Трамп відходить від ілюзій про Путіна: на що тепер може розраховувати Україна

Україна за підтримки ЄС і НАТО здатна повернути всі свої території. Про це заявив президент США Дональд Трамп на засіданні Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку. Він також закликав держави НАТО збивати літаки-порушники країни-агресора та назвав Росію “паперовим тигром”.

“Росія — паперовий тигр”: Трамп різко змінив риторику щодо війни

Президент США підкреслив, що якщо Росія не проявить готовність укласти угоду про завершення війни проти України, Вашингтон готовий запровадити новий потужний пакет мит. На зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським у Нью-Йорку Трамп повторив заклик до європейських країн відмовитися від російської нафти й газу.

“Найбільший прогрес полягає в тому, що російська економіка зараз у жахливому стані. Вона руйнується. І, відверто кажучи, Україна чудово справляється з тим, щоб зупинити цю величезну армію”, — зазначив президент США.

Володимир Зеленський, своєю чергою, наголосив на необхідності посилення тиску й санкцій.

“Я сподіваюся, що насамперед з боку США та Європи, але ми підтримуємо, пане президенте, вашу ідею. Я хочу обговорити її. Як зупинити деякі країни в Європі, як позбавити їх можливості купувати російську нафту й газ”, — сказав він.

Згодом у Truth Social Дональд Трамп уперше після вступу на посаду у січні 2025 року заявив, що Україна з часом за підтримки ЄС і НАТО зможе повернути всі території, захоплені Росією.

“Росія безцільно воює вже 3,5 року… Насправді це дуже яскраво виставляє її “паперовим тигром”. Коли жителі Москви й усіх великих міст, селищ і районів по всій Росії дізнаються, що насправді відбувається з цією війною, що їм практично неможливо дістати бензин через довгі черги, і що відбувається в їхній військовій економіці, де більшість грошей іде на боротьбу з Україною. Путін і Росія перебувають у великих економічних труднощах, і зараз саме час для України діяти”, — написав він.

В інтерв’ю Fox News Зеленський зазначив, що США мають намір підтримувати Україну до кінця. За його словами, брехня Путіна вплинула на позицію президента США, що призвело до зближення Києва й Вашингтона. Президент Фінляндії Александр Стубб також заявив, що Трамп твердо відданий НАТО й працює над досягненням миру в Україні.

“Мені здається, сьогоднішня ідея та ж сама, яку [Дональд Трамп] просував останні кілька тижнів: посилити економічний тиск на Росію. І, думаю, основна увага приділяється тому, щоб європейці припинили купувати російську нафту й газ. Ми скоротили закупівлі російського газу на 80% і нафти на 90%. Але є ще кілька відсотків, і вони, переважно, пов’язані зі Словаччиною та Угорщиною”, — зазначив Александр Стубб.

У Німеччині заяви Трампа сприйняли як сигнал до посилення санкцій. Міністр закордонних справ ФРН Йоганн Вадефуль підкреслив:

“Ми можемо досягти значно більшого; не всі європейські держави виконали те, що обіцяли Україні. Ми повинні подивитися, які ще фінансові й військові варіанти у нас є”.

Британський Sky News пояснив зміну риторики Трампа стійкістю України та тиском союзників.

“Трамп часто змінює позиції заради посилення впливу. Розмови про компроміс, можливо, були стратегією для залучення України і Росії до переговорів. Але оскільки Росія не проявляє готовності до компромісу, його розрахунок знову змістився в бік відновлення України”, — пише видання.

Після зустрічі з Трампом Володимир Зеленський заявив, що у разі успішного завершення війни Україна готова висунути президента США на Нобелівську премію миру.

Терпіння Дональда Трампа не безмежне, і він може ввести санкції проти Москви. Про це на засіданні Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку заявив державний секретар США Марко Рубіо.

За його словами, війна Росії проти України виявилася надзвичайно складним викликом. І досі американський президент проявляв виняткове терпіння, уникаючи додаткових санкцій щодо РФ. Однак ситуація змінюється, Росія йде на ескалацію. І Вашингтон готовий діяти, наголосив Рубіо.

“Президент Трамп проявив надзвичайне терпіння, не розглядаючи можливість запровадження додаткових санкцій у надії на прорив у цьому питанні. Але все це, виглядає, не просто застій — ми вступили в період потенційної ескалації з історичним рекордом авіаударів за останні дні і раніше. А тепер ми також спостерігаємо вторгнення в повітряний простір європейських країн як безпілотників, так і літаків. Президент — дуже терпляча людина. Він дуже прихильний до миру, але його терпіння не безмежне”, — акцентував держсекретар США.

Заява президента США Дональда Трампа про те, що Україна може відновити контроль над усією своєю територією, є переломним моментом. Про це в соцмережі X написав сенатор від Республіканської партії Ліндсі Грем.

Він зазначив, що передача американської зброї Україні кардинально змінює воєнну ситуацію для агресора.

“Заява президента Трампа про війну в Україні, в якій він вважає, що за підтримки Європи й американської зброї Україна зможе витіснити Росію зі своєї країни, змінює правила гри. Це зобов’язання продовжувати продавати НАТО високоякісну американську зброю на благо України радикально змінює військовий розклад сил для Росії”, — акцентував Ґрем.

https://youtu.be/P1Fc9eFajm4

Зміна риторики Трампа в аналізі експертів

Чому Дональд Трамп змінив риторику щодо війни Росії проти України? Чи готові європейські країни відмовитися від російської нафти й газу задля тиску на Кремль? Чи є нова заява Трампа стратегічним кроком або результатом провалу його особистих відносин із Путіним? Як на цю зміну реагують Україна, Європа та Китай?  На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Михайло Подоляк, радник керівника Офісу президента України;
• Ігар Тишкевич, політичний аналітик;
• Артем Бронжуков, заступник директора аналітичного центру “Політика”;
• Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”;
• Юрій Богданов, консультант зі стратегічних комунікацій, публіцист.

МИХАЙЛО ПОДОЛЯК: Ставка Трампа на особисті відносини з Путіним не спрацювала

— Подивімось на послідовні заяви. Є хороші заяви Трампа, вони прямолінійні, і мені вони дуже симпатичні. Я маю на увазі ті, які робив пан Трамп вчора й сьогодні. Але необхідна системність у цих заявах, послідовність, щоб ця риторика стала постійною і давала чітку оцінку діям Росії. І щоб цю риторику підтримували й інші члени команди, й найближчі соратники Трампа — той же Рубіо, наприклад, або той же Гегсет.

Відповідно, я хотів би почути це все саме в такому системному регулярному вигляді. Тоді це буде свідчити про те, що США абсолютно точно розуміють усі ризики, які сьогодні несе Росія, зокрема для позицій самих Сполучених Штатів, що домінують.

Що вплинуло? Комплекс причин. Це передусім, звісно, брехлива риторика Путіна й брехливі дії Путіна. Вони явно зануляють репутацію Трампа, спрямовані на дискредитацію Сполучених Штатів і на їх приниження. Ми бачимо, що Путін говорить одне, робить зовсім інше і при цьому ще й хвалиться цим. Плюс не будемо забувати максимально викличну поведінку Путіна в Танзанії й у Пекіні, де він говорив, що “ми тут разом із Сі Цзіньпіном зараз будемо цей світ ставити на коліна, включаючи Сполучені Штати”. Я умовно, зрозуміло, утрирую, але все це має значення.

З іншого боку — вибори до Конгресу та тиск в електоральному середовищі Сполучених Штатів: населенню незрозуміло, навіщо йти на поступки тому, хто його принижує. Трамп дуже активний користувач соціальних мереж, він уважний до громадських настроїв і чутливо на них реагує. І зрозуміло, що він справді починає це усвідомлювати — він і сам учора сказав, що попри довгі добрі особисті відносини з Путіним, нічого не виходить, бо Путін завжди бреше. Тобто ставка на особисті відносини, які могли б вплинути на війну, не виправдала себе; навпаки, ця ставка зіграла проти Трампа. Путін справді намагається виглядати як модератор у двосторонніх відносинах, який може маніпулювати Трампом, і це особливо відчутно в соціальних мережах і на внутрішньому ринку.

Третє — це якісна дипломатична робота Володимира Зеленського, який часто перебуває на прямому зв’язку з Трампом, і європейських лідерів, які синхронізують свою позицію з Україною і активно доповнюють цю позицію, говорячи про ризики для торгових і дипломатичних можливостей США і Європи. Усе це разом зіграло роль.

Четверте — більш відверта позиція Китаю. Було зроблено заяви не лише на рівні міністрів закордонних справ, а й на рівні самого Сі Цзіньпіна про те, що Китай хоче іншу систему глобального управління, іншу систему глобальної безпеки і більш важливу роль у сучасній глобальній політиці — роль лідера або со-лідера. Від цього залежить позиція Сполучених Штатів на глобальних ринках — економіка, фінанси, вплив, регіональний вплив і можливість зупиняти чи впливати на конфлікти. Лідерство США за довгі десятиліття може бути поставлене під сумнів Китаєм. Усе це разом, на мій погляд, зіграло надзвичайно важливу роль.

Зараз, повторюю, я дивлюсь на це з обережним оптимізмом, бо критерієм того, що дійсно все змінилося, буде кількість зброї і темпи її постачань в Україну. Я маю на увазі передусім американську зброю, оскільки європейська постачається пакетно. Як тільки ми побачимо це і використання інших інструментів (про них не будемо говорити публічно, бо це питання двосторонніх закритих комунікацій), коли ми побачимо зміни по лінії фронту — більше кількісне ураження цілей на території Росії — тоді можна буде говорити, що світ, передусім західна цивілізація, дійшов до розуміння трьох базових речей.

Перше: Росія не зупиниться без примусу. Друге: Росію не можна демілітаризувати без відповідного тиску і вона не перестане вести війни не лише в Україні, а й в інших напрямках. Третє: Росію потрібно зараз, маючи для цього всі необхідні ресурси, повернути туди, де вона має бути — у статус країни-аутсайдера, без можливостей глобального впливу, щоб понизити мілітаристські настрої в інших країнах. Система глобальної безпеки буде переструктурована.

Ми чуємо багато розмов про необхідність реформування ООН — це дійсно питання. Якщо раніше говорили про розширення представництва в Раді Безпеки і ротаційні принципи, то зараз мова вже про те, щоб інститут працював належним чином і мав інструменти впливу на конфлікти.

Але проблема в тому, що можна перебудовувати систему, вводити нові інститути і правила, підписувати меморандуми, але якщо не змусити агресора діяти в рамках міжнародного права, а Росія буде ігнорувати міжнародне право, то нічого не зміниться. Завжди з’явиться країна, готова порушувати територіальну цілісність і ламати глобальну торгівлю чи судноплавство. Ви можете придумати нові правила, але якщо не будете жорстко карати агресора і не будете протидіяти спробам іти йому назустріч, це ні до чого не приведе — світ буде хаотизуватися.

Для мене очевидно: Росія вийшла з-під дії міжнародного права, і щодо неї потрібно застосовувати методи примусу. Що це означає? Заморозити активи і використати їх для фінансування контрвійни; бити по військовому виробництву на території Росії; вводити санкції. Але не можна одночасно говорити, що Росія веде війну на європейському континенті, і при цьому купувати у неї великі обсяги енергоносіїв. Зрозуміло, що трубопровідного газу в Європі немає, але зрідженого газу і нафтопродуктів багато — це двозначність, від якої потрібно позбавлятися.

Міжнародне право діє за умови відпрацьованих інститутів і механізмів примусу агресора до відповідальності за агресію. Саме в цьому парадокс моменту. Війна у Східній Європі й в Україні ставить ці питання на порядок денний, і без відповідей на них ми не вийдемо з цієї війни.

ІГАР ТИШКЕВІЧ: Поразка України невигідна ні Пекіну, ні Вашингтону

— Трамп любить змінювати риторику, тому в цьому випадку я ставився б доволі стримано до таких заяв. Згадаймо його висловлювання про те, що у Зеленського “немає козирів” — раджу почитати книгу Трампа “Мистецтво переговорів”, де він прямо говорить, що різкі, дошкульні заяви зі зміною позицій дозволяють досягати успіху на переговорах.

Трамп заробляє гроші й водночас розширює свій вплив у Європі. Патрулювання у повітряному просторі Європейського Союзу здійснює НАТО, але європейські держави посилюють свою присутність: США надсилають бодай десяток винищувачів для посилення присутності в Європі.

Трамп пропонує європейцям робити це за власні гроші й власними силами, а США, якщо що, “продадуть набої”. Кремль підвищуватиме ставки: по-перше, для Путіна зараз украй необхідно показати якусь історію перемоги, тому Кремль продовжить спроби знищити газоенергетичну інфраструктуру України ближче до зими; по-друге, він вкладатиме резерви в досягнення певних тактичних успіхів на лінії фронту, щоб на наступному етапі переговорів продемонструвати свою успішність.

Водночас якщо повертатися до Трампа, то його заяви на сьогодні фактично призупиняють американський трек спроб посадити Зеленського й Путіна за стіл переговорів. Наступний етап — уже після консультацій або після початку предметних переговорів США й Пекіна, коли, можливо, буде вироблено спільне бачення того, як може бути заморожена війна в Україні. До цього моменту США готові надавати зброю — точніше, продавати її загалом. Для нас це позитивна новина.

З погляду Пекіна й Вашингтону, поразка України невигідна жодній зі сторін. У геополітичному плані зараз говорять про двополярний світ. Раніше, у 2019 році, обговорювали триполярний світ, де Москву розглядали як один із полюсів. Але, загрузнувши в Україні й продемонструвавши військову силу, Росія проявила й свою слабкість — як сказав Трамп, називаючи Росію “паперовим тигром” і згадуючи три роки безрезультатної війни.

Путін у 2023 році говорив, що війна йде за існування Росії, але не уточнив, що йдеться саме про російську імперію. Для Росії важливо вийти з війни з картиною геополітичної перемоги, де ключовими будуть не стільки території, скільки поступки з боку НАТО і США, зафіксовані на папері.

Такий формат невигідний ні Пекіну, ні Вашингтону, ні навіть Туреччині, яка сьогодні посилює свій вплив у Чорноморському регіоні. Повне руйнування чи розпад Росії також невигідні цим державам. “Зійтися посередині” — ось ключовий варіант, який обговорюватиметься, якщо тему піднімуть під час предметних переговорів про співіснування Пекіна й Вашингтону.

Жодна зі сторін не зацікавлена в масштабуванні конфлікту й перетворенні його на регіональну війну. Це важливо і для нас: ядерний шантаж Росії фактично припинився після досить різкої відповіді Пекіна і окремої комунікації МЗС КНР (одна — у 2023-му, друга — у 2024-му), після чого Росія віддає перевагу озвучувати ядерну загрозу через третіх осіб. Це важливо для Києва: за наявності підтримки Україна може завершити війну на своїх умовах або в реаліях, що задовольняють її інтереси.

Питання інше: ми поліпшили роботу з Трампом і змогли показати реальну ситуацію на фронті, що змінило його позицію. Прекрасно. Але якщо США та інші держави передбачають участь Пекіна, то де наша політика на китайському напрямі? Ми намагалися працювати з Пекіном, донести інформацію, зустрітися. У нас є посередники — Туреччина, Саудівська Аравія. Ми намагалися пройти американський трек на китайському напрямі. Ми продемонстрували позицію Трампа — наочно показали, що за вісім місяців дипломатичної роботи можна змінити ставлення.

Підсумкове питання: робимо ми це чи ні? Якщо ні — вирішуватимуть без нас. Якщо так — ми маємо впливати.

АРТЕМ БРОНЖУКОВ: Трамп намагається перекласти відповідальність на європейців

— Трамп точно бачить вигоду в межах програми PUREL, у якій європейці оплачують через НАТО американську зброю для України. Це справді доволі проривна історія, проривний механізм, який сьогодні закриває ті завдання й питання, що існують в України в межах отримання озброєння від наших заокеанських партнерів.

Але загалом я б із стриманим оптимізмом ставився до заяв Трампа, оскільки насамперед він ставить для себе політичну доцільність подібних заяв, а не якісь конкретні дії.

Ми бачили різного Трампа — і скандал в Овальному кабінеті, і поступову трансформацію після цього. Але вчорашній пост, який схвилював українську медіаспільноту, загалом говорить про те, що крок за кроком Україні, нашим дипломатам, європейським партнерам вдається змінювати свідомість американського президента.

І тут варто додати, що не в останню чергу його позиція змінюється через безпринципність і цинічність Путіна, який не бажає йти на компроміси й не готовий до конструктивної розмови. Але при цьому за всіма позитивними речами Трампа, які ми чули останнім часом, доволі мало дій. Якби до того посту в True Social додалися якісь конкретні обіцянки й гарантії, наприклад, щодо запровадження вторинних санкцій стосовно компаній і країн, які купують російські енергоносії, це можна було б назвати великим політичним проривом.

А поки що це все реверанси здебільшого в нікуди. Так, вони приємні, але не несуть серйозних змін у взаєминах між Україною та Вашингтоном.

Після того як я ознайомився й повністю зрозумів військову та економічну ситуацію України й Росії, і побачив економічні проблеми, які виникли в Росії, я вважаю, що Україна за підтримки Європейського Союзу перебуває в позиції, щоб боротися й відвоювати всю свою територію у початкових кордонах. Відновлення територіальної цілісності України можливе з часом, терпінням і фінансовою підтримкою Європи і, зокрема, НАТО.

Трамп намагається абстрагуватися, перекласти відповідальність на європейські країни, і робить це він теж не вперше. Проблема для нас полягає в тому, що Європа страждає від кризи суб’єктності. Вирости з цих “дитячих штанців”, у яких вона перебувала після Другої світової війни, маючи старшого друга за океаном, європейці поки що не готові.

Ми бачимо певні позитивні зміни й велику кількість ініціатив від Макрона, президента Франції. Час від часу на авансцену виходить британський прем’єр Стармер. Але зібрати докупи політичний пазл, який би говорив про нову силу на політичній арені — таку, як Європейський Союз, — поки що складно.

Справді, Україна значною мірою є драйвером змін на континенті. Наш досвід і розуміння ситуації та рівня загроз різко відрізняються від розслаблених європейців, які спершу не вірили в можливість України відстояти свій суверенітет, пізніше сподівалися на участь США у розв’язанні проблеми російської агресії.

Сьогодні, коли вони самі перебувають під загрозою, ми бачимо приклади: безпілотники в Польщі, інші дрони в Данії та Швеції, російські винищувачі в Естонії. Усе це — демонстрація Москви, її повної зневаги до європейських лідерів і очевидно низької оцінки європейського політичного лідерства, яке не готове реагувати навіть на питання власної безпеки.

Щодо Трампа: вийти із ситуації, де він півтора року обіцяв закінчити війну за 24 дні, очевидно не вийде. Якщо Білий дім ухвалить подібне рішення, це буде удар по рейтингах самого Трампа як політика, який не виконує обіцянок. Сьогодні до питання російської агресії прикута увага ключових медіа і значної частини електорату Трампа.

Але при цьому Трамп бачить, що його початкова стратегія умиротворення Путіна не спрацювала, і поки не готовий перейти до протилежної стратегії, яка включала б серйозний тиск на Москву і на Путіна персонально. Відсутність політичної волі на такі кроки змушує американського президента значною мірою залучати Європу до всіх процесів.

А для самої Європи головним залишається криза дорослішання, яку європейці намагаються подолати, але поки що лише перебувають на цьому шляху.

ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Остання спроба зупинити Росію буде здійснена під час зустрічі з Китаєм

— У зміні риторики Трампа є один дуже важливий момент. Заяви про слабкість Росії та про те, що вона не може виграти, були розтягнуті в часі, їх було кілька і до зустрічі з українським президентом.

На початку року Дональд Трамп фактично говорив: “Росію неможливо перемогти, Україна програє”, — і, відповідно, будував свої дії так, що якщо Україна програє, то потрібно миритися прямо тут і зараз. Сьогодні ця риторика змінилася. У тому числі через військові невдачі Росії на фронті.

Через те що російська економіка перебуває у серйозному занепаді, думка Трампа змінюється: тепер не потрібно тиснути на Україну заради миру.

Зараз, можливо, варто посилювати тиск на союзників Росії, тому що Росія дуже сильно залежить від допомоги цих країн у сенсі купівлі енергоносіїв. І з цього погляду позиції США та України збігаються. США хочуть обмежити купівлю російської нафти й з часом замінити її або близькосхідною, або американською нафтою, як це вже відбувається в Європейському Союзі.

І тиск Трампа спрямований у правильному напрямку, тому що якщо Росія залишиться без грошей, то, очевидно, вона не зможе вести війну хоча б із теперішньою інтенсивністю. Усі російські економісти говорять, що Росія вже увійшла в рецесію, у період серйозної економічної кризи. І навіть якщо гіпотетично уявити, що завтра знімуть санкції, на відновлення російської економіки знадобиться не 10 років, а більше. І це за умови відкриття європейських ринків, про що зараз мова не йде.

З цього погляду очевидно, що необхідно запроваджувати санкції. Думаю, Дональд Трамп, точніше його оточення, готує всіх до того, що це відбудеться. Можливо, не так швидко, як хотілося б, але в дипломатичних і політичних колах США уже говорять про таку перспективу. Оптимісти називають кінець жовтня, песимісти — кінець листопада. Але найважливіше те, що фактично всі сходяться на тому, що це доведеться зробити.

І головний момент — Трамп сказав: “За місяць ви все побачите”. Це означає, що остання спроба якимось чином зупинити Росію буде здійснена американським президентом під час зустрічі з китайським лідером. Уже зараз Трамп, можливо, говоритиме з “головним господарем півкулі” — з лідером Китаю.

Росія ж, як ми це бачили за апаратними сигналами в Пекіні, фактично стала васалом Китаю. І Китай посилає ці сигнали в Європу та в Америку. Якщо Китай наполягатиме на припиненні вогню, то Росії подітися нікуди, їй доведеться на це піти. Без Китаю путінська Росія — ніщо.

ЮРІЙ БОГДАНОВ: Трамп відтягуватиме ключові рішення до останнього

— Для Трампа зараз головна проблема, яку він намагається вирішити у своїй голові, на мою думку, — це бажання й небажання визнавати власну помилку. Тобто, коли він став президентом, він справді вважав, що проблема цієї війни лише в тому, що демократи підтримують Зеленського, а якщо український президент піде на поступки, а Трамп поговорить зі своїм другом Путіним, то все одразу швидко налагодиться, і йому вдасться розв’язати цю дрібну проблему.

І, власне, увесь період свого президентства, починаючи з січня 2025 року, Путін спочатку намагався примусити Україну до поступок. Ми були максимально гнучкими у відносинах із Трампом і були готові до переговорів. Але потім з’ясувалося, і для Трампа це стало сюрпризом, що Путін не готовий до нормальної комунікації, до нормальних переговорів, не готовий ні до яких поступок. І почався процес знайомства Дональда Трампа з об’єктивною реальністю.

Тобто він спершу намагався впливати на Зеленського, потім впливати на Путіна, потім зрозумів, що Путін його обманює. А зараз для нього вкрай складний вибір. Йому, з одного боку, потрібно зустрітися з реальністю віч-на-віч, а з іншого — зробити так, щоб винним був не він, а його дії виглядали благородно. Тому він намагається перекласти відповідальність на Європу, а потім діяти сам.

У будь-якому випадку він чекатиме якихось символічних кроків із боку Європейського Союзу, а тоді підключатиметься сам. Для нього вкрай вигідно, щоб саме Європа взяла на себе основні витрати, наприклад, щодо тарифів проти Китаю, тобто послабити Китай у торговій війні з Європою і вже з цих позицій вести переговори з КНР про врегулювання, у тому числі й там, де фігурує російська війна проти України.

Але для цього йому потрібні механізми впливу, і він намагається зробити так, щоб саме Європа була цим механізмом, а сам Трамп при цьому нічого особливого не робив. Враховуючи, що Росія тепер загрожує не лише Україні, а всьому Європейському Союзу, усій європейській власності, у цьому розрахунку є певна логіка.

Але слід пам’ятати, що, наприклад, європейські країни ввели нову стелю на російську нафту. Британія ввела, Японія ввела, Канада ввела, Америка не ввела. Тобто за багатьма санкціями Європа випереджає Америку на кілька кроків. Тому, звичайно, Трамп маніпулює й робитиме все можливе, щоб свої власні кроки відкласти на максимально можливий термін.

Читайте також: Путін ігнорує дипломатію, а Трамп розчарований: чи можна вийти з глухого кута в переговорах — думки експертів