Україна-ЄС – перспективи отримання членства: “Официальный разговор” із Василем Боднаром (ВІДЕО)

Україна вже не один рік працює над тим, щоб наблизитися до можливості стати членом Європейського Союзу. Водночас Євросоюз залишається стратегічним партнером України.

Коли Україна стане членом ЄС і як міжнародне співтовариство продовжить протистояти агресії Росії – розповів заступник міністра закордонних справ Василь Боднар у програмі “Официальный разговор” телеканалу UA.

– За результатами виконаної роботи, як ви оцінюєте співпрацю України і Європейського Союзу, і наш шлях до євроінтеграції?

– Ми йдемо семимильними кроками, оскільки зараз триває активний процес виконання Угоди про асоціацію, у нас постійно працює Рада асоціації, яка аналізує виконання цієї угоди і коригує, де потрібно. Зараз йде процес оновлення цієї угоди, який дозволить серйозно посилити можливості України інтегруватися в секторальні союзи, отримати певні преференції для нашої торгівлі і говорити про те, що ми повинні отримати перспективу членства.

Це зараз основне завдання. Окрім цього, ми налагоджуємо діалог з ключовими європейськими столицями для того, щоб отримати їх підтримку саме в процесі інтеграції України в ЄС, а саме отримання повноправного членства.

– Наскільки Європа зараз нас підтримує?

– Європейський Союз підтримує Україну від початку переговорів про асоціацію. З моменту підписання самої імплементації та угоди ми отримали досить багато привілеїв, включаючи угоду про зону вільної торгівлі, безвізовий режим.

Зараз ми ведемо діалог про створення можливостей для поглибленої інтеграції, для доступу на внутрішній ринок, для збільшення квот на українську продукцію. Зараз ми перебираємо всі квоти дуже швидко, економіка росте. Зараз Європейський Союз – це основний торговий партнер України, тому найголовніше для нас – сконцентруватися на отриманні перспективи членства. Це саме та політична мета, над якою ми працюємо.

– Коли ми отримаємо це членство – через 5, 10, 20 років?

– Питання в тому, наскільки швидко ми впораємося з виконанням угоди про асоціацію, а це домашнє завдання. Це може бути від 5 до 10 років з перспективою того, що ми перейдемо в статус кандидата в члени. Потім будуть ще переговори, це ще дуже великий обсяг роботи, пов’язаний з підготовкою як внутрішнього законодавства, так і підготовкою економіки, підготовкою стандартів. Це дуже великий і тривалий процес.

Наприклад, Польща пройшла його трохи більше, ніж за 10 років. Я думаю, ми можемо вкластися в такий же часовий термін за умови, що буде внутрішня мобілізація, політична солідарність усіх політичних сил, які будуть один одному допомагати, і єдина зовнішня позиція з інтеграційної перспективы. Тоді у нас буде синхронізація взаємодії влади і суспільства, і ми досягнемо цього результату швидше.

– Якщо порівнювати підтримку Євросоюзу з підтримкою від Сполучених Штатів Америки, наприклад, що зараз більш відчутним?

– Не можна порівнювати двох стратегічних партнерів. Євросоюз – це і торгівля, і угода про асоціацію, і подорожі. Сполучені Штати — це безпека, політична підтримка, залучення Сполучених Штатів до врегулювання російсько-українського конфлікту. Це трохи інший вимір.

Зі Сполученими Штатами у нас більш політико-безпечна співпраця, з Євросоюзом – це економічно-соціальний вимір, який є домінуючим, і політика. Це паралельні треки.

– Чого очікувати від зустрічі Зеленського і Байдена в Вашингтоні?

– Перш за все, ми повинні підтвердити стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами в конкретних вимірах. Йдеться про політичну підтримку і залучення Сполучених Штатів до процесу врегулювання. Зараз ведуться переговори.

Це питання про економічне співробітництво, залучення американського бізнесу до інвестування в Україну, і йдеться про зміцнення військово-безпечного співробітництва, яке має зміцнити обороноздатність України і дозволити Україні відчувати себе безпечно навіть на етапі, коли ми знаходимося в процесі євроатлантичної інтеграції. 

– Зустріч Володимира Зеленського з Джо Байденом і Ангелою Меркель вплине на “Північний потік-2”?

– У нас є певні очікування щодо “Північного потоку-2”, але нас складно говорити, чи вдасться припинити його будівництво. Для нас зараз буде найактуальнішим питання інтересів України. Це, перш за все, збереження газотранспортної системи, збереження транзиту, адже для нас газотранспортна система – це не просто питання, пов’язані з грошима і з пересилкою російського газу в Європу, а це питання гарантії безпеки.

Ми вважаємо це одним з елементів, які не дозволяють Росії розвинути широкомасштабну агресію, з огляду на її інтереси в перекачуванні газу через територію України. Тому ми говоримо саме про безпеку, це компонент безпеки, в тому числі економічної безпеки.

– Як можна говорити зараз про безпеку, якщо Росія постійно вставляє палиці в колеса? Чи це співпраця з Європою чи з Сполученими Штатами.

– Давайте згадаємо, з чого почалася російська агресія проти України – з вибору українського народу на користь європейської інтеграції. Навіть не НАТО, а саме це хвилювало Росію, оскільки вона не хоче бачити Україну самостійною розвиненою державою, яка може показати хороший приклад для інших держав, які перебувають під впливом Росії. Ми вийшли з-під цього впливу, і добре, що ми розвиваємося своїм шляхом.

З іншого боку, для нас Росія буде постійно представляти загрозу, поки ми не маємо гарантій безпеки. Будапештські гарантії безпеки ні до чого не призвели. Є частина партнерів, які дійсно дотримуються своїх зобов’язань. Це Сполучені Штати, Велика Британія, Франція, які залучені до процесу врегулювання і допомагають нам військово або політично.

А Російська Федерація, як частина Будапештського меморандуму, повністю відкинула свої зобов’язання за цим меморандумом. Тобто для неї цей документ не має ніякого значення. Тому основною гарантією безпеки для України є отримання статусу члена НАТО. Політична гарантія.

Чому, наприклад, Росія не загрожує Литві чи Естонії, адже Естонія набагато ближча до Петербургу, ніж потенційні бази в Криму або під Львовом? Якщо говорити словами російської пропаганди, це все фальшиві наративи. Вони розвиваються спеціально для того, щоб збільшити ненависть, створити з України образ ворога.

– Крім санкцій, який ще формат впливу на Росію може бути дієвим?

– Найпростіший спосіб – це вести переговори. Росія відмовляється вести переговори і намагається використовувати засоби тиску. А засобами тиску можуть бути тільки інші засоби тиску.

Для того, щоб зберегти незалежність, потрібен фізичний захист території України – це потужна армія або гарантія безпеки НАТО. З точки зору тиску на Росію, то звичайно, найбільш мирний спосіб – це консолідація міжнародної підтримки України і санкційна політика.

Це не військовий спосіб, не потрібно ні з ким воювати, але це дієвий спосіб змусити Росію повернутися до своїх обов’язків. Ніхто не змушує її віддавати Краснодар або Петербург, але віддайте те, що ви незаконно забрали. Такі ж питання стоять щодо Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії – там, де Росія нелегально захопила території і проголошує їх або незалежними, або своєю територією.

– Але ж від санкцій страждають тільки росіяни, а Кремль продовжує свою політику.

– Незалежно від санкцій, вертикаль влади буде на цьому наживатися, а для самої Росії це дуже відчутно. Це відчутно по військово-промисловому комплексу, йде скорочення замовлень. Це відчутно для економіки, по соціальному розвитку, це відчувається по відношенню до російського керівництва. Це шкодить Росії, і вона це рано чи пізно повинна зрозуміти.

Але ціна питання є, оскільки не тільки санкції, а ще йдуть позовні вимоги від України, йтимуть судові процеси, пов’язані з терористичною атакою літака МН17, йдуть позови в Міжнародному суді ООН, тобто дуже багато елементів тиску накопичується, які дадуть свій ефект рано чи пізно.

“Кримська платформа” – це такий же елемент мирного тиску на Росію з метою повернути її за стіл переговорів і дотримуватися своїх зобов’язань, перш за все на основі міжнародного права.