“Їдеш, як востаннє”: як волонтери евакуюють мирних жителів із прифронтових сіл Херсонської області (ВІДЕО)

Щодня волонтери, ризикуючи власними життями, евакуюють жителів прифронтових територій України, вивозячи їх у безпечніші місця. Постійні обстріли, російські дрони й негода не стають перепоною для евакуаційних волонтерських екіпажів. Кореспонденти FREEДOM побували на одному з таких виїздів у Херсонській області.

Ранній ранок, за вікном несподіваний для квітня снігопад. Однак така погода сприятлива для виїзду — сніг приховає автомобіль від російської повітряної розвідки. Разом з волонтерами кореспонденти FREEДOM відправляються в одне з прифронтових сіл евакуювати мирних жителів.

“Їдеш, як востаннє. Там реально, туди, якщо їдеш, у будь-який момент може бути квиток в один кінець. О першій годині ночі підйом, о пів на третю — виїзд на Широку Балку. У Широкій Балці забирали жінку після інсульту, а другу сім’ю забирали у річки прямо, там, де на тому боці сидять росіяни”, — розповідає волонтер Максим.

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Максим працював кур’єром. До команди волонтерів приєднався майже пів року тому. Наразі евакуює людей з найгарячіших точок правобережжя Херсонської області. Розповідає, крім постійних обстрілів небезпеки додають протипіхотні міни-пелюстки, а дорогу можуть контролювати російські дрони. Показує розбите скло в автівці.

“Був скид і ось. Пощастило, що броньоване скло, воно врятувало їх. Було б звичайне — було б все набагато сумніше. Ми туди їдемо, відразу крило змальовує, а там… Що там через річку перелетіти? П’ять хвилин від сили, і вони вже будуть на нашому боці. Ті ж FPVшки, ті ж “Мавіки” і все інше”, — розповідає Максим.

Сьогодні дорога евакуаційного екіпажу лежить в Інгулець — невелике село, яке постійно обстрілюють російські окупанти. Тут вже чекає Галина Іванівна. Жінка переїхала в Інгулець два роки тому з Понятівки, рятуючись від обстрілів. І зараз, у свої 84 роки, їй знову доводиться виїжджати.

“Там вже немає будинків. Люди в погребах живуть. Чоловік 20 залишилося. І то бояться виїжджати. Хліб їм туди возять, воду возять. Хто залишається — з підвалу вийде, а тут дрони. Дрони. А тоді вже почали кидати фосфор. І зараз бомблять. Ми, вважай, живемо над Дніпром. А вони там, на лівому березі. Я не хотіла їхати, але дочка вмовила. Вона у мене одна й онук один. Я з 1941 року. І ту війну, було п’ять років, а пам’ятаю. Німці цукерки привозили, шоколад. А потім три голоди пережила. Йшла в школу — не було що вдягнути. Тато воював. Ось так життя прожили. І треба ж дожити до такого”, — розповідає Галина Іванівна.

Вже на в’їзді в Херсон детектор дронів дає сигнал — над машиною безпілотник. Максим включає РЕБ і додає швидкості. Від дрона вдається відірватися. Наступна зупинка — гуманітарний хаб, де Галина Іванівна залишається набратися сил перед подальшою дорогою. А в екіпажу попереду — ще один виїзд.

Світлану Дмитрівну кілька днів тому волонтери евакуювали з села Комишани. У Херсоні була під наглядом лікарів, отримувала необхідну медичну допомогу.

“Розбили там все. Три снаряди прилетіло, все знесло. Довелося тепер їхати. Неможливо. Цілодобово, цілодобово таке творять! Таке летить, таке летить, передати неможливо. Я не знаю, як я жива залишилася”, — розповідає Світлана Дмитрівна.

Забравши обох жінок, екіпаж висувається до Одеси, де евакуйованих вже чекає тимчасове житло. Тут притулок знайшли й інші жителі прифронтових сіл, які погодилися евакуюватися. Одна з них — Ірина. Її разом з маломобільним чоловіком волонтери вивезли з Антонівки.

“Ми приїхали 31 грудня. Нас зустріли, попри те, що була новорічна ніч. Ми приїхали о 10-й вечора, але нас тут зустріли, нагодували, все для нас зробили. Тут дуже хороший колектив, дуже хороші люди. Чуйні, допоможуть. Якщо у вас є проблеми з лікуванням, теж допоможуть. Все, що потрібно, у нас є. Не бійтеся, приїжджайте. Вас приймуть з відкритою душею”, — розповідає про життя в хабі переселенка з Херсона Ірина.

У центрі також допомагають розв’язати питання з документами, знайти роботу та постійне житло. Залишаючи рідний дім і виїжджаючи з прифронтових територій, люди не залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Кожна евакуація — окрема історія. Головне — зважитися на виїзд і зберегти своє життя.

Читайте також: “Якомога далі від цього пекла”: з Херсона, ризикуючи життям, волонтери евакуюють цивільних (ВІДЕО)