Європа протистоїть імперським амбіціям Путіна: союз посилює позиції

Лютий 2007 року. Мюнхенська конференція з питань безпеки. Володимир Путін виголошує промову, яку розцінили як пролог до нової “холодної війни”. І незабаром Росія стає агресивнішою, виходячи на рівень прямого збройного протистояння із сусідами, аж до масштабної війни в Європі.

Тоді політика Кремля окреслила контури майбутнього протиборства Росії із Заходом.

Через 18 років, у лютому нинішнього року Мюнхенська конференція знову позначила глобальні зміни, що стосуються всього світу, і зокрема Європи.

Холодним душем для європейців виявилися слова віцепрезидента США Джей Ді Венса. Він жорстко розкритикував оборонну політику ЄС, заявивши, що Європа повинна взяти на себе більше відповідальності за ситуацію на континенті. Цей момент, по суті, знаменує початок глобальних змін у Євроатлантичному партнерстві. Європейські лідери чітко усвідомлюють, що російська загроза дійшла до критичної межі, а єдність всередині ЄС розхитується агентами Кремля.

Чи може Європа забезпечити власну оборону? Яке місце України в майбутній архітектурі європейської безпеки? І чи готова Росія розширити межі своєї агресії в Європі? Про це — у новому випуску проєкту “В Ізоляції” на телеканалі FREEДOM.

Європа між рішучістю та бюрократією: як загрози з боку Росії та США змінюють політику ЄС

Другий термін Дональда Трампа на посаді президента США розпочався з низки гучних конфліктів із більшістю союзників по НАТО. Таким чином Білий дім поставив під сумнів давні угоди про колективну безпеку, а в ЗМІ заговорили про можливий вивід американських військ із Європи. Усе це виглядає, м’яко кажучи, тривожно в умовах російської загрози.

“На жаль, лише після останнього “Мюнхена” у західних політиків відкрилися очі — після заяв Сполучених Штатів. Якби не ці заяви, і не просто заяви, а дії США про те, що вони кардинально змінюють свою політику в альянсах, змінюють підходи у відносинах із партнерами, то Європейський Союз, як і в 2018 році, просто кивнув би головою: так, ми розуміємо всі виклики, будемо щось робити… Сьогодні вони вже розробили “Білу книгу”. Це оборонний закон, який стосується саме ЄС. Вона зовсім по-іншому підходить до безпекової політики Євросоюзу. Основний акцент — диверсифікація безпеки від США. Раніше цього не було в жодній із “Білих книг”. Там є блок по Україні, де йдеться не лише про фінансову чи воєнну допомогу. Йдеться про створення спільних підприємств у сфері ВПК, а також про спеціальні програми, як-от данська, що передбачає фінансування виробництва озброєння для України”, — розповіла доктор філософії, експертка з внутрішньої та зовнішньої політики Людмила Покровщук.

У “Білій книзі” з реформування оборонного сектору Європи міститься чітке формулювання: “Росія є екзистенційною загрозою для Європейського Союзу”. Це не просто оціночне судження — це офіційна зафіксована позиція. Вперше в стратегічних документах ЄС — не натяк, а конкретне твердження.

“Так, нарешті вони почали це прямо фіксувати у своїх документах, — каже Покровщук. — Раніше говорили про це вголос, а тепер це вже офіційна риторика. Ми бачимо активну консолідацію. І йдеться не лише про інститути ЄС, а про ширшу європейську систему безпеки, до якої дедалі більше долучаються і країни поза межами Євросоюзу — наприклад, Велика Британія. Туди входитиме й Україна”.

За словами Покровщук, переломним моментом для Європи став 2024 рік, коли країни ЄС стали особливо вразливими в період виборів, з огляду на зростання правопопулістських сил. Багато з них, за її словами, отримують пряму або непряму підтримку з боку Росії.

Консолідація європейської позиції — це саме той напрям, по якому б’є Кремль. Це проявляється, зокрема, в спробах зірвати єдину політику підтримки України. Рішення у зовнішній політиці ЄС потребують одностайності, і цим користуються союзники Кремля в самому Союзі — зокрема, прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо і глава уряду Угорщини Віктор Орбан. Останній неодноразово намагався послабити санкційну політику щодо Росії. В одному з останніх випадків йому вдалося домогтися виключення з санкційного списку кількох російських олігархів.

Як зазначає Іван Ус, кандидат економічних наук і головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень НІСД, Європа вже шукає обхідні рішення.

“Важливо, що Європейський Союз почав відходити від моделі, де одностайність є обов’язковою, — пояснює експерт. — Ось свіжий приклад: Угорщина зажадала виключити з санкційного списку сестру Алішера Усманова, міністра спорту РФ і колишнього голову Єврейського конгресу В’ячеслава Кантора. У відповідь Естонія миттєво запровадила санкції проти цих трьох осіб на національному рівні. Раніше такого не було”.

Ус підкреслює, що хоча подібні дії спричиняють напруження між наднаціональними структурами та окремими країнами, вони також свідчать про нову гнучкість і політичну зрілість Європи.

“Зараз уже обговорюються сценарії реформи ЄС, — додає він. — Один із пунктів — можливість виключення з Союзу тих країн, які систематично проводять політику, що суперечить спільному курсу. Це безпрецедентно, але, видається, Європа готова йти далі у захисті своєї цілісності. Таким чином, ЄС дедалі активніше реагує на зовнішні загрози й внутрішні виклики, виробляючи інструменти захисту не лише на папері, а й у реальній політиці”.

Ще кілька років тому ідея про виключення країни з Європейського Союзу за невідповідність політичному курсу здавалася майже неймовірною. Сьогодні — це тема обговорень на найвищому рівні. У Брюсселі дедалі частіше лунають заклики до реформи принципів ухвалення рішень, а розмови про статтю 7 Амстердамського договору, що дозволяє позбавити країну-члена права голосу, знову стали актуальними.

“Розглядається варіант переходу до системи кваліфікованої більшості при ухваленні рішень, — пояснює Іван Ус. — Але на тлі дій деяких країн, таких як Угорщина, постає більш жорстке питання — що робити з державами, чия політика систематично суперечить курсу ЄС?”.

Йдеться передусім про спроби Будапешта заблокувати санкції проти Росії. За словами Уса, останнім часом перелік осіб, яких Угорщина вимагає виключити з санкційного списку, викликає запитання:

“Ми бачимо тенденцію: Орбан усе частіше домагається зняття обмежень з конкретних фігур. Ймовірно, йдеться про осіб, які мають бізнес-зв’язки з угорським керівництвом. Я не тримав свічку, але якби був на місці європейських органів — однозначно ініціював би розслідування. Біографії того ж Орбана і Фіцо заслуговують на найпильнішу увагу — особливо в контексті фінансування їхньої політичної діяльності”, — зазначає Ус.

Він нагадав, що ЄС уже має правові механізми для реагування.

“Є стаття 7 Амстердамського договору. Колись її застосували щодо Австрії — це був прецедент. Наразі у ЄС є інструменти, але бракує політичної волі. Сподіваюся, що нинішні геополітичні потрясіння, зокрема спричинені позицією Трампа, підштовхнуть Європу до більш рішучих дій”, — підсумував експерт.

“Коаліція охочих”: альтернатива блокуванню з боку членів ЄС

Одна з таких ініціатив вже діє. Йдеться про формат “коаліції охочих”, у межах якого окремі країни ЄС та партнери за його межами — включно з Великою Британією, Норвегією та Австралією — готові надавати Україні гарантії безпеки, минаючи вимогу одностайного рішення. У березні прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив про готовність направити в Україну військовий контингент і навіть авіацію в разі підписання мирної угоди.

“Це справді дуже важливий крок, особливо у сфері безпеки, — акцентує аналітикиня Людмила Покровщук. — Але не варто забувати, що Євросоюз — це величезна бюрократична машина. Там усе довго розхитується. Лише після Мюнхенської конференції 2025 року, коли, буквально, ‘холодний душ’ пішов на голови європейських лідерів, вони почали усвідомлювати: одними виразами занепокоєння вже не обійтися”.

Покровщук зазначає, що Європа опинилася між двох вогнів. З одного боку — Росія, яка розгорнула свій військово-промисловий комплекс і заручилася підтримкою Північної Кореї. З іншого — США, де дедалі чіткіше звучить курс на відмову від ліберального міжнародного порядку, сформованого після 1945 року.

“Америка заявила: їм не потрібен той порядок, який вони ж самі будували разом із Європою. Тепер — це політика сили, — каже вона. — І ЄС доведеться реагувати, бо загроза з боку Росії не зникає. Навпаки, вона може зростати, і першими під удар знову опиняться європейські столиці”.

Ядерні гарантії та військове посилення: що планує Європа

Нова реальність уже дається взнаки. Франція обговорює ідею “ядерного зонтика” для ЄС. Польща та країни Балтії виходять із Конвенції про заборону протипіхотних мін. Німеччина вкладає рекордні кошти в оборону. А прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск натякає, що Варшава може задуматися про власний ядерний арсенал.

На початку березня в Брюсселі відбувся позачерговий саміт, головною темою якого стали безпека Європи та підтримка України. Євросоюз планує інвестувати до 800 мільярдів євро в оборонний сектор, з яких понад 65% — у європейське та українське виробництво. Йдеться не лише про воєнні інвестиції, а про нову архітектуру безпеки, до якої Європа змушена прийти під тиском двох імперій — російської та американської.

Європа готується до тривалої конфронтації з Росією. У Брюсселі та великих столицях дедалі частіше звучать заяви, які ще донедавна здавалися неможливими: про розширення гарантій безпеки на Україну поза межами НАТО, про ідею “ядерного зонтика” для ЄС і про формування нових оборонних союзів. Геополітична реальність змінилася настільки, що дипломатичні конструкції ХХ століття втрачають актуальність на тлі повномасштабної війни.

Одним із поворотних моментів стало звернення прем’єр-міністерки Італії Джорджі Мелоні з пропозицією розглянути можливість надання Україні гарантій безпеки, навіть якщо вона не стане членом НАТО. Цю ідею підтримав президент Франції Еммануель Макрон, заявивши, що Франція в перспективі готова поширити захист свого ядерного арсеналу на союзників у Європі.

“Франція, на відміну від Великої Британії, не пов’язана ядерними зобов’язаннями в межах НАТО. Це дає їй певну автономію у прийнятті рішень, — пояснює аналітикиня Людмила Покровщук. — Сьогодні ядерний зонтик стає фактором стримування, особливо після того, як Росія у 2022 році в односторонньому порядку порушила Будапештський меморандум. Багато хто недооцінював його значення, але він був частиною архітектури Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Його руйнування підірвало довіру до глобальної системи безпеки. І тепер кожна країна ставить собі запитання: що мене захистить, крім зброї?”.

Услід за французькими заявами про гарантії, Німеччина оголосила про масштабне переозброєння. У березні Бундесрат схвалив пакет багатомільярдних інвестицій в армію та інфраструктуру. А майбутній канцлер Фрідріх Мерц закликав до “сміливих кроків — за будь-яку ціну”.

“Це війна проти Європи, а не лише війна проти територіальної цілісності України. Це також війна проти нашої країни, яка триває щодня — з атаками на наші мережі передачі даних, з руйнуванням логістичних ланцюгів, з підпалами, з замовними вбивствами, зі шпигунством у казармах, з кампаніями дезінформації, із систематичним введенням нашого суспільства в оману, з намаганням розділити та маргіналізувати Європейський Союз”, — заявив Мерц.

Україна — центр нової безпеки Європи

Що стосується безпеки України, питання гарантій стає невідкладним. При цьому акцент зміщується з формального членства на реальні зобов’язання.

“Нам життєво важливі такі гарантії, особливо щодо тих територій, які нині перебувають під контролем української влади, — говорить Покровщук. — Це може прискорити і переговорні процеси, і формат міжнародної підтримки. Але водночас — жодної легалізації окупації. Жодна міжнародна інстанція не визнає анексію чотирьох українських областей і Криму. І будь-які спроби закріпити це юридично створять прецедент. Сьогодні це — Україна, завтра — країни Балтії, а післязавтра хтось почне переглядати кордони Канади чи Японії”.

Паралельно набирає силу ідея нового військово-політичного союзу — на кшталт проєкту “Тримор’я”. Його концепцію ще у 1920-х роках озвучував український філософ Степан Рудницький. В оновленій версії до нього можуть увійти Польща, країни Балтії, Україна і, можливо, Туреччина. І Україна тут — не просто учасник, а потенційний центр.

“Україна сьогодні — ключовий елемент європейської безпеки. У нас найбільша армія на континенті, армія, загартована в боях. Ми знаємо, як ведеться війна, ми розуміємо її типи і масштаби. Це визнають навіть міжнародні експерти”, — наголошує Покровщук.

Слова аналітикині підтверджує і прагнення ЄС діяти рішуче. Уже готується 17-й пакет санкцій проти Росії. Цього разу він стосуватиметься “тіньового флоту” РФ, транзитних маршрутів через Балтику та енергетичного сектору. Паралельно Євросоюз шукає способи обійти бюрократію і саботаж окремих країн, щоб формувати більш гнучкі формати взаємодії.

“Час ілюзій закінчився. Європейський Союз має взяти на себе відповідальність за власну оборону. І не в далекому майбутньому, а сьогодні. Ми повинні надати надійні гарантії безпеки. Але цей момент істини стосується не лише України. Це стосується всієї Європи та безпеки всього нашого континенту. Путін неодноразово доводив, що він — ворожий сусід. Йому не можна довіряти, його можна лише стримувати”, — заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

На тлі нових загроз європейські лідери починають чітко усвідомлювати, хто насправді є союзником, а хто працює в інтересах Кремля. Відповіддю на цей виклик стають переозброєння, зростання оборонних витрат і безпрецедентна підтримка України.

ЄС при цьому може розраховувати на Україну як на невіддільну частину системи безпеки всієї Європи. Адже Збройні сили України мають унікальний бойовий досвід, сучасні технології й одну з найбільших армій на континенті. А це — сотні тисяч військових, випробуваних у важких боях за свободу й демократію.

Сьогодні, як ніколи раніше, лідери Європи усвідомлюють — хто є другом, а хто ворог. На кого можна покластися, і що необхідно робити для захисту та зміцнення власної безпеки: переозброюватися, збільшувати військові витрати і радикально підвищувати рівень оборонної підтримки України.

Імперські амбіції Володимира Путіна, озвучені ще у Мюнхені 2007 року, нікуди не зникли. Але тепер Європа не лише чує — вона відповідає. І українська армія, озброєна сучасною технікою та підтримана союзниками, стає тим чинником, який здатен зупинити російську армію і кремлівського диктатора, посадивши їх на лаву підсудних як головних воєнних злочинців у світі.

Читайте також: Безпека Європи починається в Україні: коаліція союзників нарощує підтримку