Вчора о 22:46
Керівник Офісу президента України Кирило Буданов очолить українську делегацію на черговому тристоронньому раунді переговорів у Женеві, який відбудеться 17-18 лютого за участю США та Росії. Українські представники вже вирушили до місця зустрічі.
Ключове завдання переговорів — обговорення шляхів завершення війни та механізмів забезпечення сталого режиму припинення вогню. Окремий акцент планується зробити на питаннях обміну полоненими та контролю за виконанням можливих домовленостей.
Росія тим часом змінила головного представника на переговорах. Ним знову буде помічник Путіна Володимир Мединський.
Женевський раунд: Україна готується до нових тристоронніх переговорів зі США та Росією
У Києві наголошують: національні інтереси та безпека держави мають бути повністю захищені під час переговорного процесу. Підсумки зустрічі можуть вплинути на подальшу архітектуру дипломатичного врегулювання та реалізацію майбутніх угод.
Раніше президент України Володимир Зеленський затвердив склад делегації. До переговорної групи увійшли секретар РНБО Рустем Умєров, керівник Офісу президента Кирило Буданов та його заступник Сергій Кислиця, начальник Генерального штабу ЗСУ Андрій Гнатов, голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія та заступник начальника Головного управління розвідки Вадим Скібіцький. Склад сформовано з урахуванням як військового, так і політичного компонентів переговорного процесу.
Тим часом на Мюнхенській конференції з безпеки багаторічний голова форуму Вольфганг Ішингер заявив, що Україна має здобути перемогу, а західні партнери зобов’язані цьому сприяти. За його словами, результат війни визначить майбутнє всього європейського континенту, і це має бути зрозуміло не лише в Європі, а й у США.
Підготовку до женевських переговорів Володимир Зеленський обговорив із держсекретарем США Марко Рубіо на полях Мюнхенської конференції. Президент України поінформував американську сторону про ситуацію на фронті, російські удари та наслідки атак по енергетичній інфраструктурі. Рубіо зазначив, що США та Європа продовжують посилювати тиск на Росію, а Вашингтону вже вдалося “досягти прогресу” в переговорному процесі. Нові обговорення, за його словами, відбудуться 17 лютого.
“Тому що ми не знаємо. Ми не знаємо, наскільки серйозно росіяни налаштовані на припинення війни. Вони кажуть, що це так. Але на яких умовах вони готові це зробити, і чи зможемо ми знайти умови, прийнятні для України, на яких Росія завжди погодиться? Але ми будемо продовжувати це перевіряти”, — заявив держсекретар США Марко Рубіо.
Крім того, Зеленський обговорив майбутню зустріч у Женеві зі спеціальними представниками Дональда Трампа Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Київ розраховує на конкретні результати, особливо в питаннях гарантій безпеки та економічного відновлення країни. Україна готова до угоди, яка забезпечить реальний і сталий мир.
Виступаючи в Мюнхені, глава держави наголосив, що відсутність Європи за столом переговорів є серйозною помилкою.
“Американці часто повертаються до питання поступок. І надто часто ці поступки обговорюються в контексті лише України, не Росії. Європа практично не присутня за столом. Це велика помилка, на мою думку. І саме Україна намагається залучити Європу до цього процесу, щоб і її інтереси, і голос також враховувалися. Це дуже важливо. Україна продовжує повертатися до однієї простої речі. Мир можна будувати лише на чітких гарантіях безпеки. І Україна зробить усе, справді усе, щоб зробити ці переговори успішними. І Україна хоче, щоб результатом усіх цих зусиль стали реальні гарантії безпеки і реальний мир”, — заявив глава Української держави Володимир Зеленський.
Президент України та генеральний секретар НАТО висловили сумніви у готовності Росії до змістовних переговорів і застерегли західних партнерів від помилкової оцінки намірів Кремля. Російську сторону у Женеві представлятиме помічник Володимира Путіна Володимир Мединський. На думку Зеленського, зміна керівника делегації спрямована на затягування процесу завершення війни. Він також наголосив, що Україна спільно зі США не дозволить Росії розпочати переговори “з чистого аркуша”.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив:
“Невже Путін серйозно до цього ставиться? Путін знову посилає на переговори до Женеви цього “історика” розповідати про те, як усе розвивалося ще від шведів чи щось подібне”.
Верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас наголосила, що головна небезпека полягає в прагненні Росії отримати за столом переговорів більше, ніж їй вдалося досягти на полі бою. За її словами, Москва “ледве просунулася” за лінію фронту 2014 року ціною понад мільйона жертв, але водночас висуває нереалістичні вимоги.
“На мій погляд, усе дуже просто: максималістські вимоги Росії не можуть бути задоволені мінімалістською відповіддю. Подумайте про це: якщо Збройні сили України мають бути обмежені за розміром, то і російські теж мають бути обмежені. Якщо Росія завдала шкоди Україні, то вона має за це заплатити. Жодної амністії за воєнні злочини. Повернення депортованих українських дітей. Це мінімум, на який має погодитися Росія, якщо її мета — мир. Але, очевидно, це не її мета”, — заявила верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас.
Одним із найскладніших питань переговорного процесу залишається територіальне. Володимир Зеленський висловив переконання, що Росія прагне до поділу України, однак це не зупинить її воєнні амбіції. Київ не може погодитися на виведення українських військ із Донбасу. Президент наголосив на готовності продовжувати діалог і висловив сподівання, що посилення західного тиску зможе наблизити реальне завершення війни.
Мир чи імітація — думки експертів
Чи готова Росія до реального припинення вогню, чи женевський раунд стане черговою спробою затягнути процес? Чому повернення Володимира Мединського до переговорної групи сприймається як крок назад? Чи стануть територіальні вимоги Москви глухим кутом для дипломатії? Яку роль можуть відіграти США та Європа в тиску на Кремль? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM відповіли:
- Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки;
- Ілля Бутенко, політичний оглядач;
- Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”.
ОЛЕГ ПОСТЕРНАК: Росія намагається занулити всі попередні домовленості
— Однозначно Женева — це не історія про швидкий мир за 24 години. Це, найімовірніше, історія про складні переговори, тому що присутність Мединського — це однозначно повернення до гуманітарного і політичного порядку денного. Тобто це нудний вплив цієї персони, яка навряд чи здатна репрезентувати зважену компромісну позицію, гідну поля бою і гідну результату війни.
Ні, це більше якісь фантастичні вигадки, історичні містифікації, фантазії, абсолютно притягнуті за вуха. Тобто Мединський — це історія не про серйозність. І це, до речі, велике приниження для американської делегації.
Я уявляю, як вагомий бізнесмен Віткофф і зять Трампа Кушнер мають вислуховувати млосні, псевдофілософські й неаргументовані висловлювання пана Мединського. Тому я дуже слабо вірю в те, що керівник делегації Мединський може взагалі супроводжувати питання енергетичного перемир’я. Хоча б тому, що він і енергетика — це дві абсолютно різні речі.
Бо попередній склад делегації Росії в Абу-Дабі — це військові. Вони конкретно напрацьовували технічні деталі можливого припинення вогню, виробляючи водночас механізми контролю, протоколи поведінки тієї чи іншої сторони, найімовірніше, режим обміну інформацією між Україною та Росією за сприяння і посередництва США.
Тобто не важливо, результативно чи не результативно, але вони багато в чому наблизили образ можливого припинення вогню. Про що говоритиме Мединський? Знову про російську мову, про права російської церкви? Щось отримувати і метати бісер перед американцями?
Це регрес у бік переговорів, а не прогрес. Тому енергетичне перемир’я — це не те, що може супроводжувати нинішній склад російської делегації в Женеві.
Це спантеличить американську делегацію і створить не найприємніше враження від цих переговорів. Зрозуміло, що російський контекст і розуміння ролі Мединського буде дещо відрізнятися від західного, українського і так далі. Для них Мединський — це їхній представник. Тому вони навколо нього і формують таку ауру дієздатності, зваженості, сили, впливу і так далі.
Говорячи про те, хто має більшу вагу для Путіна — Бєлоусов чи Мединський, то Бєлоусов. Хто має більшу вагу — його доньки і зяті чи Мединський, то, звісно ж, доньки. Хто має більше впливу — Ковальчуки і Ротенберг чи Мединський? Відповідь очевидна: Ротенберг і Ковальчуки, але не Мединський. Тому статус помічника, зокрема з гуманітарних питань, не створює навколо Мединського інструментарію впливу особисто на Путіна.
Навпаки, радше це людина більш підневільна, більш закріпачена, більш вузьколоба в реалізації генеральної путінської лінії. Тому що Мединський у делегації — це насамперед спроба занулити всі попередні домовленості, які могли вибудовуватися, наприклад, у Стамбулі свого часу, вибудовуватися в Абу-Дабі. Росія таким чином робить закид, щоб спробувати переформатувати контекст, можливо, неприємний для них в Абу-Дабі або який пішов шляхом більшої компромісності, ніж це їх влаштовувало.
Мединський — просто функція. Він має виконати певну функцію першої особи, воєнного злочинця і правителя Росії. По суті, найлояльніші для Росії варіації переговорів, найзручніші, найвигідніші результати, які загалом можна навіть продати безмовному російському населенню, самі по собі сприймаються частиною російської нестримної еліти, військовим генералітетом і Путіним особисто як капітуляція для Росії.
Росія хоче для себе щось таке, що виправдало б її крах військової машини, крах військових планів і катастрофічні наслідки війни. Це може бути якась суттєва поступка України, максимально незручна і дискомфортна, наприклад, відведення військ з неокупованої території Донецької області України. Ось чому така максималістська зосередженість і неадекватність поведінки Росії, коли вони педалюють і максимально прокручують це питання під час переговорів.
А якщо ще буде Мединський, то, значить, пролунають такі вимоги: статус російської мови, знову будуть витягнуті зі старого рюкзака ці тези, обмеження збройних сил України, демілітаризація — знову буде це слово. Тобто це знову косплей “духу Стамбула”. Росіяни дуже люблять повторювати слово “дух Анкориджа”. І Мединський — це якраз такий, знаєте, затхлий “дух Стамбула” в цих переговорах.
З одного боку, Україна, погодившись на компромісність обговорення територіального питання, дає зрозуміти, що ми можемо спробувати знайти компроміс. Водночас Україна вибудовує діалог, де є певні “червоні лінії”. Наприклад, офіційне визнання цих територій російськими бути не може.
Безперешкодне за волею Росії виведення українських військ з боку Краматорсько-Слов’янської агломерації бути не може. Тому що певним чином це для України загрожує як внутрішнім складним сприйняттям частиною українського населення, так і честю Збройних сил України, які зараз обороняють Покровськ, Мирноград, інші населені пункти, Лиман. І наказ зверху про те, що йде відведення сил, для армії — це великий морально-політичний і психологічний удар.
І реакція української армії щодо цього може бути абсолютно стресовою в таких умовах. Тому надія на зміну підходу РФ до розуміння цього питання.
Зацикленість Росії на Донбасі — це єдина соломинка, спроба пояснити російському населенню, що війна хоча б чимось виправдана. Мовляв, ставили завдання відвоювати Донбас — і ось тепер хоча б його виконали, попри те, що всі інші завдання зазнали краху. Якщо і завдання щодо Донбасу для них невиконуване, тоді втрачається вся інтерпретація “праведної суті” війни.
І з електоральної, і з політичної, і з економічної, і з демографічної думки це колосальний виклик для РФ. Росія потрапляє у власну ідеологічну пастку цієї війни.
У цьому відношенні росіяни десь розуміють, що Україна не погодиться на відведення військ, тому роблять ставку на стратегію, яку я називаю стратегією перенапруження України.
Три пункти. Перше — домогтися розфокусування фронту і його розпаду, знизивши боєздатність Збройних сил України. Друге — створення внутрішньої турбулентності з розрахунком на те, що українці “замерзнуть і збунтуються”. Третє — купити Америку і налякати Європу, щоб обмежити військову допомогу Україні.
Тобто якщо вдасться застосувати всі ці три інструменти, на думку Росії, Україна буде перенапружена, і вдасться військово-політично прибити її у своїх кігтях. І ставка на цю стратегію десь із 2024 року очевидна.
У лютому 2026 року ми вступимо в п’ятий рік війни. І буде очевидно всім, що ця стратегія не працює. Усім, крім, безумовно, Путіна, який продовжує покладатися на неї як на зелене світло для подальшого продовження своїх воєнних злочинів.
ІЛЛЯ БУТЕНКО: Повернення Мединського — це пониження рівня переговорів
— Повернення на переговорний трек Мединського — це не підвищення, а, навпаки, пониження рівня переговорів. Тому що фактично Москва таким чином показує, що замість розв’язання конкретних питань вони обговорюватимуть якісь абстракції, розповіді про те, хто був засновником Київської Русі, хто розбивав печенігів, як це любить розповідати пан Мединський.
І про що це може більш стратегічно говорити? Про те, що в Кремлі зараз, очевидно, домінує думка, згідно з якою вони можуть нав’язати силою Україні більш вигідні для себе умови завершення конфлікту. Бо коли Кремль бачить, що перспектив подальшої ескалації у нього немає, він призначає до переговорної групи людей, з якими фактично ведуться розмови про те, яким чином регулювати конкретні питання.
Ми бачили переговори в Абу-Дабі, де з українського боку були військові і з російського боку були військові. Ми бачили аналітику щодо цього процесу, зокрема в українській пресі, що в такому разі переговори можуть вести до більш продуктивних результатів.
А поява Мединського — це фактично повернення до тих позиційних переговорів, які Москва демонструвала у 2022 році, коли нав’язувала Києву нереальні умови для деескалації. Ті самі умови вони нав’язували і у 2025 році. Тобто фактично йдеться про саботування мирного треку з боку Москви.
Це буде ще менш продуктивно, ніж було раніше, тому що Кремль показує, що він знущається з переговорних зусиль з боку України і з боку Вашингтона. Сенсу сприймати серйозно шулерів немає, бо можна залишитися ні з чим.
Проте я думаю, що ці переговори відбудуться. Бо якщо Україна відмовлятиметься від зустрічей, зокрема з Мединським, то Росія, як зазвичай, звинувачуватиме Україну в небажанні йти на мирну угоду, у прагненні саботувати переговори, тобто перекладатиме відповідальність на Київ.
Необхідно донести партнерам України, що такі переговори не є серйозними. Якщо Москва справді хоче проявити волю, вона має як мінімум направляти більш адекватних співрозмовників, які здатні продемонструвати не позиційний спір, а активну позицію і готовність до результату.
Інакше це будуть розмови ні про що, так само, як це було у Стамбулі, так само, як це було раніше, і так само, як це було у 2025 році. Кремль останнім часом знову повертається до політики апелювання до якихось “цінностей Стамбула”, до “цінностей Анкориджа”. Тобто це бажання фактично знову принизити Україну, знову провести певні переговори з Вашингтоном за спиною Києва.
Необхідно наполягати на тому, що для посилення переговорної позиції і для зниження градуса ескалації, шулерства і обману з боку Росії потрібно підключати до переговорного процесу Європу. Це можуть бути не лише окремі європейські держави, а й Європейський Союз як інституція.
Тому що на окрему національну державу Кремль може мати певні важелі впливу: піти на якісь поступки в обмін і вимагати послуги у відповідь. Це розмиває єдність проукраїнської коаліції.
Щоб не дати вбити клин у цю коаліцію, варто залучати не лише національні уряди, а й міжнародні структури, зокрема Європейську комісію, з розрахунком на те, що колективна позиція поки що перебуває на боці Києва.
Відповідно, потрібно не дати Москві зруйнувати цю проукраїнську ініціативу і посилити свій наратив, який відновився з 2025 року. Бо сприйняття серйозно обману призведе до того, що Україна і її союзники також будуть обмануті. Такі дії Москви можна прорахувати і випередити більш конструктивними пропозиціями з боку України для її союзників.
ОЛЕКСАНДР ЛЕОНОВ: Переговори впираються у питання визнання окупованих територій
— Якщо Росія в особі Мединського затягуватиме переговори, то на позиції Білого дому це має відобразитися. Але ми знаємо, що іноді час між усвідомленням і реакцією минає досить довго.
Бо все вказує на те, що Росія дійсно взяла курс на затягування переговорів як мінімум. І Мединський — це людина, яка фактично не має жодних повноважень компенсувати це реальними заявами і ескалацією вимог. Наприклад, зараз абсолютно точно Росія розширюватиме вимоги і виходитиме за межі того, що вже було обговорено.
Тому що в Москві заявляють про так звану міфічну “формулу Анкориджа” і постійно додають туди нові пункти. І, наприклад, може йтися про статус російської мови, про Російську православну церкву і так далі. Таких питань може бути багато.
І очевидно, що це руйнує той план миру, який був сформований із 20 пунктів. І є ще одне важливе питання. Тому що розширення цих вимог, зокрема шляхом вимоги визнання міжнародно окупованих територій, фактично не просто ускладнює переговорний процес, а робить його неможливим. Тому що Україна не може визнати окуповані території російською територією. І Європа не може цього зробити, і з цього приводу є не просто відповідні заяви, а відповідні резолюції Європарламенту, Єврокомісії та інших органів Європейського Союзу. Більше того, я переконаний, що Сполучені Штати на рівні Конгресу ніколи не зможуть цього зробити. І з цього погляду це якраз глухий кут, у який Росія заводить усі переговори.
Можливо, у Москві побачили, що досить активно почали йти переговори про припинення вогню, і вдарили по гальмах, бо з погляду Трампа, якщо цей трек є найбільш успішним, то його і потрібно рухати.
Росія дійсно намагається зірвати ці домовленості. І важливі два пункти. По-перше, дедлайн, який Росія виставила Вашингтону: до якого часу вони мають усе ж таки домовитися? І друге — що очікує Росію, якщо вони не домовляться? Ось це найважливіший пункт, тому що має бути чітко сказано про санкції, про тиск на союзників.
Була інформація про те, що Ліндсі Грем одному з народних депутатів сказав на Мюнхенській конференції про те, що за два тижні готується ухвалення законопроєкту Грема — Блюменталя. І якщо це відбудеться, це буде вже серйозним кроком до тиску не лише на Росію, а й на її союзників.
І, очевидно, другим пунктом є посилення далекобійності України. Згадаймо, що Путін саме тоді занервував, коли питання надання Україні ракет дальньої дії “Томагавк” вийшло на фінальну стадію. Тоді був дзвінок Трампу про домовленість щодо зустрічі в Будапешті, які потім не відбулися, але й “Томагавки” Україна так і не отримала до сьогодні.
Якщо цей тиск поєднати і скоординувати його з Європейським Союзом, наприклад, із тим фактом, що Європейський Союз говорить про блокування російського тіньового танкерного флоту в Балтійському морі, усе це може дати не просто ефект, а досить швидкий ефект. І тому, очевидно, потрібно діяти не лише вмовляннями, а й досить серйозним тиском.
Читайте також: Україна вимагає гарантій безпеки, а не односторонніх поступок — підсумки Мюнхенської конференції в оцінках експертів
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
