День пам’яті Праведників народів світу: як українці рятували євреїв від Голокосту під час Другої світової війни (ВІДЕО)

14 травня в Україні відзначається День пам’яті Праведників народів світу — українців, які під час Другої світової війни рятували євреїв від нацистського знищення. Це люди, які, ризикуючи власним життям, переховували та рятували приречених під час Голокосту. Сьогодні самих праведників майже не залишилося в живих, але пам’ять про їхній подвиг зберігають діти, онуки та архівні кадри хроніки. Про тих, хто у найстрашніші часи не побоявся протягнути руку допомоги — у сюжеті телеканалу FREEДOM.

“Якщо хто-небудь пустить єврея на нічліг або проживання, буде негайно розстріляний. Не тільки він сам, а й його сім’я”, — такі оголошення на вулицях українських міст з’явилися восени 1941 року.

Третій рейх послідовно продовжував політику Голокосту в усій окупованій Європі. Знищення загрожувало навіть тим, хто наважувався допомогти своїм сусідам або зовсім незнайомим людям. Попри величезний ризик, людей, які ховали, переховували та рятували приречених, в Україні були тисячі. Через роки ізраїльський Меморіальний комплекс історії Голокосту “Яд Вашем” почав встановлювати їхні імена. Згідно з офіційною статистикою, праведниками світу в Україні визнали 2 713 осіб, але в реальності їх було набагато більше.

“Тема Голокосту в Радянському Союзі просто замовчувалася. І люди, які рятували євреїв, воліли про це просто не розповідати. Вся ця система пошуку почалася з набуттям Україною незалежності, з 1991 року. До того часу вже стільки людей померло, стільки історій так і залишилися не розказаними. Тому цифра 2 713 — і це визнає сам інститут “Яд Вашем” — становить навіть менше десятої частини тих людей, які рятували євреїв”, — зазначила завідувачка сектору міжнародних зв’язків заповідника “Бабин Яр” Ірина Мізак.

“Яд Вашем” зібрав тисячі документів, фотографій та відеосвідчень з усього світу. Чверть століття тому свою історію їм розповіла і Раїса Кучеренко з Херсона — про себе та свою рятівницю тітку Надю. У серпні 1941 року сім’ю 10-річної Раї відправили в гетто. Дівчинці дивом вдалося звідти втекти, і прихистити її зважилася сусідка. Аж до визволення міста вона ховала єврейську дитину у своїй однокімнатній квартирі.

“Якщо до неї хтось приходив, то вона мене ховала за гардероб і слава Богу, що я ні кашлянула, ні чхнула. Гардероб був так установлений, що моє тільце могло туди просунутися. Там був навіть мішок зерна, на якому я могла сісти і посидіти, поки я знову зможу вийти”, — розповіла мешканка Херсона Раїса Кучеренко.

Батьків Раї в гетто розстріляли. З п’яти тисяч людей, яких німці туди зігнали, майже ніхто не вижив. Дівчинка так і залишилася жити зі своєю сусідкою, яка у 1946 році її вдочерила. Тоді ж прізвище Донде вона змінила на Кучеренко.

“Це найстрашніший момент у моєму житті був, коли я зрозуміла, що я більше ніколи не побачу своїх батьків. Я почала так плакати і тітці Наді говорити, а мама ж обіцяла, що за мною прийде, а вона ж не йде, її так довго немає. А вона мене обійняла і каже,: не треба, дитинко, плакати, нам зараз треба боротися за життя, а твоїх батьків уже немає”, — поділилася Раїса.

У Києві у вересні 1941 року всього за два дні в Бабиному Яру нацисти розстріляли 33 771 єврея. Масові вбивства тривали і пізніше — протягом довгих місяців окупації — і стали однією з найстрашніших сторінок в історії Другої світової війни. У ті дні Софія Ярова, якій було лише 16 років, разом із мамою прихистили у своєму домі сімох людей і врятували їх від неминучої смерті. Дочка Софії Григорівни Ганна розповідає, що одного разу мамі та бабусі вдалося також звільнити з німецької комендатури сусідку Соню Пікман із двома маленькими дітьми. Вони вигадали історію, що ця сім’я приїхала до них у гості з Молдови, а документи їхні втрачені під час бомбардування. При цьому старшого сина бабуся залишила чергувати біля комендатури — на випадок, якщо план не спрацює.

“Каже, Сашо, ти будеш сидіти ось тут на розі, якщо нам не повірять і повезуть на розстріл, ти береш усі свої пожитки, біжиш на Червоноармійську, забираєш дітей і вже знаєш по накатаній, куди йти”, — розповіла Ганна Ярова.

Сама Софія Ярова завжди говорила, що ніяких героїчних вчинків вона не здійснила. А допомагати людям — це нормально. До речі, вона навідріз відмовилася писати про ті події в “Яд Вашем”. Але люди, зобов’язані їй життям, самі домоглися справедливого визнання та присвоєння їй звання “Праведник світу”.

“Я не пам’ятаю такого, щоб у нас хтось не жив. Весь час вона когось рятувала. Я їй вже кажу, ну мамо, у всіх же однакові умови: є руки, ноги, голова, чому всі біжать до тебе. А вона каже: так, хто ж допоможе, якщо не я”, — згадує Ганна Ярова.

Пошук праведників світу триває і донині. Щороку до цього списку додається кілька нових імен з України. Насамперед це потрібно для відновлення історичної справедливості. Надто довго про подвиг цих людей нічого не було відомо. А ще це нагадування про те, що навіть у найтемніші часи потрібно залишатися людиною.

https://www.youtube.com/watch?v=5uCNjSIdr3A

Читайте також: Діти Праведників народів світу поділилися історіями про порятунок євреїв у роки Другої світової війни (ВІДЕО)

Нагадаємо, щорічно 27 січня світ вшановує пам’ять мільйонів жертв Голокосту — однієї з найтрагічніших сторінок в історії людства. Україна приєднується до міжнародної спільноти.