Війна без кінцевої дати: що насправді стоїть за планами окупантів — розбір Снєгирьова

Днями видання The Financial Times з посиланням на джерела в українській розвідці повідомило про те, що Росія готує новий наступ на сході України, стягуючи резерви та нарощуючи чисельність своїх військ.

Щоб посилити наступальний потенціал, Росія планує перекинути орієнтовно 20 тисяч військових зі стратегічних резервів. Загалом угруповання російських сил на території України, за оцінками видання, вже сягає приблизно 680 тисяч осіб.

Втім, заявлені терміни та масштаби наступу, про які пише FT, викликають багато запитань. Противник справді має ресурси для продовження війни, однак питання “дедлайнів” і темпів просування виглядає значно складнішим.

Потенціал противника значно ширший, ніж це часто подається в інформаційному полі, а сама логіка російських дій не прив’язана до конкретних дат.

Заяви, які поширюються в українських ЗМІ про можливий “кадровий колапс” російської армії через великі втрати, є помилковими. Країна-окупант має диверсифіковану систему поповнення особового складу. Йдеться як про примусову мобілізацію на окупованих територіях Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, так і про використання так званого спецконтингенту — ув’язнених, чисельність яких може сягати до 500 тисяч.

Крім того, активно триває вербування найманців за кордоном — зараз їхня кількість, за оцінками Головного управління розвідки Міноборони України, оцінюється приблизно у 30 тисяч.

Окремий напрямок — контрактники: як добровольці (до 400-450 тисяч щороку за російськими даними), так і примусові контракти для строковиків. У сукупності це створює незалежні один від одного канали поповнення особового складу, що дає змогу противнику компенсувати втрати без оголошення часткової або повної мобілізації.

Очікування, що великі втрати автоматично зламають російську армію, не справдилися ще раніше. Зокрема, навіть показники втрат у 200-300 тисяч особового складу, які розглядалися як критичні для окупаційної армії, не призвели до стратегічного перелому.

Навіть колишній головком ЗСУ, генерал Валерій Залужний визнав помилковість свого припущення, що він зможе зупинити Росію, знекровивши її війська.

“Це була моя помилка. Росія втратила щонайменше 150 000 загиблих. У будь-якій іншій країні такі втрати зупинили б війну”, — казав Залужний у листопаді 2023 року в інтерв’ю журналу “The Economist“.

Але не у РФ, де життя коштує дешево і де Путін орієнтується на Першу і Другу світові війни, в яких Росія втратила десятки мільйонів людей.

Разом з тим РФ зберігає можливість оголосити новий етап часткової мобілізації — ймовірно, після внутрішньополітичних подій, зокрема виборів. Саме цим пояснюється активізація бойових дій: Кремлю потрібно демонструвати хоча б умовні успіхи для внутрішньої аудиторії.

Говорити про конкретні строки захоплення Донбасу некоректно. Офіційні представники країни-окупанта не оперують “дедлайнами” — їхня стратегія полягає у досягненні цілей незалежно від часу. Натомість в українському публічному просторі такі “дедлайни” постійно з’являються як інтерпретації, а не як реальні плани Кремля.

Тривала війна вигідна Росії — країні, населення якої втричі більше, а економіка вдесятеро більша за українську. Країна-окупант — це феодальна держава, де найдешевшим ресурсом є саме людське життя.

Наразі стратегічна мета РФ звузилася до встановлення контролю щонайменше над Донецькою областю. Водночас навіть це завдання розглядається як проміжне, і від нього Росія не відмовиться.

Окремо хотів би спростувати інформацію про нібито масове перекидання російських резервів виключно на Донецький напрямок. Активізація бойових дій спостерігається і на Запорізькому напрямку, куди, навпаки, перекидають додаткові сили, зокрема найбільш боєздатні підрозділи морської піхоти — з Балтійського та Тихоокеанського флотів. Зокрема, у район Приморська та Степногірська передислоковані підрозділи 120-ї дивізії морської піхоти Балтійського флоту та 40-ї окремої бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту.

Ситуація на фронті залишається складною по всій лінії. Найбільш інтенсивні бої тривають на Донецькому напрямку, зокрема на Покровському, Костянтинівському та Лиманському. На окремих ділянках російські війська мають тактичні успіхи, однак українські сили стримують просування і не дають противнику закріпитися.

Звертаю увагу, що ймовірне перекидання додаткових 20 тисяч військових може бути спрямоване саме на Лиманський напрямок, де фіксується передислокація резервів і зростає загроза для Слов’янська та Краматорська.

Попри складність ситуації, українські Сили оборони діють у форматі “активної оборони” — не лише стримують ворога, а й контратакують за наявності можливостей. Це дає змогу не допустити розширення зон контролю російських військ.

На Сумському та Харківському напрямках активізація бойових дій має радше відволікальний характер і є частиною тактики “тисячі порізів”, спрямованої на розтягування українських резервів.

У підсумку, ситуація залишається напруженою, але контрольованою: для паніки немає підстав, однак і недооцінювати ресурси та стратегію противника не варто.

3 квітня президент Володимир Зеленський заявив, що ситуація на фронті є найкращою для України за останні 10 місяців. За його словами, такий висновок, зокрема, ґрунтується на аналізі британської та української розвідок.

Своєю чергою головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що зі зміною погодних умов російські окупанти активізували наступальні дії й проводять їх майже на всій лінії бойового зіткнення довжиною 1 200 км. За його словами, найгарячішими протягом місяця були Олександрівський, Покровський, Костянтинівський і Лиманський напрямки.

Військово-політичний аналітик Дмитро Снєгирьов, спеціально для FREEДOM

Попередні огляди автора:

• Гуляйпільський напрямок залишається найгарячішою ділянкою фронту на півдні — аналіз Снєгирьова
• ЗСУ відновлюють позиції на Дніпропетровщині, окупанти посилюють тиск на інших ділянках фронту — аналіз ситуації на мапах війни
• Ракети, проксі та “вісь зла”: чим насправді небезпечні заяви Ірану щодо України
• Від “Шахедів” до балістики: як військове партнерство Москви і Тегерана загрожує Україні та світу
• Що стоїть за ядерними погрозами Кремля і чи настав час Україні переглянути свій без’ядерний статус: аналіз Снєгирьова