Сьогодні о 11:16
Вільна і демократична Білорусь розглядається як важливий фактор безпеки для України. Такий тезис став ключовим на форумі “Шлях до свободи”, який відбувся у Києві 25 березня за участю представників білоруської опозиції та добровольців полку імені Кастуся Калиновського.
Демократичні сили Білорусі посилюють співпрацю з Києвом
Глава Об’єднаного перехідного Кабінету Білорусі Світлана Тихановська у відеозверненні заявила, що Сили оборони України залишаються надією не лише для Києва, а й для Мінська, а народам необхідно об’єднувати зусилля у боротьбі проти режимів Путіна і Лукашенка. Форум присвятили до Дня Волі — національного свята, яке білоруська опозиція вважає символом прагнення до демократичного майбутнього.
У заході взяли участь представники Об’єднаного перехідного Кабінету, а також бійці полку імені Кастуся Калиновського — білоруські добровольці, які воюють у складі ЗСУ.
“Білоруси підтримували українців з перших днів російського вторгнення. Акції протесту, диверсії проти російських військ, залізничні партизани, “Беларускі Гаюн”, добровольці, десятки з яких віддали життя за Україну. Сьогодні білоруська діаспора робить більше пожертв на підтримку України, ніж на білоруські проєкти. У нас один ворог — російський імперіалізм. І у нас з українцями одна мета — вільне, демократичне європейське майбутнє. Сьогодні ми всі з великою надією дивимося на Україну як на регіонального лідера, від якого залежить і вся Білорусь”, — акцентувала Світлана Тихановська.
Раніше Тихановська повідомила про намір відкрити Місію демократичних сил Білорусі в Україні. Подібні представництва вже діють у Брюсселі, Естонії, Чехії та Італії.
“Буде забезпечено постійну присутність представника. Я вважаю, що це дуже позитивно з погляду координації наших спільних дій як на міжнародній арені, так і в інформаційній сфері. Це дасть нам більше підстав для вироблення спільних підходів як у теперішній час, так і для наших відносин із Білоруссю у майбутньому”, — прокоментував посол з особливих доручень з питань Білорусі МЗС України (2017-2025 рр.) Ігор Кизим.
Учасники форуму обговорили методи тиску на режим Олександра Лукашенка. Зокрема, йшлося про санкційну політику та міжнародну координацію.
“Необхідно враховувати позицію великих гравців, зокрема пом’якшення напруженості з боку США, яке призвело до часткового послаблення санкцій. Вважаю, що нам потрібно зберігати консолідовану позицію; добре, що Євросоюз дотримується такої позиції. Будь-які кроки режиму Лукашенка щодо політв’язнів не повинні слугувати приводом для перегляду санкційної політики”, — зазначив начальник управління недружніх країн МЗС України Ілля Квас.
Представниця з питань економіки та фінансів Об’єднаного перехідного Кабінету Білорусі Аліса Рижиченко наголосила на необхідності посилення санкцій, щоб Росія не могла використовувати Білорусь для їх обходу.
“Дуже важливо, щоб представники демократичної Білорусі та Україна співпрацювали у налагодженні відносин і координували свої дії щодо спільного режиму санкцій. Ми також повинні узгоджувати наші вимоги до Європейського Союзу щодо введення санкцій проти режиму Лукашенка”, — заявила вона.
За підсумками форуму було ухвалено резолюцію, в якій режим Лукашенка названо загрозою регіональній безпеці Східної Європи. У документі зазначається, що Україна, Польща, Литва і Латвія стануть основою підтримки демократичних сил Білорусі, а також передбачається створення програм допомоги білоруським ветеранам.
На тлі цих заяв з’явилася інформація про можливі контакти Мінська і Вашингтона. США розглядають можливість запросити Олександра Лукашенка на зустріч із Дональдом Трампом у Білому домі або в резиденції Мар-а-Лаго. Про це повідомив спеціальний посланець Трампа з питань Білорусі Джон Коул в інтерв’ю Financial Times.
Коул зазначив, що обговорення такого запрошення триває вже кілька місяців, однак остаточне рішення поки не ухвалене.
“Нам ще потрібно багато зробити, щоб досягти цього, але я думаю, ми це зробимо”, — розповів Джон Коул.
Своєю чергою Лукашенко заявив, що Трамп уже запросив його в Мар-а-Лаго для обговорення “великої справи”.
Лукашенко під тиском: санкції, переговори та геополітика в огляді експертів
Навіщо США розглядають можливість контактів із Мінськом і які цілі за цим стоять? Чому білоруська опозиція посилює співпрацю з Києвом саме зараз? Чи послабить діалог з Лукашенком санкційну політику чи навпаки — посилить тиск? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:
- Валерій Мацкевич, білоруський політик, представник Координаційної ради демократичних сил Білорусі;
- Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт Центру “Об’єднана Україна”;
- Юрій Губаревич, голова руху “За Свабоду” (Білорусь);
- Катерина Одарченко, політтехнологиня.
ВАЛЕРІЙ МАЦКЕВИЧ: Лукашенко боїться виїжджати за кордон
— Лукашенко зробив усе, щоб Білорусь як країна, як держава, потрапила до переліку країн, які Україна може називати недружніми. Звичайно, одночасно для нас це біль. З іншого боку, це й підвищена відповідальність, оскільки Лукашенко — диктатор, і режим Лукашенка — недружнє явище для всього регіону.
А білоруський народ своїми діями, своїми вчинками показує, що він якраз був і є братнім, скажу по-білоруськи, народом для України.
Лукашенко добре розуміє, що його сприяння Путіну в агресії — а ми пам’ятаємо, що фактично близько 300 підприємств ВПК тією чи іншою мірою залучені у допомозі російській агресії, обслуговують війну Путіна. Ми знаємо про спорядження, яке шиється у Білорусі, ми знаємо про бази, де тренуються російські військові, і багато інших фактів сприяння путінському режиму.
Звичайно, цей крок — уже інший рівень сприяння. І, думаю, Лукашенко розуміє, що всі ці об’єкти можуть стати законними військовими цілями. Те, що він іде на повідку у Путіна і цьому сприяє, говорить, що ніякий він не миротворець, на образ якого він претендує, “голуб миру”.
Фактично це узурпатор, диктатор, який виконує будь-які забаганки Путіна. І коли він говорить, що його заслуга в тому, що білоруські війська залишаються на території Білорусі — насправді це відбувається, бо самі військові не готові переступати кордон.
На відміну від ідеологів “русского мира” з їх імперіалістичним мисленням, білоруси демонструють, що не готові спрямовувати зброю проти українців. Тому що армія є частиною суспільства, а суспільство не підтримує Лукашенка, який, як ми бачимо, нічим себе не обмежує.
Так, ці об’єкти можуть і, ймовірніше, повинні стати тими об’єктами, на які можна впливати різними способами. Але ми пам’ятаємо і білоруських залізничних партизанів, які діяли самостійно і рішуче, коли стримували в перші дні війни російську техніку.
Лукашенко усвідомлює, що безкарними такі дії не залишаться.
Коли американська сторона отримує лист із Мінська про те, що Лукашенко “зайнятий”, його графік “сформований”, йому потрібно перевіряти колгоспи або як побудували паркан, або перебирати картоплю, і це нібито важливіше, ніж поїздка до Лондона, — всі розуміють, що він боїться.
Він боїться і розуміє, що може просто туди не долетіти. Оскільки сьогодні Міжнародний кримінальний суд розпочав офіційне розслідування щодо злочинів проти людяності з боку режиму Лукашенка і особисто Лукашенка — катувань і насильства, організованих у 2020 році проти тисяч білорусів.
Я нагадаю, що близько мільйона білорусів (для країни з населенням близько 10 мільйонів — це приблизно 10% працездатного населення) були змушені покинути країну через репресії.
Що стосується зусиль американської сторони, ми, безумовно, вітаємо звільнення наших колег, наших друзів. Лукавство ситуації полягає у тому, що в той самий день, коли Лукашенко відпускає десятки людей, сотні опиняються за ґратами. Це безперервний потік. Тому, безумовно, ми розуміємо і вітаємо гуманітарні зусилля.
Американські колеги намагаються рятувати людей, яких можуть врятувати. Європейці, своєю чергою, рятують країну, запроваджуючи санкції, які на сьогодні діють ефективно і не дозволяють режиму реалізовувати багато своїх дій. Цілі сектори перебувають під санкціями, і Лукашенко всіляко намагається вийти з цього тиску.
Але це неможливо, поки тривають репресії, поки журналісти перебувають за ґратами, поки правозахисники у в’язницях. Санкційний тиск зберігатиметься.
Лукашенко болісно сприймає свою неможливість вільно пересуватися світом. Тому він влаштовує подібні “перформанси”, розповідаючи небилиці про причини, через які він нібито не може виїхати.
Можливо, американський уряд поки що не до кінця розуміє, з ким має справу. Лукашенко — досвідчений маніпулятор, він може створювати ілюзію, що у нього є сильні позиції, він впливає на Путіна і формує його погляди.
Але насправді ми бачимо, що відбувається всередині Білорусі: Лукашенко не здатний впливати навіть на рішення, що стосуються самої Білорусі. Коли він зізнається, що не знає про переміщення російських військ на території країни, коли російські спецслужби почуваються там, як удома, — це говорить, що він фактично втратив суб’єктність.
Він радше імітує роль президента, фактично перебуваючи на рівні губернатора.
Тому, думаю, американці досить швидко зрозуміють, що Лукашенко — це ілюзіоніст, який створює хибне враження про свої можливості впливати на Кремль.
Ми, звичайно, залишаємо американській адміністрації простір для маневру і експериментів. Можливо, їм потрібно пройти цей шлях самостійно.
Ми до цих висновків дійшли за понад 30 років досвіду. Але, можливо, у них щось вийде.
З гуманітарної думки звільнення людей — це безумовно добре. З політичної — вони сподіваються досягти більшого. У нас тривають постійні консультації з американською стороною. Є формат стратегічного діалогу, консультації з різних питань. Рівень комунікації досить високий — і з конгресменами, і з адміністрацією.
Вони звертаються до нас за консультаціями, зокрема перед поїздками до Мінська. Це важливий процес: ми впливаємо на певні тенденції та результати.
Але американці хочуть спробувати деякі речі самостійно. Подивимося, до чого це призведе. Найголовніше — щоб зупинився маховик репресій.
ДМИТРО ЛЕВУСЬ: Через Білорусь США намагаються тиснути на Європу і Канаду
— Думаю, що у Трампа є кілька цілей, і одна з них — очевидно, налагодити відносини з Лукашенком, щоб отримати ще один канал спілкування з Кремлем, оскільки Лукашенко явно є передавальною ланкою, і одночасно створити певну буферну зону в Європі.
І хоча тут ми бачимо однозначне повторення помилки Білого дому, у Трампа чомусь вважають, що, наприклад, можна відколоти Росію від союзу з Китайською Народною Республікою, і заради цього готові на дуже багато. Насамперед, наприклад, на визнання за Росією її сфер впливу, а також на спроби вплинути на Україну, щоб саме Україна пішла на поступки російському агресору.
І тут приблизно така ж наївна думка: нібито можна розмовляти з Білоруссю, яка, загалом-то, вже точно є васалом Москви, але якщо сприймати її трохи окремо, то все-таки можна якимось чином відколоти від Москви і, якщо не повністю, то хоча б використати. Я думаю, що це кардинальна помилка.
Але є ще один момент — економічний. Оскільки ми вже бачимо за Дональдом Трампом, що для нього економічна вигода понад усе, Білорусь як постачальник калійних добрив дуже важлива. Йдеться про зняття санкцій, і це також важливо для послаблення Канади.
Канада, яка, на думку Трампа, проявляє впертість і яку він іноді взагалі не бачить як самостійного гравця, є першим постачальником калійних добрив у світі. І, думаю, таким нехитрим способом — виведенням білоруських калійних добрив на світовий ринок — у Білому домі розраховують вплинути і на Канаду, зменшити її доходи.
Це той комплекс ідей, які є, і які явно все-таки досить відірвані від життя, оскільки Лукашенко точно не сприймає це як якийсь подарунок і буде далі продавлювати додаткові поступки.
Європа значно більш принципова щодо Лукашенка у питаннях порушення прав людини і до цього режиму загалом. І, звичайно, таке ставлення до Лукашенка, якому тепер дозволяється більше і який тепер стає потрібним, означає, що йому необхідно буде вибудовувати логістику для вивезення калійних добрив у порти.
Найближчі порти — це литовські та латвійські, і очевидно, що без американського впливу це навряд чи здійсненно. Тому я б більше сприймав це як додатковий тиск на Європейський Союз, а для Путіна — як канал комунікації і спосіб наблизитися до нього і не більше.
ЮРІЙ ГУБАРЕВИЧ: Звільняючи одних політв’язнів, режим Лукашенка саджає нових
— Ситуація у відносинах між США і Мінськом не нова, вона почалася ще минулого року. Звільнення невеликих груп політв’язнів, серед яких були і знакові фігури, відомі не лише в Білорусі, а й у демократичному світі, триває.
Однак темпи, які раніше заявлялися, не витримуються. Американці розраховували ще до кінця минулого року звільнити практично всіх ув’язнених, але зараз ці строки перенесені фактично на рік. Коул заявляє, що, можливо, до кінця поточного року вдасться звільнити всіх.
Видно, що для Лукашенка це частина великого, вигідного торгу. Звільняючи не десятки, а вже сотні — близько 250 політв’язнів, він продовжує саджати нових. Його репресивний апарат працює, як і раніше, з негативними наслідками для білоруського суспільства.
Наприклад, у день звільнення одних ув’язнених четири жінки отримали строки від 8,5 до 9 років лише за спілкування у дворовому чаті, де обговорювалися теми, неприємні для режиму. Це, звичайно, не відповідає ситуації, яку можна було б назвати кардинальними змінами.
Американська сторона це також помічає. Уперше, оцінюючи подібні результати, Коул звернув увагу на те, що репресії тривають: на місце десяти звільнених приходять дев’ять-десять нових ув’язнених. І це тема, яку вони збираються опрацьовувати у майбутньому.
Політика США за багатьма напрямами виглядає не дуже логічною. Для Лукашенка головний бонус — політв’язні, як ресурс для торгу, практично невичерпний. Можна саджати нових.
Якщо не буде порушено принципове питання про припинення репресій, скасування цих практик і, найголовніше, зміну законодавства, Лукашенко продовжить отримувати нові бонуси.
Зараз ціною питання стало зняття санкцій із підприємств, що виробляють калійні добрива. Це одне з основних джерел доходу для бюджету Лукашенка. Він отримає швидкий фінансовий ефект.
Є і політичний аспект: режими отримують сигнал, що санкції — міра тимчасова, їх можна перечекати, і завжди можна про щось домовитися. Як інструмент тиску санкції працюватимуть значно менш ефективно.
Але, як видно, для США у пріоритеті швидкі політичні ефекти — можливість заявити, що миротворча місія, яку взяв на себе Трамп, триває. Він готовий працювати навіть із такими складними режимами, як режим Лукашенка, і досягати рішень із питань, які перебувають у світовій повістці.
Про білоруських політв’язнів знають і говорять у демократичному світі, це важлива тема. Однак такі швидкі рішення не завжди є правильними у стратегічному плані.
Лукашенко залишається основним союзником Росії, і посилення його позицій як усередині країни, так і на міжнародних ринках, отримання додаткових прибутків, найімовірніше, буде спрямоване не на підвищення добробуту білоруського народу, а на посилення його можливостей підтримувати Росію у війні проти України.
Якщо подивитися на ситуацію зі зняттям санкцій із російської нафти у зв’язку із загостренням кризи навколо Ірану, це справді невигідно і суперечить попередній логіці обмеження доходів Росії для ведення війни.
Але тепер Росія отримує ці бонуси. Те саме стосується калійних добрив: очевидно, що це принесе економічну вигоду Олександру Лукашенку. Водночас існує криза у сільському господарстві — як у Європі, так і у світі — пов’язана з подорожчанням добрив. Можливо, це одна з причин, чому США звертають увагу саме на ці підприємства.
Якщо говорити про довгострокову стратегію і вихід на білоруський ринок, це вкрай ризикована зона для економічних відносин, оскільки Білорусь, як і раніше, повністю контролюється Кремлем, зокрема у військовому плані. Не випадково Лукашенко підіймає тему ядерних матеріалів або ядерної зброї. Він розуміє, що це може становити інтерес для США.
Раніше не було прямих комунікацій між президентами США і Олександром Лукашенком, тим паче візитів такого рівня. Однак для внутрішньої пропаганди навіть присутність спецпосланця — це вже значний бонус. Це демонстрація визнання Лукашенка через рукостискання у демократичному світі, своєрідна легітимізація. І для нього це — великий подарунок з боку США.
КАТЕРИНА ОДАРЧЕНКО: США не змінюють політику щодо Росії і Білорусі
— Якщо Росія піде на поступки, мається на увазі у мирному процесі, процесі виходу з України, і загалом буде рух щодо миру, то, безумовно, Білорусь є сателітом Росії й не раз виступала майданчиком для переговорів у регіоні.
Тому, безумовно, переговори з Білоруссю не викликають великого інтересу з погляду електорату і людей, які глибоко не аналізують зовнішню політику. Це більш безпечний варіант, який не викликає великих дискусій, на відміну, наприклад, від зустрічі з Путіним, який для більшості електорату також є авторитарним лідером і вбивцею.
Більшість стежили або стежать за воєнними злочинами, які здійснює Росія проти України. Але американський виборець не стежить у деталях за всіма партнерами РФ, такими як Білорусь, Еритрея тощо. Можливо, є розуміння щодо Північної Кореї, але не щодо Мінська.
Робота США з Тихановською фінансувалася в межах підтримки зовнішньополітичних ініціатив і демократії, зокрема через проєкти Human Rights і дружні структури, такі як National Endowment for Democracy та інші.
Тобто загалом діяльність організації Тихановської — це абсолютно відкрита інформація, яка забезпечувалася, зокрема, підтримкою американських некомерційних організацій і частково коштами платників податків США.
З огляду на те, що Трамп закрив ці програми та суттєво скоротив фінансування не лише USAID, а й суміжних проєктів, які працювали у зовнішньополітичному контексті й зовнішньому впливі, як це відбувалося десятиліттями, логічно, що він не зустрічається з Тихановською.
Але водночас ці організації продовжують отримувати грантове фінансування, зокрема від структур Європейського Союзу, які вважають таку діяльність важливою.
Те саме стосується різних груп російської опозиції. Наприклад, організація Free Russia Foundation Наталії Арно тривалий час успішно співпрацює з National Endowment for Democracy. Це інституційна американська організація, яка займається питаннями воєнних злочинів, їх документуванням і підтримкою політв’язнів, зокрема Кара-Мурзи, який зараз активно працює у цій структурі.
Також, наскільки мені відомо, організації, пов’язані з Навальним, отримували інституційне фінансування. Це все відкрита інформація. Питання в тому, який метод є пріоритетним.
Оцінку політики Трампа — правильна вона чи ні — повинні давати американські виборці. На мою думку, відмова від фінансування програм підтримки демократії — це помилка.
Бо якщо ці програми не підтримують Сполучені Штати, їх підтримуватимуть інші гравці, наприклад, Росія або Китай.
Тимчасове зняття обмежень з Росії та Білорусі пов’язане, зокрема, з кризою на енергетичному ринку і зростанням цін на нафту, викликаним атакою та операцією США в Ірані. За офіційною позицією США та Ізраїлю, це була спільна операція, спрямована на ліквідацію іранської ядерної загрози, яка турбувала світову спільноту.
Тому не можна сприймати це як повне зняття санкцій. Йдеться лише про часткове послаблення обмежень, зокрема і щодо РФ, не лише Білорусі. Я думаю, що це тимчасове рішення, яке діятиме до завершення війни в Ірані. Це не є зміною політики щодо Росії або Білорусі загалом.
Так, у Трампа є свій стиль дипломатії — він нестандартний і некласичний. Але позиція Конгресу щодо Росії й Білорусі залишається досить жорсткою. Я не зустрічала жодного значущого політика, який би симпатизував Росії або Білорусі, чи не був готовий голосувати за постачання зброї Україні та посилення НАТО.
Якщо ціни зростають, виборці не підтримуватимуть чинну владу. Саме економічні фактори зараз багато в чому визначають політичні настрої.
Але це не означає зміну політики щодо Росії та Білорусі загалом.
Читайте також: Міжнародний кримінальний суд взявся за Білорусь: чим загрожує розслідування Лукашенку
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
