Голос, який неможливо заглушити: як українська культура стала потужною силою опору агресору (ВІДЕО)

На окупованих територіях України Росія знищує українські книги — в бібліотеках, школах і вишах. А натомість завозить мільйони примірників російських пропагандистських видань. Окупанти відправляють артефакти з українських музеїв до Росії і намагаються скасувати українську культуру, привласнивши собі її досягнення та шедеври. Внаслідок обстрілів російської армії пошкоджено та знищено тисячі пам’яток національної культури та об’єктів інфраструктури. У відповідь — Україна звучить ще голосніше. Як українська культура стала потужною силою опору агресору, розповість FREEДOM.

За час повномасштабної війни українська культура стала не тільки способом самовираження і духовною опорою, вона перетворилася на справжню зброю опору. Театр, живопис, кіно і музика народжують нові імена і нові сенси. Те, що Росія так сильно хоче знищити, демонструє неймовірну силу і прагнення до збереження своєї ідентичності.

У березні 2022 року Харківський театр ляльок на одній зі станцій метро показував виставу “Принцеса на горошині”. Для малюків, які під землею тоді проводили по 10 годин і більше — це було справжнє свято. На початку актори ще задавали собі питання: “А чи потрібно все це? Якщо там нагорі постійно лунають вибухи, і немає відповіді, коли весь цей жах закінчиться?” Але це було лише доти, доки вони не побачили своїх маленьких глядачів. Виявилося, що театр потрібен як ніколи. Він давав силу пережити біль, знайти надію і відчути єдність. Вистави продовжували ставити навіть у прифронтових містах. Причому багато чоловічих ролей через те, що актори пішли на фронт, взялися виконувати жінки. За час повномасштабної війни в Україні з’явилося безліч культових театральних постановок. На “Марію Стюарт”, “Макбет”, “Хлібне перемир’я” квитки розкуповують за місяць наперед. А Національний театр імені Івана Франка зі своєю “Конотопською відьмою” з аншлагами гастролює по всьому світу, збираючи рекордні кошти на підтримку української армії.

“Всі шукають опору в українському. І багато хто почав сприймати російську культуру або як інструмент агресії, або як одне з полів, де відбувається ця агресія. І щоб цьому протистояти, ми свідомо і підсвідомо звертаємося до власної культури. Все це зараз дуже резонує зі станом глядача. Особливо ті п’єси, які стосуються глибоких переживань. Тому що зараз ми дуже гостро все відчуваємо”, — розповів поет, соціолог культури Богдан-Олег Горобчук.

Задокументувати, зберегти пам’ять і подарувати надію — в українського кіно теж з’явилися свої виклики. Найпроникливіші документальні кадри часто знімали з ризиком для життя. “2000 метрів до Андріївки”, “Фарфорова війна”, “Клондайк” — ці фільми отримали і визнання глядачів, і міжнародні нагороди. А стрічка Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі” — перший в історії України “Оскар” у категорії “Найкращий документальний фільм”. Тут кожен кадр — свідчення злочинів Росії. Правда про те, як місто Марії до останнього чинило опір російським окупантам, відгукується просто фізичним болем. Але це саме те, що повинен побачити весь світ.

“Це перший “Оскар” в історії України. Напевно, я буду першим режисером на цій сцені, який хотів би ніколи не знімати цей фільм. Я хотів би мати можливість обміняти це на те, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окупувала наші міста; щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян. Я б віддав це, якби вони звільнили всіх заручників, всіх солдатів, які захищали нашу землю, і всіх цивільних у в’язницях”, — наголосив Мстислав Чернов.

I’m Fine — величезна скульптура з пошкоджених російськими снарядами дорожніх знаків. На фестивалі незалежного мистецтва в США її представив український художник Олексій Сай. І саме вона стала найбільш обговорюваним артоб’єктом. А також “Кам’яна паляниця” Жанни Кадирової. Інсталяція була презентована на бієнале у Венеції і отримала відразу кілька призів. Ще одна знакова робота цієї ж художниці — орган, створений з уламків російських ракет. Фарби, метал, дерево, камінь — в руках художників все це перетворилося на символи і знаки.

За час повномасштабної війни ми стали свідками того, як, здавалося б, цілі пласти українського мистецтва почали відроджуватися. Наприклад, Васильківська майоліка. Завод, на якому випускали такі вироби, закрився 25 років тому. Технологія покриття кераміки спеціальною глазур’ю почала забуватися. І ось в мережі з’явилося фото зруйнованого російською ракетою будинку в Бородянці. На одній зі стін висить полиця з посудом. А на ній — якимось дивом вцілілий півник.

“Це культура як символізм. Цей півник як символ стійкості, який з’явився на багатьох фото. Вже потім і ці фото стали такою своєрідною нашою культурною пропагандою. Людям дуже захотілося мати у себе на полиці щось дійсно унікальне, щось, чого вже не буде. Це як колекціонування особливих речей і особливих моментів”, — розповіла культурологиня Неллі Самікова.

Як голос опору звучить і українська музика. Симфонічні колективи тріумфально виступають на легендарних сценах, таких як “Метрополітен-опера” і Carnegie Hall. А західні слухачі відкривають для себе Лисенка, Скорика, Лятошинського. Музику цих композиторів грає і “Оркестр свободи” — Ukrainian Freedom Orchestra. Його зібрала канадська диригентка Кері-Лінн Вілсон. 74 музиканти, яким довелося покинути свій дім через російське вторгнення в Україну, тепер виступають єдиним фронтом.

“З початку повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що повинна допомагати тим, чим можу. А саме створити оркестр, який би став символом української свободи. Ми хочемо показати всьому світу, що українську культуру неможливо вбити. Музика — це теж наша зброя проти Путіна, і дуже ефективна зброя. Він не зможе змусити нас замовкнути. Він не зможе вбити нашу душу”, — акцентувала Кері-Лінн Вілсон.

Українська музика звучить на передовій, у метро, в госпіталях, на площах міст, зруйнованих російськими ракетами. Музиканти працюють в умовах стресу і нестачі ресурсів. Але практично все, що було створено за ці 3,5 роки, було неймовірно щирим і сильним. Це і перемога “Калуш Оркестра” на Євробаченні в травні 2022 року, і виступ наших музикантів на джазовому фестивалі в Бремені, і перемога на фольклорному фестивалі в Польщі. І якщо, наприклад, уявити Україну як музичний твір, то звучить вона зовсім не в мінорі.  

“Україна — це мікс. Зараз об’єднується все: і народне, і сучасне, і якісь експерименти. Не можна сказати, що вона звучить в якомусь одному сегменті. Для мене Україна завжди звучала і звучить як борець. Це щось таке життєстверджуюче, волестверджуюче, можна сказати. Ну як добро, що перемагає. І Україна завжди була такою”, — зазначила культурологиня Неллі Самікова.

За останніми даними, внаслідок російської агресії в Україні було пошкоджено або зруйновано понад півтори тисячі пам’яток культурної спадщини та 2 300 об’єктів культурної інфраструктури. Бібліотеки, музеї, театри та галереї — все це путінська армія вважає стратегічними військовими об’єктами. І Росія не тільки руйнує, але й краде культурні цінності на окупованих територіях. Десятки тисяч експонатів викрадено з музеїв Мелітополя, Херсона, Маріуполя та Севастополя. Це не стихійне мародерство, звичне для російської армії, а системна стратегія. Москва хоче позбавити українців культурної пам’яті та розірвати зв’язок поколінь. Але все це спрацювало з точністю до навпаки. Українська культура перетворилася на зброю духу і голос, який неможливо заглушити.

Читайте також: Прапор, герб та гімн України — символи свободи, які знає весь світ (ВІДЕО)