Сьогодні о 09:19
Разом із силовим тиском на Кремль Україна продовжує дипломатичні зусилля, спрямовані на завершення війни. У Маямі 21-22 березня відбувся черговий раунд двосторонніх переговорів між Києвом і Вашингтоном.
За підсумками зустрічей делегація доповіла президенту України Володимиру Зеленському про результати роботи. Детальний звіт планується представити після повернення в Україну.
США та Україна зближують позиції, але мир усе ще під питанням
У Флориді українська делегація провела черговий етап переговорів зі Сполученими Штатами.
“Делегації США і України провели конструктивні зустрічі в межах посередницьких зусиль. Обговорення були зосереджені на врегулюванні та розв’язанні питань, що залишилися, з метою просування до укладення всеосяжної мирної угоди… Ми вітаємо подальшу взаємодію щодо врегулювання нерозв’язаних питань, визнаючи її важливість для загальної глобальної стабільності, і дякуємо президенту США за його незмінне лідерство у просуванні цих зусиль”, — розкрив деталі переговорів спеціальний представник президента США Стів Віткофф.
За словами секретаря Ради національної безпеки і оборони Рустема Умєрова, досягнуто помітного прогресу в узгодженні позицій щодо надійних гарантій безпеки та гуманітарного треку, зокрема щодо питань обміну і повернення громадян України.
“Під час зустрічей зосередилися на питаннях надійних гарантій безпеки і гуманітарного треку, зокрема обміну і повернення наших громадян. Маємо просування в узгодженні позицій і подальшому звуженні кола нерозв’язаних питань”, — зазначив Умєров.
Володимир Зеленський зазначив, що за підсумками двох днів переговорів української делегації з представниками США з’явилися сигнали про можливе продовження обмінів і обговорення гарантій безпеки для України і Європи.
“Сьогодні вже була доповідь нашої переговорної групи — другий день зустрічей в Америці з представниками президента Сполучених Штатів. … І важливо, щоб ми всі не були змушені повернутися до війни через кілька місяців або років, тобто щоб гарантії безпеки для України і всієї Європи були достатніми для миру — для надійного миру”, — наголосив Зеленський 22 березня.
Президент додав, що після повернення переговорної групи в Україну будуть детально обговорені всі аспекти проведених зустрічей. Він також висловив надію, що можливе продовження обмінів підтвердить ефективність дипломатичних зусиль.
“Загалом же ситуація залишається досить прозорою: Путін не хоче завершувати війну. Але головне — чого хоче світ. Ми всі разом повинні робити все можливе і будемо й надалі робити все можливе, щоб завершити цю війну”, — сказав глава Української держави.
Переговори без Росії: що обговорювали Київ і Вашингтон — думки
Чому переговори України і США проходять без участі Росії і що це означає для майбутнього мирного процесу? Чи вдалося сторонам наблизитися до угоди щодо гарантій безпеки і гуманітарних питань? Наскільки події на Близькому Сході впливають на позицію США і перебіг переговорів щодо України? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли:
- Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
- Олеся Яхно, політологиня;
- Тарас Жовтенко, експерт з міжнародної безпеки фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва;
- Олексій Полегкий, академічний директор Центру публічної дипломатії.
ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Іранська війна змінила контекст відносин США і України
— Є три ключові питання. Перше питання — це бажання РФ отримати поступку з боку України в контексті відведення військ із підконтрольної Києву території Донецької області. Другий момент — це статус і розподіл електроенергії на Запорізькій атомній електростанції. Я думаю, третє питання також гостро стоїть, просто про нього менше говориться в публічних медіа. Це питання фіналізації гарантій безпеки для України. Це суто взаємовідносини між Україною і США.
Якщо вони зустрічалися два дні, значить, питання відпрацьовувалося дуже глибоко. Це хороша новина. Бо зазвичай, якщо зустріч з таких питань дуже коротка, значить, сторонам нікуди далі рухатися, еволюціонувати і поглиблюватися. Значить, така можливість є.
Поширена практика і загальна думка в американських медіа, зокрема, полягає в тому, що Сполучені Штати чинять певний тиск на Україну в питанні необхідності глибших компромісів, на які Україна поки, з огляду на позицію своєї дипломатії, не готова, не здатна і не планувала йти.
Іранська війна трохи оновила контекст і рівень взаємовідносин між США і Україною. Поясню чому. Тому що гостро стоять три питання.
Питання номер один. Чи будуть американці продовжувати продавати важливу номенклатуру озброєння через пул НАТО чи ні, з огляду на нестачу запасів для країн Перської затоки?
Другий момент. США зняли санкції з російських нафтових танкерів, які вже були завантажені нафтою. Це на постійній основі? Чи варто розраховувати на припинення цієї практики з боку американської адміністрації або, навпаки, це призведе до погіршення відносин з Україною через послаблення санкційного тиску на Російську Федерацію?
Третій момент, дуже важливий. Чи продовжать американці обмінюватися розвідданими з українцями чи ні?
Але тут є одна проблема. Більшість цих питань координується або по лінії Пентагону, якщо це розвіддані, або на рівні Держдепу, або на рівні Мінфіну і OFAC (Office of Foreign Assets Control — Управління з контролю за іноземними активами). Ні Кушнер, ні Віткофф не уповноважені висвітлювати і представляти позицію американської адміністрації з цих питань. Хоча на зустрічі були присутні два старші радники, зокрема, радник Білого дому Груенбаум і вперше був присутній представник Держдепартаменту.
Тому, можливо, їхня присутність пов’язана з обговоренням наслідків іранської кампанії для українсько-американського діалогу. Ці питання могли підійматися українською стороною і, можливо, були отримані певні запевнення — щодо продовження обміну розвідданими, щодо продажу озброєння американської номенклатури і щодо подальших дій США на нафтовому ринку.
Тому що зараз це більше схоже на певний броунівський рух: США навіть знімають санкції з іранської нафти, хоча проти Ірану ведуться повітряні атаки і збройна боротьба.
Тобто економічна дипломатія йде своєю дорогою, військові дії — своєю, що є своєрідною особливістю сучасних війн.
Якщо завтра Трамп скаже: “Мені набридло займатися українським кейсом, повністю згортаємо допомогу Україні, продаж зброї і так далі”, — до таких сценаріїв завжди потрібно бути готовими. На жаль, послідовність політики нинішньої американської адміністрації прогнозувати вкрай складно. Це видно за іранською кампанією і за багатьма іншими діями і комунікацією Трампа, зокрема в соціальному середовищі, яка іноді викликає, м’яко кажучи, нерозуміння.
Ці переговори відбулися в дуже закритому форматі. Мінімум джерел, мінімум інтерпретацій. Ми не знаємо їхнього змісту. Іноді інформація з’являється від президента або інших причетних осіб, але, мабуть, це правильно, що деталей небагато.
ОЛЕСЯ ЯХНО: США готуються до більш активних дій у найближчі місяці
— Будь-який дипломатичний процес для того, щоб він мав успіх, повинен мати справді сильний компонент. Щодо РФ, це вже досвід, який винесли всі переговорні сторони: Росія, не відчуваючи силового компоненту і маючи можливості затягувати переговорний процес, завжди буде це робити.
Росія вміє і знає, як жити війною. Але Росія не знає, як жити миром і отримувати взаємовигідне співробітництво. Тому те, що Росію можна лише примусити до дипломатичного переговорного процесу, — це сформульовано і в позиції США: “мир через силу”. Тут жодних ілюзій немає.
Інша справа, що зараз, коли ми бачимо ситуацію на Близькому Сході, цей контекст і ці реалії також впливають на ситуацію, зокрема на переговори між Україною і Росією.
І тут ми знову бачимо логіку Росії — намагатися отримувати вигоду виключно з війни. Щойно Росія побачила, що ціни на нафту почали зростати через перекриття Ормузької протоки і війну на Близькому Сході, вона одразу намагається отримати з цього вигоду, одночасно демонструючи і раніше не дуже реальне прагнення вести переговори саме про війну — про те, як її зупинити.
Натомість Росія робить акцент на переговорах зі Сполученими Штатами, маскуючи це під прагнення досягти миру.
Тому логічно, що українська делегація бере участь зараз у двосторонніх переговорах, навіть без Росії. Тому що є низка важливих напрямів: і в контексті українсько-американських відносин, і в розумінні того, як далі діятимуть США, наскільки тимчасовими є обмеження щодо санкцій проти Росії.
Також важливий українсько-європейський напрям взаємовідносин. Усі розуміють, що війна Росії проти України — це не просто локальний конфлікт або боротьба за території. Це війна за глобальну безпеку і правила. Тому значна частина переговорного процесу стосується взаємодії Україна — Європа — США.
Але в поточних умовах, коли є фактор Близького Сходу, який дозволяє Росії просто спостерігати, продовжувати війну в Україні і водночас отримувати економічні бонуси від нестабільності, Росія займає вичікувальну позицію.
Для нас же важливе розуміння і прогнозованість дій США — як прямих, так і непрямих, що стосуються України і Росії. Важливий також американо-європейський вектор.
Не випадково президент України Володимир Зеленський наголошував на важливості збереження співпраці між США і Великою Британією в контексті подій на Близькому Сході.
Тому що Росія робить ставку на війну, і частиною цієї стратегії є руйнування союзів, посилення конфліктів і суперечностей усередині західних альянсів. Чим більше таких суперечностей, тим упевненіше Росія почувається і тим активніше намагається нав’язувати Україні односторонні поступки.
Тому, підсумовуючи, попри те, що увага США зараз значною мірою зосереджена на Близькому Сході, правильно, що обговорюється перспектива тристоронньої зустрічі для продовження переговорного процесу. Це необхідно для розуміння логіки дій, підготовки рішень і, зокрема, щодо санкційного напряму. Для нас важливо, щоб санкційна політика Європейського Союзу була синхронізована з подіями, що відбуваються, бо санкції ефективні лише тоді, коли вони дають кумулятивний ефект і реалізуються спільними зусиллями.
Фактор часу для США також важливий у контексті виборчої кампанії. Тому найближчі місяці можуть стати періодом не лише заяв, а й активних дій з боку США. Для України важливо, щоб у цих діях зберігався фокус на війні і на готовності примусити Росію до реальної переговорної позиції.
Якщо говорити про конкретику зустрічі і можливий дипломатичний прорив, багато залежить від підходу США. Довга, затяжна війна — це погано, і приклад Ірану це показує: одна нерозв’язана проблема призводить до появи нових.
Україна, ймовірно, намагатиметься поєднати в переговорах дві лінії: стратегічну — примус Росії до переговорів, і практичну — розвиток взаємовигідного співробітництва, включно з оборонними технологіями і обміном досвідом. Тут може з’явитися конструктив, заснований на взаємній вигоді і зацікавленості сторін.
ТАРАС ЖОВТЕНКО: Критика України — частина тиску Трампа на Європу
— Зустріч проходила в контексті процесу врегулювання війни РФ проти України з урахуванням того, що відбувається у регіоні Перської затоки і навколо Ірану.
Ми чули достатньо багато версій з різних джерел про те, що адміністрація США і чинна адміністрація Трампа більше перемикнеться на Близький Схід, на ситуацію навколо Ірану, і вже практично втрачає інтерес до політичного врегулювання війни, яку веде РФ.
Навіть Трамп був змушений це коментувати. Він говорив про те, що завершить війну, і вона буде завершена незалежно від того, що відбувається навколо Ірану і як розвивається американська та ізраїльська військова операція проти режиму аятол у Тегерані.
У цьому контексті зустріч української та американської делегацій — це насамперед сигнал про те, що адміністрація Дональда Трампа не змінює своїх пріоритетів. І ті версії, які висувалися раніше про те, що адміністрація Трампа може поставити на паузу процес мирного врегулювання або взагалі втратити до нього інтерес, не відповідають дійсності.
Адміністрація Дональда Трампа продовжує працювати над спробами політичного врегулювання війни.
Другий момент — це реакція російської сторони. Раніше звучали заяви про те, що немає сигналу від Трампа про згортання процесу врегулювання. Це була позиція Пєскова кілька днів тому. Він посилався на заяви Трампа щодо президента України Володимира Зеленського і неоднозначні коментарі про готовність української сторони до політичного врегулювання.
Це, по суті, особиста думка Дональда Трампа. Він вважає, що російська сторона демонструє більшу готовність до врегулювання.
Але потрібно розуміти, що зараз у Трампа непростий етап відносин з європейськими союзниками, зокрема через ситуацію навколо Ірану. Ми бачимо, як Трамп активно критикує своїх європейських партнерів по НАТО.
Водночас у його сприйнятті позиція України і позиція Європи щодо війни РФ фактично єдині. Оскільки Україна і європейські союзники виступають єдиним фронтом як у переговорних позиціях, так і у баченні завершення війни, Трамп логічно не робить суттєвих відмінностей між ними.
Тому зараз у нього спостерігається досить жорстка і емоційна фаза критики європейських союзників, оскільки вони, на його думку, не надають достатньої підтримки США — ні в стратегічному плані, ні в питаннях, пов’язаних з Іраном, включно з такими темами, як розблокування Ормузької протоки.
І в цьому контексті критика Володимира Зеленського з боку Дональда Трампа — це, радше, частина загальної критики європейських союзників. Це підтверджується його словами: “Я б сказав, що Україна теж нічим не допомагає, так само, як і європейські країни, а просто займається піаром”.
Ми бачимо, що аргументація Трампа однакова — як щодо України, так і щодо європейських союзників по НАТО. Російська сторона, спираючись на цю риторику, намагалася просунути тезу про необхідність тиску на Україну. Кремлівська пропаганда активно використовувала цю тему.
Однак після того, як американська сторона погодилася на проведення поточної зустрічі і продовження контактів з українською делегацією, риторика змінилася. Пєсков виступив з новим коментарем і заявив, що йдеться не про тристоронній формат і цей формат нібито заморожений американською стороною.
За даними військових зведень, ми бачимо спроби наступальних дій одразу на кількох напрямках. Одночасно українська сторона їх стримує, і стратегічно ситуація не змінюється. Однак сам факт цих спроб говорить про те, що російське керівництво оцінює ситуацію більш оптимістично, ніж вона є насправді.
Якщо США будуть глибше втягуватися в операцію проти Ірану, наприклад, через наземну фазу або контроль узбережжя Ормузької протоки, це призведе до додаткового відволікання ресурсів у цей регіон. Ми вже бачимо перерозподіл ресурсів, зокрема з Азійсько-Тихоокеанського регіону, наприклад із Південної Кореї. Це може зачепити і Європу. Очевидно, що цим намагатиметься скористатися російське керівництво.
ОЛЕКСІЙ ПОЛЕГКИЙ: Росія не збирається завершувати війну через переговори
— Росія не збирається завершувати війну якимись адекватними переговорами на цей момент. Тому те, що Україні доводиться підтримувати переговорний трек, — це, безумовно, плюс.
Те, що Сполучені Штати якось втягують Росію у цей процес, загалом теж плюс, бо це створює умови для подальшого опрацювання технічних рішень, коли Росія дозріє до реальних переговорів.
Але зараз ми бачимо, що ні за динамікою переговорів, ні за заявами російської сторони Росія не розглядає переговори як варіант завершення хоча б якогось етапу війни. Бо, я вважаю, Росія загалом не збирається завершувати війну.
Те, що американська сторона продовжує контактувати з Росією, має певні плюси: це змушує Росію хоча б публічно рухатися в цьому напрямку. Але, в цілому, це спроба утримати переговорний трек, бо Сполучені Штати не можуть ігнорувати тему України, але водночас прагнуть виходити на паралельні процеси, що стосуються їхніх інтересів, зокрема на Близькому Сході. Це те, що намагається зробити Росія.
Росія намагається розділити тему України з темою російсько-американських відносин з інших питань. І тут у мене є великі сумніви, що Віткофф здатен переломити ситуацію. Ймовірніше, це чергові спроби тиснути на Україну з метою домогтися поступок.
Поки у російської сторони є надія на весняно-літню кампанію, щоб, окупувавши ще якісь території України, вийти на переговори вже з сильніших позицій — найімовірніше, до кінця року. Але все залежить від того, як розвиватиметься ситуація на фронті й у світі, зокрема на Близькому Сході.
Тому поки це необхідні кроки, які Україна повинна робити — брати участь у переговорах. Бо неприпустимо, щоб у Трампа був черговий привід звинуватити Україну у зриві переговорів або в небажанні завершувати війну, що він регулярно намагається робити.
Але розраховувати на якийсь прорив, я думаю, зараз абсолютно немає підстав. Жодного інтересу в досягненні компромісу з боку Росії немає. Відповідно, Росії необхідно, з одного боку, затягувати свою мінімальну участь у переговорах, тому що інакше Трампу буде складно пояснити, чому він не посилює тиск на Росію.
Водночас Трамп, найімовірніше, робитиме все можливе, щоб не входити у прямий конфлікт із Москвою. Але в США існує не лише позиція Трампа — є велика кількість голосів, які вважають таку лінію слабкою і виступають за посилення тиску на Росію, особливо в контексті допомоги Росії Ірану та її підривних дій проти союзників США.
Читайте також: Серйозні “карти” на руках: експерти проаналізували перспективи передачі українського бойового досвіду країнам Близького Сходу
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
