“Захисники”: Олександр Терещенко – герой, який врятував життя побратимам в боях за ДАП (ВІДЕО)

За героїзм і стійкість українських бійців прозвали “кіборгами”. Серед них і Олександр Терещенко. В один фатальний день 15 жовтня 2014 року в Донецькому аеропорту, бої за який тривали 242 дні, він втратив обидві руки і пошкодив око, рятуючи побратимів від ворожої гранати. Історією героїчного воїна ми відкриваємо цикл сюжетів “Захисники“.

Вирушаючи добровольцем на передову українського Донбасу в 2014 році, Олександр взяв з собою ікону. Вона завжди була дуже важливою для нього.

“Ця ікона була зі мною під час вибуху. Я побачив гранату близько колони і зауважив, що вона без чеки. Першою була дилетантська думка – підняти її та викинути. Я схопив гранату в руки. Спробував відкинути, але трохи не встиг. Вона вибухнула в руках”, – розповідає боєць Терещенко.

Так Олександр врятував життя кільком побратимам під час боїв за Донецький аеропорт. Тоді українські кіборги були в меншості в оточенні проросійських терористів. Але Олександр кіборгом себе не вважає, каже, що був в аеропорту всього тиждень. І саме тоді, коли герой рятував інших, він втратив руку, кисть, і травмував очі.

“Навіть в лікарні в Дніпрі, коли він відходив від анестезії, першим, що я від нього почула після” привіт “, були якісь жарти. І це незважаючи на його важке поранення”, – згадує колишня колега Олександра Терещенко Вікторія Лакезіна.

Після реанімації Олександр потрапив до офтальмологічного центру. Там і зустрів свій 48-й день народження.

“Ось такого білого ангела мені подарували в офтальмологічній клініці в Дніпрі, де я лікувався і лікуюся. Один хлопчик років 12, може і старше, збирав гроші на ноутбук. Коли він побачив сюжет про мене, то віддав, здається, 480 гривень, і сказав бабусі: “Це на протези для дяді Саші”. Вона відправила, а товариш мені передав. У мене були сльози на очах”, – розповідає військовий.

Після тривалої реабілітації Олександр став заступником начальника Академії патрульної поліції в Києві. Серед кадетів користувався великою повагою. Зараз він – заступник міністра у справах ветеранів, відповідає за те, щоб українські герої відчували повагу та захист у суспільстві.

“Коли дивлюся на Арлінгтонське кладовище в США – щемить у серці. Розумію, що це і є повага. Людина не даремно жила, це воїн, і його поважають. Ми теж повинні таке створити”, – зазначає Олександр.
Заповітна мрія українського військового – закінчення війни.

“Але тільки після нашої перемоги. Після тих втрат, які ми пережили, у нас немає права здатися, допустити, щоб ці землі стали “державою в державі”. Я не готовий до цього”, – каже боєць.

Олександр не втрачав надію, коли був на війні, і зараз продовжує вірити в мирне майбутнє України. І досі він зберігає при собі ікону Христа.