Вчора о 22:46
Україна звернулася до Туреччини, члена НАТО, з ініціативою провести зустріч лідерів із Росією. Анкара розглядається як посередник завдяки збереженню робочих відносин як із Києвом, так і з Москвою. Однак російський диктатор Володимир Путін, як і раніше, уникає прямого діалогу з президентом України Володимиром Зеленським.
Попри заяви прессекретаря Кремля Дмитра Пєскова про нібито готовність до переговорів, у Києві вважають це черговою спробою маніпуляції.
Європа готується до довгої війни, а Путін продовжує тягнути час
Адміністрація США продовжує спроби посадити Путіна за стіл переговорів. У коментарі Fox News президент США Дональд Трамп повідомив, що веде телефонні переговори як із президентом України Володимиром Зеленським, так і з російським диктатором.
“Ми намагаємося щось зробити, але бойові дії тривають. І це дуже кривава війна… Ненависть між Путіним і Зеленським просто неймовірна, це божевілля, а ненависть — це погано, коли намагаєшся щось владнати. Але це станеться, це обов’язково станеться”, — сказав Дональд Трамп у коментарі Fox News.
Україна, попри спротив Москви, залишається готовою до нового раунду мирних переговорів. Володимир Зеленський наголосив, що Київ відкритий до будь-якого формату діалогу і готовий розпочати його будь-якої миті.
“Для України дуже важливо, щоб Росія знайшла в собі сили покласти край цій несправедливій війні. Безумовно, ми високо цінуємо роль наших партнерів у посередництві в цьому процесі. Ми повідомили президенту Азербайджану, що готові до тристоронніх переговорів. У нас були такі переговори в Туреччині. У нас були такі переговори з нашими американськими партнерами у Швейцарії. Безумовно, ми готові до якнайшвидших переговорів в Азербайджані, якщо Росія буде готова до дипломатії”, — повідомив президент України.
Кремль поки офіційно не відповів на цю пропозицію. Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що російський диктатор нібито готовий зустрітися із Зеленським, але лише “на етапі остаточного узгодження домовленостей”. Також у Москві заявили, що готові будь-коли приймати американських посередників, а от з боку Києва, за їхньою версією, нібито відсутня політична воля до врегулювання.
Європейські союзники України готуються до затяжної війни і не покладають великих надій на переговорний процес, пише New York Times. Додатковим фактором стає те, що для США останніми місяцями пріоритетним напрямом залишається ситуація навколо Ірану.
В інтерв’ю CNN Володимир Зеленський назвав серйозною проблемою те, що одна й та сама команда американських перемовників на чолі з представниками президента США Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером займається одночасно і питаннями Близького Сходу, і війною Росії проти України. За його словами, існує ризик того, що активні зусилля щодо припинення бойових дій в Україні можуть бути відкладені до завершення конфлікту навколо Ірану.
Україна пропонує переговори через Туреччину, але Кремль уникає діалогу
У Центрі протидії дезінформації при РНБО зазначають, що Росія не зацікавлена в мирі й готується до продовження війни.
“Пєсков бреше, тому що Путін не готовий до зустрічі із Зеленським, оскільки після слів Пєскова про “готовність” він одразу ж висунув нереалістичні умови, натякнувши на виведення військ із Донбасу, чого не буде. Росія планує продовжувати війну, і мир їм не потрібен. Вони просто знову вдають перед західною аудиторією, що готові до завершення війни, але це брехня”, — наголосив керівник ЦПД при РНБО України Андрій Коваленко.
Паралельно Україна продовжує онлайн-консультації з американською переговорною групою. За словами Володимира Зеленського, найближчим часом очікується візит спецпосланця президента США Стіва Віткоффа, а також Джареда Кушнера, зятя Дональда Трампа. Раніше повідомлялося, що американські представники мали прибути після Великодня. Глава держави визнав, що зараз для США пріоритетом залишається війна в Ірані, однак наголосив на необхідності не відсувати українське питання і працювати за кількома напрямами одночасно.
“Я вважаю, що президенту Трампу, президенту Сі, прем’єр-міністру Моді та іншим впливовим світовим лідерам слід сказати Путіну, що він має зупинити цю війну. Вони не можуть говорити Україні: “Ви повинні зупинити війну”. Ми захищаємося. Ми не агресори. Що зупиняти? Усі разом ми маємо зупинити Путіна. Що означає бути великим лідером? Це означає зупинити війну дипломатичним шляхом”, — наголосив Володимир Зеленський.
Протягом року Україна провела кілька раундів переговорів із Росією та США, однак сторони не змогли домовитися про припинення вогню. Причина — вимоги Москви щодо передачі територій Донецької та Луганської областей. Не маючи можливості досягти цього військовим шляхом, Кремль намагається посилити тиск дипломатично, але Київ такі умови відкидає.
Президент України також виключив будь-які територіальні компроміси. За його словами, Росія не зможе утримувати прикордонні території, і з часом ЗСУ витіснять звідти окупаційні сили. Про наявність власного рішення щодо Донбасу заявив і глава ГУР Кирило Буданов, наголосивши, що воно відповідатиме інтересам України.
“Червона лінія” проста і всім зрозуміла. Перше: нічого не віддаємо. Цього не буде. Хто б там що не намагався. Щодо Донбасу — ми знаємо певне рішення, яке задовольнить насамперед нас. І ніхто тут не має права торгувати землею”, — акцентував Кирило Буданов.
Україна зберігає відкритість до дипломатичних ініціатив, одночасно наголошуючи: можливий лише справедливий мир, а не пауза, вигідна агресору. Поки Кремль продовжує висувати ультиматуми й імітувати переговори, відповідальність за їхній зрив усе виразніше покладається на Москву.
Тиск без результату: чому переговори з РФ заходять у глухий кут — думки
Сполучені Штати залишаються ключовим учасником переговорного процесу і, на думку експертів, зараз важливо чітко позначити свою позицію. Докладно про це в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:
- Марія Гелетій, кандидатка політичних наук, експертка з міжнародних відносин;
- Ярослав Макітра, керівник політичних програм дослідницької компанії “Соціополіс”;
- Людмила Покровщук, докторка філософії, експертка із зовнішньої та внутрішньої політики;
- Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки.
МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Небажання сісти за стіл переговорів могло б дорого обійтися Росії
— Росія загалом поки не готова ні зустрічатися, ні завершувати війну. Про це говорить дуже багато факторів.
По-перше, вже пройшло дуже багато раундів переговорів між українською та російською сторонами, між американською та російською сторонами, а також між українською та американською сторонами. Тобто можливостей обговорити всі критичні питання було достатньо.
Якби було бажання знайти рішення, яке було б прийнятним для обох сторін, то переговорний процес міг би до цього привести. Тому що переговори якраз для того і існують, щоб сторони дійшли якогось висновку, який певною мірою може задовольнити обидві сторони. Україна йде на певні поступки, а Росія має чіткі вимоги й не готова рухатися далі.
Ми не побачили жодних змін з російського боку з початку року. Тобто вона не зробила жодних поступок. Це показує, що Росія буде й надалі торгуватися і продовжувати війну.
Америка все ж таки має достатній військовий потенціал, щоб не лише погрожувати, а й змушувати сідати за стіл переговорів, а також вимагати якогось конкретного рішення. Коли Трамп почав ініціювати питання переговорів, стало зрозуміло, що Росія загалом погодилася саме тому, що розуміла — її небажання сісти за стіл переговорів може бути інтерпретоване американською стороною таким чином, що проти неї можуть бути використані й інші інструменти. Санкції вже були, санкції проти третіх партнерів теж були. І, мабуть, потенціал цих санкцій може бути ще сильнішим.
Азербайджан — гарне місце для проведення такої зустрічі і взагалі гарний майданчик для початку розмови. Тому що є приклад ситуації з Нагірним Карабахом, де Росія була посередником цього процесу і цього конфлікту. У певний період там перебували і російські миротворчі війська.
Звісно, зрештою питання було вирішене іншим чином — через військову силу. Але це все одно показує можливість шукати шляхи врегулювання, як це відбувалося під час Нагірно-Карабаської кризи, і намагатися знайти механізми, які могли б зупинити війну і якимось чином сприяти миру.
ЯРОСЛАВ МАКІТРА: Путін боїться зустрічі без заздалегідь узгодженого порядку денного
— Росіяни не змінюють позицію. У їхньому розумінні того, що відбувається, все залишається послідовним: вони говорять те саме, що й раніше. Вони готові підписувати лише такі документи, які, якщо називати речі своїми іменами, передбачають капітуляцію або принаймні дуже серйозні поступки з боку України.
Вони, очевидно, апелюють (ми це чуємо фактично від Пєскова, а також місцями від Путіна і Лаврова) до так званого “духу Анкориджа”, як вони його називають. Йдеться про те, що нібито були досягнуті певні домовленості між російською та американською делегаціями. Очевидно, вони мали усний характер, проте передбачалося, що Україна здійснить якісь дії, які США мали б гарантувати або просувати. У відповідь росіяни нібито готові до своїх кроків.
Далі, по суті, була “поділена” шкода від цих дій, оскільки там були присутні особисті представники Трампа, які виступали зокрема як представники Держдепу і так далі. Але минув уже рік, і цей процес так і не зрушив з місця. Україна не пішла на територіальні поступки. Тоді про це говорили як про чутки, після зустрічі лунали припущення, але офіційно нічого не підтверджувалося. Зараз же про це вже можна говорити як про фактичну позицію, навіть виходячи із заяв самих росіян.
Однак минув рік, і ситуація змінилася. Тоді, коли Путін цього домагався або, якщо завгодно, випрошував, — він лякав Трампа, лякав Україну і весь світ тим, що нібито може все захопити за тиждень-два або знищити країну. Це ж, до речі, транслював і Трамп, говорячи, що Україна повинна погоджуватися, інакше на неї чекає кінець. Але минуло багато часу, а росіяни залишаються в тій самій парадигмі й вимагають того самого. Тому що це єдине, за що вони можуть чіплятися в межах цих переговорів.
Зараз Путін говорить, що Україна повинна визнати певні вимоги Росії, досягти домовленостей, і лише після цього він готовий сідати за стіл переговорів у Женеві й щось підписувати — уже заздалегідь розуміючи, про що йтиметься і що саме він підпише.
Чому це відбувається? Є два важливі фактори.
По-перше, у нього є досвід зустрічі із Зеленським у 2019 році, де Путіну не сподобалися питання, які йому ставили. Це вже відомо. Коли йшлося про Крим та інші теми, Путін хотів обговорювати лише ті питання, які заздалегідь узгодив з іншими учасниками зустрічі. Але цього не сталося — йому ставили незручні питання.
По-друге, це класичний дипломатичний підхід: спочатку працюють переговорні групи, уповноважені особи узгоджують текст документа, і лише після цього лідери формально закріплюють його своїми підписами. Путін дуже боїться ситуації, коли він зустрінеться із Зеленським і розмова виявиться “ні про що”. Він побоюється такої зустрічі, бо не збирається нічого обговорювати без заздалегідь узгодженого порядку денного.
Усе, що ми зараз чуємо в публічній площині й читаємо у ЗМІ, стосується можливих поступок. Раніше лунало, що Росія нібито готова не мати претензій до Харкова, Херсонської та Запорізької областей і відійти від частини Харківської та Сумської областей. Тоді це трактувалося по-різному, було багато інсинуацій. Деякі навіть стверджували, що йдеться про повний вихід із Херсонської та Запорізької областей. Але пізніше стало зрозуміло: йшлося лише про те, що Росія не просуватиметься далі й не висуватиме нових претензій.
З погляду російської логіки, це подається як серйозна поступка — хоча йдеться про території, які вони самі захопили. Для російської аудиторії навіть пояснити відмову від претензій на Запоріжжя і Херсон — уже велика проблема.
Тому під час переговорних поїздок пролунала важлива фраза: “Ми домовилися не розкривати деталі переговорів у ЗМІ, щоб не заважати процесу”. Насправді це потрібно не стільки для переговорів, скільки для того, щоб не заважати російській владі пояснювати своїм громадянам, як “успішно” йдуть переговори і як Україна нібито повинна капітулювати. Одночасно просувається тема “виходу з Донбасу”, щоб розхитувати ситуацію всередині України й намагатися спровокувати нестабільність.
Це і є ключовий фактор, навіщо їм потрібна ця риторика про “вихід із Донбасу”. Ще один важливий момент — послідовність дій. Ми пам’ятаємо мінський процес: там були різні пункти, які можна було трактувати по-різному, але ключовим було питання черговості виконання. Зараз Росія знову наполягає на своїй послідовності: спочатку Україна повинна вийти з Донбасу, а потім уже можна “про щось домовлятися”.
Але навіть якщо розглядати гіпотетичний компроміс, будь-які кроки мають бути синхронними. Неможливо, щоб Україна просто вийшла, а далі сторони “почали обговорювати”. Росія будь-якої миті може заявити, що умови її не влаштовують, звинуватити Україну в порушеннях — і на цьому все закінчиться, водночас Україна вже втратить укріпрайони.
Такий сценарій принципово неможливий, але саме його і намагаються нав’язати. І, на жаль, Сполучені Штати в певні моменти цьому підігравали, хоча зараз ситуація, схоже, змінюється.
ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: Переговори для Москви — інструмент тиску, а не компромісу
— Пєсков сказав, що зустріч Путіна і Зеленського можлива, але лише для фіксації домовленостей. Ми прекрасно розуміємо, що йдеться про зустріч уже після проведення низки переговорів, коли Путін приїде фактично лише для того, щоб поставити свій підпис.
Те, що зазначив Лавров, виступаючи в Анталії, теж показово. Російська делегація там була присутня, і він заявив, що до переговорів з Україною вони завжди готові, але на сьогодні це не є пріоритетом номер один. Це теж певне лукавство — спроба зберегти обличчя і показати, що ситуація перебуває під контролем. Особливо на тлі того, що адміністрація Білого дому зараз більше вибудовує двосторонні відносини з Росією, зокрема з економічних питань.
Не випадково Дмитрієв здійснює поїздки і робить різні пропозиції. Очевидно, питання санкцій для Росії було вкрай важливим, і на цьому тлі робилися відповідні заяви, щоб спонукати США продовжити певні послаблення. Росія в цьому дуже зацікавлена. Недарма Дмитрієв і Віткофф перебувають у постійному контакті.
Тому важливо розуміти: заяви — це одне, а дії — інше. А дій, на жаль, після Женеви ми не бачимо. Заяви Москви про те, що ситуація на Близькому Сході нібито заважає початку переговорів щодо війни РФ проти України, — це також лукавство. На сьогоднінічого не заважає Росії вести переговорний процес.
Просто Росія використовує цю ситуацію для того, щоб краще вибудувати свою переговорну позицію — насамперед не з Україною, а з американською стороною, яка виступає модератором у цьому переговорному трикутнику. Ми пам’ятаємо, що до подій на Близькому Сході Росія погоджувалася на тристоронні переговори, проходили раунди в Абу-Дабі та Женеві, був окремий гуманітарний трек. До речі, важливо, що гуманітарний трек не заморожений — ми бачили обмін полоненими на Великдень. Але на цьому, по суті, все.
За політичним треком Росія максимально тримає паузу. І це пов’язано з тим, що вони до кінця не розуміють, як далі поводитиметься адміністрація Білого дому. Переговорний трек щодо України для них — це своєрідна карта, яку вони розігрують у діалозі з адміністрацією Трампа. Що складніша ситуація для Трампа на Близькому Сході, то активніше Росія може використовувати тему врегулювання війни.
Ми бачимо, як вони поетапно розігрують цю карту, на прикладі санкцій і подальших вимог. Уже лунають сигнали про готовність приймати в Москві представників, зокрема Кушнера, і продовжувати розмову з питань війни. Також Росія не проти відновлення переговорів у Стамбулі, про що сказав Лавров.
Але тут важливо розуміти: росіяни постійно повертаються до так званого “духу Анкориджа”. Це сигнал адміністрації Білого дому, насамперед Трампу, про ті неформальні домовленості, які, за їхніми твердженнями, були досягнуті раніше.
Загалом, якщо оцінювати переговорний процес, зараз питань більше, ніж відповідей. Незрозуміло, чи буде це тристоронній формат, чи фактично двосторонній трек, де США ведуть переговори з Росією і передають позиції Україні. Незрозуміло і те, що саме лежатиме на столі переговорів — продовження Женевського формату чи зовсім нова конструкція.
Єдиний плюс — це те, що тема переговорів знову активно артикулюється. Раніше Росія сама заявляла, що переговорний процес перебуває на паузі. Зараз же ми чуємо, що вони вже допускають можливість його відновлення, зокрема у Стамбулі.
Але важливо розуміти причини цих заяв. Росія отримала певний перепочинок щодо санкцій і тепер може продовжувати просувати свою риторику, зокрема про “дух Анкориджа”.
Коли через ЗМІ, зокрема американські, лунають сигнали про те, що очікується прогрес у переговорах — спочатку в телефонному форматі, а потім і в офлайн-зустрічі, — виникає питання: про який прогрес ідеться? З боку України всі позиції і “червоні лінії” давно сформульовані й винесені на переговорний стіл.
Від Росії ж очікується лише один реальний крок — надання мандата своїй переговорній групі на обговорення політичного треку. Йдеться насамперед про припинення вогню. Але ні в Абу-Дабі, ні в Женеві такого мандата не було.
Чи дасть Путін цей мандат зараз — сказати складно. Поки Росія свідомо утримує паузу й уникає переходу до обговорення політичного треку. Тому що саме тут “м’яч перебуває на боці Росії”. І саме вона може ухвалити рішення про завершення війни — припинивши бойові дії, як справедливо зазначив президент України Володимир Зеленський. Але поки ми бачимо, що Російська Федерація до цього не готова.
ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Трамп продовжує видавати аванси Росії
— Зрозуміла річ, зміни делегації з боку Сполучених Штатів точно не відбудеться. По-перше, це дуже довірені особи Трампа. Кушнер — зять, родич, а Трамп під час вирішення дуже серйозних питань завжди покладається на особисто відданих, максимально лояльних і близьких людей, зокрема родинного характеру.
Тому, на жаль, саме вони ведуть два найскладніші кейси — іранський та українсько-російський. Я слабо уявляю, як на ефективному і раціонально успішному рівні можна супроводжувати два процеси мирного врегулювання одночасно.
Переговори між Україною та Росією перебувають у стані глухого кута. Я б сказав, що це криза мирного врегулювання, яка супроводжується як об’єктивними причинами — іранська війна, конфлікт Трампа з європейськими країнами і НАТО, так і оцінкою Трампом ролі Росії в іранській війні.
Це взагалі дуже цікавий момент, бо він геть не хоче говорити, чути й думати про це. Хоча Росія постачала Ірану розвідувальні дані, які дозволяли наводити удари по американських військових базах і військових цілях. Трамп продовжує видавати аванси Росії навіть тоді, коли Росія допомагає ворожій державі, Ірану, бити по американських військових цілях.
Якщо найближчим часом відбудеться реанімація якогось переговорного треку, то, звісно, хотілося б, щоб це сталося в результаті візиту Віткоффа і Кушнера в Україну. Самі американці припускали, що зустріч мала відбутися на рівні Зеленський — Путін, а Трамп та інші лідери держав могли б приєднатися вже згодом. Очевидно, Трамп, мабуть, не розраховував, що це взагалі реально, а по-друге, що це практично з погляду результативності.
Російська програма набагато складніша з погляду інтересів Росії. По-перше, Путін вважатиме, що він іде на зниження свого статусу, зустрічаючись із Зеленським. Тобто він так званий “президент всієї Русі”, звісно ж, у лапках, а Зеленський — лідер, як вони люблять говорити, “київського режиму”.
Тобто вони пояснюють біомасі в Росії, що воюють проти “неонацизму”, проти “натівських баз” і так далі, а потім Путін зустрічається з самим що не є уособленням цього “вселенського зла”, як це подавала російська пропаганда. Для російського обивателя це криза жанру, виклик і абсолютний ступор.
Другий момент: зустрічаючись із Зеленським, Путін надає йому легітимність. До цього поведінковий патерн російської сторони зводився до того, що вони нібито не визнають Зеленського президентом, не вважають його рівним і говорять, що мирний договір повинні підписувати якісь інші особи. І раптом Путін зустрічається із Зеленським. Виходить, усе, про що Росія говорила раніше, не відповідає її попередній лінії.
І третій момент: Путін, мабуть, розуміє, що не піде на поступки, які були б бажаними для нього в його максималістському сценарії. Тому, мабуть, лише співучасть кількох геополітичних акторів, суб’єктів і великих держав могла б наблизити реальність цієї зустрічі.
Я маю на увазі не лише США і Туреччину, а насамперед Китай та Індію, де інтереси Росії зачіпаються безпосередньо. Інтереси Росії в Туреччині вагомі, але не критичні у разі їхньої втрати або руйнування попередніх зв’язків з Ердоганом. Ердоган може сприйняти це як неповагу до своєї посередницької місії.
Але якщо це буде загальний контекст тиску на Росію по лінії Вашингтон — Пекін — Делі — Стамбул — країни ЄС, якщо вони разом одним ривком дадуть зрозуміти РФ, що все потрібно завершувати, бо це світова катастрофа і світова рана, яка в якийсь момент може розростися у щось більш глобальне, тоді це точно матиме наслідки для Росії.
Поки що немає синхронізації дій між США і Китаєм, ні турецьке посередництво, ні європейські мирні ініціативи для Росії не мають серйозного значення. Ми повинні просто це визнати, зрозуміти і рухатися в цьому напрямку. Тому я завжди виступаю за те, що відносини між Києвом і Пекіном мають бути поставлені на нову основу, навіть якщо це може не сподобатися американцям. Вони мають будуватися з більшою увагою до можливостей КНР щодо тиску на Москву.
А такі можливості справді є: від політичних контактів до економічних інструментів, від великого впливу китайської дипломатії до можливого збігу інтересів США і Китаю. Теоретично це могло б початися у разі візиту Трампа до Китаю, який був анонсований у травні, потім перенесений, і, можливо, зараз ми якраз обговорювали б цей візит Трампа до Пекіна. Він був запланований на квітень. Але іранська війна справді зриває дуже багато послідовних задумів і сценаріїв, які могли б привести до певних зрозумілих контурів мирного врегулювання війни в Україні.
Китай як посередник — це можливо. Україні необхідно реанімувати відносини з Китайською Народною Республікою і поставити їх на нову основу. Україна може і має що запропонувати Китаю в контексті його політики економічного просування інтересів Китаю як транзитної держави, вибиваючи тим самим Білорусь і Росію з ролі єдиної можливості для діалогу з Європою.
Читайте також: Європа зіткнулася з найвищим рівнем військової загрози: експерти про те, як НАТО готується до можливого вторгнення Росії
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
