Я не планую бути найвпливовішою, але мені приємно бути почутою — інтерв’ю з Оленою Зеленською

Обов’язки перших леді, тим паче під час війни, не регламентовані. Так відбулося і з дружиною президента України Оленою Зеленською. Вона мала сама визначитися з тим, що є пріоритетним для країни і де вона зможе принести найбільшу користь. Тому її робота була зосереджена в кількох напрямах. Детально про них Олена Зеленська розповіла в інтерв’ю Вадиму Карп’яку в ефірі телемарафону “Єдині новини”, повідомляє FREEДОМ.

Евакуація за кордон дітей з онкологією, сиріт, опіка над дитячими будинками сімейного типу

— Ваша завантаженість цього року очевидно не давала можливості бачитися з дітьми стільки, скільки ви хочете? Це висновок з того, наскільки щільний ваш графік.

— Я би так не сказала. Ви знаєте все залежить від правильного розрахунку часу. Вони бачать маму кожного ранку і кожного вечора. І в принципі це не дуже відрізняється від того, який у нас був графік минулого року. На щастя ми з ними разом, на відміну від Володимира [Зеленського]. І тут мамині обов’язки ніхто не відміняв. Зранку треба встати і відправити молодшого до школи. Тому о котрій би я не лягала, о сьомій потрібно встати і ми обов’язково побачимося за сніданком. І ввечері намагаюсь закінчувати справи так, щоб їх побачити, поговорити з ними.

Скажімо чесно, візитів було достатньо, але вони почалися тільки влітку. В липні був перший візит до Сполучених Штатів. І ми намагаємось робити короткі візити. Немає зараз часу на довгі роз’їзди. Кожен візит — це максимум три дні. Можливо, чотири, плюс час на шлях, який ми маємо через Польщу. Ми їх робимо максимально насиченими подорожі, тобто чотири-сім зустрічей на день або якихось івентів для того, щоб встигнути якомога більше за короткий час. А вже ж це втомлює. І після повернення мені потрібна доба або навіть іноді дві, щоб хоча б виспатися. Тому що фізичне та емоційне навантаження дається взнаки. Бували моменти, коли ти вже випив шість філіжанок кави, а вдень почуваєшся так, що треба лягти спати, а можливості немає.

Перший виїзд до Сполучених Штатів був найважчим, тому що повітряні тривоги в телефоні лунали все одно. І коли повітряна тривога в твоєму телефоні, а ти зараз десь далеко і не знаєш, чи пішли діти до сховища, чи як вони, де вони, хто з ними. То це дещо турбує.

— Мені здавалося, що це частково пояснює таку вашу активність — опіку дітей, які страждають від війни. Бо ви займалися і евакуацією дитячих будинків, і евакуацією онкохворих дітей. У вас ціла програма порятунку дітей, які страждають. Я вбачав у цьому причину.

— Мені здається, опіка над дітьми — це природньо і вона завжди була. Просто зараз діти — це найвразливіша категорія серед нас. І авжеж, якщо я маю можливість зберегти своїх дітей, втішити їх особисто і впевнитися в тому, що з ними все в порядку, то з іншими дітьми, на жаль ,не завжди така ситуація. Тому дійсно порятунок дітей, особливо тих, хто позбавлений батьківської опіки, з сиротинців, з дитячих будинків. В перші місяці для нас це було дуже важливим завданням. І це був не просто душевний порив. Це були запити. Тобто потрібно було допомагати, коли тебе просять. І ми налагоджували зв’язки з першими леді інших країн в тому числі. І наше міністерство закордонных справ багато з цим працювало для того, щоб діти, наприклад, потрапили до Швейцарії або в Австрію.

У нас велика група дітей, більш ніж 200 перебувають в Німеччині. Останнім в нас був такий проект ми вивезли дуже маленьких діток з дитячого будинку “Сонечко” в Одесі. І це було моєю домовленістю з пані Еміне Ердоган. Діти зараз в Анкарі і наше посольство також брало дуже активну участь. Ними опікуються. Особливо приємно, що в цьому випадку Еміне настільки по материнські до цього поставилася. Вона їх відвідувала, вона проводила з ними досить багато часу, гралася і дійсно було видно, що це щира дія. Не просто тому, що ми домовилися. І ось в цьому напрямку наша співпраця з першим леді дійсно є синергією, тому що всі — мами, всім — боляче і вони одразу відгукуються, відразу намагаються допомогти. Я їм вдячна за це.

Започаткування українських аудіогідів у музеях світу

— Розкажіть про проєкт “Книжки без кордонів”.

— Люди, які швидко полишали свої домівки, навряд чи брали із собою книжки, але читання на ніч — це куточок спокою для родини. Нормальний сімейний вечір — це справді важливо. У межах проекту “Книжки без кордонів” понад 200 тис. книжок надруковано й роздано дітям. Так вони відчувають зв’язок із батьківщиною. Дякую нашим українським видавцям, які долучилися та надали макети книжок для друку, і нашим дипломатичним установам за організацію процесу.

— А немає статистики найпопулярніших? Що найбільше затребуване?

— Найпопулярніші — для найменших. Це те, що діти самі ще не можуть читати і саме для читання з мамами. Ще в нас є один крутий проект Better Time Stories. Ти можеш замовити в подарунок якісь родині або дитині ці книжки і ще одна її опція — можна начитати. Наприклад, коли тато — військовий на фронті, може начитати своїй дитині книжку і вона відкриє в телефоні одночасно книжку і їй буде здаватися, що тато в цей момент читає її на ніч, або бабуся, яка далеко. Або є там і начитки деяких селебріті, яких запросили. Я також читала і мої колеги з Австрії та Німеччини, і перша леді Австрії.

Там різні автори, не тільки українські. Я начитувала книжку української авторки, але там є і нідерландські автори тощо. Дитина може читати українською і, наприклад, німецькою.

Створення власної Фундації для допомоги Україні у напрямах відбудови медицини, освіти, гуманітарної допомоги

— Пані Олено, ви ще ж в рамках своєї гуманітарної діяльності на цій посаді, заснували фундацією Олени Зеленської. Яка була потреба її заснування? І чим вона займається? Є якісь обмеження по темах?

— Я довго тягнула з цим рішенням. Тому що не бачила потреби в своїй діяльності, в додаткових коштах. Нам вдавалося завжди робити якось це по іншому. Але з початком повномасштабної агресії запитів на допомогу ставало все більше. І стосовно дітей позбавлених батьківської опіки, і стосовно гуманітарної допомоги, і стосовно медичного обладнання тощо. І одночасно росла кількість пропозицій. Через кого можна долучитися, наприклад, до відбудови якоїсь конкретної лікарні або допомоги дітям такого регіону. І коли ти розумієш, що цей пазл складається, потрібно робити цей крок і діяти. Авжеж це дає якісь додаткові адміністративні можливості. Тобто це можна робити швидше, аніж шукати на кожен окремий проект окремих партнерів, з якими не так швидко все це можна зробити. Тому більше ніж два місяці тому в Нью-Йорку ми зробили презентацію фундації. Вона в першу чергу розрахована на кошти бізнесу, меценатів та інших фондів за кордоном. Тобто ми накопичуємо, збираємо кошти за кордоном для того, щоб використовувати їх в Україні. І маємо кілька напрямків, які нас цікавлять: це медицина, освіта і гуманітарна допомога.

В сфері медицини маємо зараз проект відновлення ізюмської лікарні, яка, на жаль, дуже постраждала і за час в окупації її було розграбовано. Але там працюють лікарі, працюють такі сміливі люди. Там просто є такі чудові історії, що це неможливо не брати до уваги. І там є пацієнти, в яких немає нормального медичного обслуговування. Це наш фокус уваги зараз.

Намагаємося допомагати і онлайн-освіті, вчителям. Вже кілька партій ноутбуків наших партнерів були доставлені в Україну. Відновлення шкіл та інших навчальних закладів — це також пріоритет. І гуманітарна допомога в першу чергу. Опікуємось зараз людьми, які знаходяться на деокупованих територіях, допомагаємо пережити зиму. Все, що дає тепло — газові обігрівачі, дизгенератори, ковдри, спальні мішки тощо.

Дитячі будинки сімейного типу — це також те, що я продовжую робити — опікуватися дітьми. Їх зараз багато — і евакуйованих з небезпечних територій, і зрозуміло, що на новому місці вони не мають належних побутових умов, які їм потрібні. То ми забезпечуємо всім, що необхідно. Тобто по запиту: від меблів до смартфонів, від одягу до продуктових наборів.

Продовження реформи шкільного харчування з урахуванням потреб воєнного часу

— Минулого року вами було активно впроваджено реформу шкільного харчування. А що зараз з нею? Адже, коли люди навчаються дистанційно, то тема шкільного харчування начебто відпадає.

— Минулого року ми багато над цим працювали і зробили величезний такий стрибок. В січні вона почала ця реформа втілюватися. І вже в перші місяці були розпач і досада через те, що ми маємо зупинитися. Було важко, але на щастя все одно ми не зупиняємось. Занадто багато зусиль було вкладено уже в цю програми. Занадто багато людей працювало над тим, щоб це було здійснено. І ми щасливі в тому, що вже останні кілька місяців ми продовжуємо.

Платформа “Знаїмо”, де є вся інформація про реформу, оновлюється і зараз. Туди додаються матеріали про саме ті моменти, які зараз складні в шкільному харчуванні. Зрозуміло, що коли дитина не ходить до школи, про шкільну їдальню говорити нема про що, але можна дати поради, як годувати дитину в тих умовах, в яких зараз це можливо вдома. Або для тих шкіл, які все одно працюють — поради, як бути з постійними відключеннями електрики тощо.

Стартувала і відбувається програма навчання для педагогів, які саме готують кухарів для шкіл. Мене тішить те, що це пілотний проект. Два місяці тому ми запустили будівництво так званої фабрики кухні в місті Буча разом з американським меценатом Говардом Баффетом. І це буде велике підприємство, яке буде готувати 10 тисяч порцій на день і може нагодувати всі школи трьох найближчих громад. Це цікавий проект, тому що дійсно можна контролювати і якість, і виконання робіт окремо на одному підприємстві, а не шукати по школах, як це відбувається. І я впевнена, що ми зможемо масштабувати цей проєкт. Уже інші громади цікавляться, хочуть подивитися, як це буде зроблено. Дуже сподіваємося, що з 1 вересня уже ці школи почнуть харчуватися з цієї фабрики. Також мені дуже приємно, що пан Говард з нами настільки активно співпрацює.

Ініціатива та участь у створенні Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки

— Не є великим секретом, що українці насторожено та скептично ставляться до надання психологічної допомоги. Як ви даєте собі раду? Може вже є ціла програма допомоги українцям?

— Даємо і будемо давати раду всі разом. Я впевнена, що суспільство підключиться. І вони вже підключилися. Тема гаряча, вона обговорюється на всіх майданчиках. Ми розуміємо, що ми на правильному шляху. Українці не єдині такі в світі. Більшість країн, більшість людей починали з того самого. Коли ми розглядаємо іноземний досвід, наприклад, Британії, Ірландії, Бельгії — та сама ситуація була на початку їхньої роботи над подібними програмами. І найголовніше для нас зараз — створити зрозумілу модель для пацієнта. Тобто шлях пацієнта, коли він буде розуміти, що йому робити в будь-якій ситуації. Зараз цим опікується міністерство охорони здоров’я. Ця програма проходить під їхнім керівництвом і нам дуже допомагає Всесвітня організація охорони здоров’я — і експертно, і фінансово. Я впевнена, що уже найближчим часом ми досягнемо якихось видимих результатів. Наразі закінчується аудит існуючої системи, тому що у нас багато спеціалістів, багато можливостей для допомоги. Але треба їх всіх побачити, зрозуміти і зробити так, щоб всі працювали разом. Найкраща, мені здається, новина в цьому це те, що великих проблем з психологічним і психічним здоров’ям можна уникнути, якщо знати як собі надавати самостійну допомогу.

Насправді, в Україні багато людей не розуміють різниці між психологом, психіатром та психотерапевтом. А це величезна різниця. Тому у наших людей дуже часто плутається це в голові і все, що з словом “психо-” одразу викликає асоціацію з радянськими психіатричними лікарнями. Туди не потрапляють люди, які звернулися до спеціаліста, наприклад, через погани сон або з тим, що вона швидко втомлюється. Але знати, як собі допомогти ми маємо всі.

І тому стартує комунікаційна велика програма, яка вже в розробці і на фінальній стадії. Будемо розповідати, що це і чому цього не потрібно лякатися, чому легко отримати допомогу, легко прийти до тями, легко бути енергійним і корисним членом свого суспільства. Якщо ти цього хочеш. Тому ми працюємо і я впевнена, що дуже, дуже багато роботи попереду. Але у нас є можливості, надбання іноземного досвіду. Наші спеціалісти уже пройшли навчання в Бельгії. Працюємо з Ізраїлем. Найближчими тижнями від’їжджає ще одна команда до Великобританії. Але будемо брати не весь іноземний досвід, який нам підходить, тому що ситуація у нас унікальна. І ми маємо знаходити також свої унікальні шляхи. Але впевнена, що наш досвід потім знадобиться багатьом і в інших країнах.

Видання першого в країні посібника з інклюзивного спілкування — теж оновлено в умовах війни

— Минулого року ви презентували довідник з безбар’єрності. Тоді це виглядало як нормальне європейське ставлення до людей. А тепер ви якось бачите розширення поняття безбар’єрності у зв’язку з війною?

— Довідник безбар’єрності минулого року був вперше презентований в діджитал варіанті. І ми тоді ще казали, що це буде сайт з відкритим кодом. Ми будемо постійно його оновлювати. І під час повномасштабного вторгнення ми його оновлювали, додавали розділи, які стали необхідними вже під час війни. Там є поради як поводитися з літніми людьми, які, наприклад, не хочуть евакуюватися. Як допомогти людині з аутизмом під час повітряної тривоги, коли вона не хоче, наприклад, іти до бомбосховища.

У ньому з’явився важливий розділ “У воєнний час”, який дає відповіді на найактуальніші питання. І ми зробили ще один крок — ми його надрукували, зокрема шрифтом Брайля. Загалом безбар’єрність набуває ще більшого значення: відновлюючи країну, ми маємо робити її кращою, ніж вона була. А людям, які отримали інвалідність — дати найкращі можливості.

На жаль, у нас більшає кількість людей з інвалідністю. І ми маємо дати всім людям, які отримали цю інвалідність під час війни ті самі можливості жити, як і раніше. Вони не мають випасти з суспільства, вони мають продовжити активне життя. Тому я впевнена, що ми продовжимо працювати як з фізичною, так і з психологічною безбар’єрністю.

Нетипічна дипломатична місія першої леді

— Від літа ви почали виконувати і не зовсім властиві першій леді дипломатичні функції. Ви виступали перед Конґресом США, ви виступали у Страсбурзі і на Генасамблеї ООН. Коли президент ще не вирушав в закордонні поїздки зі зрозумілих причин, ви фактично були повноцінною представницею України в цих моментах. Як вам оце виконування обов’язків, на які ви, очевидно в 2019 році не розраховували?

— Взагалі обов’язки ніхто не прописує. Це ми самі обираємо собі сфери діяльності. Культурна дипломатія була. Але зрозуміло, що після лютого в кожного змінилося життя. Кожен з нас, в кого є голос, мали говорити про те, що з нами відбувається. В принципі я це робила з перших тижнів, коли почали надходити запити на інтерв’ю. Авжеж, спочатку я не могла навіть онлайн виходити. Це були письмові інтерв’ю. Але потім ми нарощували темпи. Всі іноземні ЗМІ, хто хотів мене чути, всі почули. Для мене було дуже важливо саме, щоб ті, хто вважав, що війна — десь далеко, відчули, що це не так. Що вона стосується кожного. Що з нами відбувається. Що сучасна цивілізована країна в центрі Європи потерпає від жахливої, шокуючої агресії.

Коли виникла можливість поїхати вперше до Конгресу, я дуже боялася і переживала. Дійсно, це величезна відповідальність. Я не фаховий дипломат. І тільки розуміння себе не дає тобі можливості досягнути мети, а мета була. Потрібно було ще раз їх об’єднати навколо України. І тому, звичайно, президент працював зі мною перед виїздом. Ми разом розробляли концепцію мого виступу, разом думали, якими словами і яким чином я маю донести нашу думку до конгресменів. Мені здається, що вдалося. Сказати, що це був крок поза зону комфорту — це нічого не сказати. Але ми вже всі давно не маємо думати про комфорт. Далі страх зникає. І мені в цьому плані легко. Я говорила правду. Я говорила її такими словами, якими я хотіла сказати. Мені було не складно це робити.

— Видання ВВС називає вас однією зі ста найвпливовіших жінок світу і тих, які найбільше надихають. Ви відчуваєте себе так?

— Чесно скажу, приємно, що тебе визнають. Це означає, що твою діяльність помічають. Я сподіваюся, що не тільки за кількість, але і за якість. Тому що, дійсно, виступів було багато. Але я старалася, щоб вони були якісними. Я не відчуваю себе найвпливовішою. В мене немає мети стати такою. Вплив треба вміти нести. Це величезна відповідальність. Коли б я хотіла бути президентом, наприклад, мені здається, що воно би тішило. Але у мене таких амбіцій, планів немає. Тому мені просто приємно, що це не залишається поза увагою і ще приємніше в тому сенсі, що я все ж таки завжди представляю Україну. І коли в таких рейтингах звучить Україна, для мене це найголовніше. Ми маємо займати своє місце в світі в усіх сферах. Нас занадто довго не помічали.

Мене би не було в цьому рейтингу, якби Україна не була найвпливовішою країною в світі.

Читайте також: “Приносить Україні успіхи”: про новий стиль української зовнішньої політики розповів Фесенко