Сьогодні о 22:05
Російська армія в Україні знищує людей за національною ознакою. Директор Національного музею Голодомору Олеся Стасюк в ефірі марафону “FreeДОМ” на телеканалі UA розповіла про геноцид проти українського народу у XXI столітті.
— Дії, які чинить російська армія на території України, мають усі ознаки геноциду проти українців?
— Це не ознаки геноциду, це геноцид у його чистому вигляді. Якщо взяти конвенцію 1948 року, конвенцію ООН, то знищення за національною, релігійною, расовою, етнічною ознакою — це геноцид.
У 2022 році ми бачимо, що комуністичний режим не був засуджений демократичним світом. За 30 років він переродився на рашистський режим. Той режим, який не був засуджений, повертається знову. Те, що ми сьогодні чуємо з вуст російських пропагандистів та керівництва Росії про денацифікацію, — це і є заклики до геноциду. Те, що робить сьогодні російська армія в Україні, — знищення дітей, жінок, людей похилого віку за національною ознакою — це геноцид.
— Братські могили дають можливість підтвердити акти геноциду в Україні російською армією?
— Безіменні могили — це повторення історії. Цього року ми маємо 90 років пам’яті жертв голодомору, геноциду, і через 90 років цей геноцид повторюється. Безіменні могили російська армія робить, щоб не можна було ідентифікувати та сказати, скільки жертв геноциду зараз в Україні внаслідок агресії РФ.
Геноцид – це не тільки фізичне знищення. Геноцид це ще й знищення мови. У нас багато доказів та прикладів того, що робить РФ. Також це перехід на російську мову навчання на окупованих територіях. Коли знищують підручники українською — це геноцид нації, геноцид культурний, геноцид мовний, який прирівнюється до фізичного геноциду.
Переселення дітей із території України на територію Росії. Вони планують цих дітей навчати російської мови, російської культури тощо. Це асиміляція дітей, якщо ми їх не повернемось, то втратимо представників нашої нації.
Повне знищення сіл, міст для того, щоб люди не могли повернутись на свої території. Вони не зможуть повернутись через рік, через два, бо це все треба буде відновлювати. Вигнати людей зі своїх територій це теж геноцид, коли люди асимілюються і розселяються в інших країнах.
Зараз дуже багато ознак геноциду, і ми маємо всі можливості фіксувати злочини. Люди приїжджають в Україну з інших країн та допомагають їх фіксувати. Щоб нам легше було довести воєнні злочини та геноцид, який відбувається у 2022 році проти України та українців.
— Ви говорили про цю одну із складових форм геноциду — примусову депортацію. За даними за час повномасштабного вторгнення, Росія примусово вивезла з України понад 234 тисячі дітей, що ще Вам відомо про такі злочини?
— У злочині геноциду не обов’язково має бути велика кількість знищених людей. Ми знаємо за офіційними даними, що у Маріуполі було знищено близько 25 тисяч мирного населення. Це геноцид.
Конвенція геноциду не говорить про те, що має бути певна кількість. Це може бути дві-три особи чи п’ять. Якщо вони знищені за національною ознакою, якщо це були мирні люди, діти, жінки, тим більше, зі зв’язаними руками… Ви подивіться, яка агресія у російських військових. Як вони знущаються з нашого мирного населення. Як діє їхня пропаганда, яка останні два роки перед війною говорила про те, як ненавидить українців. Заборона мати свою державу, українську державу, заборона бути українцем, як вони нам кажуть, — це і є підготовка до геноциду. Те, що сьогодні відбувається, це є геноцид.
— Розкажете, як ви проводили роботу адвокаційну, правозахисну у відстоюванні, що голодомор це геноцид української нації? Цей досвід стане корисним щодо російського геноциду проти українців у 21 столітті, як думаєте?
— Уже багато років Україна і ми в музеї намагаємося, щоб країни визнали голодомор геноцидом, щоб у майбутньому це не могло повторитися.
Ми знаємо, що були агітації та погрози з боку РФ щодо інших країн, щоб вони не визнавали голодомор геноцидом. І через 90 років після голодомору, геноциду, коли важко збирати свідчення, коли вже нема цих людей, це складніше робити, ніж зараз. Ми знаємо, що для того, щоб ці докази були, в Україні мають працювати різні галузі: юристи, слідчі, криміналісти, правозахисники. У тому числі, історики та музейники, які мають збирати свідчення людей про злочини геноциду, і не лише у Бучі. Це і Маріуполь, і Херсон, і Охтирка, Суми, Чернігів. Ми говоримо про Бучу багато, бо вона поблизу Києва, а такі злочини були і на сході України, і на півдні України.
Тому ми збираємо свідчення. Цього року ми згадуватимемо про 10 мільйонів убитих комуністичним режимом у роки голодомору-геноциду. І ми говоритимемо, що через те, що світ заплющував очі на комуністичний режим, на його злочини і він не був засуджений так, як нацистський режим, не було міжнародного трибуналу і не було відкрито всіх цих злочинів, саме тому стало можливо те , що відбувається зараз, у ХХІ столітті.
— Хто визначає масштаб геноциду, як визначити цю групу, на Вашу думку?
— У визнанні геноциду немає групи позначення, не обов’язково має бути якась кількість людей. Геноцид визнається за ознаками. Також є дії, що призводять до цього геноциду.
Інші країни починають визнавати голодомор геноцидом, бо розуміють, що слухають пропаганду Росії: “Якщо ти росіянин — не можеш бути нацистом. Якщо ти українець, ти можеш бути нацистом, і тому потрібно проводити денацифікацію”.
Організації та країни, які допомагають Україні, теж можуть потрапити під так звану денацифікацію.
Тому всьому демократичному світові треба об’єднатися для того, щоб зупинити режим, щоб не було “реваншу” комуністичного режиму. Зупинити злочини в Україні, щоб вони не були спрямовані на інші країни.
Читайте також:
Російська пропаганда зробила українців “нацистами” — як “промивають” мізки в РФ
Майже 300 тис. росіян від початку війни покинули свою країну — чому кількість охочих поїхати зростає
Більше новин — в Telegram-каналі #FREEДОМ
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
