Мир для України знову відкладається — експерти підбили підсумки Давоса

Президент України Володимир Зеленський повідомив про підготовку тристоронньої зустрічі делегацій України, США та Росії, яка має відбутися 23–24 січня в Об’єднаних Арабських Еміратах. Водночас представники президента США Дональда Трампа в Москві провели зустріч із Володимиром Путіним.

Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Володимир Зеленський наголосив, що гарантії безпеки для України неможливі без участі Сполучених Штатів.

Переговори Україна — США — Росія: зустріч планують провести в ОАЕ

Напередодні виступу на форумі глава Української держави провів зустріч із Дональдом Трампом, яка тривала близько години. Лідери обговорили роботу переговорних команд. Володимир Зеленський висловив надію на подальшу підтримку США в зміцненні української протиповітряної оборони та подякував за вже наданий пакет ракет для систем ППО, попросивши про додаткову допомогу.

“Зараз ми активно працюємо з партнерами над гарантіями безпеки, і я вдячний за це. Але вони будуть лише після завершення війни, коли розпочнеться припинення вогню. Будуть контингенти, і спільне патрулювання, і прапори партнерів на українській землі. І це — дуже добрий крок і правильний сигнал, що Сполучене Королівство і Франція готові реально забезпечити присутність своїх сил на землі, і вже є перша угода з цього приводу. Ми робимо все, щоб переконатися, що наша “коаліція охочих” стане реальною коаліцією дії. Але завжди є “але” — але потрібна підтримка президента Трампа. І знову ж таки, жодні гарантії безпеки не працюють без Сполучених Штатів”, — наголосив президент України.

Зі свого боку Дональд Трамп охарактеризував переговори з українським лідером як “дуже хорошу розмову” і заявив, що його сигнал Володимиру Путіну однозначний — “війна має закінчитися”.

Після зустрічі з Володимиром Зеленським спецпредставники президента США Стів Віткофф і Джаред Кушнер вирушили до Москви для переговорів із Володимиром Путіним. Раніше Віткофф провів зустріч з українською делегацією та повідомив про прогрес в обговоренні завершення війни Росії проти України. За його словами, однією з ключових тем залишається повоєнне відновлення країни.

“Ми говорили про позитивну динаміку розвитку української економіки та фінансової системи. Ринки капіталу, робочі місця. Президент згадав про зону без мит для України, що, на мою думку, стане переломним моментом. Ви побачите, як індустрія почне масово переїжджати в цей регіон. Уявіть, що ви зможете конкурувати без сплати мит при експорті товарів до США”, — розповів спеціальний представник президента США Стів Віткофф.

Із закликом не послаблювати підтримку України на тлі масованих російських обстрілів виступив генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Він зазначив, що мирні переговори важливі, однак оборона України має залишатися пріоритетом. Москва, за його словами, є головним противником не лише Києва, а й усього Альянсу.

“Саме президент Трамп розпочав переговори з Путіним, що було вкрай важливо, тому що він був єдиним, хто міг це зробити. Він разом зі Стівом Віткоффом, Джаредом Кушнером, Марко Рубіо і, звісно, за допомогою багатьох європейців, працюють день за днем, щоб покласти край війні, щоб Росія ніколи не спробувала напасти знову. Головний противник для НАТО — це Росія”, — зазначив Рютте.

Володимир Зеленський також заявив про необхідність посилити тиск на країну-агресора, яка продовжує цілеспрямовані атаки на енергетичну інфраструктуру України. Він закликав європейські держави наслідувати приклад США та затримувати танкери російського тіньового флоту.

Читайте також: Європа любить обговорювати майбутнє, але уникає дій сьогодні: виступ президента Володимира Зеленського на форумі у Давосі

Давос між війною і миром: які сигнали отримав Київ

Чому переговори про мир і гарантії безпеки для України знову відсуваються на другий план на тлі інших глобальних тем? Чи стане тристороння зустріч України, США і Росії в ОАЕ реальним кроком до припинення війни чи залишиться дипломатичним сигналом? Наскільки Сполучені Штати готові брати на себе ключову роль у забезпеченні гарантій безпеки для України? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ шукали відповіді:

• В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
• Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
• Ігор Чаленко, політолог, голова Центру аналізу і стратегій;
• Володимир Солов’ян, керівник Групи аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру;
• Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт центру “Об’єднана Україна”;
• Олег Лісний, президент аналітичного центру “Політика”.

В’ЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Головні угоди Давоса укладають не на сцені, а в кулуарах

— Давос — це зустріч великого бізнесу, куди приїжджають, зокрема, політики для того, щоб із цим бізнесом розв’язувати певні питання, спрощувати або ускладнювати ведення діяльності. Тому, коли ми говоримо про Давоський форум, ми маємо розуміти, що головні результати можна отримати в кулуарах, спілкуючись із представниками великого бізнесу, з власниками та керівниками великих компаній.

Безумовно, Україна цікава бізнесу з погляду інвестицій, купівлі якихось об’єктів, будівництва і відновлення після завершення війни, тим більше що розмови про це вже ведуться. Ми розуміємо, що всі ці бізнес-проєкти намагаються тримати в тиші, тому що одна справа — договори між державами, які максимально піаряться. Домовленості з бізнесом не потребують афішування, оскільки сенс усієї цієї діяльності — отримання грошей.

Тому, мені здається, що присутність на таких форумах вирішує два завдання. З одного боку, чиновники різних країн спілкуються між собою, виступають із заявами і промовами, слухають один одного. Але основна робота відбувається в кулуарах, де бізнесмени готують угоди, спілкуються між собою і з керівниками цікавих для них країн.

Інтерес до України, безумовно, є, але реалізація всіх цих проєктів можлива після завершення війни, коли ситуація з безпекою покращиться. Що стосується США, вони зараз акцентувалися на Гренландії, і всі обговорюють доволі тривалий виступ Трампа щодо його конфлікту з європейськими країнами, із союзниками — Великою Британією, Францією тощо. Вони шукають шляхи вирішення цих питань.

Адаптовані, змінені й об’єднані пропозиції з 20 пунктів України спільно з Великою Британією та ЄС були адаптовані США і об’єднані з тими 28 пунктами, які озвучувалися раніше. Якийсь гібридний варіант був переданий РФ, але відповіді поки що немає. Переговори мають відбуватися між Україною і Росією за підтримки і модерації США і, можливо, інших країн.

Зараз м’яч на полі РФ, конкретної відповіді немає, консультації тривають. Я думаю, що загальний настрій керівників країн, які підтримують Україну, західної коаліції, формату “Рамштайн” тощо, поступово змінюється від війни до миру, але за наявності певних умов. Йдеться про гарантії безпеки і розуміння того, як Україна житиме економічно без кредитів, які зараз надаються для підтримки обороноздатності.

Судячи з наповнення бюджету з зовнішніх джерел, Україна дійсно проходить весну, але на подальший період потрібні нові ресурси. І, судячи з усього, зокрема про це опосередковано свідчать зустрічі в Давосі: країни думають, як провести конверсію і почати інвестувати не у війну, а в мир в Україні, у відновлення і в заробляння на повоєнному процесі, який на той момент триватиме вже п’ятий рік.

Є певні шанси, що до літа буде знайдено формулу, взаємовигідну для партнерів США і Європи, як трансформувати військові інвестиції в мирні інвестиції в Україні.

БОГДАН ПОПОВ: Санкції мають зніматися лише тоді, коли Росія відступає

— Нічого феєричного не сталося. І Трамп, і президент Зеленський загалом задоволені зустріччю. Це означає, що ні один, ні інший не висунули якихось умов, які могли б роздратувати колегу. А отже, дипломатія триватиме.

І, принаймні, прямого тиску на Україну найближчим часом ми не побачимо. Тому що насправді головне, що ми зараз вибиваємо в цьому дипломатичному процесі, — це відсутність американського тиску на українську сторону. Американці вже не раз тиснули на президента Зеленського: тиснули публічно, тиснули через медіа, тиснули через певні підривні дії всередині України. Президент Трамп вважав, що таким чином зможе максимально швидко досягти миру.

Але Україна як країна, що постраждала в цій війні, як країна — жертва агресії, не відступає від своїх червоних ліній, попри будь-який зовнішній тиск. І Трампу залишається одне — тиснути на Путіна. Ось про що, я сподіваюся, сьогодні домовилися лідери. Якщо Путін не прийме американсько-українсько-європейський мирний план, тоді Сполучені Штати, європейці та Україна разом будуть схиляти його до цього.

Схиляти силовими методами — через посилення Збройних сил України, їхніх можливостей на фронті, а також через економічний тиск, через санкції, через технологічні санкції, через всі інші можливі інструменти міжнародного правового впливу на економіку Російської Федерації та її зовнішні ринки, які зараз фінансують щонайменше всю війну, а насправді — понад половину бюджету терористичної Росії.

Лінія України залишається чіткою: ми не робимо нічого антиконституційного і нічого такого, що в угоді відкриє двері для наступної агресії. Тому я сумніваюся, що ми готові на виведення з Донбасу без якихось феєричних поступок у відповідь з боку РФ.

Цілком можливо, що ми підемо на якісь обговорення територіальних питань, але лише якщо для нас це буде дуже вигідно і якщо це буде підтримано народом України. Ця угода має бути такою, яка не дасть РФ напасти знову. При цьому вона має дати Україні можливість відновити свою економіку, а російська економіка нехай далі загниває під санкціями — доки причини агресії не будуть усунені повністю.

Причини цих санкцій — це агресія проти України, анексія Криму, викрадення українських дітей та багато інших воєнних злочинів, які РФ скоїла за останні понад десять років. Тому дуже важливо, щоб санкції знімалися поступово і лише за тими пунктами, за якими Російська Федерація буде відступати.

Я думаю, Путін усе-таки не піде навіть на деескалацію. Можливо, буде якась мікродомовленість щодо енергетики — що вони припинять завдавати ударів по українській енергетиці, а Україна у відповідь припинить щось робити. Можливі якісь гуманітарні моменти, наприклад обмін полоненими, — це дуже важливо. Але питання війни і миру зрештою вирішене не буде.

Партнерам України потрібно мобілізуватися в посиленні санкцій, у посиленні військової допомоги Україні, якщо вони справді хочуть побачити завершення війни. І рано чи пізно Трамп до цього прийде — я в цьому не сумніваюся.

ІГОР ЧАЛЕНКО: Путін боїться нових санкцій і намагається їх зірвати

— Я був вражений виступом президента України Зеленського, який буквально струснув зал. Він із проактивної думки вказав на певні мінуси, які існують зараз, і зробив це максимально дохідливо. Очевидно, що хтось із європейських країн міг образитися проте для того, щоб почати лікування, насамперед необхідно поставити правильний діагноз.

Коли президент говорить, що рік тому він підіймав ті самі питання, а фактично за цілий рік нічого не змінилося, — це відповідає реальності. З одного боку, Україна стоїть і відстоює свободу всієї Європи і всього західного світу. Але очевидно, що певною мірою цей час був змарнований насамперед нашими європейськими партнерами. Хоча й американськими також, оскільки занадто довго вірили Російській Федерації.

Проте, Трамп демонструє наявність політичної волі: то зупиняє танкери, то вводить справді болісні санкції. Ми бачили реалізацію цих кроків уже минулого року.

З боку Європи, навпаки, більше дискусій і заяв, зокрема про “Україну як дикобраза”. Але коли йдеться про злагоджену політику щодо протидії російській загрозі, тут, безумовно, є проблема. Однак виступ нашого президента став одним із найяскравіших на цьому економічному форумі.

Акцент був зроблений радше на безпеці, а не на економіці, але ми чудово розуміємо, що сьогодні ці речі нерозривно пов’язані.

Сполучені Штати вже подали сигнал, показавши готовність переходити до нового етапу санкційного тиску. Це сталося не на форумі, а фактично в грудні, але ці сигнали нікуди не зникли — їх зчитали.

Путін намагається не допустити запровадження нових санкцій, бо він їх боїться. Він чудово розуміє, наскільки серйозно це вдарить по можливостях продовження війни і по стану самої РФ. Ми бачимо, як затримуються танкери тіньового флоту — якщо не помиляюся, вже сьомий за рахунком. Формально — під приводом Венесуели, але всім зрозуміло, про що йдеться. Цей танкер раніше вже фігурував у списках Міністерства фінансів США як пов’язаний з операціями Кремля.

Йдеться не про формальне розширення санкційних списків у Європі, де додають ще кілька десятків танкерів за загальної кількості понад тисячу. Зараз підхід змінюється. До цього процесу починають ставитися, скажімо так, із трампівською зухвалістю. Це означає, що розвиток подій може піти не еволюційним шляхом, а шляхом геометричної прогресії. Саме цього Путін і боїться.

Я вже не кажу про інші санкційні напрями. Очевидно, що зараз Путін спробує збити цей імпульс через тристоронню роботу, зокрема в межах переговорних форматів в Абу-Дабі, на рівні технічних делегацій. Паралельно триватимуть спроби схилити Сполучені Штати на свій бік через контакти з Віткоффом і Кушнером. Але Трамп не просто так дає сигнал про необхідність зупиняти війну. Думаю, тут справді працює принцип: стислість — сестра таланту.

ВОЛОДИМИР СОЛОВ’ЯН: Москва намагається здобути територіальні переваги руками США

— Ми бачимо, що США продовжують озиратися на позицію Москви в багатьох питаннях взаємодії з Україною. Зокрема, йдеться про підписання угоди про відновлення України — так званої угоди, яка потенційно, за різними оцінками, може залучити в економіку України до 600 мільярдів доларів.

На сьогодні ми бачимо повідомлення про те, що підписання рамкових документів щодо такого договору про процвітання України, як це формулює американська сторона, відкладається до безпосередньої зустрічі емісара Трампа Віткоффа, який уже поїхав до Москви на зустріч із Путіним.

Таким чином, ми бачимо, що позиція Москви враховується навіть у тих питаннях, де, здавалося б, Росія не може мати права голосу, оскільки йдеться про двосторонні відносини України та США.

Можна зробити припущення, що з боку США у питанні економічної допомоги Україні звучать і вимоги в контексті тих переговорних пунктів, які на сьогодні залишаються невирішеними. Головним каменем спотикання залишається територіальне питання. Тут Вашингтон намагається знайти компроміс, який може полягати в тому, що та частина території Донецької області, яка сьогодні залишається під контролем України, може бути виведена у формат певної вільної економічної зони.

Однак залишається ключове питання — хто фактично контролюватиме цю територію. Ми чітко розуміємо, що Москва не збирається відступати в територіальному питанні і буде стояти до останнього, принаймні доти, доки у Росії є економічні можливості продовжувати війну. Кремль тиснутиме на переговорних треках, щоб фактично руками США здобути для себе територіальні переваги.

Саме це є сьогодні ключовим питанням, навколо якого існує нерозуміння: якою мірою Москва може впливати на підписання економічних договорів між Україною та США. Це залишається одним із головних факторів — наскільки Вашингтон готовий діяти у взаємодії з Україною, не озираючись на позицію Кремля.

Постає питання, чи готові США брати на себе роль гаранта світового порядку. Для Сполучених Штатів найближчі місяці залишаються вікном можливостей, можливо останнім до початку активної виборчої кампанії, коли можливе укладення певних угод.

Навіть якщо такі домовленості не призведуть до повної зупинки бойових дій, Вашингтон може піти на підписання рамкових угод і з Москвою, і з Києвом, щоб позиціювати себе як активного учасника переговорів і продемонструвати здатність Дональда Трампа укладати угоди.

Однак ми не бачимо практичних результатів подібної дипломатії. Ми бачимо, що в питанні, наприклад, Гренландії Вашингтон був готовий ставити під сумнів територіальну цілісність країни — члена НАТО, що суперечить міжнародному праву та зобов’язанням США в межах Північноатлантичного альянсу.

З огляду на цей контекст, єдиною реальною гарантією безпеки для України можуть бути інвестиції у військово-промисловий комплекс і реформи ЗСУ, щоб у Москви надалі не виникало спокуси намагатися захоплювати українські території. Це може стати єдиною гарантією того, що Україна зможе розвиватися економічно, мати вибір у зовнішній політиці й не опинитися під впливом Москви на наступних етапах свого розвитку.

Говорячи про гарантії безпеки, важливо розуміти їхнє практичне наповнення. На сьогодні найбільш реальними вимірами залишаються постачання озброєнь для України та економічні гарантії, які допоможуть стримувати дефіцит бюджету й виконувати зобов’язання держави перед населенням. Від стійкості тилу безпосередньо залежить здатність української армії стримувати російського окупанта на лінії розмежування.

Не менш важливим є розвиток власного військово-промислового комплексу України, щоб бути менш залежною від постачання озброєнь із боку Заходу. “Вашингтон продовжує озиратися на позицію Москви навіть в економічних питаннях”

ДМИТРО ЛЕВУСЬ: Без гарантій безпеки угода про відновлення України неможлива

— Сполучені Штати не пов’язані необхідністю ухвалення колективних рішень. Європейський Союз — це все-таки інша структура, це не єдина держава. Інша річ, що Європейському Союзу вже настав час видозмінюватися, виходячи з тієї загрози, яку Росія становить безпосередньо для Європи і для всього західного цивілізаційного устрою. І початок цих змін ми, в принципі, вже бачимо.

Європейський Союз, коли створювався, практично не торкався питань оборони і безпеки. Зараз же, зокрема завдяки програмам допомоги Україні, з’явилися документи щодо стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу. Думаю, причина саме в цьому. Друга причина — інертність. Більшість країн Європи досі сподіваються, що криза і ця загроза можуть якось розсмоктатися самі по собі. Ніхто не хоче втягуватися в масштабну конфронтацію.

Якби при цьому було ще й лідерство з прикладом, то ситуація могла б змінитися. Зокрема, і в самому Європейському Союзі, у практичних діях, наприклад щодо тих самих танкерів. Тоді динаміка могла б бути іншою.

Виступ Зеленського був дуже сильним. І хто б його не критикував — такі голоси також звучать: європейці — наші партнери, а виступ був жорстким, — насправді він не був жорстким, він був адекватним. І, до речі, він не був лояльним щодо Сполучених Штатів. Уже в перших п’яти хвилинах прозвучав чіткий сигнал: якщо хтось у Європі думає, що США щодо Гренландії зараз охолонуть, — це марні очікування.

Тому все, що говориться про Трампа і Сполучені Штати, які можуть зупиняти російські танкери, цілком зрозуміло. Україна усвідомлює, що це робиться не лише для припинення війни в Україні чи допомоги Україні, а й тому, що у США є власні інтереси, які далеко не завжди збігаються з європейськими. Саме тому в цьому виступі, по суті, не було нічого несподіваного ні для Європи, ні для світу.

Але те, як він прозвучав саме як керівництво до дії, з певною ретроспективою, — саме таким виступ і мав бути. Він був потрібен. І я думаю, що для тих країн Європи, навколо яких зараз кристалізується новий союз, зокрема оборонний, це було саме керівництво до дії. За визначенням він не міг викликати серйозного роздратування.

Жодної серйозної угоди в Давосі не могло бути підписано, і це було очевидно. Навіть угода про відновлення України на 800 мільярдів доларів, про яку говорила українська сторона, може бути підписана лише за наявності серйозних гарантій безпеки з боку Сполучених Штатів і за припинення бойових дій. Оскільки ні гарантій безпеки з боку США поки що не спостерігається, ні до припинення бойових дій ми не наблизилися, укладення такої угоди просто не має під собою підстав.

ОЛЕГ ЛІСНИЙ: Позитивна динаміка є, але головної мети не досягнуто

— На зустрічі в Давосі гренландське питання відсунуло тему України щонайменше на друге місце. Це був очікуваний момент, але все одно неприємний, тому що ми розв’язуємо питання життя і смерті й вважаємо, що воно має бути на першому місці в тому контексті, який був запропонований на початку Давоса.

Однак нам вдалося багато, хоча й не все. Перед Давосом лунали прогнози, що саме на цих полях буде підписано угоду на 800 мільярдів доларів і будуть надані гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів. Це зсунулося за термінами. Президент сказав, що щодо гарантій фактично фіналізували обговорення з президентом Сполучених Штатів.

Я вважаю дуже вдалим виступ президента України. Він був достатньо жорстким, але водночас розставив усі крапки над “і” й підштовхнув наших партнерів до активних дій. Це принципово важливо — говорити з партнерами чесно і відкрито, а не загравати, ніби ми комусь щось винні або хтось щось винен нам. Війна відбувається в Європі.

Безпека України і безпека Європи — це нероздільні речі, і працювати над ними потрібно чесно і швидко. Тому я вважаю, що можна було досягти більшого, але в тому контексті, який ми спостерігали, могло бути й значно гірше. З позитиву також варто відзначити, що зустріч президентів Сполучених Штатів і України була позитивно сприйнята обома сторонами. Це дуже важливо — зберігати Сполучені Штати в позитивному контексті щодо України.

Є позитивна динаміка, але, по суті, віз і нині там, де й був. Можливо, він рухається туди-сюди, але, як на мене, основи основ поки що не досягнуті. РФ продовжує диктувати свою позицію і не відступає від неї ні на крок.

Якщо американська сторона і Захід загалом не змінять підхід до взаємодії з РФ — спочатку слова, потім обіцянки, що їх кудись повернуть, що санкції частково знімуть, що з ними знову торгуватимуть, — усе це лише сигналізує Путіну про слабкість контрагента і дає йому можливість продовжувати. Путін розуміє лише силу. Причому не ту, яку обіцяють застосувати, а ту, яка застосовується на практиці.

Читайте також: Черговий акт геноциду і примушення українців до капітуляції: Кремль посилює енергетичний терор