Реактивні дрони, далекобійні ракети, європейські інвестиції: розвиток українського оборонного промислового комплексу проаналізували експерти

Український військово‑промисловий комплекс (ВПК) у 2025 році перейшов до системного нарощування виробництва, експорту та інтеграції з європейською оборонною екосистемою. Відчутно зросли частка української зброї на фронті й обсяг іноземних інвестицій у військово‑промисловий комплекс, а Київ почав вибудовувати стійку модель оборонної індустрії, що спирається на внутрішні потужності та співпрацю із західними союзниками.

Український ВПК у 2025 році

У 2025 році Міністерство оборони України заявило, що 76% озброєння, яке держава централізовано закуповує, припадає на українських виробників, що демонструє якісний стрибок локалізації забезпечення фронту.

За словами міністра оборони Дениса Шмигаля, майже кожен дрон у зоні бойових дій виготовлений українськими фахівцями. Зараз Україна продовжує нарощувати виробництво зброї.

“У 2025 році поставили у військо рекордну кількість FPV‑дронів і розпочали масові постачання наземних роботів та дронів‑перехоплювачів”, — зазначив Шмигаль.

На тлі дефіциту західних постачань робився акцент на розширенні ліній з виробництва боєприпасів, бронетехніки та систем ракетного озброєння, включно з розвитком власних крилатих і балістичних ракет та збільшенням випуску дронів до сотень тисяч одиниць на рік. 

За 11 місяців 2025 року ЗСУ отримали у 2,5 раза більше FPV‑дронів, ніж за весь 2024 рік, що дозволило створювати на окремих напрямках “стелі” за щільністю БпЛА і перевантажувати російську ППО. Наприкінці 2025 року кількість переданих безпілотників становила понад 3 млн одиниць. Українські підприємства планують виготовляти не менш як 30 тис. далекобійних дронів на рік, а частина з них уже використовується для ударів по інфраструктурі в глибині РФ.

Понад 500 українських компаній беруть участь у розробці та виробництві БпЛА.

Війна змусила Україну різко прискорити розвиток власного оборонного виробництва. Те, на що раніше йшли роки, сьогодні виконується у стислі строки. Серед перспективного озброєння, яке має невдовзі з’явитися на полі бою, — причіпна гармата “Марта” з довжиною ствола 39 калібрів, удосконалений оперативно‑тактичний ракетний комплекс “Сапсан” і реактивна система залпового вогню “Вільха”.

Найобговорюваніший проєкт — так званий “Довгий Нептун”. Це крилата ракета класу “поверхня‑поверхня”, дальність ураження якої становить до тисячі кілометрів. У ніч на 14 листопада українські військові успішно застосували “Довгий Нептун” по цілях на території Росії. Якщо вдасться вийти на виробництво від 30 до 60 таких ракет на місяць, це помітно змінить оборонну архітектуру країни, стверджують експерти.

“Попри кратне збільшення дальності польоту, вага бойової частини “Довгого Нептуна”, РК360Л, також зросла — 260 кг проти 150 кг у протикорабельній версії. І це справді дуже несподіваний сюрприз, тому що найчастіше більша дальність польоту ракет досягається саме зменшенням бойової частини. Але в “Нептуні Д” розробники одночасно розв’язали завдання збільшення дальності та збільшення ваги бойової частини”, — йдеться в публікації видання Defense Express.

Серед перспективних розробок — український аналог радіолокаційної станції AN/TPQ‑36. За допомогою лазера вона буде наводити високоточний боєприпас на ціль. З’являться також безпілотники із системою, що може вести розвідку в умовах туману, хмарності та дощу. А система управління “Кропива” буде налаштована таким чином, щоб дані про ціль оброблялися й одразу передавалися безпосередньо на вогневі засоби.

“Наприклад, розвідувальний БпЛА передає дані про ціль, яку він зафіксував, на сервер. Це має зайняти секунду. На сервері ці дані обробилися й уже передалися на знаряддя. Відповідно, буквально за дві хвилини знаряддя навелося і готове до ведення вогню. У такому разі час бойового управління “виявити‑вразити” скорочується практично до двох хвилин”, — пояснив заступник начальника штабу Командування ракетних військ і артилерії Сухопутних військ ЗСУ Андрій Журавльов.

Спільне виробництво озброєнь становить взаємний інтерес як для України, так і для її партнерів. У 2025 році Київ підписав угоди про співпрацю у сфері виробництва БпЛА зі США, Данією та Німеччиною. Європейські країни виявляють особливий інтерес до українського ударного дрона Ан‑196 “Лютий”, здатного уражати цілі на відстані до 1 200 км. Нещодавно до цього списку додалася й Португалія — сторони підписали заяву про спільне виробництво морських безпілотників.

У 2025 році український ВПК був публічно представлений як чудова можливість для європейських інвестицій, наголошувалося, що галузь поєднує бойовий досвід, технологічний потенціал і низький поріг входу порівняно із західними майданчиками.

Європейські та американські партнери дедалі частіше переводили підтримку від прямих постачань зброї до вкладень в українські виробничі потужності та спільні проєкти, що інтерпретувалося як вигідніша і стійкіша стратегія допомоги.

У другій половині року Київ оголосив про створення “експортних столиць” і платформ для спільного виробництва та експорту зброї до ЄС, США та на Близький Схід, щоб перетворити військово‑технічне співробітництво на повноцінний експортний оборонний проєкт.

Україна прагне закріпитися як виробник озброєнь для європейського ринку, а не лише як отримувач військової допомоги, і розглядає експорт як джерело мільярдних доходів та ресурс для подальшого технологічного розвитку ВПК.

У 2025 році Європа створила великий оборонний фонд, який, окрім фінансування власних армій, має забезпечувати інтеграцію українського ВПК з європейськими компаніями через спільні підприємства і кластери. Паралельно розширювалися багатосторонні формати співпраці (наприклад, “Північна група — Україна”), де обговорювалися довгострокові плани фінансування української оборонної індустрії та прив’язки її до потреб НАТО і ЄС.

Українське керівництво і дипломати у 2025 році послідовно пов’язували розвиток ВПК з архітектурою гарантій безпеки, стверджуючи, що сильна національна оборонна індустрія є ключовим елементом стримування Росії та умовою стійкого миру. На міжнародних форумах і сесіях наголошувалася необхідність інвестицій саме в український ВПК, а не лише в імпорт озброєнь, що має закріпити за Україною роль одного з опорних центрів оборонної промисловості Європи.

Розвиток українського ВПК в оцінці експертів

Яких успіхів досягла Україна у 2025 році у сфері оборонної промисловості? Яку роль відіграють західні союзники? Як держави НАТО переймають український військовий досвід? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Анатолій Храпчинський, експерт у сфері авіації, заступник гендиректора компанії з виробництва засобів радіоелектронної боротьби;
• Валерій Боровик, засновник компанії‑виробника оборонної продукції First Contact, учасник бойових дій;
• Денис Кузьмін, експерт Центру міжнародних досліджень ОНУ ім. І. Мечникова.

АНАТОЛІЙ ХРАПЧИНСЬКИЙ: Штучний інтелект — незамінний помічник на фронті

— Дрони справді допомогли суттєво змінити баланс сил на лінії фронту. Це дешевий вид озброєння, який можна масштабувати.

БпЛА — це елемент, який спрощує низку завдань на лінії зіткнення. Фактично їхня поява дозволила суттєво збільшити так звану сіру зону. Якщо раніше, умовно кажучи, ворожа позиція перебувала на відстані близько 700 м, то тепер ми говоримо вже про стабільні 10-15 км — саме на такій дистанції відбуваються бойові зіткнення.

Прорив 2025 року — це розширення можливостей використання штучного інтелекту (ШІ). Але, по суті, це й досі неповноцінний інтелект. Європейські та американські країни ставляться до ШІ вкрай обережно, тому що існує людський фактор, який не дозволяє їм передати машині право вбивати людей.

У випадку з російськими видами озброєння такого обмеження немає. Тому вони можуть, так би мовити, більш безчесно використовувати цей інструмент для нарощування бойових можливостей.

Водночас важливо розуміти, що штучний інтелект став глобальним помічником. Він дозволяє скорочувати обчислювальні операції, ефективно прокладати маршрути безпілотників і наземних роботизованих комплексів. Коли у тебе є повна картина ракетної ситуації, отримана з розвідувальних дронів, алгоритми дозволяють швидше й точніше обробити цю інформацію. Але, знову ж таки, на поточному етапі це набір алгоритмів, тобто заздалегідь закладений людський досвід.

ШІ допомагає вигідніше прораховувати результати, але ще не має права на самостійне ухвалення рішень. Йдеться про групові дії: не просто “захопити ціль і знищити”, а, наприклад, обрати пріоритетну ціль із п’яти за ступенем загрози.

Штучний інтелект використовується виключно як помічник: він допомагає прокладати маршрут або захоплювати ціль, але не визначає пріоритет цілей і не ухвалює остаточне рішення.

У Європі є розуміння того, що Україна володіє озброєнням, здатним вражати цілі на глибині до 3 тис. кілометрів, незалежно від напрямку, чи це Російська Федерація, чи інший вектор. Це, безумовно, викликає занепокоєння як у європейських, так і в американських партнерів.

Звідси й спроби США врегулювати ситуацію мирним шляхом. Вони розуміють: Україна, володіючи таким озброєнням, стає суб’єктом, що виходить за межі навіть європейських конвенцій, де подібні системи заборонені. Водночас усі усвідомлюють, що нам потрібно захищатися й завдавати ударів по території РФ, а для цього потрібні певні козирі на руках.

Європа та Америка не передають Україні достатню кількість далекобійного озброєння, яке могло б закрити цю проблему. В результаті поява в України такої зброї — це, по суті, стратегічна помилка ЄС і США.

ВАЛЕРІЙ БОРОВИК: Українська зброя добре показує себе на полі бою

— У році, що минув, добре показала себе українська програма Deep Strike (“Діпстрайк”) з розвитку та виробництва далекобійних ударних безпілотників нового покоління, призначених для ураження цілей у глибокому тилу противника. Ці БпЛА суттєво зменшили можливості Російської Федерації з виробництва паливних матеріалів та їхнього експорту.

Після дронів “Діпстрайків” потрібно переходити на реактивні дрони, на іншу систему координації цих дронів і доведення до цілі, доопрацьовувати штучний інтелект, який сам може “дивитися”, що бити, як бити, з якого боку заходити, як обходити російські системи ППО, радари.

У виробництві реактивних дронів компаніям‑виробникам потрібно зробити якісний стрибок, а також масштабувати виробництво. Гадаю, що за підтримки держави та західних партнерів це вдасться реалізувати.

Потрібно продовжувати розвивати надводні та підводні дрони для ударів у вигляді “москітного флоту” по більших цілях противника. Це нам вдавалося дуже добре, але потрібно рухатися далі. Тому що противник не просто навчився копіювати наші унікальні рішення, а й захищатися від них. Потрібні нові напрямки в цьому плані.

Потрібно розширювати виробництво дронів‑перехоплювачів, щоб відбивати масовані російські атаки по мирних містах. Над цим треба попрацювати й за допомогою ШІ вийти на рішення “вистрілив і забув”. Тоді не потрібно буде готувати суперпрофесійних пілотів, які будуть ганятися за російськими “Шахедами” і “Ланцетами”. Тоді можна буде звичайному солдату дати умовний тубус, штучний інтелект підхопить показники, за якими він може розпізнати об’єкт, який потрібно вразити, і сам доведе до цілі. До цього потрібно прагнути і, думаю, невдовзі це може бути реалізовано.

Також потрібно розвивати напрямок дронів‑ракет, які можуть працювати на високих швидкостях, уражати об’єкти на більших відстанях і нести масивнішу бойову частину. Йдеться про ракети‑дрони “Пекло”, “Паляниця”, “Рута”.

Україна вже має низку власних нових ракет, але потрібно збільшувати їх випуск, а також розширювати лінійку такого озброєння. Вже відомо про ракети “Фламінго” та інші. Але слід зробити новий стрибок і виробляти українські аналоги Storm Shadow (англо‑французька крилата ракета, — ред.), українські TAURUS (німецько‑шведська крилата ракета, — ред.) тощо. Це складні технології з дуже серйозними інерційними системами, системами доведення до цілі, з відеоголовками. Це те, що частково було втрачено з моменту здобуття незалежності й нерозвитку ракетної програми України, і до цього потрібно повертатися.

Особливо важливий напрямок — виробництво балістичних ракет. Десятиліттями створюються такі проєкти, а то й довше, з великими бюджетами. І коли ти створив хорошу ракету, яка десятиліттями чудово працює, обходить системи ППО і постійно вдосконалюється — це одна історія. Поки в таких ракетах ми орієнтуємося на допомогу наших західних партнерів. Але ми працюємо в цьому напрямку, думаю, що успіхи наступного року вже будуть на рівні якісної балістики.

ДЕНИС КУЗЬМІН: Країни НАТО вчаться в України

— Україна, НАТО та Європейський Союз — це частини єдиної системи безпеки, які можуть найбільш ефективно працювати тільки разом.

У Європі, судячи з усього, готові й далі виступати на боці України. Також завдяки співпраці з Україною європейські країни НАТО поступово зменшують свою залежність від США у питаннях безпеки.

Зараз країни Альянсу демонструють готовність Європи виступати підсилювальним фактором української позиції. Це найголовніше. Водночас зміцнюється безпека європейського флангу НАТО озброєнням, налагодженими механізмами, у яких немає прямої залежності від Збройних сил Штатів, зміцнюється власне європейський фланг.

Все це демонструє світу, у тому числі й Росії, що Європа, яка десятиліттями покладалася на оборонний потенціал США, зараз готується захищати себе самостійно.

Зміцнення сфери оборони та безпеки країн ЄС або європейської частини флангу НАТО — це вже зміцнення нашого тилу. Це і є один з елементів гарантій безпеки для України. Адже на папері можна написати все що завгодно, а коли противник бачить наявність конкретних заходів — це інша справа. Підрозділи інших країн, хоча й перебувають не на території України, але готові виступити на захист власної території, тим самим надаючи Україні додаткові стратегічні можливості.

Зараз багато європейських країн активно намагаються переймати бойовий досвід в України, і стоїть питання про сучасні засоби захисту. Багаті країни, такі як Нідерланди, Норвегія, які в змозі використати український досвід і здатні налагодити власне виробництво дронів, дуже цим зацікавилися.

Останні гібридні атаки російськими БпЛА по території Польщі показали, що підіймати в повітря F‑35 з тих самих Нідерландів і збивати ці дрони просто нераціонально, в тому числі й економічно. А в разі масованої атаки дронів це просто неможливо. Тому зараз європейські країни частково зацікавлені в тому, щоб Україна й надалі захищала європейські рубежі.

У Європі розуміють, що потрібно нарощувати й власне виробництво паралельно з постачанням зброї в Україну.

Має бути єдина система захисту, загальноєвропейська, яка включає й Україну. Тобто в разі знищення виробництва в Україні постачання йтимуть з Польщі, у разі знищення польських потужностей виробництво залишиться в Нідерландах. У разі масованої атаки БпЛА це має бути багаторівнева система захисту, яка не може бути автономною у кожній окремій країні.

Читайте також: Ефект “далекобійних санкцій”: Україна методично б’є по нафтовій інфраструктурі Росії — підсумки в аналізі експертів