Ніхто Достоєвського чи Толстого скасовувати не збирається: українську культуру в умовах війни обговорюємо з міністром Ткаченком

Яка потрібна сума для відновлення зруйнованих та пошкоджених об’єктів культури в Україні — та де її взяти. Чим Росії не догодила українська культура. Як ставитись до російської класики зараз, і що чекає на умовних Достоєвського, Толстого, Чайковського у майбутньому. І якими є успіхи України на інформаційному фронті.

Про це 24 серпня, у День Незалежності України, в ефірі марафону FREEДОМ телеканалу UA розмовляємо з міністром культури та інформаційної політики України Олександром Ткаченком.

— Які країни нам готові допомогти в тому, щоб зберегти нашу культурну спадщину, і що зараз конкретно робиться з боку України для цього?

— Якщо ми говоримо — про що ця війна, то це війна за свободу і за нашу ідентичність. Ідентичність, яку ми відстоювали багато століть.

Ідентичність — це не лише культура, наша мова та історія. Це ще й цінності. Це цінності, які ми розділяли багато століть. Це про можливість вибирати собі правителів, про можливість їх відправляти у відставку. Це про можливість справедливості.

І це те, що докорінно нас відрізняє від цього ординського, варварського права, яке існує у Росії.

Щодо об’єктів культурної спадщини. Вже понад 460 об’єктів пошкоджено або зруйновано повністю. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб зберегти наші об’єкти, експонати. І вдячні багатьом країнам, зокрема ЮНЕСКО, за допомогу, яка надається конкретним культурним об’єктам, щоб ми могли це зберегти.

Але на сьогодні допомога йде адресно — для конкретних культурних об’єктів, музеїв, театрів.

Питання, яке ми зараз порушуємо і перед Європейським Союзом, і перед нашими іншими партнерами — це акції негайної допомоги у досить великому обсязі, близько 500 млн євро.

Ці кошти необхідні, щоб ми могли не лише допомогти нашій культурній спадщині, але й відновити діяльність низки інституцій. Таких як Український інститут книги, Український культурний фонд, який допомагав незалежним артистам, представникам культурної сфери. Щоб ми могли допомагати нашим медіа.

І ця допомога, я впевнений, надійде в набагато більших обсягах, ніж вона зараз надходить.

— Чим не догодила Росії українська культура? Чому вони спрямовують свої ракети на об’єкти культури? Невже вони так бояться сили української культури?

— Я сьогодні у футболці, на якій написано фразу Сергія Жадана: “Те, що ми маємо передати нашим дітям — це наша культура та наша зброя”. І це правда.

Тому що ця війна показала, що це війна за ідентичність і війна за дійсні цінності. Вони руйнують музей Сковороди, що у селі серед поля, де немає жодних інфраструктурних об’єктів. Або вони розгортають “Град”, щоб зруйнувати музей в Іванкові, де зберігалися картини Марії Приймаченко. Слава богові, з ними все гаразд.

Розумієте, в їхній голові є спотворене розуміння з приводу так званого “великого русского мира”, який у принципі “русским” і не був. До XVII сторіччя це була Московія. І впродовж Середніх віків саме на нашій території діяли й Магдебурзьке право, і грошовий обіг у вигляді талерів, і господарське право, яке на території України діяло як європейське до початку ХІХ століття (вже коли царська Росія була на більшій частині України). Для них це незрозуміло.

Протягом століть у нас існували свої культурні традиції — досить модерна українська культура, українське бароко. Згадайте наші пам’ятники Середньовіччя, часів київських князів та модерну культуру початку XX століття, і сьогоднішня культура, яка успішно гастролює по всьому світу. Наприклад, зараз в Америці йдуть гастролі Ukrainian Freedom Orchestra (“Український оркестр свободи”, оркестр, що складається з українських біженців, — ред.) разом із Metropolitan Opera та Варшавським театром опери, а перед цим був тур всією Європою.

Це свідчить про глибину можливостей, які ми можемо подарувати світу. Якщо росіяни сьогодні говорять словами директора “Ермітажу”, що наша культура — це “спеціальна операція” (тобто словами, якими вони називають війну в Україні), це говорить про те, що ми також повинні зробити офіційний заслін російській культурі.

Я вважаю, що замість розмов про те, щоб давати чи не давати всім росіянам можливість подорожувати вільним світом, варто передусім поставити заборону на подорожі представникам медіа та культури.

Бо якщо вони так цінують свій “русский мир”, я вважаю, що ведмеді в тайзі або великий Сибір, яким подорожують Путін і Шойгу, — гідне місце для представлення цієї культури. Культура, яка несе ілюзію вільного світу і великої російської культури в цивілізований світ, вільний світ.

— Широкі дискусії точаться з приводу того, що робити з російською культурою. А хто може зайняти ці вакантні місця умовного Достоєвського?

— Давайте розділяти сучасну російську культуру і те, що належить світовій спадщині. Безумовно, ніхто Достоєвського чи Толстого скасовувати не збирається.

Інший момент, якщо ми сьогодні, під час війни в Україні, збираємося просувати того ж Чайковського у світі, давайте зробимо паузу на секундочку. Уявімо, що те, що ми намагаємось зараз нав’язати світові як уявлення про велику російську культуру, несе смерть тут і зараз Україні. І поставимо на паузу як мінімум.

І давайте просувати українську культуру. Нам є що показати. Понад тисячу виступів наших представників і оркестрів, і популярної музики, і виставок відбулося у цей час у всьому світі, насамперед у Європі, Америці та далі. Тому нам є що запропонувати. І слава богові, є такі колаборації як з Metropolitan Opera та з іншими культурними установами, які зараз, цієї хвилини відбуваються по всьому світу. Тому нам є точно, що запропонувати світові.

— Ось у Росії зараз йде якась хвиля антипропаганди стосовно української культури — то вони перековерзують наші пісні, то ще якимось чином намагаються принизити нашу спадщину. Що це?

— Тут питання у неповноцінності, найімовірніше. Вони ж увесь час намагалися нам розповісти про те, що ми меншовартісні, що нас не існує, ми якісь смішні, говоримо якоюсь незрозумілою мовою.

Шановні росіяни, ми смішні зараз? Шостий місяць війни! Наша країна має багату історію. Наша країна має традицію стояти спина до спини, пліч-о-пліч, щоб захищати. І основою цього є наша традиція та культура якраз.

Тому давайте про “меншовартість” забудемо, давайте говорити про те, що чекає на весь цей світ у майбутньому — після нашої перемоги. І я певен, що вона буде.

Щоб ми могли просувати нашу культуру вперед, нам, безперечно, важливі колаборації з нашими західними партнерами. Тому що завдяки цьому ми підіймаємо нашу культуру на більш високий рівень.

І всі ці розмови з приводу того, що нам немає чого запропонувати, нічого не варті. Ми бачимо, як багато наших художників роблять під час війни, як багато наших артистів пишуть пісень. Усіх їх і наші сварки один з одним — пішли в минуле. Ми об’єднані для того, щоб чинити опір цій варварській навалі.

— Станом на пів року широкомасштабної війни, на дев’ятий рік усієї війни, станом на 31 рік української незалежності — яка у нас зараз ситуація в інформаційній війні?

— Це не моя оцінка. Це оцінка багатьох світових ЗМІ та провідних розвідувальних агентств, які кажуть, що інформаційну війну ми виграємо.

Але я тут із ними б посперечався. Тому що досі російські телеканали є і в європейському просторі, і особливо в азійському просторі, і в країнах Латинської Америки. І нам тут є із чим боротися.

З цими наративами, що сіються великими грошима, важливо боротися координованими зусиллями.

Не лише спеціалізованих інститутів, таких як наш Центр стратегічних комунікацій та Центр протидії дезінформації, а й усіх медіа, зокрема західних. Такої координації, на жаль, на сьогодні не відбувається.

Але крім цього, нам потрібна ще допомога безпосередньо українським медіа, які перербувають на передовому фронті боротьби з російською пропагандою.

Російські наративи досить примітивні:

• це повторюваність — вони повторюють весь час ту саму дезу;
• це відсутність об’єктивної інформації;
• це перекладання відповідальності на іншу сторону.

Все це очевидне. Але, на жаль, при масованому фінансуванні, при інвестуванні, зокрема в політичні сили в різних країнах цивілізованого світу, це тією чи іншою мірою дає свої плоди.

Що довше триває війна, то більше втоми від цієї війни буде. І тим більше нам важливо сьогодні координувати зусилля всього вільного світу проти російської пропаганди.

— Міністерство культури працює над законопроєктом щодо особливого статусу англійської мови в Україні. Що це таке і коли це може статися?

— Поки що триває внутрішня дискусія. Відбувається обговорення між різними міністерствами, депутатами. І найближчим часом ми повідомимо подробиці.

Я наведу свій приклад. Я навчався у школі з викладанням із першого класу англійської мови та української мови. Точно можу сказати, мені це у житті дуже допомогло. Тому рекомендую всім віддавати дітей до тих шкіл, де є викладання англійської мови з першого класу, і бажано ще й з окремими предметами англійською мовою. Наприклад, ми мали технічний переклад.