Сьогодні о 07:56
Процес притягнення російського керівництва до відповідальності за скоєні військові злочини тривалий, але незворотний. Кожен українець, який пройшов через окупацію та війну, може і має приєднатися до збору доказів. Вже на цьому етапі учасники ініціативи “Трибунал для Путіна” задокументували понад 10 тисяч епізодів. З якими викликами зіткнулося українське правосуддя та які міжнародні інституції допоможуть Україні відновити справедливість, розповіла в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA виконавчий директор правозахисної організації “Центр громадянських свобод”, співзасновник ініціативи “Трибунал для Путіна” Олександра Романцова.
– Олександро, розкажіть, будь ласка, як знаходити винних та притягувати їх до відповідальності?
– Почнемо з того, що зараз українське правосуддя стоїть перед глобальним завданням, яке багато в чому непосильне для жодного національного розслідування. І тут не можна говорити, що українці не можуть упоратися, бо ми, наприклад, гірші, ніж система Франції чи Британії. Питання в тому, що з таким масовим скоєнням злочинів, можливістю доступу до інформації про них не мала справи жодна європейська країна. І тут ми, як громадяни, які хочуть правосуддя, більшість яких торкнулася ця маса воєнних злочинів, ми повинні долучитися, хоча б на етапі так званого документування первинного – це коли події, які не є військовими злочинами, відокремлюються від військових злочинів, на які надалі слідчі витратять достатньо часу, щоб зібрати докази про конкретну відповідальність. Звичайно, багато людей не знають, що таке військовий злочин з юридичної точки зору і не можуть визначити відразу, були вони свідком або жертвою військового злочину. Саме тому ми збираємо всі історії, і надалі частина цих історій виявляється військовими злочинами, а частина допомагає нам адвокатувати допомогу Україні на різних міжнародних майданчиках. Тому не чекайте, що це буде дуже швидко, але вже зараз прокуратура показує досить активну динаміку розслідування. Водночас, ми розуміємо, що це мільйони епізодів. Навіть ті території, на які ми маємо доступ, у нас зараз у базі ініціативи “Трибунал для Путіна” понад 10 тисяч епізодів, і це при тому, що не до всього ми маємо доступ. Ми збираємо інформацію, в тому числі, зі свідченнями людей, з відкритих джерел, перевіряємо те, що написано в Telegram. Але те, що сталося у Бучі та Ірпені, у трохи меншому масштабі відбулося у кожному селі, містечку України, де були окупанти.
– Наскільки важливо, щоб і внутрішні судові процеси зараз продовжувалися, якщо вони пов’язані з воєнними злочинами російських військових?
– Так, це абсолютно точно, і тут ми показуємо свою відданість цивілізаційним демократичним структурам, у яких є правосуддя, а не суд Лінча чи публічний осуд, як ми часто бачимо в Росії. Потрібно розуміти, що ми боремося, зокрема, щоб ніколи не стати Росією. Так ось, тут гібридне правосуддя. Воно, звісно, має починатися з рівня розслідування тих людей, котрі віддали накази. Але питання в тому, що кожна дія кожного виконавця також має бути оцінена. І дуже важливим аспектом є те, що нам з вами потрібно, щоб цим займалися на території України, але за участю міжнародних суддів, оскільки, по-перше, ми 30 років не займалися жодними війнами, окрім окупації наших територій, тому ми не маємо досвіду , ми дуже багато часу витрачатимемо на те, щоб вивчати прецеденти. Є судді, є люди у світі, які, знаючи про правосуддя, про міжнародні стандарти, могли б допомогти нам зробити це швидше. По-друге, є досвід інших, навіть європейських країн. Це насамперед Югославський трибунал, де є рівень Гааги, де розглядають президента, головнокомандувача, генералів, польових командирів, а ось рівень солдатів розглядається правосуддям у кожній із країн. І, наприклад, у Хорватії перші справи щодо військових злочинів почалися через шість років. Ми можемо вже зараз робити це, створивши свою унікальну українську форму гібридного трибуналу за участю міжнародного правосуддя, але водночас під абсолютним контролем за участю та узгодженістю з нашим національним законодавством. Це непросто, але ті завдання, які поставила перед нами війна, – швидко прискорити свою еволюцію, зокрема у судовій частині, на жаль, ми маємо, і вони нам життєво необхідні.
– Важливо зазначити, що ці російські військові пишаються військовими злочинами, на їхню думку, це якесь визволення. Але тут справа в іншому, адже якщо російські військові, які встигли втекти, повернулися додому, їм там нічого від місцевих правоохоронних органів висунуто не було, це говорить про те, що і військове керівництво не проти цих військових злочинів?
– Так, усі військові злочини мають таке поняття, як систематичність та ознаки політики. Тобто Російська Федерація не просто так віддає накази, вона має мотивацію, і ця мотивація – воєнний злочин. Саме собою захоплення, використання живого щита, у якому людей тримають у тих об’єктах, які Росія або використовує, або обстрілює, або використовує як казарму, коли перебувають у підвалі. У нас є приклад: 62 особи перебували в школі в той же час, як росіяни поставили всередині цієї школи озброєння та стріляли звідти, таким чином роблячи цю школу військовою ціллю для української армії. При цьому українська армія, знаючи про те, що там люди, не може відповідати таким чином, втрачаючи військову перевагу. Такі дії відбуваються системно у всіх регіонах, де є школи, практично кожна школа постраждала через це. Ми бачимо, що це є результатом наказу, це не якийсь окремий офіцер вирішив саме таким чином діяти. Саме тому відповідальність на міжнародному рівні у міжнародному кримінальному суді саме на головнокомандувачі, генералах та польових офіцерах. Тому що їхні дії чи бездіяльність, коли їхні солдати безчинствують в окупованих селах, є відповідальністю за військовий злочин.
– Я правильно розумію, якщо зараз Путін перетне кордон з якоюсь країною, йдеться про затримання Путіна? Тобто цей трибунал ще юридично не почався? Ну, Путін чи будь-яке його оточення, яке причетне?
– Поки що не звинуватили. Тобто гіпотетично можна довести, що Путін нічого не знав, і це керівник якоїсь із армій Російської Федерації віддав якийсь наказ. Тому нам треба підтвердити, що не одна армія, яка залучена у війну з Україною, що більше, ніж одна армія виконує схожу систему наказів, ми таким чином доводимо, що це наказ головнокомандувача. Це справді детальна юридична робота. Чому вона така складна? Тому що ми зараз говоримо про порушення суверенітету певної країни, ось ця юрисдикція міжнародного кримінального суду, вона, по суті, є над суверенітетом. Нам потрібні дуже серйозні докази того, що Путін сам віддає ці накази, хоч і чуємо, що він чи не на рівні полковника бере участь у плануванні.
– Скажіть, будь ласка, чи з приводу екології можна очікувати на якісь позови, звинувачення у компенсації збитків, така практика існувала?
– Так, абсолютно точно, і ми у нашій ініціативі “Трибунал для Путіна” представляли роботу чудової організації “Екологія. Право. Людина” у Відні на засіданні ОБСЄ, де ми розповідали про військові злочини екологічного характеру. Насправді військові злочини – це досить велика категорія, і зокрема, наприклад, використання атомної електростанції як бази для свого озброєння. Те, що робить зараз в Енергодарі Російська Федерація, також є дуже великим питанням щодо екології. Дійсно, паливно-мастильні матеріали, всі наші бензоколонки, сховища нафти, бензину, всі наші переробні заводи, які були обстріляні, знищені, все це частина тієї екологічної загрози, яка в тому числі зачіпає території, прилеглі до нас (від Російської Федерації та Білорусі). Але ми знаємо, що, на жаль, нашим ворогам це самознищення байдуже. Вони ретельно цим займаються, але водночас для всієї екології Європи будуть наслідки. Так, цю шкоду їм доведеться відновлювати. Я дуже сподіваюся, що всі кошти, які були вилучені з обігу економіки Російської Федерації за її межами, заморожені активи, будуть зібрані в той фонд, який допоможе з екологічними питаннями всієї планети.
Читайте також:
Зеленський: Удар по торговому центру у Кременчуку – зухвалий терористичний акт РФ
Більше новин — в Telegram-каналі #FREEДОМ
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
