Іран на межі: до чого призведуть протести, що охопили всю країну, і як відреагують США та РФ

Протести в Ірані тривають уже другий тиждень і охопили всі провінції. Щонайменше 60 людей загинули, серед них є діти. Приводом для виступів стало різке падіння курсу національної валюти: торговці центрального ринку Тегерана закрили свої крамниці й вийшли на вулиці, до них приєдналися жителі інших районів. Влада звинуватила в організації заворушень США та Ізраїль.

Міжнародній спільноті слід розглянути посилення тиску на іранський режим за насильство проти власного населення та підтримку злочинної війни Росії проти України, заявив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. На тлі масових протестів влада Ірану, за даними The Wall Street Journal, готова залучити армію. З вечора 8 січня країна практично повністю відключена від інтернету, мобільний зв’язок суттєво обмежений.

Армія придушує протести: Іран відключив інтернет і посилив репресії

Відповідь влади виявилася гранично жорсткою: стрілянина, застосування спецзасобів, побиття та масові арешти. За даними правозахисників, кількість затриманих уже сягнула двох тисяч. Попри це, протести не вщухають.

Особливо активно виступають студенти, молодь і жінки. Вони виходять на вулиці проти дискримінації та насильства, які культивує режим. Репресії щодо жінок традиційно найжорстокіші: саме так у 2022 році була придушена акція під гаслом “Жінка, життя, свобода”. Арешти, тортури й убивства активісток стали для влади нормою. Тепер у містах Ірану дівчата демонстративно спалюють портрети верховного лідера країни Алі Хаменеї.

У 2022-2023 роках режим уже зумів придушити масові виступи, тоді загинули понад 500 осіб. Коли у грудні 2025 року почалася нова хвиля протестів, влада спочатку заявила про готовність прислухатися до вимог громадян, однак невдовзі було віддано наказ відкривати вогонь по демонстрантах.

Режим погрожує учасникам протестів смертною карою. Президент США Дональд Трамп заявив, що Вашингтон готовий до рішучих заходів для захисту протестувальників.

“Ми дуже уважно стежимо за ситуацією. Якщо вони почнуть убивати людей, як у минулому, я думаю, що Сполучені Штати завдадуть їм дуже сильного удару”, — зазначив глава Білого дому.

За інформацією The Times з посиланням на звіт британської розвідки, Хаменеї готує план втечі до Росії на випадок, якщо режиму не вдасться придушити заворушення. Після початку протестів російські військово-транспортні літаки стали частіше прилітати до Тегерана. Усе вказує на вивезення цінностей, насамперед золота, заявив член парламенту Великої Британії Том Тугендхат.

“Ми бачимо надзвичайно мужніх протестувальників на вулицях по всьому Ірану, в різних містах і селищах. Але ми також бачимо, як російські вантажні літаки приземляються в Тегерані, ймовірно, із озброєнням і боєприпасами. Ми отримуємо звіти про те, що з Ірану вивозиться велика кількість золота”, — розповів він.

Водночас аналітики Deutsche Welle зазначають, що Хаменеї не варто розраховувати на безумовну підтримку Москви. Відносини Росії та Ірану не настільки союзницькі, а закупівля озброєнь у Тегерана обійшлася Кремлю дорого. До того ж Росія вже не втрутилася, коли США та Ізраїль завдавали ударів по іранській ядерній інфраструктурі, а нещодавній приклад із захопленням США союзника Путіна у Венесуелі показав, що Москва не схильна жертвувати власними інтересами.

12 січня спадкоємець іранського престолу Реза Пехлеві оголосив про початок нового етапу національного повстання з метою повалення режиму Ісламської Республіки. Про це він написав у соцмережі X. Пехлеві закликав протестувальників не лише контролювати центральні вулиці, а й вважати законними цілями установи, відповідальні за пропаганду режиму та відключення зв’язку.

“За останні два тижні, особливо за останні чотири дні, ви похитнули основу незаконної Ісламської Республіки масовими загальнонаціональними протестами. Тепер, спираючись на ваш переважний відгук на нещодавні заклики та на отриманий від вас суспільний мандат, я оголошую про новий етап національного повстання з метою повалення Ісламської Республіки та повернення нашого улюбленого Ірану”, — зазначив кронпринц.

Паралельно США розглядають варіанти військових дій проти Ірану, повідомляє The Wall Street Journal. В адміністрації президента вже відбулися попередні обговорення можливих кроків для припинення кривавих репресій. Один зі сценаріїв — масштабний повітряний удар по низці іранських військових цілей, однак, за даними видання, поки що переміщень техніки й персоналу для підготовки такої операції не зафіксовано.

Події в Ірані оцінили експерти

Чи може міжнародний тиск зупинити іранський режим, який застосовує зброю проти власних громадян і водночас підтримує війну Росії проти України? Чому масові протести, що почалися через економічну кризу, швидко перетворилися на загальнонаціональне повстання проти Ісламської Республіки? Чи готова влада Ірану піти на крайні заходи — від розстрілів протестувальників до запровадження смертної кари?  На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:

• Віра Константинова, політологиня-міжнародниця, радниця голови ВРУ (2019-2021 рр.);
• В’ячеслав Ліхачов, сходознавець, член експертної ради Центру громадянських свобод;
• Ігор Рейтерович, політолог.

ВІРА КОНСТАНТИНОВА: Економічний обвал став ключовим чинником нових протестів

— Я поки що не вірю в революцію, подібну до тієї, що сталася у 1979 році. Нагадаю, що, по суті, революційний антишахський рух розпочався 8 січня 1978 року і вже в лютому 1979 року призвів до зміни режиму.

Якщо оцінювати ситуацію сьогодні, то навіть якщо протести триватимуть і далі, якщо сформуються єдині протестні лідери й з’явиться рішучість доводити справу до кінця, протестний рух, найімовірніше, розвиватиметься протягом певного періоду часу. Але станом на зараз у революцію я не вірю. Тут важливі певні маркери, які показують, що нинішні протести справді відрізняються від того, що ми спостерігали у 2022 році.

Тоді це був рух “Zan, Zendegi, Azadi” (“Жінка, Життя, Свобода”), значною мірою жіноче крило активної молоді та громадянського суспільства Ірану. Зараз же ми бачимо приєднання торговців і підприємців, які є базовим економічним електоратом в Ірані. Фактично навіть базарі приєдналися до протестного руху через обвал національної валюти, через різке падіння курсу іранського ріала.

Як розвиватиметься ситуація далі, сказати складно, але, боюся, прогнози залишаються вкрай невтішними для самих протестувальників. Якщо зараз будуть ужиті певні заходи з боку режиму, і водночас іранська влада виявиться неспроможною забезпечувати навіть базові потреби населення, передусім у частині відчуття безпеки, ситуація може різко загостритися. Уточню, що так звана 12-денна ізраїльсько-іранська війна стала одним із тригерів, який негативно вплинув на внутрішню економічну ситуацію в Ірані, а також на стійкість і резильєнтність самого режиму.

Щойно іранське керівництво перестане бути здатним забезпечувати хоча б базові речі, за можливого зовнішнього втручання ми можемо отримати дестабілізацію вищого рівня.

У цьому контексті, якщо Сполучені Штати, хоча я в цьому сильно сумніваюся, або, найімовірніше, Ізраїль ухвалять рішення про проведення обмеженої військової операції проти іранських військових, державних об’єктів і об’єктів Корпусу вартових ісламської революції, це може вплинути на результат протестів. Однак, з огляду на досвід попередніх військових операцій, не можна виключати колосальні втрати серед цивільного населення. Це також необхідно враховувати.

Якщо враховувати економічні проблеми, які Іран переживав ще до 12-денної війни минулого року, а також гіперінфляцію іранського ріала після її завершення, стає очевидно: якщо у 2022 році протести були реакцією на перевищення повноважень силовими структурами, то зараз до цього додалися масштабні економічні проблеми, які й без того існували в країні. Водночас режим протягом тривалого часу зберігав стійкість коштом нелегальних джерел доходів і партнерських відносин з низкою авторитарних диктаторських режимів.

Однак розрив між тим, як сам режим оцінює економічну ситуацію, і тим, як її відчувають люди на базарі, — це дві різні площини. Саме цей розрив стає ключовим чинником нестабільності.

Зрештою ми спостерігатимемо хвилеподібні протести. Одночасно з цим заходи з боку влади посилюватимуться, зокрема в частині контролю над інтернетом і репресивних дій щодо затриманих. Найімовірніше, тих, кого буде схоплено силами безпеки, чекатимуть максимально жорсткі вироки.

Таким чином, для іранського суспільства момент істини в будь-якому разі настав. Питання лише в тому, яка кількість людей буде готова вийти на вулиці й продовжувати спротив. Поки що ці оцінки сильно відрізняються залежно від регіону та джерел інформації, на які спираються експерти.

В’ЯЧЕСЛАВ ЛІХАЧОВ: Розкол в елітах — єдиний відносно реалістичний вихід для Ірану

— Економічні причини, безумовно, стали важливим тригером протесту й важливим чинником, який об’єднує всі верстви іранського суспільства в розчаруванні та невдоволенні тим, як розвивається ситуація. Але, схоже, що іранське населення, і не лише активісти, не лише студенти, не лише ті, хто й раніше були прихильниками опозиції, а більш-менш значна частина, якщо не більшість іранського суспільства, розуміє, що складна економічна ситуація є наслідком того курсу, якого дотримується режим останні роки й десятиліття. Тому економічні протести неминуче стали політичними.

І тут зійшлися багато чинників, окрім катастрофічного економічного становища, яке в останні місяці просто перестало бути контрольованим урядом. Зокрема, це сталося через повернення санкцій Ради Безпеки ООН, які восени були відновлені до рівня, що існував до ядерної угоди 2015 року, з ініціативи європейських партнерів — Німеччини, Франції та Великої Британії.

Це ще більше ускладнило продаж іранської нафти, ще сильніше ускладнило будь-які фінансові операції та спричинило катастрофічне падіння курсу ріалів, національної валюти. Але, крім того, люди розуміють, що навіть в умовах скорочення бюджетних надходжень держава продовжує свої неймовірно затратні й абсолютно безглузді витрати на підтримання терористичної інфраструктури в регіоні, в різних країнах від Середземного моря до Ємену, на ракетну та ядерну програми, які потрібні лише для того, щоб погрожувати сусідам. Ці програми жодним чином не допомогли Ірану під час вельми принизливої війни, що завершилася принизливою поразкою в червні у протистоянні з Ізраїлем за участю Сполучених Штатів.

Загалом люди все це бачать і розуміють. Вони бачать, що режим або не зацікавлений у підтриманні рівня життя населення, або не здатний підтримувати його так, як це відбувалося раніше. У режиму існував мовчазний соціальний договір із населенням. В Ірані загалом по країні досить низькі доходи, але мінімальний базовий рівень життя, основні потреби режим був у змозі закривати шляхом субсидування та роздачі безплатних або напівбезкоштовних базових товарів і ресурсів — хліба, електроенергії, бензину, води.

Це, до речі, призводило до вкрай нераціонального використання цих ресурсів, оскільки населення звикло отримувати їх майже безплатно. Нині ж режим не в змозі підтримувати навіть цей субсидований мінімальний базовий рівень, тим самим порушуючи внаслідок свого політичного курсу суспільний договір, який робив Ісламську Республіку не те щоб стабільною, але принаймні життєздатною.

Зараз ситуація зайшла в глухий кут, з якого за збереження нинішнього курсу, за збереження такого рівня індоктринації та ідеологічного пріоритету для керівництва країни, вся країна просто не може далі функціонувати. У мене складається враження, що це зараз розуміють усі іранці, і саме це є тригером протесту. Тут політичні й економічні причини злилися воєдино.

Є й інші чинники, зокрема погіршення екологічної ситуації, яке впливає на водну кризу й кризу водопостачання великих міст, включно зі столицею Тегераном. Тобто зійшлося одразу кілька причин, але в основі лежить абсолютно ірраціональна політична стратегія режиму, яка призвела його не до краху, але до політичного банкрутства.

Існує позитивний сценарій, який усім нам хотілося б побачити, але який виглядає не дуже реалістичним. Він передбачає, що протестувальники висунуть зі свого середовища політичних лідерів і під тиском масових виступів влада буде змушена піти на поступки, які зрештою призведуть до падіння режиму.

Поки що, попри масовість протестів, мужність і стійкість учасників вуличних виступів, режим налаштований на те, щоб утопити їх у крові, як він це вже робив 3 роки тому, 7 років тому й 17 років тому.

Загалом шанси на придушення протесту в режиму зберігаються. У нього є значний силовий ресурс, а в протестувальників такого ресурсу немає. Є ймовірність того, що протестувальники, особливо в регіонах, населених релігійними та національними меншинами, зможуть перебирати владу у свої руки в невеликих містах і контролювати їх. У цьому разі країна сповзатиме до громадянської війни. Такий сценарій загалом можливий.

Якщо протестувальники, що контролюють певні території, почнуть отримувати зовнішню допомогу, вони зможуть протистояти силам режиму. Але громадянська війна буде тривалою й кривавою, призведе до великої кількості жертв і не факт, що завершиться демократизацією країни.

Відносно позитивний і більш реалістичний сценарій, на який я дуже сподіваюся, пов’язаний із розколом в іранських елітах. Не лише народ, а й правлячий клас розуміє, що продовжувати в такому режимі далі неможливо. Якщо Іран роками робив ставку на військову міць для залякування сусідів, насамперед Ізраїлю, то червнева війна показала неспроможність цієї стратегії й продемонструвала, що в прямому протистоянні в Ірану немає шансів.

Це повністю знецінює стратегічний курс, на який еліта робила ставку останніми роками. Ослаблення зовнішньополітичних позицій Ірану, повний колапс ядерної програми, в яку були вкладені величезні кошти, бачать не лише люди, які мають труднощі з купівлею продуктів, а й ті, хто сидить у владних кабінетах.

Еліта Ірану не є монолітною. Вона не настільки єдина, як, наприклад, еліта Радянського Союзу. Усередині неї існують різні групи. Можливий сценарій м’якої перебудови. Він дозволив би Ірану вийти з міжнародної ізоляції, відмовитися від політики погроз сусідам і нормалізувати економічну ситуацію. Такий сценарій не виключений і є тим умовно-позитивним і умовно-реалістичним варіантом, який мені хотілося б побачити.

Розраховувати на суттєву підтримку з боку Росії або Китаю Ірану не варто. Усі пам’ятають нещодавній приклад Венесуели й приклад Сирії річної давнини. Попри всі стратегічні партнерства, ні Росія, ні Китай не вступатимуть у пряму конфронтацію з країнами Заходу, США або Ізраїлем, якщо ті втрутяться в ситуацію. Під час червневої війни в Ірані ми це вже спостерігали.

Заради Ірану вступати в конфронтацію зі Сполученими Штатами Китай не стане. Росія, яка вважає себе такою, що перебуває в конфронтації з усім західним світом, теоретично може спробувати надати підтримку. Однак ця допомога буде вельми обмеженою.

У Росії зараз недостатньо ресурсів. Більше того, перекидання бронеавтомобілів до Ірану означає, що менше бронетехніки буде на українському фронті, а отже, більше російської піхоти піде без захисту й гинутиме від українських дронів. Я не думаю, що ці постачання можуть відіграти значущу роль у масштабах 90-мільйонної країни. Росія не зможе суттєво допомогти засобами ППО або авіацією. Вона й раніше була не в змозі виконати замовлення, які Іран розміщував, попри всі декларації про стратегічне партнерство.

ІГОР РЕЙТЕРОВИЧ: У Трампа є варіанти, що не потребують масштабної війни

— Масовість протестів справді набирає обертів, але, з іншого боку, і масштаб репресій також зростає. В Ірані при владі є досить багато формувань, зокрема парамілітарних. Вони не є офіційними, але їм роздано зброю, і вони використовують її для того, щоб максимально придушити протест.

Це наймасовіші акції протесту, які Іран бачив за останній час. Це підтверджує той факт, що більшість населення країни не підтримує фундаменталістський режим влади. Водночас вони не мають нічого проти світської сторони влади як такої. У людей можуть бути претензії до президента й аналога парламенту, який існує в Ірані, але, принаймні раніше, в них завжди був якийсь вибір.

Ситуація доволі парадоксальна, але навіть на парламентських виборах в Ірані було трохи більше свободи, ніж, наприклад, у Росії. Існувала можливість обирати між умовними консерваторами й умовними реформаторами. Зараз же, оскільки протести вийшли на такий рівень, відлік ситуації пішов на дні.

Або протест отримає зовнішню підтримку, що є вкрай важливим моментом, тим паче, якщо протестувальники неодноразово зверталися по допомогу до інших держав, намагаючись домогтися сприяння в справі демонтажу режиму Хаменеї. Або влада зможе утримати ситуацію під контролем, але це закінчиться великою кров’ю, масштабними репресіями й знищенням величезної кількості людей.

Очевидно, що після таких протестів режим мститиме по повній програмі. І тут важлива позиція не лише Сполучених Штатів. Дональд Трамп неодноразово заявляв, що в разі застосування сили проти протестувальників США можуть втрутитися в події. Сила вже давно застосовується, що підтверджують численні відеоматеріали, які надходять з Ірану, попри спроби відключити інтернет і обмежити поширення інформації за межі країни.

Тут питання полягає не лише в Сполучених Штатах. Є й інші держави регіону, які, м’яко кажучи, не вважають режим Хаменеї адекватним. Було б можливо й бажано, щоб вони якимось чином долучилися до падіння цього режиму. Хоча б на рівні заяв про те, що переслідування протестувальників має бути припинене, оскільки люди мають право на протест, що, до речі, формально закріплено і в іранському законодавстві. Так, в авторитарних і тим більше теократичних державах закони часто не дотримуються, але якщо вони не виконуються, мають бути залучені механізми тиску на чинний режим.

Це було б логічним кроком, з огляду на те, що цей режим існує з часів ісламської революції й регулярно, системно та масово порушує права й свободи людини та громадянина.

У разі зовнішнього втручання ситуація могла б змінитися на користь протестувальників. Якщо ж такого втручання не відбудеться, то з високою ймовірністю, ціною великої крові й через тривалий час, влада зможе задавити протест.

Тим паче, досвід придушення подібних виступів у неї є, і зараз усі сили кинуто на те, щоб зупинити вихід людей на вулиці, налякати їх і змусити припинити акції протесту по всій країні. Заява Трампа фактично поставила його в позицію, що зобов’язує: він сказав, що в разі застосування сили проти протестувальників Сполучені Штати втрутяться. Сила застосовується й застосовується масово. Це не зіткнення між поліцією та протестувальниками, а прямі розстріли, спроба втопити протест у крові.

У Сполучених Штатів, по суті, є два шляхи. З одного боку, вони можуть напряму не брати участі в процесах, що відбуваються в Ірані, але разом з тим розв’язати руки своїм союзникам на Близькому Сході, насамперед Ізраїлю. Ізраїль, як неодноразово наголошувалося, негативно ставиться не до іранського народу, а саме до керівного режиму. Під час останнього загострення й короткої гібридної війни між Іраном та Ізраїлем Біньямін Нетаньягу заявляв, що ізраїльський народ із повагою й симпатією ставиться до іранського народу, але не може прийняти існування фундаменталістського режиму.

Розв’язавши руки Ізраїлю, можна очікувати точкових ударів по керівництву радикального крила влади, насамперед по Корпусу вартових ісламської революції, структурам таємної поліції та найближчому оточенню аятоли. Позбувшись керівництва, теократична частина влади, найімовірніше, розвалиться, оскільки в Ірані фактично існують дві паралельні системи влади. У цьому разі світська влада могла б узяти контроль над процесами, і ситуація могла б розв’язатися відносно мирним шляхом.

Другий варіант передбачає дії, схожі з операцією, проведеною у Венесуелі. Малоймовірно, що в іранському випадку вдасться захопити Хаменеї, з огляду на рівень його охорони, однак можливий сценарій обезголовлення режиму шляхом ударів по ключових фігурах. Після цього самі громадяни, за підтримки представників світської влади, могли б узяти ситуацію під контроль і змінити процеси, що відбуваються в країні.

Таким чином, у Трампа є варіанти, які не потребують масштабного перекидання збройних сил. За деякою інформацією, перекидання підрозділів спеціальних операцій уже відбувається протягом кількох днів. Можливо, буде обрано сценарій точкового удару, після якого самі іранці визначать подальший напрям розвитку країни.

У цій логіці важливу роль може відіграти представник династії Шаха, який здатний стати символом об’єднання протестувальників. Якщо режим аятоли справді впаде, існує ймовірність його повернення в країну та участі в політичному житті. Не факт, що це буде успішний проєкт, але в символічному сенсі такий сценарій можливий.

У військовому, військово-технічному й політичному плані Росія вплинути на ситуацію не здатна. Це видно навіть за російськими пабліками, які вкрай обережно й мінімально коментують події в Ірані. Вони розуміють, що в разі падіння режиму Росія знову буде змушена удати, що нічого екстраординарного не сталося.

Формально між країнами підписано договір про стратегічне партнерство, але в Росії немає ресурсів, сил і, відверто кажучи, бажання надавати реальну допомогу. Вона не вміє грати в геополітику на такому рівні. Тому якщо в іранської влади є надії на підтримку з боку Росії, їм варто зберігати ці надії, але не дивуватися тому, що в критичний момент жодної реальної допомоги вони не отримають. Чи встигнуть вони втекти, чи ні — це вже інше питання.

Читайте також: США переходять до жорстких дій проти тіньового флоту РФ: тактика Трампа в аналізі експертів