Ані друг, ані посередник: чому Путін залишає “союзників” — думки експертів і глядачів FREEДОМ

Президент США Дональд Трамп порадив Володимиру Путіну завершити війну проти України, перш ніж намагатися виступати як “миротворець” на Близькому Сході. Про це Трамп розповів журналістам після телефонної розмови, яка, ймовірно, відбулася за ініціативою Кремля. У Білому домі не підтримали ідею Путіна стати посередником між Ізраїлем та Іраном.

Путін не допоможе

Поки Росія втрачає позиції в регіоні, Кремль продовжує демонструвати показову стурбованість і пропонувати порожні дипломатичні ініціативи. Експерти зазначають: союзники Москви давно розчаровані її пасивністю та нездатністю діяти рішуче.

Іран, попри підтримку з боку Росії у вигляді дронів типу “Шахед”, будівництва заводу з виробництва БпЛА та допомоги в обході санкцій, не отримав від Москви жодного захисту після ударів Ізраїлю. Натомість Путін запевняє, що Тегеран не просить про військову допомогу, а Москва, навпаки, готова взяти на себе роль посередника у врегулюванні конфлікту.

“Навіть у контексті договору, який у нас є з Іраном, там немає положення про військову взаємодопомогу в таких ситуаціях… Але загалом, наша підтримка очевидна”, — заявив прессекретар Путіна Дмитро Пєсков на Петербурзькому міжнародному економічному форумі 19 червня.

Він також додав, що Росія начебто зберігає “конструктивні робочі відносини” і з Ізраїлем, і з Іраном, і зі США, а також підтримує контакт з лідером ОАЕ.

Кілька днів тому Путін під час розмови з Трампом висловив готовність стати посередником між Ізраїлем та Іраном. Спершу глава Білого дому не виключив таку можливість, але згодом публічно дав Путіну чіткий сигнал: спершу розберись із війною в Україні.

“Він справді запропонував допомогу в посередництві. Я відповів: зроби мені ласку — спершу займися посередництвом у себе… Я сказав: Володимире, давай спершу займатися посередництвом по Росії. А про Близький Схід потурбуєшся пізніше”, — розповів Трамп журналістам.

Після цих слів риторика Кремля різко змінилася. Там вже заявили, що в посередництві Росії у конфлікті між Ізраїлем та Іраном “особливої потреби немає”.

Подібну позицію раніше зайняв і Європейський Союз. У Брюсселі наголошують: Росія не може виступати посередником, оскільки порушує міжнародне право, веде агресивну війну проти України і підриває Статут ООН.

На думку аналітиків, на тлі втрати впливу в Сирії після ослаблення режиму Башара Асада, можливе поразка Ірану стане для Москви ще болючішим ударом. У Кремлі сподівалися, що загострення на Близькому Сході відверне увагу Заходу від війни в Україні та призведе до зростання цін на нафту.

“Однак подальше поглиблення ізраїльського вторгнення на іранську територію, удари по інфраструктурі й загроза зміни режиму викликають занепокоєння. Найбільша загроза полягає в тому, що за будь-якого розвитку кризи існує ризик для позицій Росії в регіоні. Якщо Нетаньяху зможе спровокувати зміну режиму, нова влада навряд чи буде такою ж відданою Москві, як нинішній іранський режим”, — пише The Washington Post.

Експерти вважають, що пряме втручання Росії у конфлікт малоймовірне. У Кремля немає ані ресурсів, ані реальних важелів впливу, аби змінити хід конфронтації між Іраном та Ізраїлем.

Думки глядачів FREEДОМ

Сирію і Іран кинув, КНДР — наступна. Чому Путін залишає “союзників”? — таке запитання телеканал поставив своїм глядачам. Найцікавіші відповіді були зачитані в прямому ефірі:

• “Цікаве питання, яке порушує багато тем для обговорення. Здається, що зовнішня політика Росії стає все більш непередбачуваною, і я не можу не замислитися над справжніми мотивами таких рішень. Чому раптом Москва вирішила дистанціюватися від своїх союзників? Це може бути пов’язано зі зміною глобальної ситуації або внутрішніми проблемами. До того ж, здається, що підтримка, обіцяна раніше, тепер не така актуальна, як раніше. Справжні причини цієї пасивності можуть бути набагато складнішими, ніж ми думаємо”;
• “За своєю природою Путін — патологічний брехун і кидала, тому всім завжди бреше. І коли йому вигідно (або страшно!) — завжди підставляє “своїх”. Так давно відбувається і з росіянами, які сліпо вірять йому як “богу”. І не розуміють, що він їх давно здав з потрохами, і вони для нього лише тупа розмінна монета — в його людожерських планах”;
• “Бо у Путіна немає союзників, а його “друзі” — це ті, на кого він сам хоче напасти, і Україна — якраз приклад цього”;
• “Падіння Сирії було першим сигналом, що і РФ впаде. Тепер Іран — другий “дзвіночок” усім росіянам і особисто бункерному діду! Видно, він це відчуває, раз заворушився, нашвидкуруч склепав пропагандистську пресконференцію і знову безбожно брехав. Жодного слова правди! А для нього правда — це смерть”;
• “Щоб оцінити те, що в Росії завжди було чим поділитися зі світом, а у світу була в цьому потреба, треба трохи часу для відсторонення від того, що сталося”;
• “Іранське керівництво, як і Асад, повірили дияволу у плоті й вирішили, що безкарно “погріють руки” на фашистській війні в Україні. Але отримали бумеранг по кармі. І ще отримають! Тож нехай іранці нарешті витягнуть свого підстаркуватого вождя з бункера і знесуть злочинний, диктаторський режим! Якщо хочуть зберегти країну і себе. І зрозуміють, що настав час відповідати за всіх убитих їхніми “Шахедами” дітей, жінок і старих в Україні. Що посієш — те й пожнеш”.

Думки експертів

Чим пояснюється пасивність РФ у відносинах з іншими країнами, зокрема з авторитарними режимами, в ефірі телеканалу FREEДОМ обговорили:

• Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень;
• Олексій Буряченко, кандидат політичних наук, голова “Міжнародної асоціації малих міст”;
• В’ячеслав Ліхачов, сходознавець;
• Ярослав Божко, голова Центру політичних досліджень “Доктрина”;
• Євген Добряк, народний депутат України VI скликання, міжнародний експерт.

ІГОР СЕМИВОЛОС: Росія не рятує своїх союзників — ні Вірменію, ні Іран, ні Сирію

— Більшість авторитарних правителів використовують один ключовий інструмент контролю над масами — пропаганду і страх. Вони формують у суспільства відчуття страху й завдяки цьому почуваються досить впевнено.

Якщо говорити про відносини Путіна з його союзниками, то вони завжди мали однаковий характер. Згадаймо Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ), ситуацію з Вірменією під час другої Нагірно-Карабаської війни, коли член ОДКБ не отримав жодної підтримки. Навпаки — більшість країн-учасниць вітали успішне повернення територій Азербайджаном. І, звісно, у Вірменії виникає багато питань до Росії.

Щодо Ірану — це класичний приклад, схожий на ситуацію з Башаром Асадом, якому Росія не змогла суттєво допомогти через нестачу ресурсів. І у випадку з Іраном зберігається та ж проблема. Крім того, в підписаній угоді відсутній пункт про взаємну допомогу. Тобто навіть якщо це і обговорювалося, домовленостей досягнуто не було.

Мені здається, тут річ у тому, що іранці не дуже хотіли опинитися на українському фронті, як довелося північнокорейцям. У підсумку іранці так і не визнали окуповані Росією території України. Тут спостерігається взаємна недовіра — іранці також не довіряють росіянам.

Успіх ізраїльтян у перші два дні війни безсумнівно здивував усіх. Але це, радше, говорить про те, що іранці виявились неготовими — і це факт.

Чи налякало це Росію? Ймовірно, що це справді стало тривожним дзвіночком, який вона змушена врахувати. Але, знову ж таки, все розвивається динамічно, і я не хотів би, щоб ми вже зараз починали робити остаточні висновки. Більше того, що ми не є безпосередніми учасниками цієї ситуації. Затягування війни може мати дуже серйозні негативні наслідки і для українців.

ОЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: У Росії немає друзів — є лише інтереси

— Договори про стратегічне партнерство, як-от ті, що були підписані між Російською Федерацією та Іраном, нічого не значать. Навіть глибші угоди між Росією та Північною Кореєю насправді нічого не варті для РФ. Вони лише окреслюють сферу інтересів, і Росія діятиме лише тією мірою, наскільки їй це вигідно в конкретний момент часу. Коли Іран був потрібен як постачальник технологій і дронів, тоді й з’явилась ініціатива про стратегічне партнерство.

Ірану також було вигідно вирішити низку питань через Росію — передусім у сфері ядерної програми. І не тільки: були питання продовольства, неядерних технологій. Одним словом, і в Тегерані, і в Москві таке співробітництво розглядали як взаємовигідне.

Але чому з КНДР підписано глибшу угоду, яка передбачає допомогу у випадку агресії, а з Іраном — ні? Думаю, відповідь у тому, що Росія не захотіла брати на себе таких зобов’язань, розуміючи, що на Близькому Сході може скластися конфігурація, вигідна їй, без прямої участі в бойових діях. Подивіться, хто основний бенефіціар цього конфлікту. Насамперед — Росія.

Я не виключаю, що тіньовим ляльководом того, що відбувається зараз на Близькому Сході, є Путін. Через це зросли ціни на нафту. Тепер Росія може продавати озброєння не лише Ірану, а й іншим країнам регіону. Є попит — і це прибутково.

Збіг виглядає показовим: конфлікт на Близькому Сході, відволікання уваги Трампа, залучення північнокорейців на фронт, навчання в Білорусі. Все вказує на зростання загроз у Європі. Якщо Європа не зрозуміє, що загроза не гіпотетична, а реальна, і що агресія може початися через Калінінград або Сувальський коридор — може бути запізно.

Якщо США та Європа не розгадають плани Кремля, вони опиняться перед обличчям кризи безпеки, якої не було з часів Другої світової війни.

А якщо повернутися до теми “друзів” Москви — для неї не існує ані вічних друзів, ані ворогів. Є лише інтереси. Коли Росія контролювала режим Асада в Сирії — все працювало: бази, порти, логістика. Але щойно почалось протистояння з режимом — Росія просто відійшла вбік. Так вона діє завжди.

Росія може стояти і за ударами з боку Ізраїлю. Не виключено, що були спецоперації з фальсифікації даних, які стали приводом для ударів. Це цілком можливо.

Путін уже обдурив Іран. Він просто хоче досягти своїх цілей і, примірявши маску “миротворця”, посилити свої позиції. Це також козир у переговорах із Китаєм.

Китай, якщо говорити про сухопутну логістику, має лише три варіанти. Перший — через Росію, але він нереальний: Росія під санкціями. Другий — через Іран. Третій — через Каспійське море та Казахстан. До речі, з Казахстаном Китай нещодавно підписав угоду про стратегічне партнерство. Далі — Азербайджан, Туреччина і Європа. Але й тут проблема — Вірменія, яка блокує логістику між Азербайджаном і Туреччиною. Така логістика часто проходить через Іран.

І така блокада вигідна Путіну. Чим швидше країни це усвідомлять і остудять конфлікт на Близькому Сході, тим краще для України. Адже потенційне протистояння Ізраїлю та Ірану — це ядерна загроза, і Трамп займатиметься саме нею, а не війною в Україні.

Україні буде важко повернути увагу світу.

В’ЯЕСЛАВ ЛІХАЧОВ: У Росії немає ППО навіть для самої себе, не те що для Ірану

— Союз Ірану та Росії з нашого боку може виглядати як військово-політичний симбіоз, але насправді в ньому чимало проблем і внутрішніх суперечностей.

Росія не зрадила Іран, бо нічого йому не обіцяла. За договором вона не зобов’язана надавати військову допомогу.

Іран благав про постачання російських систем ППО ще торік, після першого обміну ударами з Ізраїлем, коли з’ясувалося, що ізраїльська авіація фактично вільно діє в небі Ірану. Але Росія не могла допомогти — їй бракує ППО навіть для прикриття власного неба від українських ударних дронів. Не думаю, що Іран реально розраховував на російську військову підтримку.

Так, Іран підтримував Росію, і “Шахеди” стали важливим елементом наступальної тактики РФ проти України. Але Іран не надав Москві всього, чого вона хотіла. Наприклад, в Ірану є аналог HIMARS, але жодної такої ракети по Україні ми не бачили.

Це партнерство завжди було з застереженнями. Відносини Ірану і Росії ніколи не були повністю довірчими — це вимушена співпраця країн, які опинилися в складних обставинах.

ЯРОСЛАВ БОЖКО: Росія і Іран змагаються за одні й ті самі ресурси Китаю

— По-перше, Іран — один із постачальників для російського ВПК. Загострення конфлікту навколо Ірану зменшить обсяги поставок, які є зараз.

По-друге, Іран і Росія підключені до одного умовного “резервуару” — Китаю. Вони претендують на ті самі ресурси, які Пекін виділяє для підтримки економіки РФ в умовах санкцій та адаптації до нових реалій. Тепер ці ресурси можуть знадобитися Ірану, адже він — найслабша ланка цього альянсу.

Для України велике загострення на Близькому Сході не створює серйозних ризиків — хіба що точкове зростання цін на нафту. Це, звісно, шкодить стратегії, яку у Вашингтоні можуть хотіти реалізувати стосовно Росії, якщо Кремль не підпише справедливий мир.

Зрозуміло, що найближчим часом цього не станеться, і Білий дім зрештою дозріє до нових санкцій. Але ціна на нафту — це не лише політика, а й ринок.

РФ знову хоче спекулювати на наративах про “справедливий світовий порядок”, “скасування всіх обмежень”, “заборону на озброєння” та “домовленості з Москвою миром на її умовах”.

У контексті посилення конфронтації між США, Китаєм та їх союзниками російська риторика втрачає вагу. Тож ми не маємо давати Москві можливість спекулювати в розмовах про мир і правила. Але вона це робитиме — вказуючи на інші війни, де, нібито, “не бере участі напряму”.

ЄВГЕН ДОБРЯК: Війна між Ізраїлем та Іраном вигідна Путіну ситуативно

— У підписаному 17 січня договорі про всеосяжне стратегічне партнерство між Іраном і Росією немає пункту про пряму військову допомогу у випадку агресії — ні проти РФ, ні проти Ірану. Є лише положення, що в разі нападу жодна зі сторін не стане на бік агресора. На цьому й закінчується все “партнерство”.

Навіть якби там були прописані механізми військово-технічної допомоги, Росія не змогла б реалізувати їх на практиці. Надати війська — технічно неможливо. Військова допомога — теж.

У політичному плані допомога Ірану означала б для Росії повний розрив із Ізраїлем і віддалення від арабських та перських країн регіону.

Втім, Путін має дві ситуативні вигоди від війни Ізраїлю з Іраном:

Перше: відволікання уваги світу від війни РФ проти України. На сьогодні в інформаційному просторі перше місце — за Близьким Сходом.

Друге: зростання цін на нафту на 30%. Ринок відреагував на бойові дії, але надовго це не затримається — після завершення ескалації ціна знову впаде, як це вже було раніше.

Сьогодні ми бачимо нездатність РФ впливати на процеси в регіоні. Після ослаблення режиму Башара Асада Росія втратила останній форпост у регіоні. І єдиний справжній союзник, що лишився, — це Іран. Якщо він впаде — Росія остаточно втратить вплив на Близькому та Середньому Сході.

Читайте також: Трамп, Ізраїль та Іран: як діятимуть США на Близькому Сході