Сьогодні о 09:19
Колишні рекрутери ПВК “Вагнер” залучають громадян європейських країн до диверсійної діяльності на території держав НАТО. Про це повідомляє Financial Times. За даними видання, Москва посилила кампанію, спрямовану на підрив підтримки України та дестабілізацію західних країн. Після викриття російських розвідувальних мереж у Європі ФСБ почала частіше діяти через посередників, використовуючи так званих одноразових агентів.
Москва розширює гібридну війну проти НАТО
Про те, що амбіції Кремля виходять за межі війни проти України, попереджають генеральний інспектор Бундесверу Карстен Броєр і начальник штабу оборони Збройних сил Великої Британії Річард Найтон. У спільній статті для The Guardian вони наголосили на необхідності перегляду європейської оборонної стратегії, зазначивши, що лише сила здатна стримувати агресію.
“Як військові лідери, ми щодня отримуємо з розвідувальних і відкритих джерел інформацію про те, як військова позиція Росії рішуче змістилася у західному напрямку. Її збройні сили переозброюються і виносять уроки з війни проти України, реорганізуються таким чином, що це може підвищити ризик конфлікту з країнами НАТО. Це реальність, до якої ми маємо бути готові; ми не можемо дозволити собі самозаспокоєння”, — йдеться у статті Броєра і Найтона для The Guardian.
За відомостями західних спецслужб, колишні співробітники та пропагандисти ПВК “Вагнер” отримали нове завдання — шукати виконавців у Європі для проведення диверсій у країнах НАТО. Financial Times пише, що йдеться як про підпали автомобілів політиків і складів з гуманітарною допомогою для України, так і про інформаційні атаки.
“Щодня відбуваються якісь гібридні дії. Це можуть бути диверсії, це можуть бути тролі, якісь електронні напади, це можуть бути агенти, які працюють приховано, про яких ми не знаємо”, — пояснила експертка з міжнародної політики з Німеччини Анна Розе.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте переконаний, що Росія зберігатиме статус загрози для Північноатлантичного альянсу навіть після завершення війни проти України.
“Існує загроза з боку Росії, і ми повинні робити набагато більше не лише сьогодні, щоб протистояти росіянам, а й у довгостроковій перспективі — у 2027-2031 роках. Ми повинні витрачати більше, ми повинні зміцнювати оборону”, — наголосив він.
Західні розвідувальні служби неодноразово попереджали, що Москва може спробувати атакувати країни НАТО до 2030 року. Серед можливих напрямків — держави Балтійського регіону. В Естонії заявляють про готовність до подібного розвитку подій: міністр закордонних справ Маргус Цахкна зазначив, що Альянс сьогодні сильніший, ніж будь-коли, і в разі вторгнення війна буде перенесена на територію Росії.
Польща, своєю чергою, відкрито заявила про намір приєднатися до ядерного проєкту для посилення власної безпеки.
“Цей шлях, з повагою до всіх міжнародних норм, є шляхом, яким ми повинні йти. Необхідно діяти в цьому напрямку, щоб ми могли розпочати роботу. Ми є державою, розташованою в безпосередній близькості до зони збройного конфлікту. Відомо, яким є ставлення агресивної, імперської Російської Федерації до Польщі”, — наголосив президент Польщі Кароль Навроцький.
Водночас він не уточнив, чи йдеться про створення власного ядерного потенціалу, чи про розміщення іноземної зброї. Раніше його попередник Анджей Дуда у березні 2025 року звертався до президента США із закликом розмістити американську ядерну зброю в Польщі як фактор стримування у разі можливої російської агресії.
Чому країни НАТО не поспішають приймати Україну — думки експертів
Чи може вступ України до НАТО призвести до прямої ескалації війни з Росією? Чи готова Європа до нової військової доктрини — в умовах дронової революції та гібридних атак? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM відповіли:
- Володимир Солов’ян, керівник Групи аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру;
- Андреас Умланд, німецький політолог, аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи;
- В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.
ВОЛОДИМИР СОЛОВ’ЯН: Прийняття України до НАТО автоматично призведе до ескалації війни з Москвою
— Зважаючи на те, що питання членства України в НАТО є одним із пунктів переговорів про мирне врегулювання і з боку Москви завжди звучала вимога про недопущення членства України в НАТО, на сьогодні ми бачимо консенсус з боку США та західноєвропейських країн щодо того, що Україна не буде найближчим часом членом НАТО.
І цей пункт, я думаю, не буде одним із ключових порівняно з питанням територій і повернення Росії до світової економіки, зняття фактичних санкцій. Це два ключові камені спотикання на треку мирного врегулювання.
Ми розуміємо, що питання НАТО може бути вирішене шляхом сепаратних домовленостей між Заходом і Росією. Якщо розглядати з боку західних країн — членів НАТО, то мета існування і функціонування такого об’єднання, як Північноатлантичний альянс, полягає в тому, щоб гарантувати безпеку і підвищувати рівень захищеності своїх країн — підписантів Вашингтонського договору. Членство України призведе до розширення конфронтації з Росією.
Ключовим фактором є не кількість збройних сил, не вміння застосовувати дрони, не розвиненість українського військово-промислового комплексу і навіть не досвід прямої війни з Росією, а те, що прийняття України автоматично призведе до ескалації повномасштабної війни з Москвою, яка має найбільший після США або порівнянний з американським ядерний арсенал.
Саме через таку оптику на це питання дивиться більшість країн НАТО. Вони усвідомлюють, що, попри необхідність враховувати український досвід, членство України, принаймні поки в Кремлі перебуває режим Путіна, може призвести до ерозії безпеки і потребуватиме від урядів європейських країн суттєво більших вкладень у сферу оборони, до чого їхні суспільства на сьогодні не повністю готові.
Ми бачимо опитування в низці європейських країн. Якщо в більшості центральноєвропейських і північноєвропейських країн формується консенсус на користь збільшення оборонних витрат, приблизно 60 на 40, де 60% підтримують зростання витрат, то в низці країн Південної Європи, таких як Іспанія та Італія, суспільство не готове до різкого збільшення витрат на оборону. У цих країнах не бачать зростання загроз власній безпеці з боку Росії, попри конфлікт, який продемонстрував низку вразливостей європейських країн — членів НАТО.
Вступ до НАТО — це передусім політичне питання. Воно не вирішується кількісними або навіть якісними показниками. Україна може де-факто відповідати рівню членів НАТО і навіть провідних країн Альянсу більше, ніж, скажімо, Албанія, Північна Македонія чи Чорногорія. Але ми не бачимо політичного консенсусу з боку ключових країн НАТО щодо того, що Україна може найближчим часом приєднатися до Альянсу.
Ключовим залишається і те, що за результатами можливих домовленостей Україна, ймовірно, не контролюватиме всі свої суверенні території станом на 1991 рік. І навіть якщо членство відбудеться в умовах втрати контролю над частиною територій, це ще далі відсуне перспективи їх повернення.
Після завершення активних бойових дій частина суспільства наполягатиме на ідеї реваншу та відновленні справедливості. Лунатиме позиція про необхідність розвивати військово-промисловий комплекс і збройні сили, щоб у разі ослаблення Росії, як це відбувалося у 1991 і 1998 роках, скористатися вікном можливостей для повернення територій військовим або військово-дипломатичним шляхом.
У цьому контексті членство в НАТО може стати обмеженням для подібних сценаріїв. Інші країни Альянсу стримуватимуть Україну від спроб повернути контроль силовим шляхом, оскільки це означало б прямий конфлікт НАТО з Росією і ризик ядерної ескалації.
Сьогодні використання ядерної зброї фактично перебуває на паузі, оскільки Україна не є ядерною державою. Навіть такі партнери Росії, як Китай, не зацікавлені у створенні прецеденту застосування ядерної зброї проти неядерної держави. Однак у разі статусу члена НАТО ситуація могла б сприйматися Москвою інакше.
Окреме питання — можливості НАТО в умовах дронової революції. Низка концепцій стримування втратила актуальність. Сьогодні йдеться про необхідність створення стратегічних арсеналів дронів у країнах НАТО, схожих за масштабами виробництва і накопичення з можливостями Росії, які спочатку формувалися за підтримки Ірану.
Виробничі цикли у сфері мікроелектроніки зосереджені в Китаї, і це створює вразливості як для Росії, так і для країн Заходу. У штабах НАТО аналізують український досвід, зокрема результати навчань, де виявлялася непідготовленість до масового застосування БпЛА і вразливості тактичних доктрин.
НАТО сьогодні здебільшого збирає інформацію на основі даних української сторони та власної розвідки. На основі цього масиву формуватиметься нова доктрина щодо застосування дронів і протидії їм. Однак рішення про масштабні інвестиції в цю сферу, ймовірно, ухвалюватимуться вже за результатами війни і з урахуванням того, чи збереже Росія економічний потенціал для подальшої ескалації.
АНДРЕАС УМЛАНД: Багато країн НАТО бояться, що вступ України втягне їх у війну
— Україна набуває дедалі більш лідерської ролі, тому що вона має найбільшу, найдосвідченішу армію і технологічно розвинену армію, у якої зараз можуть вчитися інші європейські країни. І військово-промисловий комплекс України відіграє дедалі більшу роль у загальноєвропейському контексті.
Зараз складається парадоксальна ситуація: загалом для НАТО було б вигідно мати у своїх лавах Україну, але, з іншого боку, багато країн Альянсу не готові прийняти Україну, бо бояться, що це втягне їх у війну з Росією.
І тому доводиться шукати нові формати співпраці в Європі між країнами — членами НАТО і тими, які не є членами НАТО, передусім з Україною. Інвестиції Європи в оборону до 2028 року можуть перевищити показники США.
В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Розширення НАТО і мілітаризація ЄС почалися не зараз, але зроблено мало
— Завдання оборони і безпеки Європи раніше традиційно вирішувало НАТО. Зараз на НАТО покладатися складно. Я просто хочу нагадати, що 10 років тому Велика Британія вийшла з ЄС, і тому ці питання вона вирішує самостійно, зокрема питання безпеки, бувши ядерною державою.
І тому, скажімо, інтеграція Великої Британії до ЄС, так само як і таких країн, як Швейцарія та Норвегія, викликає доволі багато навіть простих організаційних моментів. Швейцарія не входить ні до НАТО, ні до ЄС, Норвегія входить до НАТО, але не є членом ЄС.
Справді, ЄС створив комісарів, які займаються питаннями оборони, і це було ще до обрання Дональда Трампа. Щобільше, ЄС виділяє певні збройні контингенти з-поміж збройних сил своїх держав-членів. Наприклад, грецький флот патрулює судноплавство в районі Червоного моря. Були певні сутички з єменськими сепаратистами, піратами тощо. У німців також були певні інциденти з китайцями під час військово-повітряної місії в цьому ж регіоні.
Ці процеси тривають, і їх ініціювала широкомасштабна агресія Російської Федерації. Розширення НАТО і мілітаризація ЄС почалися не зараз. І те, що США наполягають на тому, щоб країни ЄС були самодостатні хоча б у плані фінансування своїх оборонних потреб, — це також питання не останніх років. Дональд Трамп порушував його ще в період свого президентства.
По суті, це історія останніх 10 років. І справді, за цей час було зроблено, скажімо прямо, дуже мало. Європа перебуває у стані невизначеності. Вони розуміють, що це необхідно робити, і розуміють це вже не перший рік, але поки роблять недостатньо.
Читайте також: Європа готується до найгіршого сценарію: експерти проаналізували заяви європейських лідерів щодо посилення ядерної безпеки
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
