Вчора о 22:46
Саудівська Аравія запропонувала альтернативний маршрут для експорту нафти на тлі блокади Ормузької протоки Іраном. Як заміну розглядається використання ключового порту країни — “Янбу” на Червоному морі. Однак експерти попереджають: можливості цього маршруту обмежені, і без відновлення транзиту через Ормузьку протоку глобальна енергетична криза може поглибитися.
Глобальний ринок на голці Ормузу
Союзники по НАТО обговорюють варіанти розблокування одного з найважливіших маршрутів світової торгівлі нафтою. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що веде активні консультації з партнерами.
“Що стосується Ормузької протоки, всі згодні — торгівля не може зупинятися. Протока має відкритися якомога швидше. Це вкрай важливо для світової економіки. У ході моїх контактів із союзниками я бачу, що вони активно обговорюють між собою, зі Сполученими Штатами найкращий шлях розв’язання величезної проблеми безпеки. І дозвольте мені додати, що я впевнений: союзники, як завжди, зроблять усе можливе на підтримку наших спільних інтересів”, — наголосив Марк Рютте.
На тлі перекриття протоки Саудівська Аравія вже перенаправила частину експорту з Перської затоки до узбережжя Червоного моря, використовуючи інфраструктуру “Янбу”. Це дозволило відновити більш як половину постачань нафти. Проте обсяги транспортування через цей маршрут залишаються значно нижчими через обмеження трубопровідної системи.
“В умовах практично повного закриття Ормузької протоки Саудівська Аравія перенаправляє нафту трубопроводом довжиною 1 200 км (746 миль) до західного порту “Янбу”. Одночасно з цим вона швидко зібрала армаду танкерів, які попрямували до Червоного моря для завантаження нафти і тепер накопичуються навколо порту. За останні п’ять днів обсяги постачань із “Янбу” становили в середньому близько 4,19 млн барелів на добу — це вже значна частка від того, що королівство експортувало загалом до військової операції”, — пише Bloomberg.
Після ударів Ірану по енергетичній інфраструктурі в Катарі, Саудівській Аравії та ОАЕ 19 березня світові ціни на нафту знову пішли вгору, повідомляє Reuters. Аналітики попереджають, що подальша ескалація та атаки на інфраструктуру можуть призвести до затяжних перебоїв із постачаннями.
Президент Франції Еммануель Макрон закликав до запровадження мораторію на удари по цивільній інфраструктурі в регіоні.
“Кілька країн Перської затоки вперше постраждали внаслідок ударів по своїх виробничих потужностях, так само як і Іран зранку. Ця ескалація безрозсудна. Мені вдалося поговорити з президентом Трампом, і він сам закликав припинити всі ці бомбардування і напади на цивільну інфраструктуру — газову, нафтову, а також водну. І я скажу тут, що ми відстоюємо ідею мораторію на удари по цивільній інфраструктурі, по мирних жителях і якнайшвидшої деескалації”, — зазначив президент Франції.
У Саудівській Аравії водночас не виключають військову відповідь на дії Ірану. У МЗС королівства наголосили, що готові діяти за необхідності.
“Я думаю, це найясніший сигнал того, як Іран ставиться до дипломатії. Він не вірить у діалог зі своїми сусідами. Він намагається чинити на них тиск. І я можу категорично заявити, що це не спрацює. Королівство не піддасться тиску. Ми залишаємо за собою право вжити військових дій, якщо це буде визнано необхідним, і якщо настане час, керівництво ухвалить необхідне рішення”, — заявив міністр закордонних справ Саудівської Аравії Фейсал бін Фархан Аль-Сауд.
США, зі свого боку, розглядають можливість посилення військової присутності в регіоні. За даними Reuters, адміністрація Дональда Трампа обговорює посилання додаткових тисяч військовослужбовців і готується до подальших кроків проти Ірану. Одночасно країни Перської затоки скорочують видобуток нафти.
Експерти також звертають увагу на ризики для газового ринку, який може постраждати ще сильніше, ніж нафтовий сектор.
“Важливо не забувати про всі інші енергетичні потоки, які зараз страждають, можливо, навіть більш критично, ніж нафта. Один із головних — це газ і зріджений природний газ. Водночас Катар, ключовий світовий виробник, фактично припинив свій видобуток через поєднання атак у регіоні та неможливості експорту. Близько 20% світового обсягу зрідженого природного газу щодня проходять через Ормузьку протоку. Тому вплив цього на різні галузі промисловості критичний”, — зазначив старший аналітик із сирої нафти компанії KPLER Навін Дас.
Експерти зазначають, що навіть короткочасна пауза в бойових діях могла б створити умови для переговорів. Однак Тегеран відмовляється припиняти вогонь, розблоковувати Ормузьку протоку і виключає можливість діалогу з Вашингтоном.
Блокада Ормузької протоки ставить під загрозу світову економіку — оцінки експертів
Чому блокада Ормузької протоки стала ключовим фактором глобальної енергетичної кризи? Які варіанти розблокування протоки обговорюють країни НАТО і чи є в них реальні важелі впливу? Чому Росія та деякі азійські країни можуть отримати з кризи вигоду? Чи може затяжна ескалація призвести до глобальних економічних наслідків і енергетичного колапсу? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
- Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень;
- Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Ціни на нафту — прямий наслідок геополітичного глухого кута
— Коливання цін на нафту, на газ, на добрива загалом є прямим відображенням неспроможності США оперативно і рішуче відповісти на наслідки Ормузької кризи.
Почнемо з того, що ця територія постійно прострілюється Іраном. Зокрема можна спокійно запускати невеликі дрони, які будуть уражати танкери країн Перської затоки і навіть тих держав, які начебто лояльні до Ірану.
Другий момент — високий ризик провокацій і провокаційних дій різних сторін, зокрема третіх, які використовуватимуть ситуацію як критичну і, природно, посилюватимуть напруження у відносинах між державами.
Третій момент. Для європейських країн це, безумовно, не їхня війна. І Bloomberg, наприклад, у своєму матеріалі чітко дав зрозуміти, що країни Європи бояться брати в цьому участь, бо це підставить їх під удар і відповідь з боку Ірану.
Певні побоювання, безумовно, є, але ключовий момент — це загострені взаємовідносини між європейськими країнами і США. Особливо з січня цього року, після гренландського питання, яке внесло сум’яття у відносини між Вашингтоном і європейськими столицями, і фактично перевело їх у стан протистояння. Тому найближчим часом тема деблокади Ормузької протоки — це нерозв’язне питання.
Його можна спробувати розв’язати лише в разі, якщо Ісламська Республіка Іран дасть зрозуміти, що готова вести переговори. Можливо, після фізичного усунення Алі Реджані, секретаря Ради національної безпеки, в Ірані знайдуться представники, які інакше дивитимуться, ніж попередня влада, на домовленості зі США і європейськими країнами, а також на переговори щодо ядерної і балістичної програм. Але якщо Алі Хаменеї живий, то навряд чи він схвалить початок цих переговорів і, ймовірніше, займатиме більш радикальну позицію.
Тому складається парадоксальна ситуація: якщо напруження зростатиме, азійські ринки вже це відчувають, а європейські почнуть відчувати приблизно з квітня. Перебої з постачанням енергоресурсів будуть колосальними. Наприклад, внутрішні ціни на нафту у деяких азійських країнах уже досягли 170 доларів за барель.
Тобто наслідки можуть виявитися для світової економіки надкритичними. Американці спробують збільшити видобуток венесуельської нафти, а також перезапустити нафтопереробний комплекс, що дозволить знизити загрозу високої інфляції, особливо напередодні проміжних виборів. Теоретично у США це може вийти.
Набагато складніша ситуація для Південної Кореї, інших азійських країн і Індії, тому що модель швидкої заміни постачань для них може виявитися неробочою. Причина в тому, що навіть за наявності російської нафти і російського СПГ, це не повністю закриває потреби. Однак теоретично країни Азії можуть переглянути свою політику і збільшити закупівлі російської нафти.
Це одна із загроз для України, оскільки такі закупівлі безпосередньо поповнюють федеральний бюджет Росії, який використовується для розвитку військово-промислового комплексу і ведення війни проти України.
Більш серйозні наслідки очікують країни Перської затоки, оскільки страждає їхня переробна і видобувна інфраструктура. Це мільярди доларів інвестицій, які неможливо швидко відновити.
Тому якщо взаємні удари триватимуть, доведеться вживати вкрай жорстких заходів. Водночас Сполучені Штати вже розглядають можливість послаблення санкцій на іранську нафту. Складається парадоксальна ситуація: вони ведуть проти Ірану силове протистояння, але водночас допускають зняття обмежень на його нафтовий експорт.
ВОЛОДИМИР ДУБОВИК: Трамп думав про швидку перемогу, але зіткнувся з іншим сценарієм
— Трамп думав, що режим швидко зміниться або вони швидко капітулюють. Незрозуміло, на чому він ґрунтував такі очікування. Можливо, більше на досвіді Венесуели, де зовсім інша ситуація і де, як він вважав, американцям вдалося швидко розв’язати питання з Мадуро і усунути його від влади.
Але тут зовсім інший контекст. Тому сьогодні американці насамперед самі мають замислитися над тим, як гасити пожежу, яка виникла внаслідок їхніх дій. Якщо хтось хоче допомогти, то це, звичайно, можливо.
З іншого боку, доводи європейців виглядають цілком логічно: “Ви ж нас не питали, коли починали цю операцію, не радилися, не координували, чому ж тепер нас кличете”. Одночасно Трамп то кличе, то не кличе. То говорить, що “ми самі впоралися, ми вже загалом виграли”, то ставить питання, чому британці не приєдналися, а потім заявляє, що вони не потрібні. І так щодо багатьох країн.
Позиція Трампа і його меседжі постійно коливаються в різні боки, тому неможливо зрозуміти, яка його конкретна позиція в цей момент. Багато в чому він робить це свідомо, щоб заплутати ситуацію і мати можливість у потрібний момент заявити: “все, ми завершуємо операцію, як і планували”. Тобто представити це як успіх — “ми всіх розбомбили, Іран ослаблений” і так далі.
Але виникає ключове питання: що буде з Ормузькою протокою. Чи буде вона розблокована? І що буде з іншими протоками, якщо ескалація триватиме. Зокрема, є Баб-ель-Мандебська протока, що веде до Червоного моря, де активно діють хусити на території Ємену — союзники Ірану і одні з найактивніших проіранських сил у регіоні.
Крім того, Іран може продовжувати обстріли країн Перської затоки. І тут також незрозуміло, чи зупиниться він. Уже зараз звучать вимоги з боку Ірану щодо умов припинення вогню. Вони відчувають, що можуть вистояти. Разом з тим у американців закінчується терпіння, посилюється тиск на Вашингтон і на президента Трампа з вимогою швидше завершити війну.
У таких умовах у Тегерані можуть дійти висновку, що, попри руйнування і жертви, стратегічна перемога залишається за Іраном. І тоді вони можуть спробувати диктувати вигідні для себе регіональні умови, зокрема щодо ядерної програми, щоб ніхто більше не вимагав її зупинки. Уже звучали навіть заяви про можливі репарації — відшкодування збитків від ударів США та Ізраїлю.
Ситуація стає дедалі заплутанішою. Європейська позиція загалом зрозуміла: “це не наша війна, ми її не поділяємо”. Європа визнає, що Іран — проблема, але наголошує, що не починала цю війну і не брала участі в ухваленні рішень.
Тим паче виникає питання: що можуть зробити європейці, якщо США зосередили величезні сили флоту — і з боку Індійського океану, і з боку Середземного моря. Там залучені колосальні ресурси ВМС США. Але якщо навіть вони не можуть розблокувати силою або забезпечити конвоювання суден через Ормузьку протоку, то що можуть зробити більш обмежені європейські флоти.
Американці, ймовірно, розраховують, що якщо припинять або знизять інтенсивність ударів по Ірану, то протока буде розблокована. Але немає гарантії, що це станеться. Ірану може бути вигідна поточна ситуація: блокуючи постачання нафти інших країн регіону, він може одночасно вивозити власну нафту, продавати її за високими цінами і диктувати умови.
У такому разі увага буде зосереджена саме на Ірані, і він зможе висувати вимоги: “ми розблокуємо Ормузьку протоку за таких-то умов”. Тому навіть якщо Трамп заявить, що війна завершена і “ми перемогли”, Іран може продовжити дестабілізаційні дії, включаючи блокування протоки.
Китай, безумовно, занепокоєний проблемами з постачаннями нафти і зростанням цін, оскільки його економіка споживає величезні обсяги енергоресурсів. Тому він шукає альтернативні джерела і збільшує закупівлі російської нафти. Те саме робить Індія.
Крім того, відомо, що США частково і тимчасово послабили санкції на російську нафту — принаймні на місяць. Це посилює негативні наслідки ситуації. Китай також розраховує на венесуельську нафту, постачання якої американці обіцяли перенаправити.
Однак Китай не готовий узяти на себе роль посередника для швидкого врегулювання конфлікту. У нього немає достатнього впливу на Тегеран, щоб змусити його припинити блокування Ормузької протоки. Хоча теоретично Китай може запропонувати Ірану вигідний пакет, наприклад, інвестиції у відновлення економіки після війни.
Такі точки дотику можливі, але швидких рішень очікувати не доводиться. Поки Китай залишається серед країн, які сподіваються, що ситуація з блокуванням Ормузької протоки вирішиться сама собою.
ВІТАЛІЙ КУЛИК: Росія заробляє на кризі в Ормузькій протоці
— Нічого нового, якщо згадати дії Саддама Хусейна під час окупації Кувейту і першу операцію проти Іраку у 1991 році. Якщо уважно розглянути ті події, ми бачимо, що тоді Саддам Хусейн також завдав удару по нафтових об’єктах на території Кувейту і влаштував нафтове пекло для світової економіки, як він вважав. Тому Іран використовує ту ж тактику: удари наносяться, і це не обіцянка, це вже практика, бо йдуть удари по Бахрейну, по Оману, по Саудівській Аравії насамперед.
Країни, які вважаються Іраном, точніше верховними лідерами його угруповання, відповідальними за надання простору, території, повітряного простору для ударів по Ірану, відповідно, зазнають атак. Дотягнутися до Ізраїлю та Сполучених Штатів вони не можуть, тому б’ють по країнах-сусідах, і насамперед по енергетичній сфері.
З одного боку, тут є раціональна мета — створити тиск на Ізраїль і Сполучені Штати з боку монархій затоки, насамперед країн, які перебувають у зоні ураження іранських ракет, щоб вони, своєю чергою, тиснули на Трампа і Нетаньягу. З іншого боку, це викликає зворотний ефект, тому що ті ж Об’єднані Арабські Емірати і Саудівська Аравія змінюють підхід: від тиску на Сполучені Штати — до розуміння того, що режим необхідно зносити, оскільки небезпека від нього більша, ніж можливі атаки по їхніх нафтових ресурсах.
Ці ресурси можна відновити: можна загасити пожежі, відновити видобуток, налагодити транспортування, як це роблять зараз у Саудівській Аравії, транспортуючи нафту із Затоки через сухопутну частину країни в Червоне море. Їм це вдається. У майбутньому, найімовірніше, буде побудовано нафтопровід, і вже зараз ведуться роботи зі створення коридору із Затоки в Оман і далі в порти Індійського океану.
Є багато способів локалізувати можливі удари з боку Ірану, влаштувати повністю тотальну катастрофу, спалити всі родовища і інфраструктуру видобутку нафти і газу в Затоці неможливо. Іран на це не здатний. А ось на що він здатний — це створити блокування Ормузької протоки, причому не стільки шляхом дій москітного флоту — невеликих катерів, які завдають ударів по танкерах, скільки через ажіотаж, пов’язаний із підвищенням ризиків судноплавства і страхових ризиків.
Страхові компанії відмовляються страхувати або підвищують ставки. Це також рішення багатьох судноплавних асоціацій і організацій, які вимагають підвищення ставок і оплати для людей, які беруть участь у транспортуванні. Тому виникає затор по обидва боки Ормузької протоки, і поки його зняти неможливо.
Ганятися за катерами москітного флоту американці намагаються, але це більшою мірою завдання самих країн Затоки. Однак вони цього не хочуть, намагаються уникнути відповідальності, вимагаючи кораблі супроводу для танкерів від Сполучених Штатів. Комусь США допомагають, хтось намагається діяти самостійно. Китай, наприклад, проводить свої танкери через Ормузьку протоку, і іранський москітний флот по них, як правило, не завдає ударів.
Крім того, є інформація про мінування Ормузької протоки, що створює додаткову небезпеку для судноплавства і підвищує ризики. Але мінування настільки загрожує наслідками, що навіть після завершення війни Затока може залишатися небезпечною для судноплавства — і це буде колапс. Теоретично це постріл Ірану собі в ногу. Через своїх представників Іран намагається провокувати подібні вилазки і активізацію різних угруповань.
Це спроба розв’язати проблему дефіциту енергоносіїв для Китаю та інших країн, які отримували значну частку постачань нафти із Затоки шляхом винятків і збільшення закупівель у Росії.
Росія на цьому заробляє. Ціна нафти зросла, і це не космічне зростання, але достатнє, щоб заробляти мільярди доларів. Тільки на 20 мільйонах барелів нафти, що перебувають у морі і зафрахтовані в танкерах, Росія може заробити близько півтора мільярда — і це тільки на Індії.
А є ще Китай та інші країни, які можуть отримувати винятки або ігнорувати тиск Сполучених Штатів і санкції, оскільки перебувають у кризовій ситуації. Наприклад, у Китаю залишилося близько 110 днів резервів. Я вже не кажу про Тайвань, який критично залежить від постачань нафти з Перської затоки, а Тайвань — це виробництво чипів, зокрема для високоточної зброї, що використовується всіма сторонами конфліктів. Зупинка заводів на Тайвані загрожує глобальними наслідками.
Відповідно, хтось отримуватиме винятки, хтось шукатиме альтернативні постачання. Росія включилася в цю гру і намагається отримати максимальну вигоду. Це також стимулює створення нових транспортних і енергетичних коридорів. Наприклад, знову зріс інтерес до так званого середнього коридору для каспійської нафти на європейські ринки.
Однак повністю компенсувати дефіцит нафти і газу із Затоки неможливо. Це вже відчувають європейці та багато інших країн. Американці заявляють, що їм вдасться розблокувати морську протоку і що ризики не настільки значні, але водночас відмовляються супроводжувати судна, перекладаючи відповідальність на регіональних гравців.
Багато що залежить від того, як швидко буде завершена військова операція в Ірані і чи вдасться Ізраїлю і Сполученим Штатам змусити режим до поступок або повалити його.
Зараз удари наносяться по військовій, промисловій і енергетичній інфраструктурі Ірану, але все вказує на те, що режим достатньо стійкий і має ресурси як для силового опору, так і для виживання в умовах війни.
Іран готувався до подібного сценарію багато років, ще після ірано-іракської війни. Тоді він навіть втрачав частину території, яку потім повертав у боях. Зараз країна готова до затяжного конфлікту. Частина еліти і населення підтримує режим.
Так, в Ірані зростають протестні настрої. Так, Іран 2026 року відрізняється від часів ірано-іракської війни — це інше суспільство і інша мобілізація. Значна частина іранців сприймає атаки як шанс на звільнення від режиму. Але є й інша частина населення, яка консолідується навколо влади і буде її підтримувати.
Ситуація залишається невизначеною. Говорити про короткострокове завершення війни неможливо. Навіть знищення керівництва не гарантує швидкої трансформації режиму і виходу з війни. Якщо конфлікт затягнеться і Ормузька протока залишиться заблокованою, наслідки будуть глобальними.
Читайте також: Ситуація з нафтопроводом “Дружба” як елемент передвиборчої кампанії Орбана: чи справді ЄС пішов на поступки Угорщині — думки експертів
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
