Незламний рубіж: історія головного військового провалу Путіна в Україні

1941 року територіями на півночі Київської області пролягла перша лінія оборони української столиці. Через 82 роки там виросли нові міста і села. І знову вони стали щитом — цього разу захищаючи столицю вже від російських загарбників. У Кремлі сподівалися, що зможуть зломити український опір, розраховували на бліцкриг. Але ці міста, багато з яких стали Містами-героями, — вистояли. Ірпінь, Гостомель, Буча, Бородянка, Мотижин — завдяки їм вистояла і столиця.

Окупація Київської області тривала з 24 лютого до 2 квітня 2022 року. Про 38 днів страху й терору, про 38 днів надії на визволення, про 38 днів боротьби — у “Спеціальному репортажі” Ксенії Барвіненко.

Наступ окупантів

Повномасштабне вторгнення в Україну Росія розпочала в найкращих гітлерівських традиціях. О 4:50 ранку… Без оголошення війни, брехливо прикриваючись терміном “спеціальна військова операція”…  І під удаваними приводами — нібито для захисту людей… 

Окупанти проривалися одразу в усіх напрямках — через лінію зіткнення в Донецькій і Луганській областях, на півдні — з боку окупованого Криму. На Чернігів, Суми та Київ — з боку Білорусі та Росії.

Кремлівські воєначальники розраховували на бліцкриг — взяти столицю за три дні та поставити маріонетковий уряд. Але вони прорахувалися. Українці не кинулися тікати або тим більше здаватися. Тисячі чоловіків і жінок вишикувалися в черги до військкоматів, щоб долучитися до Збройних сил України, добровольців озброювали просто на вулиці, щоб ті могли захищати свої міста, а цивільні кидали “коктейлі Молотова” в російську бронетехніку.

У перший день російського вторгнення — метою номер один для Росії був аеропорт Антонов у Гостомелі.

Під час нальоту на аеропорт росіяни знищили найбільший у світі український літак “Мрія” та пошкодили ще один — “Руслан”.

Зараз кремлівська пропаганда ліпить із російських десантників, які намагалися захопити Гостомель, нових героїв. Але не в історію, а в бетон вбили російських десантників українські воїни. Тих, хто встиг висадитися з уцілілих вертольотів, накрили артилерією, а потім — розбили злітно-посадкову смугу, зробивши її непридатною для використання. Про наступні спроби висадки російського десанту в Гостомелі — можна було забути.

Залишався тільки наземний варіант наступу. З Білорусі на Київ росіяни йшли по прямій — через Чорнобиль. Захопили атомну станцію, щоб почати ядерний терор усього світу. Окопувалися в радіоактивній зоні відчуження, не розуміючи, що через місяць привезуть додому не медалі за взяття Києва, а променеву хворобу, отримавши значні дози опромінення під час перебування в Чорнобильській зоні відчуження.

Утім, про це росіяни дізнаються, вже коли почнуть тікати з Київської області. А в перші дні  бравим маршем — колонами техніки — йшли на захоплення столиці.

Міст через річку Уж — за 35 кілометрів від білоруського кордону, за 100 — від Києва. Коли на нього заїхали російські танки — українці переправу підірвали.

“Ми не могли їх зупинити, ми могли їх на деякий час затримати та максимально підтягнути їх на міст. Адже міст на той час уже був замінований. Тому підтягнули їх і завдали максимально нищівного удару, щоб вони боялися сюди йти”, — згадує керівник прикордонного підрозділу Володимир Шубравий.

Завдяки цьому російські колони затримали на кілька годин, але повністю зупинити кремлівську навалу вдалося лише на підступах до Києва.

На підступах до Києва

Село Андріївка, що в Бучанському районі Київської області, росіяни окупували 27 лютого.

“Вони йшли колонами. Пройшли дві колони, третя пішла. У мене на будинку висів великий прапор України, і вони почали стріляти по ньому. І вже з автоматів розбили мені два вікна”, — каже місцева жителька Ольга Василівна.

Жителі села в льохах облаштовували собі укриття. Поруч із будинками — вогневі позиції окупантів. В Андріївці, як і по всій Київській області, не припинялися бої.

Свої втрати невдалого бліцкригу росіяни намагалися приховати.

“Ось стоїть будинок розбитий. Вони туди своїх “двохсотих” і “трьохсотих” звезли та підірвали їх. А наших під дулами автоматів змушували заносити туди. Наші кажуть: як же, тут людина ворушиться, він “трьохсотий”. “Туди!” У цьому будинку були снаряди, росіяни підпалили його і підірвали своїх “двохсотих” і “трьохсотих”, підірвали людей”, — згадує Ольга Василівна.

Особливим гуманізмом не вирізнялися росіяни й щодо цивільних. В Андріївці вони стратили щонайменше 14 жителів. Росіянам усюди ввижалися розвідники-коректувальники. І неспроста — місцеві передавали ЗСУ координати пересування російських колон, і ті знищували кремлівську техніку та окупантів. Утім, так було по всій Київській області, кожен чинив опір російській окупації, як міг.

Цей будинок під Києвом знищили за наводкою власника. По камерах спостереження бізнесмен Андрій Ставніцер побачив, що його ділянку зайняли окупанти — розгортають 12 одиниць бойової техніки, включно з реактивними системами залпового вогню “Торнадо-Г” і “Град”. Він одразу ж передав координати українським захисникам.

Руслан Лар (позивний “Шварц”) — штаб-сержант 114-ї бригади 133-го батальйону територіальної оборони. Він один із тих, хто бився з росіянами на Київщині. Спочатку тримали оборону на кордоні Києва, пізніше — їх перекинули в Ірпінь. Там росіяни перетворили цілий курортний комплекс на свою базу. Позиція Руслана — менш ніж за 200 кілометрів вулицею.

“Були артобстріли, вони не могли дуже близько до нас підійти, вони в цьому комплексі позакривалися, сиділи. Їх наші хлопці тримали артою дуже добре. Хоч її мало було, але тримали нормально, насипали так, як треба. Наші “пташки” (дрони — ред.) тут крутилися, територія ж велика. Але 72-га бригада їм туди насипала, хлопці філігранно, як хірурги, працювали: 7 разів відміряють — разочок резонуть. Це було дуже ефективно”, — розповідає боєць.

Руслан Лар (ліворуч)

Бої за Ірпінь не припинялися понад місяць. Українські захисники знищили тисячі кремлівських загарбників і сотні одиниць техніки.

“Безпілотники “Байрактар” велику роль відіграли. Адже це не тільки розвідка, він ще й ударник, він може побачити, доповісти, ще й вистрілити куди треба дуже точно. У нас були переносні протитанкові ракети NLAW, але росіяни не звернули на це уваги — ну, коробочка, що вона може, та коробочка? Ось їхні танки й горіли”, — продовжує Руслан Лар.

NLAW

Ірпінь — одне з міст, що стало щитом для української столиці. Якби росіянам вдалося прорвати оборону — штурм Києва став би лише питанням часу.

Щоб напевно відрізати кремлівській армії шлях на столицю, ЗСУ підірвали всі можливі переправи. У 1941 році перша лінія оборони Києва пройшла річкою Ірпінь. У 2022 історія повторилася: там вже захлинулися атаки російських окупантів.

Село Демидів Вишгородського району Київської області — це ще один напрямок російського наступу на Київ. З Білорусі до села кремлівська армія дійшла менш ніж за добу. До столиці залишалося — менш ніж 20 кілометрів.

“Було прийнято рішення підірвати дамбу, щоб унеможливити їхні переходи й в напрямку Гостомеля, і в напрямку Бучі, а вони там постійно намагалися посилити свої угруповання. Але через те, що річка розлилася, — вони не могли цього зробити”, — пояснює військовослужбовець Національної гвардії України Богдан.

Підірвати дамбу вдалося з другого разу — велика вода затопила гирло річки Ірпінь та околицю Демидова, відрізавши росіянам шляхи наступу.

Велика вода врятувала не тільки Київ, а й самих жителів від російських звірств. До затоплених будинків росіяни не потикалися. При спілкуванні — прикидалися ввічливими. І водночас — на сусідніх вулицях розстрілювали людей та евакуаційні колони.

“У нас було кілька випадків. Це коли вже росіяни пішли, одного знайшли десь у гаражах, йому голову згорнули та ноги переламали. А іншого — він із хати вийшов чи то на танки подивитися, чи то кудись… І його теж знайшли після того, як росіяни пішли, — мішок на голові, у потилицю йому вистрілили”, — розповідає мешканка села Демидів Тетяна Самойленко.

Розстріли мирних колон, тортури та страти — так було і в інших населених пунктах Київської області — Бородянці, Гостомелі, Ірпені, Бучі.

Буча

Тетяна Єщенко згадує, що коїлося в її рідній Бучі:

“Вони такого накоїли, це розуму незбагненно… Вони розстрілювали цивільних, катували, там і руки, й ноги відрубали”.

Бориса окупанти викрали просто з дому. Майже три тижні чоловіка тримали в катівні. Тут влаштовували допити — намагалися дізнатися, де розташовані “біолабораторії” та українські позиції. Звідси ж вивозили до лісу, як казали самі окупанти, “в яму”.

“Нас поклали в позі зірки, щоб ми повністю розкрили руки. Вони чітко знали, що потрібно бити не просто в ребро, а саме в пахву, в районі серця. З нами був військовий, росіяни називали його представником СБУ. У нього був надрубаний череп. Спочатку його били, потім один взяв дерев’яний кілочок, підійшов до цього військового, вставив кілочок у рану в голові та намагався розворушити її”, — каже Борис.

Борис (праворуч)

Подібні катівні росіяни облаштовували по всій Київській області. Одна з таких — у дитячому таборі в Бучі. У стінах — сліди від куль. Тут були закатовані десятки людей. Тіла п’ятьох розстріляних чоловіків були знайдені в позі на колінах, з опущеними головами та зв’язаними за спиною руками.

Буча стала ім’ям прозивним російської окупації. Вулиці міста були всіяні тілами. Свої злочини росіяни навіть не приховували.

На відео, знятому 4 березня 2022 року, під дулами автоматів російські солдати ведуть дев’ятьох полонених чоловіків. Це добровольці, вони охороняли один із блокпостів у Бучі. Їх ведуть до будівлі на вулиці Яблонська, 144 — тут був штаб “кадирівців”. “Кадирівці” розстрілювали людей впритул, випалювали очі, відрізали частини тіла.

Полонених оборонців Бучі розстріляли і кинули просто у дворі.

Кремлівські солдати розстрілювали людей на вулиці, у багатьох — руки зв’язані за спиною. Це означає, що людей тримали в полоні, а потім стратили.

Росія ж досі заперечує причетність своїх солдатів до розстрілів. А різанину в Бучі називає фейком.

Втеча окупантів

Бреше Кремль і про відступ своєї армії з Київської області. Ганебну поразку на підступах до української столиці та втечу росіян Кремль назвав “жестом доброї волі”. Щоправда, нічого добровільного в їхній втечі не було.

“Вони тікали під натиском Збройних сил України — безумовно. ЗСУ капітально тиснули на них. І росіяни почали розуміти за своїми втратами, що якщо залишитися в Київській області ще на тиждень-два, то від цього угруповання взагалі нічого не залишиться”, — коментує військовий експерт Українського інституту майбутнього Іван Ступак.

Про втрати Росії в Київській області можна судити за кількістю спаленої техніки на вулицях міст. ЗСУ спалювали цілими колонами танки, бронетехніку, машини.

“Знаходили такі місця, де накривали першу машину та останню. І колона вже не могла їхати ні вперед, ні назад. Але вони могли тікати у сторони. Наші офіцери це бачили, обчислювали, і їх “Байрактари”, наша артилерія починали просто змішувати з землею”, — каже штаб-сержант 114-ї бригади 133-го батальйону ТРО Руслан Лар.

З української землі росіяни не спромоглися забрати навіть трупи своїх солдатів.

“Вони кидали своїх солдатів, їхні солдати нікому не потрібні. У більшості тіл немає документів, вони в такому стані, що їх неможливо впізнати без ДНК, ніякими документами неможливо підтвердити особу. Це ще одне підтвердження, що в Росії до своїх військових ставляться як до гарматного м’яса”, — зазначає начальник Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ Володимир Лямзін.

На шляху до трибуналу

Російський садизм і жорстокість шокували весь світ. Стало зрозуміло, що справжніми цілями Росії у великій війні були не міфічні “денацифікація” або “демілітаризація”, а геноцид українців.

У Київській області росіяни зруйнували тисячі житлових будинків. Частину з них можна відновити, або ж  побудувати нові на місці руїн. Але деякі будинки тепер своєрідні пам’ятники російському садизму.

На цей будинок у Бородянці росіяни скинули некеровану 250-кілограмову фугасну авіабомбу.

Бородянка — найбільш зруйноване місто Київської області. Крім авіабомб його розстрілювали з “Ураганів” і “Смерчів”. Під завалами будинків рятувальники знайшли тіла десятків загиблих.

Росія, як зазвичай, заперечує свою провину в руйнуваннях у Київській області. Там продовжують наполягати, що б’ють тільки по військових об’єктах, мовляв, у житлових будинках були бази ЗСУ. Але обдурити світ не вийшло. Одразу після звільнення десятки світових політиків відвідували Київську область і самі змогли побачити наслідки російської окупації та “русского мира”.

А Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування російських злочинів.

У Київській області росіяни вчинили майже 11 тисяч військових злочинів. Вони вбили понад 2 тисячі осіб. Офіс генеральної прокуратури України оголосив підозру 118 окупантам, справи 45 із них — розглядають суди. 4 людини вже отримали вироки.

“Ми робимо все можливе, щоб притягнути до відповідальності всіх винних у воєнних та інших міжнародних злочинах Росії — як у національних судах, так і на міжнародному рівні. До кожної справи, що розглядатиметься в Міжнародному кримінальному суді, ми підходимо ретельно — у повній співпраці з Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду”, — наголошує генеральний прокурор України Андрій Костін.

Втеча з Київської області стала головним провалом Путіна у війні проти України. Невдалий бліцкриг Кремля поклав початок краху путінського режиму і зруйнував головні російські міфи. Світ більше не вірить ні в російську велич, ні тим більше — у другу армію світу. А українці показали, що можуть захистити свої міста і свою державу.

Прямий ефір