Колаборанти чи заручники окупантів: що чекає на жителів окупованих територій після звільнення

Повномасштабна війна Росії проти України, яку розв’язав президент РФ Володимир Путін, триває вже майже рік. За цей час загинули десятки тисяч людей, сотні тисяч поранено, зруйновано багато міст, за кордон виїхали мільйони українців.

Попри це, в Україні досі є ті, хто підтримує злочинний режим Путіна, ненавидить свою країну і чекає на якнайшвидший прихід “русского мира”.

Колаборанти і зрадники, на жаль, є в усіх без винятку регіонах України. Серед них як пересічні громадяни, так і представники влади та бізнесу.

СБУ та інші правоохоронні органи ведуть ефективну і жорстку боротьбу з російськими агентами, диверсантами та інформаторами, які під керівництвом своїх кураторів з РФ працюють на руйнування нашої країни.

Зрадники України на службі Кремля

У березні 2022 року Верховна Рада України ухвалила два закони про колабораціонізм №5143 і №5144. Вони передбачають кримінальну відповідальність за співпрацю з державою-агресором, окупаційними адміністраціями та її збройними або воєнізованими формуваннями.

Крім цього, під дію цих законів потрапляють:

• заперечення збройної агресії проти України;
• підтримка рішень країни-агресора;
• пропаганда в інтересах Росії;
• передача РФ матеріальних ресурсів України.

Найм’якше покарання — заборона на роботу на певних посадах, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування строком на 15 років. Найсуворіше — позбавлення волі від 10 до 15 років аж до довічного терміну. Така міра передбачена для колабораціоністів, дії яких призведуть до загибелі людей або інших тяжких наслідків.

З лютого минулого року в Україні викрито тисячі зрадників, які здавали росіянам місце розташування військових об’єктів та інших цілей, надсилали точні координати та геолокації військових частин ЗСУ, підприємств оборонної промисловості або просто поширювали антиукраїнські настрої в соцмережах.

Головний редактор руху “Чесно” Ірина Федорів розповіла, що від початку повномасштабного вторгнення РФ було виявлено понад тисячу колаборантів, з яких майже половина — політики, 27% — судді.

“Російські агенти всюди: в уряді, у судовій системі, у церкві. Це депутати, судді, священники й, звичайно ж, цивільні особи. Колаборанти проникли в усю систему — у поліцію, суди, навіть в уряд — і, хоча багато людей було затримано, набагато менше справ було передано до суду”, — зазначила Ірина Федорів.

За даними Служби безпеки України (СБУ), з лютого 2022 року відкрито близько 2,5 тис. кримінальних справ за ознаками пособництва, затримано 600 ворожих агентів і шпигунів, відбито понад 4,5 тис. кібератак на держустанови.

Так, днями контррозвідка СБУ під час багатоетапної спецоперації в різних регіонах України викрила двох агентів ФСБ (Федеральна служба безпеки, — ред.).

Один із них — житель Харківської області — був завербований на початку повномасштабного вторгнення кадровим співробітником ФСБ. Він мобілізувався до лав ЗСУ, де проводив розвідувально-підривну діяльність проти України.

У навчальному центрі під Житомиром, куди його направили після військкомату, він збирав персональні дані інструкторів з бойової підготовки, а також приховано “вивчав” систему охорони військового об’єкта. Через деякий час мобілізованого передислокували в Донецьку область. Там він збирав інформацію про місця базування та маршрути переміщення бойових підрозділів ЗСУ в районах Слов’янська та Краматорська.

Згодом до “роботи” він залучив свого земляка. Після “інструктажу” спільник виїхав на Одещину, де збирав дані про місця базування підрозділів Сил оборони, зокрема, інформацію щодо розташування складів з артилерійським озброєнням і боєприпасами.

Шпигуни передавали зібрані відомості росіянам через закриті канали зв’язку у вигляді електронних координат із детальним описом прилеглої місцевості. Контррозвідники Служби безпеки затримали обох зрадників на спробах чергової передачі закритих відомостей.

А на Донеччині російська військова розвідка завербувала депутата Сіверської міської ради від забороненої в Україні партії “ОПЗЖ”. З жовтня минулого року він збирав розвіддані про дислокацію підрозділів Сил оборони на території Бахмутського району.

Депутат також передавав координати місцевих об’єктів критичної інфраструктури, зокрема енергогенеруючих підприємств. Затримали шпигуна під час спроби чергової передачі агресору закритих відомостей.

Заручники окупантів

З 24 лютого 2022 року українські суди винесли понад 300 вироків зрадникам, сепаратистам і колаборантам. Водночас на окупованих територіях багато людей просто стали заручниками окупаційного режиму і змушені адаптуватися до нових умов, щоб вижити.

При цьому такі люди не переходять на бік ворога. Тому в парламенті зареєстрували проєкт закону про зміни до законодавства про колабораціонізм. Новий документ пропонує чітко встановити, кого ж вважати колаборантами.

“Зараз дуже важливо розмежувати два поняття: “колабораціонізм” і “робота в умовах окупації”. Якщо цього не зробити, то до відповідальності можна притягнути обох. Основне завдання — це чітко визначити, що таке колабораційна діяльність. В інших умовах людина там не змогла б виживати. Якщо вона при цьому не популяризувала країну-окупанта і не була залучена до роботи окупаційної адміністрації, то в такому разі не варто вважати це колабораційною діяльністю”, — звернув увагу народний депутат України Ярослав Юрчишин.

Як розповів голова Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух, у тимчасово окупованому Мелітополі окупанти намагаються створити незаконні військові підрозділи на кшталт так званих “Л/ДНР”.

Для цього, за словами очільника регіону, росіяни можуть примусово мобілізувати до їхніх лав місцевих жителів.

“Інформація є про те, що всіх змушують взяти паспорт, якщо не береш паспорт, ти не можеш працювати, не можеш займатися підприємницькою діяльністю, тобто примус до колаборації став тотальним, відповідно. Тому на окупованих територіях ніхто не застрахований від будь-яких наслідків дій терористів, зокрема мобілізації”, — сказав Старух.

Читайте також: Росіяни не випускають колаборантів з окупованих територій, зрадники нікому не потрібні, — Федоров

Думки експертів

Що робити українській владі з колаборантами після звільнення окупованих територій? Чи можуть бути притягнуті до відповідальності за колабораціонізм прості громадяни, які були змушені працювати на окупаційні адміністрації? Хто може потрапити під амністію після деокупації захоплених регіонів? Ці та інші питання в ефірі телеканалу FREEДОМ розібрали:

• політолог Володимир Фесенко;
• юристка, правозахисниця, громадська діячка Тетяна Іванова;
• генерал-майор СБУ, заступник голови СБУ (2014-2015 рр.) Віктор Ягун;
• адвокат Юрій Білоус.

ВОЛОДИМИР ФЕСЕНКО: Якщо буде дуже толерантне ставлення до колаборантів, ми отримаємо після війни серйозні проблеми

— Я б розділив колаборантів, особливо тих, хто на окупованих територіях став співпрацювати з ворогом і активно йому допомагати, на дві великі категорії. Перша категорія — це люди з активними проросійськими поглядами, які і до, і після 2014 року чекали на прихід Росії та російських військ.

Друга категорія — це люди, які в умовах окупації вирішили вислужитися в надії на кар’єрний ріст, для гарантування безпеки або якихось інших вигод. Є такі люди навіть на території, яку контролює українська влада.

Але за гроші — це вже третя категорія — там готові здавати геолокації енергетичних або військових об’єктів. Тут працюють суто меркантильні розрахунки. Це теж різновид мародерства. Хтось грабує, а хтось готовий за мзду від ворога здати хоч матір рідну.

У нас уже є закон про колаборантів, його ухвалили з великим запізненням, але в умовах війни це було абсолютно правильно. Після звільнення проводиться активна, серйозна фільтраційна робота.

Що стосується відповідальності, я думаю, необхідна диференціація. Якщо погляди, переконання людей [проросійські], але при цьому людина не вчиняла протиправних дій, підстав для притягнення її до відповідальності немає. Але моральний осуд, відповідне ставлення до таких людей має проявлятися.

Є дискусія з приводу притягнення до відповідальності тих людей, які працювали на окупованих територіях. Я думаю, якщо люди працювали в якихось комунальних установах, наприклад, листоношею чи кимось іще на рядових посадах, навряд чи є підстави притягувати їх до відповідальності, бо для багатьох таких людей це був спосіб виживати і якось заробляти собі на життя.

А от ті, хто сам запропонував свої послуги окупантам, хто обіймав керівні посади, хто демонстрував активну позицію у співпраці з окупантами, допомагав їм, зокрема, в репресіях проти українських патріотів, то таких людей обов’язково треба притягати до відповідальності. Знову ж таки, щоб не повторювати помилок, які були після 2014 року, коли багато людей, наприклад, ті, хто організував референдум, відбулися суто символічним покаранням, а багато хто потім навіть обирався депутатами й так далі.

Я вважаю, що необхідні дуже серйозні обмежувальні заходи для людей, які співпрацювали з окупантами, щоб вони не могли навіть після відбуття терміну покарання претендувати на якісь посади або обиратися в органи місцевого самоврядування.

Тобто ось тут необхідна диференціація. І водночас реальне покарання, реальне обмеження для людей, які співпрацювали з окупантами. Якщо буде надмірно толерантне ставлення саме до активних колаборантів, то тоді ми отримаємо проблеми після війни.

ТЕТЯНА ІВАНОВА: СБУ і правоохоронні органи знають, хто і чим займався на окупованих територіях

— Колаборант — це тільки той, хто від початку визначений статтею 111 зі значком один Кримінального кодексу України. Там є сім пунктів, які позначають, хто такий колаборант.

Це ті, хто були в органах адміністративних управлінських структур окупованих адміністрацій; це ті, хто були в судах, у правоохоронних органах та в інших подібних органах окупаційної влади; це ті, хто публічно агітував, підтримував Російську Федерацію, заперечував окупацію або російську агресію; це ті, хто в школах впроваджував російські програми, або нав’язував дітям якісь наративи РФ або агресора, не обов’язково Росії, а навіть ось цих так званих “ЛНР” і “ДНР”.

Там досить обмежений список тих, хто потрапляє під колабораційну діяльність. Я знаю, що зараз на окупованих територіях дуже багатьох, особливо бізнесменів, лякають тим, що, мовляв, коли зайдуть сюди українці, вас не просто до стінки поставлять, а розстріляють, на дрібні шматочки розірвуть.

Це стовідсоткова неправда, тому що бізнесмени вже точно не потрапляють під цю статтю. І це аж ніяк не колабораціоністська діяльність, якщо вони публічно не підтримували Російську Федерацію.

І якщо вони навіть змушені були за свою діяльність платити податки, коли до них приходять, у них вибивають — а ми знаємо, як це було, там же податків не було — то їм теж нема чого боятися.

Правоохоронні органи, юристи, СБУ володіють інформацією, хто чим займався на окупованих територіях.

І ми знаємо по прізвищах, хто там яблука чи пиріжки передавав нашим військовим під страхом, що їх можуть посадити або до них застосувати якісь серйозні заходи впливу.  Ми знаємо тих учителів, які допомагали дітям зареєструватися на сайтах для того, щоб проходити українське онлайн-навчання.

Ми знаємо всіх цих людей, тому їм нема чого боятися. Ми вже точно знаємо, що цим людям нічого не загрожує.

ВІКТОР ЯГУН: Після звільнення фільстраційних і концентраційних таборів в Україні не буде

— Ми зараз уже розуміємо, що деякі пропагандисти і політики займалися саме тим, що робило нашу країну слабшою. І коли ми побачили конкретні дії з боку тих чи інших осіб, тоді ми почали [проводити] чітку градацію.

Наприклад, на окупованих територіях треба було займатися лікарською діяльністю, забезпеченням комунального господарства, ще якимись речами, що стосуються життєдіяльності людей.

І була діяльність, яка була реально спрямована на підтримку окупації, підтримку дій проти самих підвалин держави зі створення незаконних воєнізованих формувань, так званих правоохоронних органів. І ці речі однозначно одразу були зараховані до злочинних дій.

Починаючи з 2014 року, ми так і працювали. Якщо чесно, людей, які реально були готові перейти на бік ворога, була величезна кількість. Науковці довели, що в кожному суспільстві від 10 до 15% людей готові на колаборацію. Тому, хочемо ми цього чи ні, скрізь є такі люди, які або через боягузтво, або з якихось меркантильних, або ідеологічних моментів все одно перейдуть на бік ворога. І нам треба розуміти, як з ними працювати, і як їх ставити на місце.

Коли ми звільнимо наші території, дійсно, буде дуже велика проблема. Ми ж не будемо організовувати фільтраційні, концентраційні табори, але якось працювати з цими людьми треба буде.

Тому зараз стоїть величезне завдання перед нашими законодавчими та правоохоронними органами, як це все весь масив відпрацювати, як відокремити людей, які змушені були піти на співпрацю, і, можливо, навіть застосувати якусь амністію до певної категорії людей. І як відокремлювати людей, які спеціально пішли для того, щоб заробити гроші, отримати якусь владу, ідеологічно якось себе реалізувати.

Ну і треба думати на тій категорії, яка мене найбільше завжди цікавила. Це люди, які не просто пішли, а працювали над ідеологічними моментами та дійсно підривали підвалини нашої держави в ідеологічній сфері.

Це пропагандисти, це так звані громадські діячі. Це і викладачі деяких вишів, які змінювали систему і намагалися наших дітей привести до тих чи інших ідеологічних норм, які суперечили не тільки нашим особливо державним реаліям, а й психічно діяли на мозок дитини.

Тому нам треба думати, як ми будемо все це робити. А те, що в нас є проблема, ми це все і так розуміємо.

ЮРІЙ БІЛОУС: Потрібно чітко бачити межу між добровільним співробітництвом і примусом

— Важливо сказати взагалі, що таке колабораціонізм, у нього є різні види. Є публічні заклики підтримувати Росію або невизнання агресії, коли люди “вмикають Путіна” і кажуть: “Ні, це не агресія, це звільнення!”.

І коли людина в Одесі починає розповідати про те, що ось “Росія прийде, Одеса — російське місто” тощо, то навряд чи можна сказати, щоб хтось прийшов під дулом автомата і змусив це говорити. У нього в голові це живе, і він буде це поширювати.

А коли людина пішла працювати в суд, у поліцію, якусь політичну роботу виконувати, закликала до референдумів, брала участь у якихось “круглих столах”, то теж питань немає. Хто тебе туди тягне? За великим рахунком, більша частина людей туди йдуть добровільно і цілком зрозуміло їм, що вони там роблять.

Ось питання лікарів, вчителів, питання бізнесу і питання працівників якихось підприємств — тут якраз увесь фокус цієї межі, яку нам важливо зрозуміти і намацати. І коли людина працює у водоканалі й просто лагодить труби для того, щоб у конкретному будинку чи гуртожитку була вода, то її не можна назвати колаборантом, тому що вона виконує свою звичайну роботу.

А от якщо бізнес починає не просто працювати, а, приміром, шити форму для російських військових, бензин їм постачати або ще якісь ресурси для того, щоб вони брали участь у війні проти нас, то тут уже за всіма об’єктивними діями зрозуміло багато чого.

У колабораціонізмі найголовніше — це вираження своєї волі, прямий умисел, воля на те, щоб працювати в окупаційній адміністрації, поліції або в суді. Ти розумієш, що це порушення українського закону, що це колабораціонізм. А люди, які йдуть туди працювати, розуміють, що це є співпрацею з державою, яка окупує.

У будь-якому разі, якщо людина вважає, що її звинувачують незаконно, і вона не хоче бути притягнутою до кримінальної відповідальності за колабораціонізм, вона має довести, що діяла або вчиняла ту чи іншу дію під примусом.

Тут питання теж дуже непросте. Тому є це розмежування, і нам на вільній частині країни важливо чітко розуміти, де проходить ось ця межа. Воно начебто зрозуміло: добровільно співпрацюєш — колаборант, під примусом — не колаборант.  Але як юрист можу сказати, що намацати цю добровільність або примус у мінливій політичній і військовій ситуації може бути непросто.

Що стосується амністії, то вона можлива для певного кола осіб. Звичайно, вона не може стосуватися керівників. Я думаю, що має бути низка сфер, у яких вона теж не може застосовуватися, припустімо, правоохоронці, тому що такого не можна допускати.

Тих, хто був на керівних постах в окупаційних адміністраціях, звільняти від відповідальності не можна, тому що вони діяли конкретно і свідомо на руйнування нашої країни.

А щодо широкого кола осіб є навіть таке поняття — “пасивна співпраця”, тобто просто перебування людини на окупованій території. Я вважаю, що ми не повинні судити людей за те, що вони залишаються на тій території. У кожного абсолютно різні ситуації, абсолютно різні мотиви того, щоб залишитися там.

Так, наздогнати та покарати всіх військових злочинців, людей, які пов’язані з терористичною діяльністю “ЛНР” і “ДНР”, військовослужбовців РФ, потрібно безумовно. А звичайним людям і тим, хто виконував свою звичайну роботу і не прагнули зруйнувати нашу країну, боятися абсолютно нема чого, тому що такого завдання немає і не буде стояти перед нашою країною.

Читайте також: Кремль готує “вибори” на окупованих територіях України — що в планах і доля колаборантів (ВІДЕО)