Сьогодні о 09:19
Туреччина, Єгипет і Пакистан долучилися до посередництва в переговорах між США та Іраном. Про це повідомляє Axios із посиланням на джерела. За їхніми даними, діалог триває і вже дав певні результати. Сторони обговорюють припинення бойових дій та врегулювання спірних питань. Паралельно президент США Дональд Трамп оголосив про тимчасове призупинення ударів по енергетичній інфраструктурі Ірану.
Близький Схід на межі: дипломатія і підготовка до військової операції
Удари по об’єктах енергетики Ірану зупинені на п’ять днів. Про це Трамп написав у своїй соцмережі Truth Social, уточнивши, що рішення стало підсумком переговорів останніх двох днів з іранською стороною. Пізніше у коментарі CNBC він додав, що діалог був інтенсивним і висловив надію на конкретні результати.
“Ми планували знищити їхні найбільші електростанції, вартість яких перевищувала 10 млрд доларів. Один удар — і все зруйновано. Навіщо їм це потрібно? Тому вони самі подзвонили. Вони хочуть домовитися. Ми теж готові, але це має бути вигідна угода — без війн і без ядерної зброї. У них її більше не буде”, — заявив Дональд Трамп.
Водночас ще за добу до оголошення так званого енергетичного перемир’я глава Білого дому погрожував завдати ударів по іранських електростанціях протягом 48 годин, якщо Тегеран не відкриє Ормузьку протоку. У відповідь Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) пригрозив повністю перекрити протоку до відновлення зруйнованої інфраструктури. Експерти вважають, що така позиція Тегерана спрямована не на захист громадян, а на затягування часу.
Попри паузу в ударах, ключовим фактором для світової економіки залишається розблокування Ормузької протоки. Міжнародне енергетичне агентство фіксує різке падіння вантажопотоку — до 342 тис. тонн на добу проти колишніх 3,5 млн тонн. Країни Європи та Азії, які постраждали від обмежень, об’єднують зусилля для відновлення судноплавства. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте повідомив, що 22 держави готові забезпечити безпеку у регіоні.
“Хороша новина полягає в тому, що з четверга група з 22 країн — переважно з НАТО, а також Японія, Корея, Австралія, Нова Зеландія, ОАЕ та Бахрейн об’єдналася для реалізації його концепції, спрямованої на забезпечення вільного судноплавства в Ормузькій протоці та її якнайшвидше відкриття”, — повідомив Марк Рютте.
Однією з головних цілей США залишається недопущення появи в Ірану ядерної зброї. У разі відмови Тегерана від відповідних розробок Вашингтон розглядає можливість наземної операції за участю тисяч військових. За інформацією The Jerusalem Post, Пентагон уже направив відповідні запити президенту США.
Іран у відповідь попереджає про жорсткі заходи: державні ЗМІ заявили, що в разі початку наземної операції країна може встановити морські міни та повністю перекрити Перську затоку.
Ізраїль, як союзник США, підтримує сценарій наземної операції, вважаючи її необхідною для зміни іранського режиму. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу зазначив, що одних авіаударів для цього недостатньо. Водночас він допустив, що військова кампанія може завершитися дипломатичним шляхом.
Нетаньягу повідомив, що обговорив ситуацію з Дональдом Трампом, наголосивши, що Ізраїль продовжує військові дії. Раніше Трамп заявляв, що угоди з Іраном може бути досягнуто протягом п’яти днів або навіть раніше.
За даними Reuters, США також ведуть контакти зі спікером парламенту Ірану Мохаммадом Галібафом, хоча той це заперечує. Ізраїльські ЗМІ, своєю чергою, повідомляють, що у Вашингтоні орієнтуються на 9 квітня як можливу дату завершення війни.
Однією з ключових умов майбутньої угоди є відмова Ірану від створення ядерної зброї. За словами Трампа, сторони вже погодили близько 15 пунктів майбутньої угоди, включно з передачею запасів збагаченого урану.
“У них не буде ядерної зброї — це пункт номер один. Вони з цим погодилися”, — заявив Трамп у спілкуванні з журналістами.
За оцінкою американського лідера, потенційна угода може стати вигідною для країн Близького Сходу, включно з Ізраїлем і державами Перської затоки. Раніше він також розпорядився тимчасово припинити удари по енергетичній інфраструктурі Ірану.
Переговори чи підготовка до війни: що відбувається між США та Іраном — думки експертів
Чи є пауза в ударах по енергетичній інфраструктурі кроком до миру чи лише тактичним перепочинком перед новою ескалацією? Чи готовий Іран відмовитися від ядерної програми, чи переговори — лише дипломатична гра? Чи може США піти на наземну операцію, і до яких наслідків це призведе для всього регіону? Хто насправді виграє від кризи на Близькому Сході? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:
- Людмила Покровщук, докторка філософії, експертка з зовнішньої та внутрішньої політики;
- Амір Чахакі, іранський політолог, журналіст;
- В’ячеслав Ліхачов, сходознавець;
- Марк Бабот, військовий експерт, підполковник Генштабу Ізраїлю в резерві.
ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: США можуть втратити політичну вагу на Близькому Сході
— За ці три тижні у Трампа суттєво змінилися цілі щодо Ірану — від зміни режиму до акценту на балістичних ракетах. І загалом те, що ми чуємо, стосується загроз з боку ВМС Ірану — це були першопричини. До речі, це підтвердив і спікер Палати представників Конгресу Джонсон. Він заявив, що, оскільки першопричини були усунені, на сьогодні операцію можна згортати. Це його останні заяви.
Водночас після того, як ми почули, що США знімають санкції з Ірану на місяць — про це офіційно заявив міністр фінансів США, йдеться, зокрема, про нафту в транзиті, — Іран продовжує активні дії. Він уже з острова відправив два великих танкери, кожен приблизно по 2 мільйони барелів, і їхня вартість значна. Тобто, користуючись зняттям санкцій, Іран фактично продовжує офіційну торгівлю. Це був перший сигнал про те, що США готуються до переговорів.
Чи готується до переговорів Іран — це питання. Бо одна справа — заяви США і джерела, а інша — реальні дії. Разом з тим команді Трампа, безумовно, хотілося б вийти на переговори, тому що вже тиждень в американських ЗМІ та серед політичного істеблішменту звучать заклики терміново завершувати конфлікт. Це пов’язано з виборчою кампанією — рейтинги, особливо у республіканців, падають. Багато конгресменів радили Трампу просто заявити про перемогу і завершити ситуацію.
Ми бачимо і його заяви — наприклад, про те, що Ормузьку протоку мають охороняти країни Перської затоки, тому що вони нею користуються, а США — ні. Ці постійні суперечливі та коливальні заяви створюють хаос у розумінні того, що відбувається. Виникає питання: які реальні цілі переслідує Трамп?
Якщо розглядати версію, що заяви про переговори — це вкид, то, можливо, вони зроблені для зниження напруження на енергетичному ринку, насамперед щодо цін на нафту. Водночас паралельно може готуватися певна спецоперація — не обов’язково сухопутна, можливо, обмежена операція, наприклад, щодо іранських портів або островів.
Іран зі свого боку вже заявив, що у разі дій проти його островів з боку США або Ізраїлю він може заблокувати протоку в Червоному морі, ймовірно, за допомогою хуситів. Це створить додаткові проблеми на енергетичному ринку — і щодо нафти, і щодо газу.
Ми не знаємо, що відбувається насправді. Сам Трамп говорить: “Я не скажу, чи готується сухопутна операція”. І додає, що навіть якщо вона буде, він про це не скаже. Ці заяви лише посилюють невизначеність і створюють “білий шум”.
Якщо говорити про економіку, то на сьогодні є ті, хто виграє від того, що відбувається. Насамперед це США, особливо в сегменті СПГ.
Основними бенефіціарами ситуації стали США, Росія та Австралія. Австралія посилює постачання в Азію — Японія вже звертається до неї на тлі проблем із Катаром. США посилюють позиції і на нафтовому ринку. Додаткові обсяги, близько 400 мільйонів барелів, виходять на ринок, і значна їх частина пов’язана з американським ринком. Це допомагає стабілізувати ціни.
Тому не все так однозначно. Попри заяви про складнощі, сам Трамп говорить, що ситуація тимчасова і все стабілізується. Можна зробити висновок, що його цілі до кінця не зрозумілі, але він свідомо створює інформаційний шум.
Разом з тим США вже досягли одного важливого результату — посилили свій вплив на світовому енергетичному ринку. Це стосується і СПГ, де вони активно заходять на європейський ринок. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну газ у Європі частково заміщувався постачаннями з Катару та США, але зараз частка США зростає. Те саме стосується і нафти.
США посилюють вплив на країни Перської затоки, які тепер орієнтуються на Вашингтон у питаннях безпеки та інвестицій. Однак ці країни — Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія — перебувають у стані невизначеності. Вони не розуміють, як прогнозувати економіку, що залежить від нафти, газу та частково туризму.
Чим довше триває конфлікт, тим більш нестабільним стає регіон. Інвестори починають переорієнтовуватися, зокрема на Венесуелу та США. Американський ринок зараз сприймається як більш стабільний.
Водночас ми бачимо і геополітичну переорієнтацію. З’являються нові центри сили. Наприклад, переговори між Моді та президентом Ірану, де обговорювалося створення регіональної структури безпеки. Також Іран звернувся до Індії, як до голови БРІКС, із пропозицією активізувати роль організації.
Це показує, що дії Трампа стимулюють пошук альтернативних центрів впливу.
Головний ризик для Трампа полягає в тому, що, прагнучи посилити економічний вплив США, він може втратити політичну вагу на Близькому Сході. Уже зараз спостерігається зростання недовіри з боку країн Перської затоки. Представники бізнесу з Катару та ОАЕ зазначають, що інвестували в проєкти Трампа, розраховуючи на політичні та безпекові гарантії, але не отримали їх. Це створює серйозну проблему. Якщо США втратять вплив у регіоні, виникає питання — з чим залишиться Ізраїль.
Загалом зараз дуже багато питань щодо подальших дій Трампа. Якщо він вийде з конфлікту, йому доведеться пояснити це рішення, оскільки цілі не досягнуті: режим в Ірані зберігається, ракетна програма може бути відновлена, а ядерна програма, найімовірніше, не буде згорнута.
АМІР ЧАХАКІ: Для керівництва Ірану доля громадян не має значення
— Я вважаю, що позиція Трампа і позиція Нетаньягу не зовсім однакові. Якщо говорити про цілі, які озвучувалися, то вони переважно стосуються ядерного потенціалу Ірану. Але вже починається четвертий тиждень війни, і ми бачимо, що досі удари з боку Ірану продовжуються по території Ізраїлю.
Це дуже складна і дуже небезпечна ситуація. Якщо Америка буде завдавати ударів по електростанціях, звісно, 90-мільйонне населення залишиться без електрики, без води, можливо. Але, на жаль, Ісламська республіка довела, що для неї доля громадян не має значення. Головне — збереження влади будь-якою ціною. Зокрема, загинули кілька тисяч іранців у січні цього року.
Жодного шансу на те, що Ісламська республіка ухвалить рішення і погодиться, немає. Я можу погодитися не лише з Трампом, а й із тим, чого хоче народ — більшість уже не хоче цієї держави. Єдине, що може врятувати залишки життя керівництва Ісламської республіки, — це домовленість про якийсь перехідний уряд. Шансів у них немає, але війна, я вважаю, буде тривати.
Якщо Америка вдарить по електростанціях Ірану завтра, значить, ми маємо очікувати ударів у відповідь — по водних ресурсах і по терміналах країн регіону: Катар, Кувейт, Бахрейн. Страждатиме і іранський народ, і народи арабського світу. Це справді вкрай складна ситуація.
Якщо ми подивимося на світовий досвід, коли Америка вела війни, противники зрештою погоджувалися і підписували капітуляцію. Але Ісламська республіка довела ситуацію до війни, і відповідальність за неї лежить на Ірані. Водночас зараз вона продовжує завдавати ударів, куди може.
Раніше міністр закордонних справ заявляв, що в Ірану немає ракет дальністю понад 2 000 км. Виявляється, є. Це лякає весь регіон і навіть Європу.
Катастрофа може охопити весь регіон. Я не вважаю, що така методика Білого дому реально допоможе завершити цю війну. І я не розумію, чому Дональд Трамп вважає, що для іранської влади важлива доля народу — на практиці це не так.
В’ЯЧЕСЛАВ ЛІХАЧОВ: Криза на енергетичному ринку може затягнутися надовго
— Я хотів би знати, хто в цьому випадку говорить правду. Чи дійсно Трамп прокладає шлях до досягнення угод, чи він просто напередодні відкриття бірж у понеділок вранці хотів заспокоїти ринки після того, як у суботу сколихнув їх своїм ультиматумом.
Що стосується загалом можливості ініціювання таких переговорів, вона мені видається високою. Тут ми маємо і зацікавленість Сполучених Штатів у тому, щоб знайти вихід зі сформованої ситуації, яку багато оглядачів оцінюють як стратегічний тупик. Є зацікавленість великої кількості гравців навколо, багато претендентів на роль посередників, зокрема тих, хто зберігав непогані відносини з Іраном на тлі конфронтації — той самий Пакистан і та сама Туреччина. Напевно, у Ірану теж є зацікавленість у тому, щоб удари по країні припинилися.
Хоча зараз ті, хто взяв управління країною в Ірані, почуваються досить впевнено. Вони вважають, що це до них мають приходити з пропозиціями, а не вони будуть висувати умови, бо зараз вони тримають руку на горлі світової економіки і мають потенціал завдавати ще більшої шкоди, принаймні сусідам. Тому вони відчувають себе у сильнішій позиції і вважають: якщо Трампу потрібно завершити цю війну, то нехай він робить це так, щоб ні в кого не залишилося сумнівів, хто переміг.
Тому я не виключаю, що ініціатива переговорів справді є, спроби налагодити контакт існують і виходять з боку Америки та партнерів. Чи є готовність Ірану зараз йти на домовленості — сказати складно. Чи відгукується Іран на ці сигнали, чи віддає перевагу тримати паузу, будучи впевненим, що час працює на нього.
Що стосується вразливості енергетичної системи Ірану, ми пам’ятаємо, що в останні пару років у країні й так була серйозна енергетична криза. До червня минулого року це не позначалося на здатності збагачувати уран. Очевидно, що для керівництва Ірану пріоритетною є програма озброєнь, а не потреби населення.
Тож я вважаю, що за наявності технічної можливості відновити роботи над ядерною зброєю Іран знайде таку можливість, навіть якщо 18-мільйонний Тегеран довго залишатиметься без електрики. Енергосистема Ірану вразлива і без того перебуває у поганому стані. Якщо, як цілі атаки, обрати, наприклад, атомну електростанцію в Бушері, я не знаю, наскільки технічно можливо вивести її з ладу так, щоб це не становило загрози для екології та радіаційної безпеки. Ймовірно, це можливо.
Загалом енергосистема Ірану дуже вразлива. Інша справа, що такими погрозами неможливо вплинути на позицію керівництва Ірану і зробити її більш поступливою. Це керівництво пережило загибель своїх попередників і сприймає подібні ризики як даність. Населення Ірану і так живе погано, і ситуація погіршувалася останні місяці та роки.
Певна стійкість перед зовнішніми ударами є частиною ідентичності, принаймні з часів ірано-іракської війни. У той період була так звана війна міст, коли Ірак, маючи можливості завдавати ракетних ударів, руйнував цивільну інфраструктуру та атакував міста. Те, що Іран вистояв у цій війні, стало частиною національної гордості та самосвідомості іранців. Я не думаю, що тиск з боку Сполучених Штатів, який погіршить умови життя простого населення, може зробити керівництво Ірану більш поступливим.
Я не знаю, чи справді відбувалися переговори, чи це поки лише риторична завіса, покликана приховати підготовку до точкової сухопутної операції. Принаймні технічні засоби та особовий склад, здатний до десантування, Сполучені Штати стягують у регіон. Очевидно, що захоплення нафтової інфраструктури на острові Харк — більш проста задача, ніж сухопутна операція із забезпечення безпеки судноплавства в Ормузькій протоці.
Сполучені Штати справді можуть спробувати встановити контроль над критично важливою для Ірану нафтовою інфраструктурою, а потім запропонувати обмін — повернути її Ірану в обмін щонайменше на забезпечення безпеки судноплавства через Ормузьку протоку або на інші умови.
Чи спрацює цей план — сказати складно. Технічно Сполучені Штати, ймовірно, здатні захопити острів Харк. Але це з високою ймовірністю призведе до жертв серед американських військових. Вони опиняться на невеликому острові, не призначеному для оборони, і будуть піддаватися ракетним і дроновим ударам з боку Ірану.
Чи піде Іран під тиском на укладення угоди — я не впевнений. Швидше, він може підвищити рівень ескалації, завдаючи ударів по сусідніх країнах і руйнуючи нафтогазову інфраструктуру регіону. Водночас партнери США на Близькому Сході навряд чи дозволять затягнути ситуацію до повного руйнування регіону.
Ми вже бачимо, що іранське керівництво під тиском демонструє стійкість. Я не думаю, що подальше підвищення ставок змусить його піти на угоду на умовах США, навіть якщо йтиметься про обмежену сухопутну операцію.
Іран, безумовно, здатний замінувати Ормузьку протоку і фізично її перекрити. Знищення частини катерів не є критичним — йдеться лише про невелику частку так званого москітного флоту, який Іран створював саме для таких сценаріїв. Більша його частина прихована вздовж узбережжя.
Іран має технічну можливість заблокувати Ормузьку протоку, аж до затоплення танкерів у вузьких місцях. Однак він цього не робить і, найімовірніше, не збирається. Натомість він використовує загрозу ракетних і дронових ударів, щоб паралізувати або контролювати торгівлю. Це дає йому ширший інструментарій: можливість домовлятися, брати плату або шантажувати умовами проходу.
Фактично зараз він контролює протоку і, ймовірно, усвідомив вигоду від цього контролю, тому використовуватиме його й надалі для досягнення політичних і економічних цілей.
Якщо ж Сполучені Штати самі спробують повністю заблокувати Ормузьку протоку, це буде серйозною помилкою і катастрофою для їхніх партнерів. Це призведе до дзеркальної поведінки з обох сторін і до глибокої кризи на енергетичному ринку.
Я не думаю, що США на це підуть. Для них ключове завдання — розблокувати Ормузьку протоку або силою, або політичними методами. Однак це найскладніше завдання, і поки не видно, як його можна вирішити швидко. У мене складається враження, що ситуація, яка вже негативно впливає на енергетичний ринок, може затягнутися надовго.
МАРК БАБОТ: Без силового тиску режим Ірану не повалити
— США давно вже мали зробити все можливе, щоб захопити острів Харк і припинити економічну допомогу цьому режиму. Лише так можна його послабити або повалити, щоб його більше не було. Тоді всі проблеми вирішуються, як у грі. Якщо ти зробив якийсь крок, то він дає тобі абсолютну перемогу. Якщо це буде зроблено, тоді в іранського режиму не буде жодних економічних баз.
США можуть відкрити Ормузьку протоку, у них є достатньо для цього сил і можливостей. Я просто не дуже розумію гру президента Трампа, бо вся ця кампанія знаходиться в голові однієї людини у світі.
Росія не може допомогти Ірану абсолютно нічим з погляду сухопутних операцій, тому що вони самі перебувають на межі та ведуть для себе війну, яка достатньо їх послаблює. І США, і Ізраїль мають сили сухопутних операцій, спецпідрозділів, які мають з периметра Ірану просуватися в бік центру. Без цього режим не повалити. Тобто треба озброїти народ, потрібні якісь маршрути, щоб створити передумови і організувати процес.
Зараз світ перебуває в останній фазі, можливо, двотижневій фазі перед головним рішенням.
Читайте також: Мир через силу чи затяжна війна: головне питання переговорів США і України проаналізували експерти
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
