Герой України Ігор Гордійчук: “Або ми захищаємося, або капітулюємо”

Ігор Гордійчук – Герой України, він – один із небагатьох генералів, хто любить журналістів й охоче погоджується на інтерв’ю. Легендарний розвідник із позивним “Сумрак”, який дістав неймовірно тяжкі поранення під час виходу із Савур-Могили (оборону якої тримав 12 діб, коригував українську артилерію навіть після кількох контузій, навіть коли російсько-окупаційні підрозділи багатократно переважали наші формування). Після влучання осколка в потилицю, короткого полону і того, як терористи залишили його помирати в полі, Гордійчук два місяці боровся за життя у лікарнях. Тривала реабілітація у США, відновлення в Україні, яке триває і досі.

ПРО МОТИВАЦІЮ ЛІЦЕЇСТІВ І ДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ
Гордійчук очолює Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Йдемо довгим широким коридором, зустрічаємося у залитому жовтневим сонцем кабінеті.
“Я – Ігор“, – усміхається генерал, коли я простягаю руку, щоб привітатися.
“Я – Настя”, – всміхаюся у відповідь.

Починаємо говорити про взвод дівчат. Це вперше у військовій історії України в ліцеї навчаються не тільки хлопці. Дівчата – більш мотивовані, говорить “Сумрак“. Каже, хлопці намагаються відповідати.

“Головне – прищепити відповідальність, бо вони часом лінуються, особливо кияни, у кого батьки такі собі напівмажори. Уже немає відвертих мажорів. Вони легковажні, безвідповідальні: “А, отримав двійку, то й отримав. Проспав, то й проспав”. Кажу: “Почекай: як це ти проспав? Як це ти зошита забув? Ти у військовій формі, ти у військовій школі. Це в загальноосвітній школі ти можеш забути, в нас так не можна. Перший раз – зауваження, другий – попередження, а на третій раз і виженемо. Ну, але це вже крайній вихід. Та й вони самі багато бачать, розуміють”, – каже Гордійчук.

Із ліцеїстами ніхто не няньчиться: їх привчають до розпорядку дня, вони ходять у військовій формі, багато займаються спортом.
“Я – проти примусу та за професійну армію, – продовжує генерал. – Якщо дисципліна – це не його, якщо він хоче бути таксистом чи готувати піцу, хай возить людей чи готує піцу. У нас демократична країна. І ми за те, щоб армія була не так велика за кількістю, як потужна за якістю. Двадцять професіоналів зроблять роботу за сотню звичайних людей”.

Інтерв’ю із Гордійчуком відбулося напередодні Дня захисника України. “Сумрак” дуже поважає це свято.

“Воно означає нашу боротьбу за волю, за свободу, це найвеличніше, найзнаменніше поряд із Днем Незалежності. Це свято, з одного боку, дещо сумне, важке і трагічне, бо ми завелику ціну за це заплатили й, на жаль, платимо. Але, з іншого боку, воно має бути, щоб надихало. Що більше в нас буде не населення, а свідомих громадян, чим більше ми цінуватимемо це свято захисників України, тим швидше ми здобудемо незалежність і свободу. Бо не все робиться тільки зброєю. Так, ті, хто на передовій, ризикують найбільше. І ми цінуємо це. У ліцеї навчаються понад 270 дітей тих, хто виконував чи виконує найважчі завдання. Вони повинні відчувати, що ми молимося за них, уболіваємо, на їхніх героїчних вчинках учимо майбутнє покоління, і вони будуть не гірші, вони будуть кращі, бо ми зробимо всі висновки з тих помилок, де були непідготовлені, де були незабезпечені, чого нам бракувало. І всі ці прогалини ми потроху заповнимо. Зокрема це свято важливе ідеологічно. 12 найкращих випускників ліцею полягли на війні, у 19 учнів батьки загинули на фронті. Завдяки їм це свято створене, воно означає шану, подяку. Воїни не просто жертвували й жертвують своїм життям і здоров’ям, вони роблять це заради майбутнього”, – говорить “Сумрак“.

Каже, найголовніше для військових – щоби стратегія держави не змінилася. Та, за яку боролися мітингувальники під час Революції Гідності, за яку загинула Небесна Сотня, за яку продовжили воювати добровольці та армійці.

“Важливо залишитися демократичною країною і тримати курс на євроатлантичну інтеграцію. І в нового керівництва країни є всі можливості, щоб цим займатися. Ніколи за 28 років іще не було більш сприятливих умов, аніж зараз. Найкращі можливості працювати, витягти економіку з тіні. Якби ми одразу обрали той шлях, яким пішли поляки, балтійські країни, ми б не так відставали. Можливо, у них більша єдність, а ми більш розпорошені, особливо там, де є вплив “руського міра”, – говорить Гордійчук.

ПРО АРМІЮ, МОВУ І ВІРУ
Генерал переконаний: перемогти у гібридній війні, яку проти України розв’язала Росія, можна тільки комплексно. І складових цієї перемоги – не менше десяти.

“Я би навіть на перше місце поставив вас, – говорить мені “Сумрак”, маючи на увазі журналістів, – це інформаційна складова. І військова, безумовно, важлива. Але якщо провести належну інформаційну підготовку, вона мінімізуватиме військову. Військова має найжахливіші наслідки, бо життя людини неможливо повернути. Важлива й політична, і дипломатична, і технічна, й економічна складові”.

Генерал перераховує це все, загинаючи пальці.

“І фінансова, і гуманітарна, й соціальна – теж важливі. Гуманітарна – це ж не просто “Армія, мова, віра” – порожні слова, ні, адже що сильніші Збройні сили, то менше спокус у ворога буде нападати, адже московити знають, куди б вони не сунулися, ми тут, ми на місці, а відповідь буде одразу, навіть із надлишком. Мова – це ідентифікатор нації. Її потрібно захищати. Ми – демократична країна. Я з перших днів мав честь стати на захист країни. Переважна більшість добровольців, хто був зі мною, були російськомовними. Україномовних були одиниці. Але вони, хлопці, які з Криму вирвались, з Донецька, з Луганська – хоч і без документів, хоч і російськомовні, любили Україну й захищали її, бо вони були за своє: свій будинок, свою вулицю… Московити що зробили? Там, де вони – там розруха. Абхазія окупована, подивіться, Донбас зараз напівзруйнований, Крим. Ну, і віра. Московський патріархат, на жаль, використовує церкву як зброю. Московський патріархат – це також складова гібридної війни. Їхні церкви – розсадник путінізму, там зброя, боєприпаси, вибухівка і таке інше”, – говорить Гордійчук.

ПРО ВТОМУ ВІД ВІЙНИ
“Війну можна було б закінчити, якби Крим був деокупований, якби вони вивели всі свої війська, російські та проросійські, терористичні. Ми – за мир, але на умовах України, не путінських, не московських. Хто втомився?.. Ну, – усміхається “Сумрак”. – Тут немає інших варіантів: або ми захищаємося, або капітулюємо. Є певні ознаки гібридної капітуляції, але від цього буде тільки гірше. Черчіль сказав: “Хто обирає між війною і ганьбою, одержить і війну, і ганьбу”. Бандера сказав: “Хто між хлібом і свободою обере хліб, у того не буде ні хліба, ні свободи”. Багато таких прикладів. Путіністам, московитам вірити не можна. Треба все робити з точністю до навпаки. Коли Путін щось каже – розвертайтеся на 180⁰. Вони постійно будуть брехати, це постійна загроза. Не пощастило нам із сусідом, нікуди не дінешся. Так само було і в СРСР, поки були ресурси, вони залякували весь світ, а коли ціни на нафту й газ упали, увесь світ поставив блокаду. Якби зараз були реальні санкції, якби Трамп та інші не були в заручниках у Путіна, то вже давно війна скінчилася б. Якби реально арештували їхні кошти, щоб їхні яхти плавали тільки в Охотському морі, уже б війна завершилась”.

Генерал переконаний: у Росії немає шансів вирватися і побудувати демократичну країну, а в України – є.

“Яка стратегія? У нас щодня крок уперед, Московія щодня – крок назад. Коли перетнемося, тоді буде перемога. Ви ж розумієте, що совок понти кидав, поки були гроші. Так само і Росія, адже ціни на нафту цілком залежні від США, від Європи. Щойно захід відмовиться від російських енергоресурсів, місяць-два-три – і все розвалиться. Тоді і відпаде питання з Кримом і Донбасом автоматично. Саме Путін – терорист номер один”, – говорить Ігор Гордійчук.

“УКРАЇНА НА ПРАВИЛЬНОМУ ШЛЯХУ, УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ”
За час розмови генерал кілька разів наголошує на важливості зберегти євроатлантичний курс для держави. Помітно, що його це дуже тривожить. Так само, як і багатьох військових.

“Зараз є поодинокі випадки, коли відбувається те, чого ми боялися на початку війни. У перші дні російської агресії нас щодня залякували смсками – щойно відкриємо вогонь, то станемо злочинцями, нас судитимуть. І багато хто думав тоді, що Янукович повернеться. А зараз я бачу, як говорять, що Портнов тут керує, Янукович керує, певні ознаки загрози є. Але, думаю, зараз уже не буде так легко, зараз більше проукраїнських людей, ніж було в 2014-му. Тоді були, але не така велика кількість. Щодо якості, то я пам’ятаю своїх добровольців. Усі вони були дуже вмотивовані, але цього недостатньо. Не було ані потрібного оснащення, з усім допомагали волонтери. І підготовка дуже важлива”, – каже Гордійчук.

Питаю начальника військового ліцею, що він зазвичай говорить учням під час таких урочистих зібрань, як на День захисника України.

“Україна – на правильному шляху, Україна переможе, стратегічно ми все робимо правильно, на тактичному рівні ми дискутуємо, у тому й перевага демократичної країни, що кожен може висловити свою думку. Мені головне, щоб вони були здорові, щасливі й упевнені в завтрашньому дні. Якщо вони будуть вмотивованими, а ми все робимо для того, щоб вони мали високу мотивацію – усе буде добре”, – говорить генерал.

Ігор Гордійчук послідовний у відстоюванні гендерної рівності у війську (він зробив чимало, щоб дівочий взвод з’явився у ліцеї), а також не приховує симпатії до молодих командирів і переконаний: саме нинішні випускники військових вишів, ніяк не пов’язані з “совком”, за десять-двадцять років змінюватимуть армію.

“Я послідовно проводжу декомунізацію. Три основних кити, на яких трималась тут путінська мафія: це Суворов, кадетське братство, московська церква. Їх тут уже нема. Ще в нас наразі немає контрактної системи для вчителів, щоби було так: виконав обов’язки – продовжили контракт, а не виконав – не отримав зарплати, бо зараз іще діє комуністична система: виконав-не виконав, а гроші має. А так будуть річні контракти. До нас ідуть молоді викладачі – і це прекрасно, молоді ніяк не пов’язані з радянським минулим. Ми вдячні старому поколінню, що вони зберегли цю базу, але майбутнє – за молодими”, – говорить Гордійчук.

Він розмірковує про те, що Радянський Союз проїхався катком по українській інтелігенції. Спершу Голодомор, далі – ГУЛАГ, Перша світова війна, Друга світова війна.

“Вижили одиниці. Але, слава Богу, хоч ці вижили, так би не було взагалі України”, – каже “Сумрак”.

ПРО ОПТИМІЗМ, ПАРТИЗАНСЬКУ БОРОТЬБУ І ЧАРІВНУ ПАЛИЧКУ
Гордійчук свого часу здобував військову освіту у Росії, як і багато нинішніх полковників та генералів. Тоді, ще за часів СРСР, та і в перші роки Незалежності, це було нормально.

“До приходу Путіна я взагалі не вірив у війну з Росією. Нас готували до війни з НАТО, але НАТО нам не загрожував, і ми сміялися, що нас не до того готують. А потім прийшов Путін і заявив, що розпад Союзу – це найбільша біда, тож почав переходити від теорії до практики. Грузія, Абхазія, та ще під час війни в Придністров’ї стало зрозуміло, хто головний ворог. І коли Росія намагалася захопити Тузлу – я тоді був начальником штабу бригади в Ізяславі, ми у Хмельницький пересувалися, а нас по тривозі підняли на захист. Певна частина офіцерів казали: “Ми не будемо стріляти в росіян, це ж наші брати”. Я їм сказав: “Хлопці, може, нам і не доведеться стріляти, але треба показати, що є сила, що є спротив, що ми своє захищатимемо”. Прикордонники тоді там були, але їм потрібно було допомогти, тому що росіяни – це ж орда, навала, вони навіть їх не рахують, для них тисяча туди, тисяча сюди, для них режим – усе, а людина – ніщо. У нас навпаки: Україна – понад усе, а хто при владі – неважливо. І коли була Тузла, стало зрозуміло, що нам слід готуватися”, – пригадує Гордійчук.

Щоразу, коли його бачу, він справляє враження людини, яка випромінює тепло і спокій. Генерал не нервує, не метушиться, не підвищує голос, говорить мудрі речі, багато усміхається.

“Я завжди був оптимістом, – каже. – Я завжди кажу: ми виживемо, прорвемося. Найгірший варіант – підемо в підпілля, перейдемо у рух спротиву, в партизани. Коли було зовсім важко, коли ми йшли, а Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ були окуповані, я казав хлопцям: “Ну, дивіться, будемо створювати рух спротиву”. Ми бачили: ми відділення – вони взвод, ми – взвод, вони – роту, ми – роту, вони – батальйон, щонайменше втричі перевага завжди, я вже не кажу, що в них і ракети, й артилерія. Кажу: “Беремо найгірший варіант – переходимо на партизанську боротьбу”. Але зараз уже менше “вати”, ніж було раніше, патріотів більше, ніж, скажімо, під час Революції Гідності. Є ті, хто й досі не вірить, що це Росія. То нехай поїдуть і подивляться. Коли мені хтось говорить щось зневажливе про українських військових, я відповідаю: “Ви так ставитеся до ветеранів, але ви ж завдяки ветеранам тут живете, взагалі живете. Поїдьте пожити у Донецьк, Луганськ. Подивіться, як там”. Але має пройти загартування. Якщо сто-двісті-триста років нищилися мова, культура й усе решта, то за день усе назад не повернеш, треба бути реалістами. Немає чарівної палички, треба це все робити самим, і ми робимо”.

Анастасія ФЕДЧЕНКО, UATV