Путін ігнорує дипломатію, а Трамп розчарований: чи можна вийти з глухого кута в переговорах — думки експертів

Російський диктатор Володимир Путін не виконав жодної з обіцянок, які давав президентові США Дональду Трампу. Замість дипломатії — масовані удари по території України та відсутність будь-яких сигналів про можливе припинення вогню найближчим часом.

Представники адміністрації президента США, включно з самим Дональдом Трампом, неодноразово заявляли, що Євросоюз повинен припинити закупівлі нафти та газу у Росії, щоб перестати наповнювати її військовий бюджет.

Дональд Трамп незадоволений Путіним

18 вересня на спільній пресконференції з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером лідер Білого дому Дональд Трамп заявив, що Путін його підвів.

“Я думав, що це буде простіше завдяки моїм стосункам із Путіним, але він мене підвів. Він мене справді підвів. Проте подивимося, що з цього вийде”, — сказав президент США.

Раніше Дональд Трамп неодноразово заявляв, що його терпіння щодо Путіна вичерпане, і Росію очікує суттєве посилення санкційного тиску.

Міністерство торгівлі США оприлюднило список світових компаній, щодо яких будуть введені експортні обмеження. Ці заходи є частиною ширшої політики США щодо контролю за експортом технологій, підтримки національної безпеки та запобігання передачі стратегічно важливих технологій країнам, які можуть використовувати їх у військових цілях, зазначається у заяві американської скарбниця.

За словами міністра фінансів США Скотта Бессента, війна РФ проти України може завершитися протягом кількох місяців, якщо Європа введе значні вторинні тарифи для країн, які закуповують російську нафту.

“Я гарантую, що якби Європа ввела суттєві вторинні тарифи для покупців російської нафти, війна закінчилася б через 60 або 90 днів, оскільки це відрізало б Москву від основного джерела доходів”, — заявив Бессент.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що російський диктатор Путін намагається обдурити США, щоб відстрочити нові санкції.

“Він робить усе можливе, щоб уникнути санкцій, щоб США і Трамп не наклали на нього санкції. І якщо ви й надалі будете відкладати їхнє застосування, тоді росіяни будуть краще підготовлені. Він веде війну, і всі намагаються його зупинити суперечками, проханнями, але замість цього слід застосувати силу. Він розуміє силу. Це його мова. Це та мова, яку він розуміє”, — наголосив президент України.

Кремль пообіцяв лідеру Білого дому зупинити вбивства, повернутися до дипломатії та представити реальні кроки до миру. Але замість цього РФ відмовилася від припинення вогню, зустрічей лідерів, посилила терор проти України, продовжила висувати ультиматуми та імітувати дипломатію. Голова МЗС України Андрій Сибіга закликав Захід посилити тиск на Москву.

“Не можна дозволити Путіну продовжувати діяти з відчуттям повної безкарності. Ми ще раз закликаємо всіх наших європейських союзників, Сполучені Штати, “Групу семи” та інших терміново посилити тиск на Москву”, — підкреслив Сибіга.

Тим часом високопоставлені чиновники Росії продовжують публічно сигналізувати про небажання Кремля брати участь у мирних переговорах, які призводять до чогось меншого, ніж повна капітуляція України. Про це повідомили в Інституті вивчення війни (ISW).

Зокрема, у звіті аналітиків зазначається, що міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров 17 вересня заявив, що обмін територіями не зупинить війну Росії в Україні, а також відкинув можливість завершення війни через відновлення торгівлі між США та Росією. Він повторив вимоги Кремля, що передбачають заміну українського уряду, відмову від курсу на НАТО та проголошення нейтралітету.

“Лавров повторив давні вимоги Кремля, щоб будь-яке майбутнє мирне врегулювання усунуло “корінні причини” війни, які кремлівські чиновники неодноразово визначали як нібито дискримінацію Україною російськомовного населення в Україні та розширення НАТО. Кремль часто використовував цю фразу про “корінні причини”, щоб закликати до заміни нинішнього українського уряду маріонетковим урядом Росії, зобов’язань України дотримуватися нейтралітету та скасування політики відкритих дверей НАТО”, — йдеться у звіті.

Водночас спікер Кремля Дмитро Пєсков у той же день заявив, що Росія нібито відкрита до переговорного процесу. “Бажаним рішенням” він назвав політичне та дипломатичне врегулювання, але без поступок з боку Москви.

За оцінкою аналітиків ISW, ці сигнали Кремля свідчать, що Росія не зацікавлена у добросовісних переговорах. У відомстві вважають, що Москва готова затягувати війну, щоб досягти своїх максималістських цілей на полі бою.

Невиконані обіцянки Путіна перед Трампом в аналізі експертів

Чому Путін ігнорує заклики до дипломатичного врегулювання війни? Які важелі впливу на Кремль мають США та Європа? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Марія Гелетій, кандидат політичних наук, експерт з міжнародних відносин;
• В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
• Олена Снігирь, асоційована експертка Центру глобалістики “Стратегія XXI”;
• Богдан Ференс, кандидат політичних наук, засновник ГО “СД Платформа”.

МАРІЯ ГЕЛЕТІЙ: Дональд Трамп намагається залишатися “хорошим поліціянтом”

— Президент США Дональд Трамп розуміє, що відбувається, але все одно залишається у ролі “хорошого поліціянта”. Він намагається підтримувати діалог між Росією та Україною і, ширше, між Росією та західним світом.

Війна триває в Україні, і будь-яка можлива угода стосуватиметься не лише України, а і європейських країн. Тому, думаю, Трамп все ще докладає зусиль, щоб досягти якогось миру, якоїсь угоди. Так, він бачить, що Путін не виконує обіцяні кроки. Але він також розуміє: ситуація надзвичайно складна, і його очікування, що війна швидко закінчиться, не справдилися.

Виходить суперечність: з одного боку, Трамп обіцяв швидко завершити війну, а з іншого — він не може цього зробити. Причини різні: сама війна масштабна, Путін не готовий її завершувати, а Україна не погоджується на умови, невигідні для неї.

Трамп діє обережно. Він не критикує Путіна надто різко, але вже прямо говорить, що Росія — агресор, і починає висловлюватися про Путіна жорсткіше. При цьому він усе одно хоче залишатися посередником: тим, хто не валитися на Росію з критикою і хто може бути посередником у врегулюванні війни.

Війна може тривати: сторони можуть або завойовувати нові території, або відвоювати їх назад. Україна також здатна повертати території — усе залежить від обсягів озброєнь та можливостей їх використовувати.

З іншого боку, існують санкції. Вони мають зменшувати доходи Росії від продажу ресурсів. Є й персональні санкції: проти фінансової системи, SWIFT, банків тощо.

Залежно від ефективності цих методів можливі різні сценарії. З одного боку — посилення України озброєнням, з іншого — загострення санкцій, які роблять неможливою нормальну торгівлю та функціонування Росії у глобальній економіці. Усе це може підштовхнути Москву сісти за стіл переговорів.

В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Потрібно, щоб у військової машини Кремля не було джерел фінансування

— У Європи з Росією укладені довгострокові контракти, і в цих постачаннях залучені трубопроводи. Саме довгостроковість і дешевизна транспортування дозволяє Росії тримати низьку ціну.

Альтернатива російській нафті сьогодні — це постачання передусім зі США і частково з країн Близького Сходу. Але вони будуть дорожчі. Тим більше, що йдеться не тільки про прямі офіційні постачання через нафтопровід “Дружба” до Словаччини та Угорщини, але й про так звані “сірі” постачання — через посередників: китайські, індійські та компанії з інших країн світу.

Зазвичай називають суму близько 60 млрд доларів — це доходи російського бюджету від таких схем. Але ми розуміємо, що ця сума все ж менша за військовий бюджет Росії. Так, недоотримання цих грошей буде для Кремля дуже неприємним, але їх можуть компенсувати з інших джерел. Тому навіть якщо європейські країни повністю перестануть купувати “сіру” нафту і безпосередньо припинять закупівлі, російський бюджет не впаде. Він просяде, так, це буде болісно, але це далеко не всі доходи країни.

Отже, ситуація важлива, але це не вирішальний фактор. Це не спосіб домогтися перемоги у війні чи краху режиму Путіна. Це важливий елемент тиску, ним треба займатися, але не варто розглядати його як універсальне рішення.

Водночас контрабанду можна перекрити на 70%. Це питання вирішуване. Ба більше, його можна вирішити силами кожної країни ЄС: у них є спецслужби, які прекрасно відстежують, хто і через яких посередників купує, кому перепродає. Проблема не в відсутності альтернатив і не в тому, що країни не хочуть.

Проблема в тому, що щороку кілька десятків людей стають мільярдерами завдяки цій торгівлі. І боротися з цим надзвичайно складно.

Поки Європа не ухвалить рішення, що готова затягувати пояси й реально протистояти Росії — аж до бойових дій, до соціальних та економічних жертв — нічого не зміниться.

Потрібне консолідоване рішення суспільства: готовність іти на жертви заради протистояння російській агресії. Раніше санкції, які вони накладали, були для Росії більш чутливі, ніж для Європи. Тепер Європа досягла порогу: далі санкції будуть болючіше вже для неї самої.

Коли зміниться громадське сприйняття — не лише у міністрів та депутатів, а у значної частини населення — тоді з’явиться рішення йти на жертви. І тільки тоді буде результат.

ОЛЕНА СНІГИРЬ: Путін упевнений, що в нього достатньо ресурсів для продовження війни

— Судячи з усього, у Путіна є впевненість, що в нього достатньо ресурсів для ведення війни.

З одного боку, це пов’язано з підтримкою Китаю, який виступає головним союзником і вселяє в нього впевненість. З іншого боку, війна для Кремля — це вже життєва необхідність. Російський режим сам створив такі умови, за яких він просто не може не воювати.

Війна потрібна не лише особисто Путіну, а й усій російській владі для самозбереження.

Існує різниця у сприйнятті вимог Кремля у США — особливо після приходу до влади нової адміністрації у Білому домі. Підходи зовнішньої політики США змінилися радикально. Зараз насправді навіть незрозуміло, чи ведуться переговори.

Судячи з того, що робить президент Дональд Трамп (і не лише за його заявами), можна припустити, що деякі речі у політиці Кремля йому навіть подобаються.

Наприклад, він відкрито висловлювався на підтримку територіальної експансії та амбіцій США. Тобто Трамп не відкидає такі інструменти зовнішньої політики, як війна, експансія, конфлікт. А це суперечить нормам ліберального світового порядку, який довгий час очолювали Сполучені Штати.

З приходом Трампа до влади цей ліберальний порядок практично перестав існувати. Зараз він зберігається лише у країнах ЄС та у тих західних союзників, які ще дотримуються попередніх поглядів.

Складно сказати, як Трамп сприймає заяви Путіна. Він говорить одне, але за його діями не можна стверджувати, що йому це не подобається.

Кремлівські амбіції викликають у європейців тривогу і сприймаються надзвичайно негативно. При цьому, попри залежність Європи у сфері безпеки від США, я не бачу, щоб європейські країни були готові йти на поступки Росії та домовлятися про новий перерозподіл сфер впливу на європейському континенті.

БОГДАН ФЕРЕНС: Трамп намагається досягти хоча б проміжного результату

— Наразі немає жодної синергії між президентом США Дональдом Трампом і Європейським Союзом. Потрібно розуміти: в основі лежить недовіра, торгівельні війни та мита, які Трамп вводив навіть щодо країн, дружніх до США, і продовжує використовувати цей аргумент. Все це, на мою думку, негативно впливає на взаємини між європейськими країнами та Сполученими Штатами.

Усе залежить від нової комунікаційної тактики Трампа та його адміністрації. Вона полягає у тому, щоб переорієнтувати відповідальність на європейських лідерів та інституції. Логіка така: “Ось ви щось робите, а ми подивимося — будемо далі дотримуватися цієї лінії чи ні”.

Це відповідає традиційній позиції республіканців, які більше зосереджувалися на внутрішніх питаннях. Але у Трампа є особливість: з одного боку, він хоче дотримуватися цієї лінії, а з іншого — його его не дає спокою. Йому важливо впливати на конфлікти, де він бачить для себе перспективу та результат, щоб залишити після себе слід.

З погляду американських інтересів у його розумінні, Трамп хотів би хоча б досягти проміжного результату у питанні завершення війни Росії проти України, щоб потім переформатувати зусилля на стримування Китаю.

Я думаю, що Європа поступово прокидається. Це відбувається не так швидко, як іноді потрібно. Поступовість проявляється, наприклад, у поетапному відмовленні від залежності — у цьому випадку від енергоресурсів Росії — та у диверсифікації.

Але Європейський Союз не є органічним об’єднанням: це різні країни з різними інтересами, партіями та лідерами. І ми бачимо, що деякі держави не поспішають позбавлятися залежності від російських енергоресурсів.

Чим ближче країни ЄС або НАТО до Росії, тим гостріше вони відчувають загрозу, тим швидше переорієнтуються.

Потрібно розуміти: бюджети, політичні та виборчі процеси ускладнюють прийняття рішень. Не завжди можливо просто взяти й виділити більше коштів на мілітаризацію, оборону чи виробництво озброєнь. Ці ж фінанси потрібні для соціальних або гуманітарних програм. А такі рішення не завжди популярні серед виборців. Тому в цій сфері виникають певні складнощі.

Читайте також: НАТО на випробуванні: як дрони Путіна змінюють стратегію Альянсу