Ні шани, ні поваги — а “Київ за три дні” обернувся потоком трун до Росії. Окупанти везли з собою парадну форму, щоб пройти маршем по Хрещатику, а тепер повертаються додому в дерев’яних макінтошах. Їхні батьки й діти судяться за виплати, а дружини підшуковують нових чоловіків, щоб бізнес не простоював.
Чому війна перетворилася на гонитву за наживою і якими є справжні втрати РФ — у свіжому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.
Автор — Ксенія Барвиненко.
Повернення додому в чорних мішках
Місто Красноярськ розташоване за 4 тис. кілометрів від українського кордону. Ряди могил там ростуть на очах. До лютого 2022 року — це був звичайний обласний центр Росії з річковим портом, масою підприємств і виробництв.
Увірувавши в путінську пропаганду про міфічних нацистів в Україні, кровожерливе НАТО на російському порозі й спокусившись на обіцяні мільйони, тисячі красноярців вирішили перепрофілюватися у воєнних злочинців, убивць, ґвалтівників і мародерів, а трохи згодом — поповнити ряди місцевого цвинтаря.

Ряди свіжих могил з однаковими датами на хрестах на кладовищах — уже характерна картина для всіх російських регіонів.
У місті Тольятті колись збирали “Жигулі”, на яких їздив увесь Радянський Союз, а тепер планують виробляти “Шахеди”, щоб убивати українців, і розширюють кладовища. Наприклад, щоб умістити всіх “двохсотих”, в Іркутську знищують віковий ліс.

Росія згубила в Україні понад 1 млн людей: загиблі, зниклі безвісти, поранені та скалічені. Це рекордні втрати з часів Другої світової війни. І, виглядає, терпіти таке російському населенню доведеться ще довго, адже Кремль навіть не приховує, що облік трун не ведеться.
Щоб оцінити рівень цинізму, варто придивитися до пам’ятника російським окупантам в одному із самарських сіл. В Афганістані загинуло двоє мешканців села, в Чечні — один, а в Україні — вже 34. Автори монумента передбачливо залишили місце для нових імен.

А в Ульяновську масштабами втрат шокований навіть водій катафалка, який регулярно зустрічає літаки з трунами.
Реальну кількість убитих солдатів Кремль приховує, але журналісти встановили імена щонайменше 110 тис. загиблих. Це лише ті, чиї прізвища згадані на меморіальних табличках, у некрологах і місцевих соціальних мережах.
“Це статистика, яку ведуть BBC і “Медіазона” — дві команди журналістів. Вони її ведуть за відкритими джерелами: пабліки “ВКонтакте”, іменні парти “героїв” у школах, сільські чати в WhatsApp тощо. 110 тис. — це нижня межа. Це той мінімум, який просочується назовні. Насправді звісно, їх більше”, — говорить пресаташе руху “Ідіть лісом” Іван Чувиляєв.
Самі журналісти визнають: оприлюднюють лише мінімальні цифри й підраховують тільки тих, чиї імена встановлено і смерть підтверджено. Загальна кількість загиблих росіян може сягати 300 тис.
“Це дуже грамотна пропагандистська політика, яка зводиться до такого страшного тезису: чим більші втрати — тим більший пафос перемоги. Протягом останніх 25 років на території Росії створювалася така парадигма, за якою для людини померти на війні — не найгірший варіант. Або ти помреш, наприклад, від горілки чи наркотиків, або ти як “герой” отримаєш можливість певного соціального ліфта. Додатково грають свою роль грошові виплати”, — коментує військовий експерт Сергій Грабський.
Є ще окрема категорія — безповоротні втрати. До неї належать поранені та скалічені, які ніколи не повернуться в стрій. І таких ще більше.
“Безповоротні втрати, очевидно, вдвічі більші. Хтось може думати, що їх більше, хтось — менше, але найконсервативніші оцінки говорять, що цифри безповоротних втрат наближаються до 500 тис.”, — говорить військовий оглядач Давид Шарп.
І якщо на слово повірити у цифру навіть 300 тис. загиблих важко, то очі не брешуть. Можна просто подивитися на поля поблизу українського фронту — дороги вкриті трупами російських солдатів, і їх просто не прибирають. Тим, кому пощастило повернутися додому в мішку чи ящику, мають усі шанси опинитися на стихійному смітнику. По всій Росії знаходять чорні пакети в труні серед куп сміття.
Пишні похорони з оркестром і співчуттями від чиновників відбуваються виключно для пропагандистських зйомок. Щойно камери вимикаються, слуги режиму демонструють звичну зневагу до населення.
Наприклад, чиновник із Краснодарського краю у приватних розмовах зізнається: усе, що робить — “показуха”, щоб згори не сварили.
“Я чому маю зустрічатися от із цими матерями? Я йду, їм у ноги вклоняюся, нісенітницю всяку несу. Ви що, реально думаєте, що в мене є почуття провини? Ви думаєте, так легко ходити по всіх, дивитися, відчувати цей запах із труни?”, — заявив російський чиновник.
Так, у Челябінській області катафалк застряг у багнюці, адже там регулярно змиває дорогу. До кладовища машину довелося штовхати.

Тим часом географія “двохсотих” за роки війни змінилася. Спочатку переважали вихідці з бідних національних республік — Тиви, Бурятії, Башкортостану. Війна стала для бідного населення способом заробітку. Тепер же додалися регіони заможніші, наприклад, Татарстан, а от столиця Москва — все так само недоторкана.
“Уявіть собі, що цим розпещеним москвичам чи пітерцям, у яких перекладають плитку по шість разів на рік, запропонували 100 чи 200 тис. рублів за те, щоб піти вбивати людей і самому, можливо, бути вбитим. Звісно, вони відмовляться. Тому з Москви призов практично нульовий. А от коли приїжджають до якогось зацькованого башкирьонка в селі, який працює в “Пятірочці” за 7 тис. рублів, якийсь великий начальник і каже йому, що на країну напало страшне НАТО, ось тобі гармошка, ось тобі пляшка горілки — і давай, захищай”, — розповідає політтехнолог, ексголова Громадської палати Башкортостану Руслан Мурзагулов.
Мотивація грошима
Гроші залишаються головним мотивом участі у війні проти України, а от принцип набору змінився.
“У Татарстані, наприклад, місцеві жителі вже не йдуть на війну навіть за великі гроші. У результаті залучають жителів з інших регіонів, яких записують у місцеві батальйони, і вони йдуть нібито від Татарстану. Тому Татарстан — один із регіонів-лідерів за загиблими на “СВО”, — пояснює політолог Руслан Айсін.
Усе як на ринку — чим вищий попит, тим дорожча пропозиція. Губернатори на місцях накручують розміри виплат, щоб виконати план і вислужитися перед Путіним.
“Маргінальна частина росіян найчастіше ще й сильно закредитована. У Росії багато фірм, які дають швидкі гроші під великі відсотки. Найстрашніше, що одна з цих мереж належала сім’ї Путіна і була записана на його колишню дружину Людмилу. Це відомий факт. Тобто вони підсадили маргіналів на кредити — і тепер величезна кількість людей іде на війну, щоб віддати борги”, — каже політтехнолог Руслан Мурзагулов.
Є варіант, коли можна взагалі не ризикувати й відправити на забій сусіда. За це теж платять, щоправда, менше. На сайті Татарстану є офіційне оголошення про те, що якщо агітуєш людину відправитися на війну — отримаєш 150 тис. рублів.
У Кремлі рапортують, що щомісяця набирають 30 тис. нових бійців і гучно заявляють, що вербують добровольців.
“Вербування — це дуже красиве слово. Але все не так просто. Коли в тебе розв’язані руки, коли в тебе є закон, за яким ти можеш підписувати контракт із людиною, яка сидить у СІЗО. Це, пробачте, вербування чи як? Для того, щоб підписати контракт із людиною, тобі не треба доводити її провину. Це не в’язниця. Тобі достатньо її в чомусь звинуватити — і після цього з людиною можна робити взагалі що завгодно”, — зазначає пресаташе руху “Ідіть лісом” Іван Чувиляєв.
Цим “що завгодно” насамперед користуються російські командири.
Насильство від “своїх”
На Херсонському напрямку відбувалася так звана “карусель” — покарання для тих, хто відмовився йти в м’ясний штурм. Винуватця прив’язали за ноги до машини, тягали полем і періодично били.

Є ще одна російська методика “мотивації” особового складу — яма, куди відправляють усіх невдоволених. Моральне приниження, тортури голодом і холодом, побиття, розстріли, а іноді навіть гладіаторські бої в ямі. А щоб отримати прощення командира і вийти з ями, треба вбити сусіда. Деякі виконували такий наказ.

У Кремлі про тортури серед своїх знають, але до страждань жертв свавілля байдужі. Ба більше, Путін вирішив усе це узаконити через правки до Дисциплінарного статуту. Щоправда, в документі знущання названі польовими гауптвахтами.
У словах вся Росія “підтримує героїв”, а на ділі їх підтримують саморобні милиці, на яких навіть поранених і скалічених відправляють у штурми. Це явище вже отримало назву “каліч-полки”. І справа тут не в самопожертві чи пропагандистському “ми за ціною не постоїмо” — просто так легше звітувати перед кремлівськими воєначальниками.
“Командиру спокійніше, як кажуть, для нього самого — їх усіх знищити, щоб потім доповісти: не змогли виконати наказ, бо просто закінчилися солдати. Це витратний матеріал — що солдат, що патрон. Командиру байдуже, поки в нього є бойова одиниця, яка пересувається на двох, на трьох, на чотирьох кінцівках. Він цю бойову одиницю використовує для виконання наказу”, — коментує військовий експерт Сергій Грабський.
Кремлівському режиму теж так спокійніше. Відчувши повну безкарність, путінські вояки чинять злочини й вдома.
“Є багато випадків, коли повертаються оті самі “свошники” і починають чинити злочини. Нещодавно під Новосибірськом якийсь молодий “свошник” повернувся, зґвалтував бібліотекарку, закопав її живцем у лісі, а потім повернувся подивитися, померла вона чи ні. Коли тіло жінки ексгумували, з’ясувалося, що вона в землі ще була живою. І не було жодного суспільного резонансу”, — каже політолог Руслан Айсін.
Путінський застій
Путіну поки вдається утримувати Росію у двох реальностях: в одній — війна, сотні тисяч трун, сплеск насильства по країні, а в іншій — уявний добробут й показна стабільність.
“Так званий путінський застій тривав уже понад 10 років. Але катастроф не було, бо йшли великі нафтогазові доходи, і ці доходи витрачалися на ті чи інші цілі. Тому в населення було відчуття, що життя покращується. Але зараз уже три роки йде війна, і економіка РФ сильно змінилася. Росія завжди жила експортом до Європи — і це завжди була основа російської економіки. Плюс країна була змушена сильно перебудуватися на військовий лад, а це завжди шкода для цивільної економіки. Крім того, РФ почала вбивати людей своїх же на війні, а демографічна ситуація була поганою. Тобто зараз Росія війною дуже сильно загубила шанси на своє хороше майбутнє”, — пояснює доктор економічних наук, професор Ігор Ліпсиць.
20% інфляції — ось ціна, яку платить кожен росіянин за імперські амбіції Путіна, зет-патріотизм, мовчазну згоду і навіть за “поза політикою”. 20%, які можна було б відкласти на квартиру, Путін забирає на війну. Він запустить руку в кишеню кожного росіянина, щоб фінансувати вбивства й терор у сусідній державі.
“Економіка — складна машинка, і головне розуміти, що треба весь час крутити педалі, щоб рухатися. Коли ти робиш цивільну продукцію, вона йде в цивільне життя і починає приносити гроші. А коли ти зробив танк або снаряд, то ти вистрілив — і на цьому все загинуло: всі ресурси, всі гроші, які були на це витрачені. Вони більше не повертаються в економіку”, — каже Ігор Ліпсиць.
Мільйонні компенсації за контракти окупантів з’їдають у місцевих бюджетах останнє.
“Те, що мало б іти на будівництво доріг, утримання дитячих садків, зарплати вчителям, лікарям — іде на війну і на виплати родичам загиблих”, — коментує пресаташе руху “Ідіть лісом” Іван Чувиляєв.
Часто для родичів загиблих смерть близьких — не трагедія, а спосіб збагачення. Вони отримують виплати за своїх чоловіків, синів, скрупульозно підраховують кожен рубль і облаштовують побут, їздять у дорогі відпустки. Більш кмітливі вже знають, як поставити такий заробіток на потік.
“Мені вже за 30, що мені робити, якщо я хочу квартиру? Усе легко і просто: знаходиш чоловіка, який служить на “СВО”, він гине — і ти отримуєш 8 млн. Це робоча схема”, — заявила одна з російських рієлторок.
За цю неприємну для російського режиму правду на жінку, яка сказала зайве, завели справу, змусили просити вибачення і відправили на виправні роботи.
З самим бізнесом на кістках так просто не впоратися. Так, одна росіянка планувала оплатити купівлю машини “гробовими” чоловіка, а він вижив. Кремлівські медіа рясніють новинами про хватких дружин, які буквально обкрадають поранених чоловіків. Щоправда, постраждалим ніхто не співчуває.
“Там “свошники” — це не герої, а найманці. Там прірва між так званими “свошниками”, їхніми сім’ямий всіма іншими. Їх усі ненавидять, бо тільки в них є гроші. Я маю на увазі, звісно, за межами Москви й Пітера. Тільки в них є гроші, тільки вони купують квартири, тільки вони купують у магазинах дорогі продукти. А поводяться як вирвані з якогось підпілля орки”, — розповідає політтехнолог, ексголова Громадської палати Башкортостану Руслан Мурзагулов.
Але й з виплатами в останні місяці — проблеми, і суми за підписання контракту зменшуються, та й належні гроші доводиться буквально вибивати.
“Проблеми з виплатами зараз у низці регіонів. Є, наприклад, Башкортостан, який є лідером за кількістю загиблих на війні. Вони змушені були скоротити виплати на третину. Інфляція, нові санкції — це все серйозно впливає”, — підтверджує політолог Руслан Айсін.
І навіть зниження облікової ставки та уявна стабілізація курсу валют не врятують від зростання цін. Кремль зламав Центробанк через коліно і тепер, щоб зберегти ілюзію стабільності, готується запускати друкарський верстат.
А вибулі з путінського війська росіяни ллють сльози й починають усвідомлювати, що їх — скалічених і відкинутих суспільством — використали й викинули, як відпрацьований матеріал.
Марш-кидок на Київ обернувся для Росії кривавою авантюрою, в якій людське життя давно втратило цінність, зате ціну має смерть — хоч і вона дешевшає з кожним днем. Мертвими торгують, живих змушують, а бідність перетворили на зброю вербування. Поки еліти насолоджуються комфортом, звичайні росіяни гниють у полях, на смітниках і в безіменних могилах. Система, побудована на брехні й насильстві, продовжує пожирати своїх.
Читайте також: Юридична розплата: як спеціальний трибунал притягне керівництво Росії до відповідальності














