Білорусь як канал зв’язку між США та Кремлем: дипломатія на межі нервів

Президент США Дональд Трамп висунув Джона Коула на посаду спецпосланця у Білорусі. Як повідомляють американські ЗМІ, найближчими тижнями можуть бути розв’язані питання поетапного відкриття неба для “Белавіа” та відновлення роботи посольств. На цьому тлі в Олександра Лукашенка загострюються відносини із сусідами — кордон із Литвою закритий, а сам він знову погрожує російськими ракетами “Орешник”.

Вашингтон послабив санкції, Вільнюс закрив кордон

За словами Дональда Трампа, Джон Коул, відомий юрист і його колишній особистий адвокат, під час візиту до Мінська у вересні 2025 року “домігся звільнення сотні політв’язнів і працює над звільненням ще 50”. Раніше Коул обіймав посаду заступника спецпредставника президента США Кіта Келлога і вважається наближеним до Республіканської партії. У Вашингтоні його призначення розглядають як частину зусиль Білого дому з розширення дипломатичної присутності США в регіоні.

“Радий повідомити, що Джон Коул, один із дійсно великих юристів нашої країни, висунутий на посаду спеціального посланця США у Білорусі. Як ви пам’ятаєте, він відомий своєю перемогою у першій великій справі проти тютюнових компаній”, — написав глава Білого дому у соціальній мережі Truth Social.

Після візиту Коула до Мінська Міністерство фінансів США виключило з санкційного списку три літаки, пов’язані з родиною Лукашенка, і білоруську авіакомпанію “Белавіа”. Санкції проти перевізника діяли з 2021 року — після примусової посадки рейсу Ryanair і арешту Романа Протасевича. Тепер Вашингтон побоюється, що зняття обмежень може дати Росії доступ до американських авіаційних запчастин.

“Сполучені Штати намагаються не допустити, щоб рішення Дональда Трампа зняти санкції з білоруського національного перевізника “Белавіа” відкрило шлях для постачання найважливіших авіаційних запчастин російським авіакомпаніям. Хоча це дозволить продавати деталі “Белавіа”, Вашингтон намагається заблокувати польоти перевізника до Росії. Втім, таке обмеження може виявитися неефективним”, — пише видання Politico.

Тим часом відносини Білорусі з Литвою погіршилися. Вільнюс закрив кордон після повідомлень про порушення повітряного простору білоруськими аеростатами. Декілька аеропортів тимчасово припиняли роботу. Лукашенко відреагував погрозами на адресу литовських перевізників: за даними білоруських ЗМІ, на території країни заблоковано близько 1 100 вантажівок.

“Олександр Лукашенко наказав брати з кожної литовської вантажівки за стоянку 120 євро на добу. Якщо ці гроші не будуть сплачені, тягачі й фури конфіскують. Покидати територію Білорусі через треті країни фурам заборонено, доки Литва тримає кордон закритим. Водіям вантажівок при цьому буде дозволено повернутися до Литви”, — пише видання “Наша Ніва”.

Крім того, Лукашенко знову нагадав про російські ракетні системи “Орешник”, заявивши, що вони мобільні й можуть бути розміщені в різних частинах країни.

“Серйозність цих заяв — сміховинна. Ну це ще раз показує, як друг Кремля намагається зіграти роль великого політика. Підняти свій статус, у тому числі і в Європі, і домогтися зняття санкцій. Це вже певні проблеми з психікою. Ну і до чого це може призвести? Білоруси будуть аплодувати цьому? Ні. Європа злякається? Ні. То навіщо ти взагалі вимовляєш ці фрази?”, — зазначив заступник голови Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі Павло Латушко.

Лукашенко намагається одночасно зміцнити зв’язки з Вашингтоном, зберегти лояльність до Кремля та тиснути на сусідів. Але агресивна риторика й провокації лише посилюють його політичну ізоляцію.

Мінськ між Заходом і Росією в оцінках експертів

Що стоїть за рішенням Трампа послабити санкції проти Білорусі? Навіщо Лукашенко заграє з американцями, залишаючись залежним від Путіна? Що приховується за риторикою Мінська про “мир” і “гуманітарні цілі”? На ці та інші питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Франак Вячорка, радник лідера білоруської опозиції Світлани Тихановської;
• Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
• Юрій Губаревич, голова руху “За Свабоду”;
• Анна Красуліна, прессекретарка лідера білоруської опозиції Світлани Тихановської;
• Ілля Добротвор, білоруський журналіст.

ФРАНАК ВЯЧОРКА: Лукашенко шукає шляхи порятунку, заграючи з американцями

— У Білорусі триває терор — і дуже страшний терор. Затримують людей. Буквально минулого тижня кілька десятків людей посадили. І саджають усіх: держслужбовців, учителів — уже не розбираючись, просто “пришивають” кримінальні справи. До сімей політв’язнів приходять, арештовують їх, пропонують або сплатити штраф, або дають статтю.

В самого Лукашенка напружена ситуація, тому що восени економіка просіла. Це спричинено насамперед стагнацією російської економіки через санкції, і насамперед відбивається на лукашенківській економіці, яка живе на російських дотаціях і субсидіях, перепродає білоруську або імпортовану продукцію до Росії. Це теж створює відчуття невпевненості.

Лукашенко шукає шляхи виходу, заграє з американцями. Американці призначили спецпосланця по Білорусі. Як є Келлог по Україні, Віткофф по Росії і війні, так тепер Джон Коул стане спецпосланцем по Білорусі.

Можливо, американці допоможуть вплинути, натиснути на Лукашенка, щоб зупинити репресії й спробувати витягнути Білорусь із цієї затяжної кризи та війни. Найважливіше зараз — це інформаційний простір. Росія фактично окуповує інформаційне поле, і медіа дуже складно пробитися. Щомісяця нові блогери, канали та ЗМІ визнаються екстремістськими. Тому потрібно більше контенту, щоб пояснювати людям, що відбувається.

ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Тактичний нейтралітет Лукашенка може бути вигідний Україні

— Відносини між Україною та державними інституціями Білорусі перебувають на дуже напруженому і досить мінімальному рівні, але не критичному.

Нагадаю, що Україна не розірвала дипломатичні відносини з Республікою Білорусь. Водночас Україна усвідомлює, що Білорусь на практиці є політичним союзником Російської Федерації, оскільки надає політичну, логістичну та інфраструктурну підтримку агресії проти України просто зараз.

Ми говоримо не лише про 2022 рік, а й про розміщення тактичних ядерних систем і ракетних комплексів, наприклад “Орешник”, на території Білорусі — для створення постійної стратегічної нестабільності не лише для України, а й для всього Європейського континенту.

Попри це, Білорусь не допустила залучення своїх військ до прямих бойових дій проти України, як це зробила, наприклад, Північна Корея, або як це роблять кубинські найманці. Це важливий момент.

Президент України не має права на іншу, окрім об’єктивної й справедливої оцінки. До речі, позиція Зеленського повністю збігається й корелюється з думкою українського народу. Спроба Лукашенка закликати до якогось окремого бачення українців, запрошувати їх до Білорусі, як на мене, тільки сильніше згуртовує громадян України проти таких фігур, як Путін і Лукашенко, які опиняються на одній лаві, демонструючи показне, нібито позитивне ставлення до українського народу.

Такі заяви важливі насамперед для внутрішньої аудиторії — для пересічних білорусів, яким Лукашенко хоче продати тему миру як головне досягнення свого правління.

Потрібно враховувати ще один важливий момент. Завдання Росії зараз — створити антиукраїнське прикордонне кільце. Чим вищою є напруженість на українсько-білоруському дипломатичному треку, чим складніші відносини України з Польщею, Словаччиною і Угорщиною, чим активніші спроби дестабілізувати внутрішню ситуацію в Молдові та Румунії, тим вигідніше це Кремлю. На щастя, у Молдові та Румунії демократичні сили змогли відбити цей кремлівський сценарій.
Попри це, більш стратегічно правильною й гнучкою для України могла б бути інша лінія поведінки — свого роду “тактичний нейтралітет Лукашенка”.

Правитель Білорусі не є союзником України, але збереження Лукашенка при владі на певний час може бути тактично вигідним для Києва. Це непопулярна думка, але раціональна: альтернатива — прихід відверто проросійських фігур, повністю залежних від Москви.

Наголошу: це тактичне, а не стратегічне міркування. Попри лояльність Кремлю, Лукашенко уникає прямої військової участі білоруської армії в боях проти України, хоча й надає підтримку Росії в інших напрямах.

Є ще один компонент, який вимагає від України більш зваженої й обережної політики. Це останнє намічене американо-білоруське потепління. Для США Білорусь — це додатковий канал впливу на Путіна, посередник в обхід силової групи його оточення.

Адміністрація Трампа чудово розуміє значення Лукашенка у внутрішньому путінському розкладі і, найімовірніше, хоче використати його як додатковий важіль донесення інформації. Білорусь, своєю чергою, готова обмінювати це на пом’якшення санкційного тиску, наприклад, щодо калійної промисловості. Таким чином, американці одночасно врівноважують вплив Москви на Білорусь і посилають сигнал занепокоєння Пекіну, який за останні десятиліття помітно розширив свій вплив на цю країну.

ЮРІЙ ГУБАРЕВИЧ: Лукашенка використовують як канал зв’язку з Кремлем

— Ідея щодо розвитку відносин між США і Білоруссю має певну послідовність. Подібні візити й контакти з Олександром Лукашенком відбуваються вже останні пів року. Є видимі результати у вигляді звільнення політв’язнів або, як їх називає американська сторона, заручників. Разом з тим, Лукашенко “ковтає” такі визначення.

Є й закрита частина, яка може бути більш важливою для Сполучених Штатів, адже Лукашенка використовують як додатковий канал комунікації з Кремлем. Очевидно, що він залишається єдиним і найближчим союзником Володимира Путіна. Спроби через Лукашенка, якщо не вплинути, то хоча б зрозуміти, що відбувається в голові у Путіна, для США — це одна з додаткових можливостей змінити ситуацію в регіоні.

Найголовніша проблема, яку Лукашенко хотів би вирішити у відносинах із Литвою, — це відкриття можливості транзиту калійних добрив залізничним шляхом через територію Литви до порту Клайпеда і подальший продаж, що значно здешевило б логістику. Цей канал раніше активно використовувався Білоруссю, і тепер Лукашенко зазнає величезних збитків через його закриття. Але Литва в цьому питанні досить послідовна. Навіть коли порушувалося питання про зняття санкцій або поступки з боку США чи всього Європейського Союзу, Литва демонструвала рішучість щодо санкцій саме на калійні добрива, бо розуміє, що це основне джерело доходів режиму Лукашенка.

Мова про якесь зняття санкцій, повне або часткове, може йти лише після зміни політики, якої дотримується Лукашенко. Тут важливі не тільки внутрішні питання. Репресії залишаються в порядку денному Європейського Союзу — це одна з найгостріших внутрішньобілоруських тем. Навіть звільнення деяких політв’язнів не призводить до припинення арештів: на місце звільнених приходять нові люди.

Зберігається й зовнішня проблема — підтримка Лукашенком Росії у війні проти України. Він продовжує використовувати будь-які можливості, щоб показати свою значущість. Звісно, Лукашенко із задоволенням прийме делегацію США і спробує виторгувати собі преференції, але навряд чи найближчим часом можна говорити про серйозні зрушення — ні у питанні зняття санкцій, ні у зміні політики.

Якщо подивитися на контекст адміністрації Трампа, для нього зараз важливо зберегти вплив на Європу та Європейський Союз. У цьому Лукашенко може відіграти роль — показати або підіграти у демонстрації певних успіхів. Йому важливо демонструвати хоча б мінімальні досягнення на гуманітарному напрямку. Якщо немає можливості зупинити війну чи змінити залежність Лукашенка від Путіна, то хоча б показати такі невеликі результати.

Конфронтація з Литвою — цікавий момент. Вона могла б бути знята за лічені дні, якби Лукашенко припинив гібридні атаки, насамперед міграційні, які тривають уже кілька років. Люди, що приїжджають до Білорусі з країн південних регіонів, досі штурмують кордони Литви й Польщі. Недавні інциденти з повітряними кулями показали, наскільки небезпечна ця ситуація: Вільнюський аеропорт, що розташований лише за 30 км від білоруського кордону, був змушений призупиняти роботу через невпізнані повітряні об’єкти, що може призвести до авіакатастрофи.

Литовці стають заручниками дій або бездіяльності білоруського режиму, адже важко повірити, що з території Білорусі може щось відбуватися без відома місцевих спецслужб.

Особливо це стосується систематичного запуску контрабанди за допомогою повітряних куль, що створює додаткові проблеми для Литви. Лукашенко несе повну відповідальність за те, що відбувається. Питання лише в тому, що він зможе виторгувати для себе.

Зняття санкцій із “Белавіа” не має сенсу без участі європейської сторони, адже повітряний простір сусідніх країн закритий для білоруської авіації. Можливість літати до США також виглядає формальною. Постачання запчастин — більш важливий момент для Лукашенка, оскільки це дозволяє переоснастити білоруські літаки та виступати торговим посередником для Росії.

Навіть сам факт візиту американської делегації — уже увага до Лукашенка, який перебуває в міжнародній ізоляції. Жоден лідер демократичних країн не бажає сідати з ним за стіл переговорів. Для Лукашенка це форма самоствердження: він сидить у Мінську без визнання — і міжнародного, і внутрішнього, але візит дає йому відчуття, що “щось відбувається”.

З одного боку, Лукашенко підвищує градус, намагається показати свою значущість. З іншого — думає про власну безпеку. У його розумінні наявність ядерної зброї чи систем “Іскандер” обмежить можливість військового рішення проти нього, оскільки підтримка Росії у війні з Україною робить Білорусь потенційною ціллю у відповідних ударах. Лукашенко це усвідомлює і нарощує озброєння, вважаючи це захистом насамперед для себе.

Хід адміністрації Білого дому з направленням посланця до Мінська — спроба змістити баланс впливу, який Кремль або Пекін намагаються реалізувати через Лукашенка. Для США це також інструмент послаблення міжнародної ізоляції Росії. Це невпевнені, але усвідомлені дії, що не приносять швидких результатів, однак робота в цьому напрямку триває.

Лукашенко зараз стоїть перед найскладнішим завданням — хоча б частково позбутися залежності від Кремля. Він розуміє, що стовідсоткова залежність від Путіна, яка посилилася за останні роки в економічному, політичному й військовому плані, позбавляє його альтернатив. Якщо йому нададуть можливість послабити цю залежність, він обов’язково нею скористається.

АННА КРАСУЛІНА: Білорусь може існувати без Лукашенка, але не з ним

— Посол і спецпосланець — це різні дипломатичні статуси, і саме про це йдеться. Діалог між Білоруссю та США, який у будь-якому разі ведеться щодо звільнення політв’язнів, краще вести за допомогою спецпосланця, але ні в якому разі не призначати посла.

У чому різниця? Попри те, що це досить високий статус, спецпосланець не зобов’язаний вручати вірчі грамоти туди, куди він приїхав, і він не буде вручати їх Лукашенку. Цей статус дозволяє приїхати в країну, працювати, вести переговори тощо, але водночас не подавати вірчі грамоти, не просити дозволу й не бути затвердженим Лукашенком. Це не робить Лукашенка законним президентом — ось у чому велика різниця.

США вчинили саме так: з одного боку, вони призначили дипломатичного чиновника, який захищатиме інтереси США, але разом з тим у статусі спецпосланця. Це той варіант, за який виступали й ми, демократичні сили Білорусі.

Щодо цілей, то вони насамперед гуманітарні, і США на цьому наголошують. Раз за разом у своїх заявах вони зазначають, що мета гуманітарна. Минулого разу, коли Келлог їздив, ішлося про звільнення політв’язнів.

Те, що були зняті санкції з “Белавіа”, стосується лише американських обмежень — це запчастини, які надходитимуть до Білорусі. Завдяки цьому буде безпечніше літати на білоруських літаках, вони не розвалюватимуться в повітрі, і білоруси не гинутимуть під час перельотів. Це єдине, що Білорусь отримала.

Однак і досі закрито безліч напрямків — усі маршрути через Євросоюз, над країнами ЄС, залишаються закритими для білоруських перевізників. Бо це вже європейські санкції. Тобто це все одно не відкриває дорогу Лукашенку та його режиму.

Призначення спецпосланця свідчить про те, що буде зроблено наступний крок. США намагаються зрозуміти, наскільки глибоко Лукашенко “сидить у путінській ямі”, у залежності від Москви.

Лукашенку необхідна підтримка Путіна, тому що білоруський народ відмовив йому у підтримці й не хоче жити з ним в одній країні. Народ хоче, щоб він пішов. Без путінських штиків Лукашенко не може втриматися при владі, тому він крок за кроком іде на поступки Путіну.

Він прагне зберегти якомога більше влади у своїй країні й навіть претендує на місце в російському політичному класі. У нього великі амбіції. Він вважає, що міг би “кермувати” і в Росії, адже, на його думку, має більше досвіду, ніж Путін. Але піти від Путіна він не може. За його спиною величезна кількість злочинів — зниклі опозиційні політики початку 2000-х, політв’язні різних років: 2001-го, 2006-го, 2010-го і 2020-го. Це тисячі скалічених доль, і йому цього не пробачать. Він це розуміє, тому від Путіна не дінеться.

Ніхто не буде утримувати його збиткове господарство, яке він перетворив на радгосп-містечко й поширив на всю Білорусь. Тепер він ходить по гроші до Москви, щоб йому дали кошти на утримання. Хоча білоруси вміють працювати й здатні економічно існувати без Лукашенка, у нормальному режимі, торгуючи й співпрацюючи із сусідніми країнами.

ІЛЛЯ ДОБРОТВОР: Лукашенко розмовляє лише з тими, кого вважає сильними

— Лукашенко розмовлятиме лише із силою. Він не вважає якоюсь значущою силою ні білоруську опозицію, ні Литву, ні країни, як він каже, Балтії. І вже ми бачимо, що йдуть переговори зі США.

Трамп заявив про те, що 50 або 100 людей вийдуть на свободу — це вже плюс. Лукашенко готовий розмовляти лише з Китаєм, США або Росією, тобто з тими, кого він вважає сильними державами.

Литва у світі Лукашенка — це якесь непорозуміння. Він не вважає ці країни значущими й не звертає на них уваги. Тому навіщо йому посилати й напружувати силовиків для розв’язання цього питання? Хоча я впевнений, що білоруська влада зможе його вирішити.

Лукашенко веде діалог з американцями й посилає погрози. Але потрібно розуміти: якщо Росія, її армія і керівництво — той самий Путін — розміщують у Білорусі озброєння, то ніякого контролю в Олександра Лукашенка над цією зброєю не буде.

Він стверджує, що це буде спільне рішення. Ні. Це буде рішення лише Російської Федерації — треба чітко це розуміти. Багато років Олександр Лукашенко шкодує про виведення ядерної зброї з території Білорусі. Він давно мріяв про “дубинку”. І ось тепер ця дубинка в нього з’явилася, тільки вона, скажімо так, прикручена ланцюгом до Кремля.

Читайте також: Чим обернеться для Росії затягування війни Путіним — думки експертів і глядачів FREEДОМ