Туреччина пропонує оновлений формат: чи готова Росія до реальної розмови про мир

Туреччина виступила з ініціативою відродити переговори між українськими та російськими представниками в Стамбулі, розширивши їх порядок денний. В Анкарі розраховують, що оновлений формат і підтримка союзників зможуть повернути процес до змістовного обговорення миру. Це важливий політичний сигнал: і Київ, і ключові партнери знову роблять ставку на діалог і пошук шляхів до справедливого та сталого миру. Москва, утім, як і раніше, не демонструє готовності йти на компроміси. Російська делегація раніше висувала численні звинувачення, апелювала до псевдоісторії та озвучувала вимоги, що не мають реальних підстав.

Перезапуск стамбульських переговорів: чи зможе тиск США змінити позицію Кремля?

19 листопада Володимир Зеленський відвідав Туреччину та провів переговори з президентом Реджепом Таїпом Ердоганом. Цей візит повертає Анкару в центр дипломатичних зусиль, адже саме вона пропонує майданчик для перезапуску діалогу про мир. На порядку денному були повернення Росії до столу переговорів та конкретні домовленості щодо обміну військовополонених.

Міжнародні медіа зазначають, що Київ має намір використати тиск Вашингтона на Москву, щоб зрушити заморожений процес. Кремль заздалегідь заявив, що представників РФ на зустрічі не буде, однак планує уважно стежити за її результатами.

Ще минулого тижня заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця заявив, що переговорний трек фактично заблоковано. В інтерв’ю The Times він нагадав, що зустрічі в Стамбулі 16 травня, 2 червня та 23 липня перетворилися на імітацію процесу: російська сторона уникала обговорення конкретних кроків, заперечувала українську ідентичність і пропонувала створювати групи в месенджерах для видимості просування. Водночас російські перемовники відхиляли навіть ідею тимчасового припинення вогню.

“Росіяни постійно ухилялись від обговорення суті. Натомість вони пропонували створювати робочі групи та чати у WhatsApp, щоб обдурити американців, створивши видимість прогресу, і уникнути нових санкцій. У нормальних переговорах обидві сторони викладають свої аргументи на стіл, шукають точки перетину, визначають, де сіра зона, а де — неприйнятні позиції. До цього етапу ми так і не дійшли. Крім того, вони контролюють один одного та доповідають, наскільки жорстко кожен з них відстоював позицію”, — розповів Сергій Кислиця.

Втім, останнього тижня ситуація змінилася. На рівні ЄС посилився рух у напрямку передачі доходів від заморожених російських активів на “репараційний кредит” Україні — міністри фінансів фактично схвалили цю концепцію. Паралельно посол США в НАТО Метью Вітакер закликав союзників діяти ще рішучіше. Значно посилилися і санкції США: обмеження проти “Роснефти” та “Лукойла” вже позбавляють РФ мільярдних доходів. Крім того, президент Дональд Трамп заявив про готовність підтримати новий законопроєкт, спрямований на посилення тиску на Кремль.

“Законодавство дозволяє Дональду Трампу на власний розсуд запроваджувати вторинні санкції та тарифи проти країн, які продовжують купувати дешеву російську нафту і газ, підтримуючи військову машину Путіна. Цей закон призначений для того, щоб надати президентові Трампу більше гнучкості й влади, аби змусити Путіна сісти за стіл переговорів, впливаючи як на Путіна, так і на країни, що його підтримують, наприклад, на Іран. Я ціную сильну двопартійну підтримку цього закону як у Палаті представників, так і в Сенаті”, — написав у соцмережі Х сенатор Ліндсі Грем.

Перед візитом до Туреччини Володимир Зеленський відвідав Францію, Грецію та Іспанію, заручившись додатковою підтримкою партнерів. В Афінах сторони погодили запуск нового газового коридору та постачання СПГ зі США з 2026 року. У Мадриді підписали угоди про допомогу на 615 млн євро, спрямованe на посилення ППО та відновлення руйнувань. Париж погодився надати винищувачі Rafale F4, ППО SAMP/T, ракети та радари, а також розвивати спільне виробництво озброєнь. Десятирічний план співпраці передбачає передачу Україні першої партії літаків із наявних французьких запасів.

Ці домовленості зміцнили позиції України напередодні можливого перезапуску переговорів. Вони демонструють, що Київ повертається до діалогу з оновленою і чітко висловленою підтримкою союзників. Для Москви це однозначний сигнал: розмови про “втому Заходу” від України більше не сприймаються серйозно. Європейські країни наголошують, що зміцнення оборони України — частина їхньої власної безпеки.

Додатковий сигнал підтримки Україна отримала і від США: до Києва прибула високопоставлена делегація Пентагону на чолі з міністром армії Деном Дрісколлом та главою штабу армії Ренді Джорджем. Вони мають намір провести зустрічі з українськими військовими та керівництвом, включно з президентом Зеленським. Американські медіа зазначають, що Трамп прагне пришвидшити дипломатичний процес і розраховує на ефективність військового посередництва.

Україна запускає новий раунд дипломатії в Туреччині, спираючись на консолідацію міжнародної підтримки та тиск США на Кремль. Київ сподівається, що об’єднана позиція партнерів створить необхідні умови для реального просування до миру, адже щодня Росія продовжує вбивати мирних жителів, руйнувати інфраструктуру та стирати з карти українські міста. Саме тому міжнародний тиск на Москву залишається критично важливим.

Санкції, партнери та Туреччина: що змінює розклад сил перед мирними переговорами — думки експертів

Які сценарії можуть отримати розвиток зараз і як американські санкції впливають на позицію РФ — на цю тему в ефірі телеканалу FREEДОМ міркували:

• Ігор Петренко, доктор політичних наук;
• В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
• Олексій Буряченко, кандидат політичних наук, голова “Міжнародної асоціації малих міст”;
• Георгій Чижов, політолог, керівник Центру сприяння реформам.

ІГОР ПЕТРЕНКО: Ми готові говорити про мир, але не готові до ультиматумів

— РФ демонструє максимально деструктивну позицію, і говорити про те, що ми до чогось кудись рухаємося, не доводиться.

В України — чітка позиція, артикулярована президентом Зеленським: ми готові говорити про мир, ми готові говорити про формати, про будь-які формати в переговорному процесі абсолютно. Але, очевидно, ми не готові говорити ультиматумами, якими тільки й говорить Російська Федерація. Тому єдиної точки не знайшли.

З іншого боку, ми маємо заяву з боку Сполучених Штатів Америки, того ж Трампа, що він готовий бути більш активним у питанні вторинних санкцій і підтримує ті законопроєкти, які в Конгресі. Єдине його головне бажання — щоб він сам вирішував, коли їх запроваджувати і коли їх знімати.

Ми прекрасно розуміємо, для чого це робиться. І, на жаль, це говорить про те, що ми можемо довго цього чекати. Але, загалом, ми маємо певні позитивні прецеденти, оскільки проти “Роснефти” були запроваджені санкції.

І ми бачимо, що у Трампа є прагматичний інтерес використовувати санкційний тиск не лише в питанні тиску на РФ, а й у питанні тих торговельних угод, які він хотів укласти з Індією, Туреччиною, Китаєм і так далі. Тому перелік того, що будуть обговорювати, зрозумілий. Єдине — якогось прориву або прогресу в контексті переговорів з РФ поки немає, і не буде найближчим часом.

Переговорний трек є. У перемовників від США і РФ є достатньо широкий перелік тем. Це, безумовно, війна в Україні, питання торгівлі, бажання Сполучених Штатів Америки відірвати Росію від Китаю, питання ядерної безпеки, стратегічних озброєнь, Арктика і так далі. Перелік достатньо широкий, але є чітка позиція України. Ми показали, що тиснути на нас можна, але не факт, що це даватиме результат.

Як ми бачимо, ті ж США щонайменше в публічному просторі знизили градус заяв про те, що ми маємо віддати чотири області і так далі. Це зараз не лежить на порядку денному. З іншого боку, трек є, і якісь ідеї або пропозиції можуть озвучуватися з боку Росії, можливо, США.

Але без України дійти якогось узгодження не доводиться. Вони можуть напрацювати якісь пропозиції, але далі все одно доведеться обговорювати з Україною, з нашими європейськими партнерами. А в нас позиція спільна, узгоджена. Це мир через силу, тобто через тиск на РФ, коли ми зможемо вийти на ситуацію, за якої ціна продовження агресії буде дуже високою для Путіна, а до цієї точки ми поки не наблизилися.

Тому має бути і економічний тиск, і збільшення військової допомоги Україні, щоб змінювати ситуацію на полі бою. Тоді ми можемо вийти на якийсь переговорний трек.

Поки в Росії немає жодних стимулів. Україна не готова відмовитися від окупованих територій. Ні Крим, ні Запоріжжя, ні Донецьк, ні Луганськ, ні Херсон — цього не буде, оскільки це суперечить міжнародному праву і тому, чого не хоче і значна частина наших європейських партнерів.

Далі ми говоримо, що готові говорити про мир, але питання має бути про гарантії безпеки. Вони мають бути максимально реальними і давати можливість того, що така ситуація не повториться, як була у 2022 році і так далі. Зі свого боку ми допускаємо, що у них є якісь переговорні історії, вони про щось говорять, але ми робимо своє. У нас успішний візит до Греції, Іспанії, Франції; ми збільшуємо допомогу і підтримку, організовуємо спільне виробництво морських дронів та звичайних дронів, домовляємось про довгострокові програми закупівлі винищувачів.

Ми шукаємо нові шляхи постачання газу, і тут знаходимо вигоду і для наших партнерів, зокрема США. Це великий перелік того, що ми робимо, попри трек, який може бути між американцями і росіянами. Але Росія й у відносинах зі США демонструє неконструктивну позицію.

Зустріч на Алясці абсолютно нічим не закінчилася: були гучні заяви, високі оцінки, а практичного результату немає, немає їх для Трампа. І час від часу ми бачимо його роздратування та певну рішучість у готовності продовжувати санкційний тиск на Російську Федерацію.

Тому ми знаходимося в точці великої невизначеності, і не видно реальних доказів готовності до конструктивних переговорів і виходу на широке політичне врегулювання.

В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Україна відкрита до миру, але Росія робить ставку на обстріли й дестабілізацію

— Ситуація складна, бойові дії тривають, йдуть обстріли мирних міст. Але водночас є надія на продовження якихось мирних переговорів, які зараз, за офіційними заявами України, були призупинені. Однак президент Зеленський заявив, що Україна відкрита до мирного процесу і, за заявами російських офіційних осіб, вони поки в таких процесах не беруть участі.

Йдуть консультації, йдуть різноманітні зустрічі на різних майданчиках, різних експертів, різних учасників процесу. На сьогодні немає якогось рішення, яке б влаштувало всі сторони, і тому йдуть такі різнопланові заяви. Очікувати в якійсь короткостроковій перспективі результату мирних переговорів я б не став, але треба пам’ятати, що консультації є і вони тривають.

Росія перебуває на такій стадії, коли вони ставлять більше на армію, на військові сили, на обстріли, на підрив внутрішньої стабільності в Україні, на підрив української інфраструктури та енергетики, на дестабілізацію в країні. Ця ставка зберігається і, судячи з усього, є певні політичні сили в Росії, які вважають, що таким чином можна досягти успіху і наблизитися до своїх цілей.

Тому мирний процес іде дуже погано. Переговори як такі не ведуться. Але консультації були, є і будуть.

ОЛЕКСІЙ БУРЯЧЕНКО: Мир через силу — єдиний шлях змусити Росію сісти за стіл переговорів

— Поки якихось відчутних і знакових результатів тиску як європейських, так і американських партнерів на Путіна і на РФ немає. Тобто, як на мене, потрібно робити те, про що завжди говорила Україна, про що говорив наш президент Володимир Зеленський: продовжувати тиск на агресора. Конкретний мілітарний тиск, санкційний тиск має наблизити мир через силу. Тобто, по суті, змусити представників РФ і безпосередньо президента Путіна сісти за стіл переговорів на справедливих умовах.

У президента Туреччини Ердогана… Коли Стамбул або Анкара є важливим міжнародним майданчиком, це підвищує значення Туреччини як регіонально значущого гравця, який може знаходити точки дотику з усіма — з американцями, з європейцями, з Китаєм, з РФ. Це місце, де сходиться багато доріг.

Тому Туреччина має виступити зараз як сильний драйвер відновлення першого етапу переговорного процесу, виділеного в окремий трек — повернення полонених, тому що загальний переговорний процес справді стоїть на паузі, що логічно. Він не приносив і не приніс за три тури переговорів жодних відчутних результатів, окрім повернення військовополонених. Тому тематику виділили в окремий трек.

Зараз складно сказати, чи буде відновлюватися у широкому сенсі переговорний процес щодо відновлення миру, щодо примушення РФ до справедливого миру. Якщо Туреччина хоче відігравати важливу роль у мирних переговорах, вона має зробити все, щоб посадити Росію за стіл переговорів.

Росія і Путін прекрасно розуміють, що довго за поточних і майбутніх санкцій економічна ситуація буде погіршуватися. А Трамп прекрасно розуміє, що вже навесні Путіна можна буде брати “тепленьким” і сідати за стіл переговорів на інших умовах. Стратегія Трампа проста: він виставив свою “червону лінію” щодо завершення активних бойових дій по лінії розмежування. Ця позиція синхронізована з Україною та європейськими партнерами. Він хоче отримати саме це, щоб зафіксувати базовий політичний результат — як він робив на Близькому Сході.

Я не виключаю, що настане момент, коли Трамп перейде від економічних санкцій до більш мілітарного компонента — до найжорсткішого варіанта, який лежить на його політичному столі, включно з питанням передачі Україні F-16, щоб швидко і зрозумілим для Путіна способом розв’язати питання.

Путін же трансформував свою стратегію: від аплодисментів Трампу на початку 2025 року до прагнення затягнути процес до проміжних виборів 2026 року, щоб послабити тиск на зовнішньому контурі. Зараз є перше вікно — умовно до Різдва — припинити вогонь через тиск наших партнерів, передусім США на РФ. Наступне вікно відкриється в першій половині 2026 року. Проте санкції вже працюють.

ГЕОРГІЙ ЧИЖОВ: Стамбул — це хороша платформа для переговорів про повернення полонених

— Гарантій, [що нові переговори в Стамбулі не стануть провалом], звичайно, жодних немає. Але все-таки особисто для мене Стамбул звучить трішки краще, ніж Будапешт. Все-таки Туреччина — реальна платформа [для переговорів]. Зрозуміло, що можна довго говорити про моральну, у тому числі, позицію турецької влади, яка намагається бути своїми хлопцями і для Києва, і для Москви, але що поробиш. З іншого боку, платформа для переговорів необхідна.

У мене немає жодної впевненості, що росіяни готові зараз серйозно говорити про мир. Але принаймні ті сигнали, які подала Україна, зокрема заявивши про завершення мирного процесу, явно підштовхнули американське керівництво все-таки далі стимулювати цей процес. Зрештою, президент США Дональд Трамп за стільки місяців своєї каденції вперше, нарешті, запровадив додаткові санкції проти Росії, і вони виявилися доволі чутливими. Глава Білого дому погрожує на цьому не зупинятися і йти далі.

Якщо Росія запропонує якусь поступку, яка насправді виявиться повною дурницею, це теж можна продемонструвати американським партнерам.

Стамбул приємний Україні ще й тим, що там досягнуто чимало домовленостей про звільнення українських військовополонених і цивільних заручників. Зрозуміло, що це не має прямого стосунку до переговорів про досягнення миру або хоча б про припинення вогню. Проте, дуже хотілося б, щоб Різдво і Новий рік якомога більше нинішніх українських полонених зустріли зі своїми родинами. І якщо хоча б цього вдасться досягти в Стамбулі, значить, недарма витрачені сили, час і авіаційний гас, щоб дістатися туди.

Читайте також: Європейське турне Зеленського: Іспанія та Франція посилюють оборонну співпрацю з Україною