Відверто про війну, мобілізацію та реформи: велике інтерв’ю Олександра Сирського

Україна вже не лише стримує тиск Росії, а й поступово перехоплює ініціативу завдяки поєднанню оборони і локальних наступальних операцій. Так головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський описує поточний етап війни.

За його словами, попри чисельну і ресурсну перевагу РФ, українська армія змушує противника адаптуватися до своїх дій, зриваючи його плани та перерозподіляючи сили на вразливі напрямки. Ключову роль у цьому відіграють технологічна перевага, масове застосування дронів, якісніша підготовка військових і ставка на виснаження противника. Водночас Сирський наголошує, що війна залишається вкрай динамічною, а стратегічна мета ЗСУ — не лише утримання позицій, а й створення умов для масштабних наступальних операцій у майбутньому.

Велике інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ — в ефірі телеканалу FREEДОМ.

https://www.youtube.com/watch?v=MI1j4z4w444

Наші сили не просто тримаються — вони наступають

— Ситуація на фронті змінюється надзвичайно динамічно. Як би ви описали її сьогодні, на цей момент?

— Триває проведення вогневої наступальної операції збройних сил Російської Федерації на 13 основних напрямках, а також відповідні дії в межах наступальних операцій Збройних сил України.

— Чим реальна ситуація на фронті відрізняється від тієї картини, яку українці бачать у медіа? Як її сприймають військові, маючи повніше і цілісне уявлення?

— Коли я подумки уявляю собі ситуацію, у мене спочатку в голові з’являється карта, а потім уже якась конкретна місцевість. Тобто у військових дещо інше уявлення: пройшовши, ти розумієш, що там відбувається і де зараз основні зусилля. Ми одразу бачимо перед собою певну місцевість. З урахуванням того, що більшу частину фронту ти добре знаєш і в різний час там особисто був, можна зрозуміти, де зосереджує зусилля ворог.

Як і раніше, на Покровському, Очеретинському, на Олександрівському напрямках саме фіксується найбільша кількість наступальних дій. Також спостерігається доволі висока активність у районі Костянтинівки. Останнім часом вона там значно зросла.

На цьому напрямку противник активно намагається атакувати наші підрозділи одночасно з різних сторін і з кількох напрямків. Ви чудово знаєте місцеву специфіку, тому що саме там угруповання активно наступає на Очеретинському напрямку, безпосередньо в смузі оборони 19-го армійського корпусу. Це ж угруповання наступає і зі східного боку, з північно-східної частини, прямо в смузі оборони 11-го окремого армійського корпусу.

Попри це, наші доблесні воїни успішно стримують натиск противника. У самому місті триває режим постійної контрдиверсійної операції, і всі спроби прорватися, проникнути в місто успішно нейтралізуються нашими підрозділами — або тими, що перебувають на передовій, або тими, що беруть участь у контрдиверсійній операції.

— Коли ми говоримо про ситуацію на фронті, за моїм досвідом, люди розуміють її або за втратами ворога, або за якимись територіальними досягненнями. Наприклад, New York Times нещодавно порівняла, що за лютий українська армія відновила контроль над більшим відсотком територій, ніж росіяни змогли захопити. Чи відповідає така журналістська статистика реальності на полі бою? Якою інформацією ви могли б поділитися?

— З 29 січня ми розпочали наступальну операцію на Олександрівському напрямку з метою завдання серйозного вогневого ураження противнику, саме тим частинам і підрозділам, які зараз активно наступають на Гуляйполе. За цей період ми змогли звільнити понад 480 кв. км території. Наступальні дії тривають. Ці дії призвели до того, що противник вкотре був змушений змінювати свої плани.

З 1 березня вони серйозно мали намір розпочати широкомасштабний наступ практично на всіх 13 основних напрямках. Але до цього були змушені суттєво скоригувати свої початкові плани та перекинути частину сил і засобів з Покровського та Очеретинського напрямків на Олександрівський.

— Наскільки успішний наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку?

— Наступальна операція. Успіх якраз і полягає у звільненні території. На сьогодні це 480 кв. км. Це перевищує результати, які у нас були під час попередньої контрнаступальної операції. Тоді за час проведення операції ми звільнили понад 430 кв. км території.

— Росіяни дуже активно рекламували в підконтрольних медіа так званий весняний наступ. Ви його відчуваєте? Він є? Чи, можливо, вони тільки планують його реалізувати? Попереду ще квітень і травень.

— Якщо говорити відверто, вони фактично ніколи й не припиняли спроб проведення наступальних дій. Ці дії просто перейшли з 2025 на 2026 рік. Ми всі пам’ятаємо дні перед Новим роком, коли погодні умови значно погіршилися, але водночас фіксувалася висока і постійна наступальна активність противника.

Російське військове командування це розуміє, особливо з урахуванням того факту, що їхні плани на 2025 рік були повністю зірвані та не виконані. Нагадаю, що вони намагалися захопити повністю Донецьку і Луганську області, більшу частину Дніпропетровської, всю Запорізьку область, створити буферні зони в Сумській і Харківській областях, а також розгорнути активні бойові дії в Миколаївській і Херсонській областях.

Йшлося про справді масштабні плани, про які раніше було зроблено багато офіційних заяв. Згадайте, скільки було анонсів навколо взяття різних населених пунктів. Навіть з’являлися медалі за їх “взяття”. І скільки разів заявлялося про захоплення Покровська — шість-сім разів, починаючи з вересня 2020 року.

Але й на сьогодні українські захисники продовжують тримати оборону на Покровському напрямку. Вони утримують північні околиці Покровська і Мирнограда. Противник щодня намагається атакувати наші позиції, зазнає втрат і відступає. У підсумку отримує лише загиблих і поранених, але жодного реального успіху, як і раніше, немає.

— Де у ворога найслабше місце? Якщо говорити не тактично, на конкретному напрямку, а системно. Чому вони не можуть реалізувати амбітні плани, окрім того, що отримують по зубах від Сил оборони України?

— Насамперед це тому, що вони справжні загарбники. Тому що ці люди воюють зовсім не на своїй, а на чужій землі. Вони воюють великою чисельністю, але аж ніяк не якістю. Тому що саме вони недооцінюють противника, тобто нас. І їхніх можливостей недостатньо для того, щоб виконати ті завдання, які вони ставлять перед собою і перед своїми військами.

Плюс стійкість наших військ, грамотне планування, ефект і результати тих реформ, які були успішно втілені в життя після Криму, якісна підготовка наших військовослужбовців, вміле застосування і використання зброї.

Наші кваліфіковані оператори Безпілотних сил і підрозділів БпЛА, механізованих бригад, бригад Десантно-штурмових військ, штурмових частин, — усе це призводить до того, що ворог зазнає втрат, які перевищують його можливості щодо комплектування своїх частин і підрозділів. Тому він постійно постачає у війська для доукомплектування людей, які не готові до ведення бойових дій, якісно не готові.

“Зараз ворог грає виключно за нашими правилами”

— Поговорімо про нашу тактику і стратегію загалом. За минулий рік, якщо я правильно порахував, було три наступальні операції. Цього року вже реалізовано одну. Ви озвучили 480 км звільненої території. Яка у нас на цей рік головна стратегічна мета? Це стримування? Це виснаження? Чи ми готуємося до якогось нового грандіозного наступу? Чи можна взагалі таке анонсувати?

— Наша мета на цей рік — це проведення вогневої оборонної операції з метою стримування противника, недопущення втрати території, виснаження його сил і засобів, створення умов для проведення широкомасштабних наступальних операцій, нарощування наших резервів, якісної підготовки військовослужбовців і одночасного проведення контрнаступальних і наступальних операцій на тих напрямках, де ворог слабкий, з метою повного звільнення території, створення умов і, що найголовніше, отримання оперативної й стратегічної ініціативи.

Адже зараз ворог грає виключно за нашими правилами. Тобто він змушений підлаштовуватися під ситуацію і зосереджувати свої основні зусилля саме там, де ми зараз активно наступаємо.

— Невже так важко змушувати ворога грати за нашими правилами?

— Це величезна праця всіх — від рядового солдата до генерала: кожна наступальна операція потребує детального планування, ретельної підготовки та повної секретності, адже будь-який витік може зірвати весь задум.

— Яке рішення для вас як для головнокомандувача було найскладнішим — і в технічному, і в моральному плані?

— Абсолютно всі рішення складні. Вони не виникають самі по собі — їх завжди потрібно ретельно продумувати. Іноді рішення приймаються, виходячи з ситуації на полі бою, причому бувають ситуації, коли діяти потрібно буквально тієї ж секунди, особливо якщо противник досягає успіху.

Для цього необхідно мати боєздатні резерви, добре знати можливості командирів і військових частин, щоб виконати поставлені завдання.

Легких рішень не буває. Є складні, а є справді дуже складні. Якщо говорити про приклади, то одним із таких рішень було рішення про проведення масштабної Курської операції.

— Наскільки важко було його прийняти, зважитися його прийняти?

— Не те щоб просто зважитися, потрібно саме прийняти це остаточне рішення. Тут нам було вкрай важливо досягти справді повного і єдиного розуміння з цього питання у всіх. Це була така смілива, зухвала акція.

По-перше, був обґрунтований ризик. Ситуація на той момент була дуже складною. У нас фактично не було вибору, тому що противник наступав практично на всіх напрямках. Він тоді значно підвищив мотивацію своїх військ. Тоді була підвищена мотивація для їхніх військ, були збільшені рівні грошового забезпечення, вони кардинально переглянули розміри грошового забезпечення для всіх без винятку категорій, встановили прогресивні надбавки, знову ж таки в доларах.

Окрім усього іншого, була проведена по-справжньому широкомасштабна кампанія із залучення найрізноманітніших соціальних верств населення, насамперед колишніх ув’язнених. Значна частина людей у збройних силах РФ — люди з кримінальним минулим. Минулого року таких було 96 тисяч у їхніх збройних силах.

І в той період справді настав для нас такий непростий момент, бо ми ще не до кінця оговталися після всього того, що сталося, коли противник здійснив спробу наступу на Харківському напрямку. Але саме там ми змогли його вчасно випередити, бо своєчасно відреагували на загрозу і змогли оперативно підтягнути наші резерви, які в той час готувалися до виходу на передній край. І фактично лише в одному місці ворог зміг просунутися вглиб на 9 км, а в усіх інших місцях — лише на 5-6 км, а іноді й зовсім ніде не просунувся. І фактично він загруз у прикордонних боях.

Одразу після цього війська РФ знову згрупувалися, і в них якраз успішно завершив бойове злагодження четвертий армійський корпус, який був покликаний стати основою угруповання саме на Харківському напрямку. Вони перегрупували сили й засоби на одному вузькому напрямку. І тоді почали наступ. І потрібно було зробити щось таке, щоб змусити противника повністю відмовитися від своїх задумів і перекинути основні сили й засоби саме туди, де нам було, скажімо так, найбільш зручно їх бити та знищувати.

Після ретельного і детального вивчення всієї лінії фронту ми якраз повернулися до цього напрямку, де ворог також планував проводити наступальну операцію. І навіть тоді створив наступальне угруповання військ чисельністю 26 тисяч особового складу. Разом з тим варто зазначити, що він залучив усі ці сили на Харківському напрямку, коли почав зазнавати значних втрат і в підсумку зміг досягти лише певного успіху.

Саме цей напрямок якраз і став для нас пріоритетним, бо ми помітили, що фактично всі ці сили були перекинуті, а на місцях залишилися лише нечисленні підрозділи прикриття державного кордону. Це були батальйони, які стояли на фронті у 12-14 км, які були укомплектовані переважно солдатами-строковиками. Звісно, було б упущенням не скористатися такою можливістю.

Саме тому були вжиті абсолютно всі необхідні заходи для того, щоб оперативно перекинути бригади Десантно-штурмових військ, спочатку дві, які пройшли повну підготовку, а потім їх фактично повністю вивели із зони боїв. Але нам вдалося зберегти все це в найсуворішій таємниці. Абсолютно ніхто не здогадувався про цю операцію. Саме тоді це сталося вперше. Скажімо так, у бойових діях брали участь штурмові підрозділи.

Ворог справді дуже сильний, і недооцінювати його не можна

— Є війна, є політика. Путін, коли йшов війною на Україну, ухвалив політичне рішення. Виходячи з цього політичного рішення, далі вже його генерали і його полководці були змушені ухвалювати якісь військові рішення, які безпосередньо стосуються проведення військових операцій. Чи завжди ці політичні рішення з нашого боку збігаються з політичною доцільністю?

— Усі дії військових безпосередньо випливають із проведеної політики. Тобто не можна сказати, що війна починається сама по собі. Звісно, це рішення військово-політичного керівництва. Для нас це справедлива війна, а для них це загарбницька війна, хоча вони цього не визнають.

— Вони недооцінили противника, тому в них не було успіху у 2022 році. Тому і сьогодні вони не можуть захопити Донецьку область. Недооцінка противника — це дуже небезпечно. Ми реально оцінюємо нашого ворога, наскільки вони стали сильнішими, у чому вони просунулися і в чому полягає найбільша небезпека з їхнього боку?

— Війна — це постійне змагання збройних сил і національних економік, країн, технологій. Тобто все це відбувається в комплексі. Той, хто краще підготовлений, більш повно укомплектований і оснащений, використовує найвисокотехнологічне сучасне озброєння, той незмінно досягає успіху.

Ми в жодному разі не повинні і не маємо права недооцінювати нашого противника. Це була б наша вкрай серйозна помилка. Ворог справді дуже сильний. Його армія по праву вважається однією з найсильніших у всьому світі. Ви самі чудово бачите цю величезну чисельність, високу оснащеність і доволі сучасне озброєння, особливо коли йдеться про технології. Дрони, ракетне озброєння, різні види ударного озброєння, включно з балістичними ракетами, гіперзвуковими ракетами, ударними дронами й дронами-камікадзе, “Шахеди”. У жодному разі не можна їх недооцінювати.

— У чому їхня головна перевага? Лише в кількості чи технологічно теж?

— Щодо технологій вони також за низкою напрямків випереджають нас, і це справді так. У них сильна протиповітряна оборона, це беззаперечний факт. Вони мають величезний арсенал найсучаснішого озброєння, балістичної зброї та далекобійних крилатих ракет. У них дуже добре розвинена авіація, і насамперед ударна. Щодня вони завдають по наших позиціях приблизно 70 або навіть 90 потужних повітряних ударів. Я маю на увазі їхню сучасну ударну авіацію. Крім того, вони активно використовують від 200 до 300 керованих авіаційних бомб. І це проблема.

Поки що ефективних способів боротьби з керованими авіаційними бомбами не знайдено. Це доволі складно. Якщо ми будемо детально аналізувати вартісні, а також кількісні показники, звісно, ми знаємо, як із цим боротися. У першу чергу нам необхідно знищувати їхні засоби повітряного нападу і передусім авіацію.

— І тим більше при всіх цих бомбах, крилатих і балістичних ракетах, при всьому їхньому великому арсеналі та великій кількості людей в армії весь світ вивчає мікрогеографію Донбасу за їхніми наступальними діями, тобто за повільним просуванням. Уже навіть усі світові медіа сміються з таких темпів. Чому в такому разі окупанти не досягають очікуваного ними успіху? У чому ж тоді полягає їхня основна системна помилка?

— Вони фатально недооцінюють реальну міць українських військ і найвищий рівень нашої внутрішньої мотивації. У нас є перевага в якісній підготовці, у майстерності, в умінні використовувати ту зброю, яка у нас є, у якісному плануванні. Ну і, звісно, в тому, що ми розуміємо, що найвища для нас цінність — це життя нашого воїна. Для нас це головне.

Ми ретельно і багато разів усе обдумуємо перед тим, як здійснити будь-які конкретні кроки. Це зовсім не означає, що ми затягуємо робочий процес. Ні, це відбувається дуже швидко. Вислухали, ухвалили рішення. Я ухвалив рішення, вислухавши всіх. Але ж наше планування якраз і ґрунтується на збереженні життя наших воїнів. І ми робимо все для того, щоб наші втрати були мінімальними, навіть у таких умовах, коли ворог переважає нас на деяких напрямках у рази.

Україна вже зірвала багато планів Росії

— Ленінградська область, Усть-Луга, Приморськ. Наскільки успішно Україна завдає ударів по території агресора? Що вони дають нам у першу чергу? Які переваги?

— Це важливі стратегічні кроки і дії для нас, які справді успішні і які, по-перше, зменшують наявні у противника можливості. Ви знаєте, що основні об’єкти ураження — це нафта. Це включає об’єкти інтенсивного промислового видобутку газу, інші ключові промислові об’єкти і передусім великі нафтопереробні заводи, коштом яких агресор сьогодні отримує свої основні доларові надходження до державної казни.

— Тобто 700 мільйонів доларів на день вони отримують від нафти.

— Звісно, це фактично дозволяє їм і далі фінансувати цю війну. Наші удари підривають його можливості. Ми активно підриваємо їхній військово-промисловий потенціал. Українські війська планомірно знищують великі заводи, які виробляють як самі ракетні комплекси, так і різні боєприпаси для фронту. Якщо розглядати елементи систем управління, Воткінський завод, а також ціла низка інших підприємств, таких як “Кремній Ел”, якраз і спеціалізуються на складних системах управління для балістичних ракет і практично для всіх інших типів ракет.

Саме це є по-справжньому дієвим інструментом для суттєвого зниження наступального потенціалу і загалом усього військового потенціалу агресора. І, безумовно, варто визнати, що ураження таких стратегічно важливих і чутливих об’єктів, як портові термінали Усть-Луга і Приморськ, істотно обмежує загальні можливості для експорту нафти, включно з тими обсягами, які перевозяться так званим тіньовим флотом.

— Як удари по стратегічних об’єктах, таких як Усть-Луга і Приморськ, відображаються на ситуації на фронті? Чи відчувають це українські військові, зокрема солдати на передовій? І як ви, як головнокомандувач, оцінюєте їхній вплив — чи призводить це до дестабілізації противника і чи позначається на його діях і настроях?

— Якщо говорити прямо, то визнати, що ми завдали удару по якомусь об’єкту і це одразу відчувається на фронті, не можна — такого прямого зв’язку немає. Ці процеси відбуваються повільно та опосередковано.

Виникають затримки з постачанням боєприпасів, зриваються графіки постачання озброєння: десь танки не прийшли вчасно, десь ракети не були застосовані. Це призводить до скорочення запасів і зменшення кількості запусків, наприклад, тих самих “Шахедів”.

Ми розуміємо, що у противника були плани: у 2025 році — виробляти по 400 “Шахедів” на добу, а у 2026 році — вийти на 1000. Але це плани, і на цей момент вони виглядають для них нереалістичними.

— Вони не досягли цієї цифри.

— Не досягли, так. Ну і, звісно, це зменшує їхні можливості щодо оплати й нарощування чисельності збройних сил, тому що вони вже відчувають це по регіонах. Ми знаємо, що не вистачає коштів, зменшуються виплати населенню, відбуваються затримки. Моніторинг соціальних мереж якраз показує, що багато невдоволення. Серйозне невдоволення в їхніх рядах викликає саме систематична затримка всіх належних грошових виплат серед військовослужбовців. Це також негативно позначається на їхньому загальному настрої, моральній готовності та бажанні якісно виконувати всі поставлені бойові завдання.

Зараз українській армії найбільше потрібні підготовлені люди

— Мобілізація. Ми всі знаємо, що війна — це насамперед люди. Чого зараз найбільше не вистачає: людей, техніки чи управлінських рішень?

— Звісно, якщо зараз запитати будь-якого командира на фронті, якщо два роки тому це були снаряди, це були ракети, то зараз — люди, підготовлені люди, підготовлені військовослужбовці, які навчені, які готові виконати свій військовий обов’язок. Тому що мобілізація, як ми всі розуміємо, — це основне джерело поповнення потреб Збройних сил. І тут наше першочергове завдання полягає в тому, щоб увесь цей процес відбувався безперебійно і постійно, наскільки це можливо.

Потрібно зробити цей процес більш комфортним для тих людей, яких мобілізують у війська. Тобто важливо, щоб не було жодних порушень чинного законодавства і не було порушень у тих процедурах, які застосовуються під час здійснення мобілізації.

— Яку оцінку ви поставили б мобілізації в Україні за шкалою від 1 до 10?

— Боюся бути необ’єктивним. На рівні 6-7.

— Чого б хотілося більше, щоб поставити високу оцінку?

— Нам би щиро хотілося бачити значно вищий рівень якості професійної підготовки. Для нас вкрай важливо отримувати якомога більше мотивованих людей, які не залишають свою військову частину, а сумлінно виконують абсолютно всі поставлені перед ними завдання.

— Доволі часто, коли заходить мова про мотивацію, люди також починають говорити й про справедливість. Але головна відмовка тих людей, які мало мотивовані, полягає в тому, що мобілізація відбувається несправедливо. У суспільстві пропонуються різні варіанти, існують різні підходи. Скажіть, а яку саме мобілізацію ви б вважали по-справжньому справедливою?

— Справедливість у чому? Звісно, справедливість тоді, коли всі громадяни повинні виконати свій обов’язок. Коли відсутній поділ на тих, хто підлягає мобілізації, і тих, хто не підлягає їй, попри те, що у них є всі підстави бути мобілізованими. Саме в цьому і має полягати справжня справедливість, на мій особистий погляд.

— Що б ви сказали тим, хто сьогодні намагається ухилитися від військової служби? Що б ви їм сказали насамперед?

— Насамперед, ми всі є повноправними громадянами нашої держави. І кожен із нас повинен виконувати свій священний громадянський обов’язок. Саме зараз, коли агресор наступає, ми зобов’язані виконати цей обов’язок. Ми повинні захистити нашу державу, захистити майбутнє наших дітей, усіх наших рідних і найближчих людей. Тобто це наша спільна і пряма відповідальність.

Я просто не уявляю, як вони будуть дивитися після завершення цієї війни в очі один одному і своїм дітям. Напевно, тут більше відіграє роль саме моральний аспект. Стимул обрати військову службу, а також усвідомлення свого обов’язку, розуміючи, що це не просто слова. Ми всі воюємо.

— Деякі люди самовільно залишають військові частини, в яких вони служать. Це теж актуальна тема в українському суспільстві, на жаль. Але війна не чорно-біла, вона має багато аспектів. Якщо вивчати один із них, то що робиться для того, щоб ці люди поверталися? Потрібніше більш суворе покарання чи якесь додаткове стимулювання? Яке ваше бачення цієї проблеми, розв’язання цієї проблеми?

— Зроблено дуже багато для того, щоб військовослужбовці, які з найрізноманітніших причин залишили свої військові частини, тобто пішли в СЗЧ (самовільне залишення частини), мали можливість повернутися назад. Усі умови створені, і у нас щодня багато військовослужбовців повертаються в батальйони резерву, де їх розподіляють або у свої частини, або не у свої частини, а в інші. Покарання… Ви й самі це чудово розумієте.

— Тільки от чи ефективніше більш суворе покарання? Виходячи з вашого досвіду. Ви ж керівник, суворі правила…

— На мій погляд, таких жорстких заходів і без того цілком достатньо. Наше командування суворо ставиться до всіх тих, хто порушує цей закон, і діє відповідним чином. Я бачу суть цього процесу саме в тому, щоб максимально створити умови для того, щоб самих таких випадків ставало менше на всіх етапах мобілізації.

— Що ще можна для цього зробити?

— Основна причина самовільного залишення військових частин — це не небажання проходити службу, а побоювання за своє життя. І це, звісно, цілком природно.

Потрібно, щоб кардинальні зміни в житті людини, коли вона потрапляє до ТЦК, потім у спеціальний навчальний центр, де проходить відповідну підготовку, відбувалися якомога ефективніше, злагоджено і безболісно. Щоб абсолютно на всіх етапах усі ті, хто безпосередньо працює з мобілізованими, я маю на увазі саме персонал територіальних центрів комплектування, просто намагалися сумлінно виконувати свої обов’язки та завжди по-людськи ставилися до цих людей, з найповнішим і найглибшим розумінням цього слова.

Тобто щоб не було ні зайвих образ, ні формалізму, і щоб на них не дивилися просто як на людей, які вже там опинилися. Усі хочуть, щоб до них ставилися по-людськи. Людяне ставлення має бути на всіх етапах. Тоді, я думаю, і проблем буде значно менше.

Для людей створені цілком нормальні умови. Ми це робимо. Ми постійно і наполегливо намагаємося. І президент України, і міністр оборони, і все вище командування Збройних сил — ми максимально намагаємося створити нормальні умови. Це безпосередньо стосується і розміщення, і безпеки. Ми створюємо навчальні центри під землею, створюємо там нормальні умови для проживання і побуту.

У нас суттєво зменшилася загальна кількість проблем, які виникають, безпосередньо пов’язаних із питаннями харчування. І сам процес інтенсивної підготовки особового складу повністю відповідає всім сучасним вимогам підготовки в умовах реального бою і всім тим складним викликам, які сьогодні існують.

Кількість навчальних днів у навчальних центрах була офіційно збільшена до 50 днів. Додатково введено спеціальний курс адаптивної підготовки на 14 днів.

Важливо, щоб сам процес підготовки був по-справжньому двостороннім. Це означає, що не лише викладач має вимагати та навчати, а й необхідно, щоб самі ті, хто навчається, максимально намагалися переймати все те, що їм зараз дають. Тому що вони повинні розуміти, що від їхнього навчання, якості навчання і засвоєння матеріалу залежать їхнє життя і здоров’я.

І саме в той момент, коли цей самий процес усвідомленого навчання і підготовки буде справді, якщо можна так висловитися, досконалим, я вважаю, що кількість самовільних залишень частин значно зменшиться. І в частинах, звісно, потрібно постійно спілкуватися з людьми. Я приїжджаю в частини, я спілкуюся з усіма.

Головна реформа в армії зараз — створення корпусів

— Спочатку наші міжнародні партнери вимагали, щоб НАТО вимагало, щоб Україна реформувала свою армію. Сьогодні українська армія реформує НАТО. Ми це бачимо. Що потрібно змінити сьогодні в армії? Які реформи ви б ще провели?

— Ми зараз проводимо одну доволі масштабну реформу, яку на цей момент ще не завершили. Це корпусна реформа.

— У чому вона полягає? Тому що багато хто досі не розуміє, у чому суть цієї корпусної реформи. На якому вона зараз етапі?

— Ви знаєте, зараз вона на другому етапі. Ця реформа полягає в тому, що на найпершому етапі було створено управління корпусів. У нас уже тоді існувало три корпуси, потім було сформовано ще 16 нових корпусів, тобто додатково 13 у Збройних силах, ще два корпуси в Національній гвардії.

На сьогодні все ще триває створення нових корпусних комплектів. Суть проведеної реформи полягала в тому, що у нас велика армія, але недостатня кількість професійних органів військового управління. Особливо на оперативному рівні.

Раніше у нас були оперативно-тактичні угруповання, командування яких формувалося завдяки якимсь штабам, штабів оперативних командувань. Часто це були вихідці з військових навчальних закладів або ж із тих самих територіальних центрів комплектування. Тобто люди в складі цих оперативно-тактичних угруповань перебували лише на тимчасовій основі, на своїх посадах. Вони прибували на певний строк — 2-3 місяці. І це, безумовно, найсерйознішим чином впливало на підсумкову якість управління.

Вони не знали війська, якими командували, не відчували відповідальності. І було доволі складно, до речі, притягати їх до відповідальності за це, тому що співробітники не перебували в постійному робочому контакті між собою. І безпосереднє підпорядкування — усе це було лише тимчасово. Це по-перше.

По-друге, загальна кількість органів управління явно не відповідала кількості бригад. Тобто поступово збільшувалася чисельність бойових бригад. І цей процес був об’єктивним, тому що і ворог теж нарощував свою чисельність. РФ розпочала свою відкриту агресію зі 140 тисяч, а зараз російських солдатів — понад 700 тисяч. Звісно, зростала і загальна чисельність Збройних сил України та бойових компонентів.

При цьому чисельність органів управління фактично залишалася незмінною, тому що їх просто більше не було, і нових спеціалістів не було з кого створювати. У підсумку вся система управління була перевантажена. Я пам’ятаю, що деякі оперативно-тактичні угруповання командували 23 бригадами. Тобто сам процес був настільки складним, важким і неякісним. Тому і було ухвалено рішення про створення і перехід на корпусну систему.

Тобто ми підрахували кількість корпусів для того, щоб максимально розвантажити й оптимізувати систему управління. І коли розповідають, що корпус або командування не командує своїми бригадами, звісно, в умовах війни, в умовах активних бойових дій не можна просто взяти та підпорядкувати корпусу його бригади.

У будь-якому разі одразу після завершення цієї війни буде переформатовано всю систему військового управління. Тобто це означає перепідпорядкування одних бойових бригад одним корпусам, а інших — зовсім іншим армійським корпусам. І все це буде безпосередньо залежати саме від місця постійної дислокації самих цих корпусів і окремих бригад. Тобто все одно система буде переглянута саме в плані оптимізації.

А головне завдання — розвантажити систему управління, що і сталося. І зараз іде другий етап, де, можливо, ми переміщуємо бригади, які мають свою специфіку, наприклад, бригади Національної гвардії, де вже фактично перший корпус повністю сформований і командує своїми бригадами.
 У третього армійського корпусу, наприклад, свій власний армійський комплект бригад. В інших корпусах, де це можливо, ми переміщуємо бригади в той самий час.

І, знаєте, просто сказати: от у нього є свої бригади, нехай він ними командує, тоді вони будуть його, — теж не виходить. Тому що у складі корпусів присутні бригади територіальної оборони, підрозділи, які безпосередньо належать морській піхоті, а також десантно-штурмові бригади та штурмові частини. І абсолютно всі ці бригади постійно переміщуються, тому що одні втратили боєздатність, і їх довелося вивести. На їхнє місце стала інша бригада. Інші бригади були перекинуті до складу наступального угруповання.

Тобто цей процес — живий організм, який постійно дихає, постійно переміщується, постійно активно маневрує і веде бойові дії. Інакше кажучи, сформувати хоч якесь по-справжньому стійке і стабільне положення в поточних обставинах просто неможливо.

Другий етап. У нас завершується формування корпусних комплектів. Тобто корпуси, щоб проводити корпусні операції, повинні мати комплект військ. Тобто, наприклад, створені батальйони безпілотних систем. Зараз ці батальйони в ряді корпусів, де вони вже створені, перетворюються на полки. Створені підрозділи радіоелектронної боротьби. Фактично в усіх корпусах створені артилерійські бригади, зенітно-ракетні дивізіони, інженерні підрозділи, підрозділи підтримки. Тобто те, що має бути в кожному корпусі, щоб забезпечити повноцінне проведення операції. Ми фактично зараз перебуваємо на етапі завершення цього процесу.

Третій етап, напевно, настане тоді, коли ми повністю розгорнемо абсолютно все так, як воно і має бути. І він, найімовірніше, відбуватиметься вже безпосередньо в процесі завершення всіх бойових дій.

Штурмові й десантно-штурмові війська не дублюють, а доповнюють одне одного

— У соцмережах ведуться такі обговорення: Сирський хоче знищити десантно-штурмові війська, для цього він придумав нові. Для чого вони створюються? Хто це такі? Чи будуть вони дублювати, чи доповнювати? Чи можуть десантники зітхнути з полегшенням, що з ними все буде добре, як і раніше?

— Мало хто знає про те, що наші штурмові війська насправді успішно існують і діють уже протягом півтора року. Вони довели свою ефективність під час Курської операції. Хоча все почалося і раніше, але офіційно, скажімо так, саме тоді формувалися перші бойові традиції й бойова історія була закладена саме під час проведення Курської операції, коли два штурмові батальйони прорвали оборону противника, подолали його передній край, систему оборонних рубежів і позицій.

І після цього, коли вони показали свою ефективність, свою мобільність, універсальність і здатність до дії, звісно, ми почали масштабувати цей досвід і створювати їх. Їхня чисельність неухильно зростає, тому що штурмові війська зараз на самому передньому краї та, як ви знаєте, вони вкрай необхідні. Без них жоден командир корпусу просто не уявляє собі ведення дій в умовах сучасного бою.

Чим вони відрізняються від десантно-штурмових військ? Десантно-штурмові війська — це наша еліта. Це бригади, які оснащені важким озброєнням, найсучаснішим, тим, що є в наших збройних силах, які проходять підготовку і використовуються для дій у наступі, в обороні, в інших видах бою і які зараз становлять основу наших наступальних угруповань.

Для того, щоб вони могли повноцінно виконувати свої службові обов’язки, безумовно, їм необхідно створити певні умови. У 2022 році, одразу після проведення київської операції, коли наші війська звільнили Київ, Київську область, усю північ України.

Ситуація на сході тоді загострилася, і мене призначили командувати оперативно-стратегічним угрупованням військ “Хортиця”. Коли я прибув, не виявилося жодних резервів, не було навіть жодного батальйону в запасі.

Почали створювати резерви. Ми одразу ж взялися до ретельного аналізу поточної ситуації, я і весь мій штаб, обмірковуючи, що можна зробити і якими саме способами можна переломити хід цієї війни на нашу користь. Тобто необхідне проведення наступальних дій. Чим проводити? Зрозуміло, що потрібні десантно-штурмові бригади, які на той момент були найбільш підготовленими і боєздатними частинами у Збройних силах.

Почали шукати ці бригади. А в цих бригадах залишилося лише один-два батальйони. Тобто бригада є, у ній один-два десантно-штурмові батальйони, а решта — батальйони територіальної оборони, механізовані батальйони. Чому так сталося? З огляду на те що вони найбільш підготовлені, а фронт, зрозуміло, постійно рухається, відступає, то, звісно, щоб зупинити противника, беруть найбільш підготовлені підрозділи. Кого брали? Звісно, десантників. І вийшло так, що всі десантні бригади залишилися без своїх батальйонів.

І коли ми займалися підготовкою Харківської наступальної операції, мені довелося всі ці батальйони повертати назад, проводити низку складних операцій для того, щоб поміняти один батальйон сюди, інший — на інший напрямок, потім його поміняти, а цей десантний батальйон вивести, забезпечити підготовку. Тому що не було тих підрозділів, які могли б їх замінити.

Зараз у нас якраз ці функції виконують штурмові війська, штурмові частини, полки, батальйони. Як правило, у них немає своїх смуг, вони використовуються по всій смузі та на всьому фронті ведення бойових дій, по всій лінії бойового зіткнення. Там, де необхідно стабілізувати ситуацію, там, де відбувається залишення позицій, там, де потрібно провести якісь швидкі або стрімкі наступальні дії, завдати удару. І головне — забезпечити дії основного наступального угруповання.

Тобто завдання десантно-штурмових військ і штурмових підрозділів узагалі ніяк не перетинаються між собою. Жодним чином. Навпаки, вони воюють разом, вони доповнюють одне одного.

Як правило, завжди командири-десантники просять штурмові підрозділи для забезпечення дій: або для прикриття флангу, або для здійснення якихось обхідних маневрів, або для завдання удару, а потім — введення десантної бригади, десантно-штурмової бригади.

Тобто це вимога сьогодення. Це особливість цієї війни, її характерна риса. Як і кібервійська. Тому що без них зараз теж неможливо собі уявити, як можна воювати, не маючи проривів у кіберпросторі, не маючи даних, не маючи можливості блокувати будь-які мережі управління противника. І це висновки сучасної війни.

Наша головна задача — компенсувати чисельну перевагу противника технологіями

— Технологічно які сьогодні пріоритети, якщо ми говоримо про технології армії? Які сьогодні пріоритети в українських збройних силах? Дрони. Яке місце тут займають дрони, штучний інтелект? Що ще потрібно впровадити й що ми вже успішно впроваджуємо?

— Війна — це не просто пряме зіткнення двох армій, це ще й змагання передових технологій, а також економічних потенціалів держав. Тобто наша головна задача, оскільки противник за чисельністю нас повністю переважає, компенсувати цю його чисельну перевагу рівнем технічної оснащеності наших підрозділів.

Безумовно, зараз дрони панують на полі бою. Вони розвиваються вкрай стрімко, довели свою високу ефективність. І зараз увесь світ спостерігає за нами, оскільки ми фактично є піонерами у масовому використанні цих дронів. Цей досвід необхідний усьому світу. Зараз це видно і на Близькому Сході.

Технології в армії — наш пріоритет. У чому саме полягає цей основний підхід? Суть цієї стратегії полягає насамперед у тому, щоб максимально збільшити загальну кількість роботизованих платформ як на землі, так і в повітрі. Тобто безпілотних літальних апаратів найрізноманітніших типів, щоб у підсумку максимально замінити людину для того, щоб зберегти життя нашого воїна.

І на цей момент ми перебуваємо якраз у самому розпалі інтенсивного процесу, оскільки все реформування і модернізація Збройних сил України безпосередньо пов’язані з активним насиченням їх різними типами дронів. Ми також вводимо нові спеціалізовані підрозділи в кожну нашу бригаду. На цей момент уже повністю сформований окремий батальйон безпілотних систем. Крім того, у складі наших звичайних лінійних батальйонів тепер також є штатні роти безпілотних систем.

У нас у бригадах за єдиним штатом тепер є і спеціальні дрони-перехоплювачі, тобто ті, які безпосередньо прикривають наших піхотинців і перехоплюють безпілотники противника. У нас є ударні дрони, ті, які знищують противника. Це просто своєрідна зброя, яка доповнює наші бомбардувальники. У цьому у нас є перевага над противником.

У кожному батальйоні і в кожній бригаді у нас створені підрозділи наземних роботизованих комплексів, і без них ми зараз себе вже не уявляємо. Їх використання, застосування, забезпечення логістики, евакуація поранених — саме для цього призначений цей напрямок. Ми вже успішно перейшли на новий формат і маємо реальний позитивний досвід активного використання різних повітряних платформ для оперативної евакуації поранених бійців.

Ми використовуємо легкомоторні безпілотні літаки для забезпечення логістики на тих напрямках, де ведеться активна оборона, яка щільно насичена дронами і постійно перебуває під контролем ударних дронів противника. Але ви знаєте, що збільшення цих зон — це теж характерна риса. І саме тут дрони використовуються для забезпечення логістики.

Штучний інтелект, звісно, теж активно застосовується, оскільки він впроваджується в усіх ключових напрямках, у різних родах і видах ЗСУ. Роботизація і штучний інтелект — це насамперед системи наведення, системи прицілювання, системи управління безпілотними літальними апаратами, перехоплювачами, які автоматично захоплюють ціль і знищують її. Це системи протиповітряної оборони, які нам потрібні, які автоматично захоплюють, супроводжують і знищують повітряні цілі.

У штабах також ми вже впроваджуємо штучний інтелект. У нас створені спеціальні підрозділи, які вивчають особливості його застосування, тому що там багато переваг, але є й певні загрози в плані збереження інформації, недопущення витоків і так далі. Тобто технології — це наш пріоритетний напрямок.

Ми також проводимо масштабну реформу системи територіальної оборони, яка полягає в тому, що ми детально враховуємо специфіку комплектування цих бригад військовослужбовцями, вік яких переважно становить 50 років і старше. І при цьому прекрасно усвідомлюємо і розуміємо, що вони також відіграють важливу роль у системі оборони, на позиціях на основних і додаткових напрямках.

Кількість батальйонів у них скорочується до трьох, але при цьому вводяться два батальйони безпілотних систем. І ці батальйони — стандартні батальйони, як для звичайних механізованих бригад, так і для бригад десантно-штурмових військ.

Вводяться артилерійські підрозділи, зокрема батарея калібру 152 міліметри, зенітна ракетна батарея, підрозділ наземних робототехнічних комплексів, підрозділ забезпечення бригади. Усе це збільшує бойові можливості утричі.

Таким чином, і в цьому конкретному напрямку шляхом впровадження сучасних технічних рішень і постійного збільшення кількості дронів ми суттєво і планомірно нарощуємо наші поточні бойові можливості.

— Якою має виглядати перемога, з вашої думки? Коли ви, Олександр Сирський, скажете: “Все, я можу нарешті поставити тут крапку і поїхати зі своєю родиною трохи відпочити. Війна закінчена”?

— Коли ворог буде розбитий, ми обов’язково виконаємо всі завдання, які ставимо перед собою. Коли буде укладено довгоочікуваний мир. Цей мир буде миром на наших умовах, справедливим миром. Ми не втратимо нашу територію, як мінімум.

І саме тоді ми з повною впевненістю зможемо сказати, що на цьому етапі ми повністю виконали всі поставлені перед нами завдання. Ми не залишили ворогу жодного метра нашої священної рідної землі. Ми завдали противнику таких колосальних втрат і створили для нього такі важкі умови, що він більше не зможе диктувати нам свою волю.

І цей довгоочікуваний мир буде укладений на наших умовах.

Читайте також: 4 роки після звірств росіян у Київській області: правозахисники розповіли, як Україна продовжує домагатися справедливого покарання