опір” Олександр Коваленко.

Юрій Ігнат: Те, що РФ на сьогоднішній день не використовує територію Білорусі — ймовірно, немає такої потреби

— [РФ перестала використовувати Білорусь для повітряних атак по Україні], скоріше, з політичних причин. Білорусь є фактично окупованою країною, і самостійно там рішення ніхто не приймає.

Але все ж таки є деякі наміри у бік того, що Білорусь в будь-якому випадку допомагає Росії навчати мобілізованих: надає свої майданчики, аеродроми для тих же А-50, МіГ-31… Тобто йде постійна активна та інша підтримка війни Росії.

Тому те, що на сьогоднішній день не використовують територію — ймовірно, немає такої потреби чи стратегічної необхідності. Так, якщо є можливість бити з Брянська, з Курської області дистанційно, то вони це й роблять.

Дмитро Снєгирьов: Основна загроза з боку Білорусі на даний момент — це використання Росією інфраструктури білоруських ЗС

— [Це більше схоже] на ІПСО, оскільки нині загроза наземних операцій ворога з північного напрямку низька. На території Білорусі знаходяться російські війська, але було здійснено ротацію і, відповідно, виведення певних підрозділів.

Я не відкидаю можливості проведення провокацій з метою знову-таки втягнути Збройні сили Республіки Білорусь.

Але президент Білорусі не зацікавлений в безпосередній участі білоруських ЗС у війні з Україною. Пояснюю чому. Незважаючи на існування так званого договору [між РФ та Білоруссю] про Союзну державу, більше 20 договорів досі не підписано. Тобто це абсолютно аморфне утворення.

І білоруський диктатор чудово розуміє, що якщо хоч один білоруський солдат переступить українсько-білоруський кордон, то, відповідно, він вже не цікавий російській стороні. А ціль Лукашенка — збереження абсолютної влади. Тому він і намагається лавірувати між Кремлем та країнами Заходу.

Згадаймо нещодавній візит міністра закордонних справ Угорщини Сіярто до Білорусі. Хоч би як ми ставилися до Угорщини, але Угорщина країна НАТО. А це свідчить, що білоруський диктатор намагається відновити дипломатичні відносини з країнами НАТО, отримати баланс сил. І останній його візит до КНР знову-таки для противаги впливу Москві.

Повертаючись безпосередньо до Білорусі: основною загрозою на даний момент є використання інфраструктури білоруських ЗС, а саме трьох аеродромів.

Це ті самі МіГ-31, які періодично здіймаються в повітря, і по всій території України звучить повітряна тривога. Плюс давайте не забувати про те, що на території Білорусі розміщені комплекси С-300 та С-400, модифіковані для ударів по наземних цілях. Їхня дальність ураження — до 200 кілометрів, балістична траєкторія. Тобто це ті ракети, які, на жаль, ППО України поки що не може збивати. Плюс не забуваємо про п’ять оперативно-тактичних комплексів “Іскандер”.

Крім цього, на озброєнні Білорусі є власні оперативно-тактичні комплекси “Полонез” з дальністю ураження до 300 км. Причому їхня точність ураження — 1,5-2 метри. Це дуже серйозне озброєння.

Ось це основні загрози, які походять з території Білорусі. Ну, і наміри російської сторони постійно провокувати військову присутність України безпосередньо на кордонах. А довжина кордону — близько тисячі кілометрів. Для порівняння: довжина лінії фронту — 1300 км.

Тобто фактично йдеться про те, що РФ намагається подібними провокаціями відкрити можливий другий фронт проти нашої країни.

[Щодо манекена Валери] офіційний представник Мозирського прикордонного загону Сергій Павлов заявив, нібито українці розповіли, що це вбитий під Києвом російський військовослужбовець. Більше того, білоруські прикордонники скаржаться на певну поведінку українських колег. На це в ДПСУ відповіли їм, що українські захисники не лякають, а натякають. Тобто, показують можливі сценарії у випадку безпосередньої участі білоруських військових в інтервенції проти нашої країни.

Тому до таких речей — манекена Валері та реакції української сторони — треба ставитись з розумінням.

Денис Попович: Для Путіна головне, щоб Лукашенко залучився у війну проти України

— [Щодо провокації РФ за участю Білорусі]: тут складно щось прогнозувати. Однозначно, що якщо таке станеться, то це буде спрямоване на те, щоб залучити Олександра Лукашенка до прямої війни — змусити його відправити війська в Україну та атакувати нашу країну з півночі, можливо, на київському напрямку. Але поки що про це говорити рано.

І ми бачимо, що Лукашенко досі особливого бажання вступати у війну не виявляв.

[Спроби Путіна залучити Білорусь у війну] — це те саме, що росіяни щоразу б’ють по території України, чудово усвідомлюючи, що не виходить.

Досі не виходило, але, можливо, наступного разу вийде — тепер у них така логіка. Якщо бити по Україні не виходить, кошмаритимемо Лукашенка, щоб він вступив у війну… Вони намагаються кількість переводити в якість.

На Волині відбувається приблизно те саме, що й на київському напрямку. Можу одразу сказати: шанси досягти мети наближаються до нуля з боку білоруської армії. Вони проводили досить інтенсивні навчання, які продовжуються.

Проте наступ — зовсім інше питання. Для Путіна головне, щоб Лукашенко розпочав. А що потім з ним трапиться, що станеться з його армією, що станеться з самим режимом Лукашенка — Путіна дуже мало хвилює.

Головне, щоб Білорусь була залучена до війни, відтягнула на себе резерви і дала російським військам якийсь шанс розпочати наступ на тих напрямках, на яких вони запланували. А поразка білоруської армії нікого особливо не турбує. Окрім самого Лукашенка, безперечно.

Друга мета [Путіна] — відкрити війну на два фронти. Така війна важка для будь-якої країни, і для нашої країни також буде дуже непростою. Таким чином [вони хочуть] перевантажити українську оборону та спробувати знову відновити наступ.

Потрібно розуміти, що навіть якщо буде віддано наказ за підсумками цієї провокації, то мають бути зібрані війська на тих напрямках — ми це побачимо і вживатимемо певних зустрічних заходів. Але поки що там нічого такого не спостерігається.

Франак Вячорка: Говорити про те, що йде підготовка до повномасштабного вступу Білорусі у війну, поки що зарано

— [В Білорусі] заходи з призову відбуваються двічі на рік. Тут ми поки що не спостерігаємо якоїсь екстраординарної ситуації. Так, вони поповнюють більше ті одиниці військ, в які раніше набирали менше людей.

Але говорити про те, що вони готуються до повномасштабного вступу Білорусі у війну, поки що зарано.

Так, вони розуміють, що всі роки правління Лукашенка білоруська армія деградувала і нічого з себе особливо не представляла. І на полі бою буде лише гарматним м’ясом. Тому вони тільки зараз починають певним чином рухатись шляхом її реформування.

Але я запевняю, що зрівнятись в боротьбі з українською армією вона просто не здатна. І насамперед білоруси не хочуть воювати проти України.

Олександр Коваленко: На північному плацдармі є загроза вторгнення не білоруської армії, а російських окупаційних військ

— У нас є, наприклад, північний плацдарм — це кордон з Білоруссю. Там є досить серйозний потенціал Збройних сил України, угруповання військ — назвемо його умовно так — призначене для того, щоб стримувати ймовірну агресію з боку Білорусі.

Не так білоруська армія, як російські окупаційні війська можуть зробити спробу 2.0 вторгнутися на північний плацдарм. Відповідно всі наші підрозділи, які там зосереджені, повністю укомплектовані і за особовим складом, і за технікою, а також мають відповідний професіоналізм та офіцерський склад в кожному підрозділі.

Аналогічно на північно-східній локації — в Чернігівській, Сумській та Харківській областях, які межують з РФ. Це понад 700 кілометрів кордону, які нам доводиться прикривати з урахуванням вихідних загроз. Там також є відповідні ресурси.

Проблема в тому, що, коли таку ситуацію аналізують на рівні журналіста Washington Post, вони це роблять дещо вузько, не дивляться масштабно.

А якщо ще ми перейдемо в четверту зону — тренувальну — там справді тисячі наших військовослужбовців, окрім тих, хто навчається володінню технікою західного зразка: БМП, танків, артилерії тощо. Але головне — це піхотна складова, це тисячі наших військовослужбовців. Це зовсім інший якісний рівень, на якому базові навички набагато вищі, ніж ті, що отримують середньостатистичні мобілізовані в Росії.