Україна всередині колективної оборони: що означає участь у відпрацюванні статті 5 НАТО

Українські експерти вперше взяли участь у відпрацюванні механізмів статті 5 Північноатлантичного договору в межах навчань Loyal Dolos 2025. Таким чином Україна фактично підключається до архітектури колективної оборони Альянсу. Про це повідомив Генеральний штаб Збройних сил України.

Україна вперше приєдналася до механізмів статті 5 НАТО

Навчання Loyal Dolos 2025 спрямовані на оцінку бойових можливостей підрозділів Альянсу. У них було залучено близько 1 500 військовослужбовців і цивільних фахівців, які відпрацьовували різні сценарії у низці локацій по всій Європі.

“Участь у навчаннях українських експертів має стратегічне значення для нас, оскільки вперше представники України були залучені до відпрацювання механізмів колективної безпеки Альянсу. Це сприяло визнанню Північноатлантичною радою України як одного з досвідчених учасників системи регіональної безпеки та розумінню важливості взаємодії з Силами безпеки і оборони України”, — наголосили у Генштабі ЗСУ.

Паралельно Україна розширює військово-технічне співробітництво з партнерами. Восени 2025 року Велика Британія заявила про намір підписати з Україною угоду про спільну розробку та виробництво передового озброєння. Першим проєктом стане дрон-перехоплювач для протиповітряної оборони Project Octopus. Його серійне виробництво планують розгорнути у Великій Британії з випуском тисячі одиниць на місяць для передачі Україні.

Крім того, наприкінці листопада 2025 року міністри оборони України та Норвегії підписали угоду про спільне виробництво безпілотників. У 2026 році сторони мають намір оперативно запустити пілотну виробничу лінію і водночас працювати над масштабуванням потужностей.

“Україна поділиться з Норвегією своїм досвідом та інноваціями. Зі свого боку, ми отримаємо потужний виробничий майданчик, який забезпечить наших воїнів сучасними дронами, а також науково-дослідну і конструкторську співпрацю з провідними норвезькими установами”, — заявив міністр оборони України Денис Шмигаль.

Такі ініціативи розглядаються як приклад глибокої кооперації, яку Україна вибудовує з партнерами для посилення загальної обороноздатності демократичних країн.

“Подібного досвіду сучасної війни не має жодна інша армія Європи. Тому з боку ЄС було б дуже великою помилкою не інтегрувати невідкладно випробувані в бою українські спроможності. Нам потрібна така інтеграція вже зараз, а не через 10 або більше років”, — зазначив єврокомісар з питань оборони і космосу Андрюс Кубілюс.

Експерти наголошують, що український бойовий досвід уже стає одним із ключових елементів європейської безпеки. За роки повномасштабної війни Україна продемонструвала здатність завдавати ударів по стратегічних об’єктах РФ у глибокому тилу, знищувати стратегічні бомбардувальники та суттєво впливати на боєздатність Чорноморського флоту РФ.

За словами начальника Головного управління розвідки Міноборони України Кирила Буданова, український досвід сучасної війни, від застосування безпілотників до кібероборони, сьогодні вивчають військові теоретики, інженери та розробники провідних країн світу. Саме цей досвід, за його оцінкою, формує основу майбутнього колективного захисту.

“Ми дуже вдячні нашим американським партнерам і всім нашим союзникам, які підтримували нас протягом усієї цієї війни озброєнням і технікою. Ми сподіваємося, що вони й надалі надаватимуть нам всебічну підтримку. Але ми також сподіваємося, що наші європейські партнери та союзники, за потреби, будуть готові надати все необхідне для нашої справедливої війни проти агресора. Тому що зараз ми захищаємо не лише себе, а й усю Європу. І для всіх європейців надзвичайно важливо, щоб ми продовжували це робити, адже якщо нас тут не буде, інші будуть змушені воювати в Європі”, — акцентував головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.

Тим часом начальник Генштабу оборони Італії Лучано Портолано заявив, що його країна продовжує надавати Україні військову допомогу. Він також звернув увагу на трансформацію сучасних загроз, зазначивши, що оборона сьогодні виходить за межі виключно поля бою і безпосередньо стосується громадян, які мають бути активною частиною системи колективної безпеки.

Не через десять років: чому ЄС потрібен український військовий досвід уже зараз

Відпрацювання механізмів статті 5 за участі України стало знаковим прецедентом для Альянсу та Європи. Але чи готова Європа інтегрувати українські спроможності негайно, а не у віддаленій перспективі? На цю тему в ефірі телеканалу FREEДOM міркували політтехнологиня Катерина Одарченко та Денис Кузьмін, експерт Центру міжнародних досліджень ОНУ ім. І. І. Мечникова.

КАТЕРИНА ОДАРЧЕНКО: Членство України в НАТО — це не питання одного дня

— Саме членство України в НАТО — це не питання одного дня. Навіть за наявності політичної волі узгодження та синхронізація законодавства потребують часу. Тому такі формати співпраці — і з НАТО, і з іншими альянсами у сфері безпеки є тими механізмами, в межах яких ми можемо і будемо співпрацювати.

Існує чимало країн, які стратегічно працюють зі Сполученими Штатами та західними партнерами у сфері безпеки, наприклад Ізраїль або Тайвань. Ці держави використовують різні вектори й варіації такої співпраці. Я не є військовим експертом, але з погляду гармонізації законодавства та лобіювання українських інтересів у цих структурах очевидно, що це не питання одного дня. Саме тому такі навчання є вже практичним інструментом, який використовується зараз, і це справді історична подія.

Є одна публічна позиція, згідно з якою Сполучені Штати мають меншою мірою фінансувати зовнішньополітичні альянси, а також звучала критика НАТО щодо необхідності внутрішніх реформ. Це справедливо як для НАТО, так і для Європейської комісії чи будь-якої великої бюрократичної структури. Особливо для НАТО, яке постійно проводить навчання, але разом з тим до останнього часу не стикалося з масштабною відкритою війною у Європі. Остання подібна ситуація була на Балканах, коли НАТО втрутилося безпосередньо.

ДЕНИС КУЗЬМІН: Досвід України став ключовим елементом оборони європейського флангу НАТО

— Європейська безпека — це і Україна, і НАТО, і Європейський Союз як єдине ціле. Лише в такому форматі вона працюватиме. З повноправним членством у НАТО чи перебуваючи на шляху до цього членства — це вже питання додаткове.

Зараз країни Альянсу, поки тривають переговори, демонструють готовність Європи виступати підкріплювальним фактором української позиції. Це найголовніше.

Винесення частини виробництва та зміцнення власної безпеки європейського флангу НАТО таким озброєнням і такими налагодженими механізмами, у яких немає прямої залежності від збройних сил Сполучених Штатів, посилює саме європейський фланг.

Тим самим демонструється, що Європа — це, звісно, не Сполучені Штати, але суттєвий фактор сили, який держава-агресор має враховувати. Тому наявність довгострокових проєктів ешелонованої оборони, тим, чим, власне, і займається НАТО, означає, що у разі агресії, навіть якщо вона станеться на території країн Альянсу, завжди існують плани дій: що робиться в першу добу, три доби, сім днів, звідки і які підрозділи можуть бути перекинуті. Зокрема, щодо сучасних озброєнь досвід України справді неоціненний.

Зміцнення навіть лише сфери оборони та безпеки країн ЄС або європейської частини флангу НАТО — це вже зміцнення українського тилу. Це і є один з елементів гарантій безпеки. Тому що всі кажуть: дайте нам гарантії. На папері можна написати що завгодно, але коли противник бачить наявність конкретних заходів, і цього ніхто особливо не приховує, що буде у разі удару, коли знищене одне виробництво, а в Європі вже існує інше, — це змінює розрахунки.
Підрозділи можуть перебувати й не на території України, але вони готові виступити на захист власної території, тим самим надаючи Україні додаткові стратегічні можливості. Це поки що недостатні, але вже дієві заходи, які можна називати гарантіями безпеки.

Тому що гарантія безпеки — це завжди складний комплекс політичних, військових та економічних заходів, які противник змушений враховувати. Саме цей комплекс знижує мотивацію до агресії, коли плани вторгнення відкладаються або взагалі скасовуються. Так і працюють гарантії.

Прописати їх на папері можна будь-коли, але зараз європейські країни, хай і доволі повільно, демонструють практичні заходи, що показують противнику наявність глибинної системи оборони. Україна має цей тил не на папері, а на практиці.

П’ята стаття застосовувалася лише один раз — після атаки на вежі-близнюки 11 вересня. Тоді необхідності у залученні європейських Збройних сил для захисту території США не було, однак щоразу розробляється окрема операція та окремі заходи. Усі країни мають одностайно проголосувати: це може тривати тижнями, а може бути вирішено за дві години. Навіть одна країна здатна заблокувати рішення, і лише після одностайного голосування п’ята стаття набуває чинності.

Після цього кожна країна демонструє, які дії вона готова здійснити. Після 11 вересня було ухвалено рішення про проведення операції в Афганістані, і до неї приєдналися всі. Її підтримала й Організація Об’єднаних Націй, тому початок операції був легітимним з погляду міжнародного права.

Одні країни виділяють фінанси, інші — озброєння. Якщо театр воєнних дій перебуває на Європейському континенті, не випадково існують підрозділи різних країн у країнах Балтії, Польщі та Румунії. Там присутні американці, канадці, британці. Їх небагато, але, наприклад, у Литві розміщена доволі потужна за місцевими мірками німецька бригада.

Це означає, що у разі вторгнення російських військ цим підрозділам у перші хвилини буде віддано наказ діяти. Питання про здачу або евакуацію, з огляду на нинішню політичну ситуацію, не стоїть. У разі агресії, наприклад, проти Естонії чи Латвії, це означатиме пряме зіткнення з німецькими, британськими та канадськими солдатами, а також з американськими, британськими та нідерландськими літаками F-35 і F-16.

Спільне патрулювання та розвідка з використанням цих літаків, які літають уздовж кордонів НАТО, забезпечують і нас усією необхідною військовою розвідкою. Усі ці заходи, по-перше, спрямовані на запобігання самій агресії, а у разі її початку саме вони беруть на себе перший удар. Подальші дії вже залежать від політичних рішень і перекидання військ.

Нині особлива увага приділяється сучасним засобам захисту. Не випадково йдеться про дронове виробництво. Такі країни, як Нідерланди та Норвегія, здатні використати український досвід і налагодити власне виробництво.

Останні гібридні атаки російськими дронами на території Польщі показали, що підіймати F-35 з Нідерландів для спостереження та перехоплення дронів над Польщею — вкрай нераціонально. У разі масованої атаки це просто неможливо.

Тому європейські країни зацікавлені не лише в тому, щоб Україна продовжувала захищати європейські рубежі, а й у нарощуванні власного виробництва та спільних постачань сучасних озброєнь разом з Україною.

Читайте також: НАТО перестає жити в “мирний час”: які оборонні трансформації відбуваються в Європі — аналіз експертів