Вчора о 22:46
Двічі за місяць у російському Міністерстві оборони відзвітували про окупацію Луганської області. А з початку війни Росії проти України таке повідомлення з Кремля звучить уже вп’яте. Насправді ж Київ і надалі контролює невелику частину регіону, заявив президент України Володимир Зеленський.
Що відбувається на фронті
За нинішніх темпів наступу російської армії Путін зможе окупувати Україну не раніше ніж через 180 років, зазначає постійний представник України при ООН Андрій Мельник. Росія неодноразово висувала вимоги щодо виведення українських військ із Донецької області як умову для мирних переговорів, однак щоб повністю зайняти регіон, Путіну доведеться заплатити життям півтора мільйона солдатів, наголосив дипломат.
“На практиці окупація Донецької області фактично означала б більш ніж дворазове збільшення нинішніх людських втрат Росії у цій війні, внаслідок чого їхня загальна кількість перевищила б 3 млн осіб. Навіть для Путіна, для якого життя власних громадян, судячи з усього, коштує менше копійки чи рубля, така цифра стала б катастрофою. Саме тому Кремль вдається до тактики псевдопереговорів, намагаючись досягти цієї мети шляхом дипломатичного тиску на Україну. Але це не спрацює”, — заявив Андрій Мельник.
За словами президента України Володимира Зеленського, на Донбасі розташовано багато укріплених фортифікацій та оборонних споруд, і Київ не може дозволити окупацію цих територій. Україна готова до припинення бойових дій за умови присутності на лінії розмежування військ країн-партнерів, стверджує глава держави.
“Ми контролюємо частину Луганської області. Вона невелика, але з усім тим. Вони (Росія, — ред.) хочуть, щоб ми вийшли з Луганської та Донецької областей. Безумовно, стратегічно для нас це програш. Стратегічно для Збройних сил це програш. А навіщо нам це робити? Урбанізована зона все одно сильніша, ніж будь-які лінії, які ви побудуєте в полі. Питання урбанізованої зони, питання 200 тис. людей, які там живуть. Питання: ми робимо крок назад, послаблюємо морально нашу армію. Питання: скільки людей там уже загинуло? Я вважаю, що цей крок на сьогодні безвідповідальний”, — зазначив Володимир Зеленський.
Одними з найгарячіших точок на фронті в Донецькій області є Часів Яр і Костянтинівка. На цих напрямках російські війська концентрують значні зусилля. Окупанти збільшили кількість штурмів Часового Яру, однак вони не були успішними, і це навряд чи посилить весняно-літній наступ, повідомляє Інститут вивчення війни. Костянтинівка також перебуває під постійними обстрілами з боку російської армії. Через неможливість захопити місто росіяни буквально стирають його з лиця землі.
“Противник намагається інфільтруватися, просочитися в житлову забудову. Це зараз для нього головне завдання, бо якщо він зможе там закріпитися, то вибити його звідти буде значно складніше. Фактично це означатиме, що починаються безпосередньо міські бої. Це інший рівень складності. Але ті групи противника, які поки іноді проникають у Костянтинівку, вдається вибити, вистежити, вибити й поодиноких російських загарбників”, — прокоментував ситуацію на фронті керівник військових програм Центру глобалістики “Стратегія XXI” Павло Лакийчук.
Згідно з даними аналітичного Telegram-каналу DeepState, на початок 2026 року під контролем ЗСУ перебувало 0,5% Луганської області. Нещодавно в Міноборони країни-агресора відзвітували про повне “взяття” регіону. Повідомлення про окупацію Луганської області звучать уже вп’яте. Російське командування поширює фейки й про захоплення населених пунктів у Харківській області. Там також Росія активізувала наступ.
“У російських інтернет-виданнях у межах декларування успіхів на Харківському напрямку поширена інформація про захоплення населеного пункту Зибине, що не відповідає дійсній оперативній ситуації на цьому напрямку. Противник силами підрозділів зі складу 127-го мотострілецького полку 71-ї мотострілецької дивізії продовжує штурмові дії та намагається розширити “контрольовану зону”. Висування штурмових груп противника було своєчасно виявлено і завдано ураження”, — йдеться в публікації 16-го армійського корпусу ЗСУ у Facebook.
Також начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов і російський диктатор Путін неодноразово заявляли про нібито повну окупацію Куп’янська Харківської області та Покровська Донецької. Ці заяви спростовують у Збройних силах України. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський наголосив, що 97% Куп’янська перебуває під контролем українських військ.
У Покровську ситуація складна, але бої за місто тривають. Загарбники намагаються посилити наступ в агломерації, наростити кількість штурмової піхоти, застосування далекобійної артилерії та дронових підрозділів. Про це повідомили в угрупованні військ “Схід”. Сили оборони продовжують стримувати ворога на північних околицях Покровська.
“У південній частині міста росіяни намагаються накопичити техніку та особовий склад, розраховуючи створити умови для подальшого просування в північному напрямку. Наші підрозділи виявляють і знищують цілі, не дозволяючи окупантам сформувати ударні угруповання. Ураження відбуваються як у Покровську, так і на південь від міста”, — зазначили в угрупованні військ.
Силами оборони України за минулу добу ліквідовано 1 140 російських загарбників. Також було знищено понад 160 одиниць автомобільної техніки, близько 40 артсистем, сім бойових броньованих машин і один танк.
Ситуація на фронті в оцінці експертів
Що відбувається на фронті? Які ділянки зараз є пріоритетними для російської армії? Чому Путіну знову доповідають про нібито повне захоплення Луганської області? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДOM шукали відповіді:
- Денис Попович, військовий оглядач;
- Юрій Федоренко, командир 429-ї окремої бригади безпілотних систем “Ахіллес” Командування Сил безпілотних систем Збройних сил України;
- Ігор Романенко, засновник благодійного фонду “Закриємо небо України”, генерал-лейтенант у відставці;
- Дмитро Нізовцев, російський журналіст.
ДЕНИС ПОПОВИЧ: Зараз ключовий напрямок для росіян — Донецька область
— Армія РФ активізувалася на прикордонні з Сумською областю. Це, по суті, відвертальний маневр, який спрямований на те, щоб ми відреагували й перекинули туди свої війська. Окупанти хочуть, щоб їм було легше наступати на тих ділянках фронту, які вони обрали як основні. На південну ділянку фронту противник також перекидає підкріплення.
Якихось кардинальних змін у тактиці російських окупантів не спостерігається. Вони, як і раніше, використовують тактику малих піхотних груп, активно застосовують дрони й закидають міста, які їх цікавлять з погляду захоплення, бомбами. Від цього страждає Костянтинівка, Слов’янськ, Краматорськ.
Найважливіший зараз для росіян напрямок — це Донецька область. Це включає і Покровську ділянку, і Костянтинівку, і Слов’янський напрямок, і Лиманську ділянку — так звана Донецька дуга. Також важливою є Запорізька область.
Інші ділянки — Сумська, Харківська області — для росіян допоміжні. Вони намагаються там активізуватися, тиснути, щоб ми на це реагували й перекидали туди свої сили.
Сили оборони продовжують активно діяти на території окупованого Криму. Противник, своєю чергою, намагається вживати заходів безпеки. Відбуваються удари по російських об’єктах на півострові: десантних кораблях, аеродромах, нафтобазах.
В окупованому Криму, звісно, починають замислюватися про те, що буде далі, і укріплюють берегову лінію. Очевидно, це робиться для того, щоб перешкодити висадці наших диверсійних груп, які завдають ударів по об’єктах. Але, можливо, росіяни також побоюються і більш масштабного сценарію — висадки десанту загалом.
Знищення десантних кораблів — це не випадковий захід. Десантний корабель насамперед потрібен для висадки десанту на узбережжя. Транспортування вантажів — це вже другорядна функція. Знищуючи десантні кораблі, ми зменшуємо можливості РФ щодо висадки десанту на контрольованих ділянках українського узбережжя, насамперед у районі Донецької області. Тобто це суто військова ціль.
Коли ми б’ємо по території Росії, по системах ППО, то таким чином створюємо великі “коридори” для завдавання ударів по об’єктах не лише в окупованому Криму, а й у південній частині РФ. Удар по Туапсе — дуже показовий приклад, який призвів до серйозних наслідків для російської нафтової промисловості. Усі бачили цю масштабну пожежу.
ЮРІЙ ФЕДОРЕНКО: За місяць армія РФ втрачає більше солдатів, ніж може компенсувати
— Росія зможе вести бойові дії проти України та планувати дії проти Європейського Союзу, країн Балтії доти, доки у неї є гроші. Це основа. Зараз, у зв’язку із ситуацією навколо Ірану, зросли ціни на нафту, а нафта — це ключове джерело доходів РФ. Відповідно, вони дуже розраховують шляхом її продажу компенсувати складну економічну ситуацію всередині країни.
На цьому тлі Україна діє синхронно на міжнародній арені, а європейські партнери зберігають динаміку санкційної політики. Йдеться про те, що такі танкери мають затримуватися і не мати можливості розвантажувати нафту хоча б частково.
Паралельно Україна завдає прямих ударів по території РФ — насамперед по нафтопереробних заводах. І ми бачимо, як завдяки крилатим ракетам власного виробництва, так і безпілотникам вдалося суттєво знизити обсяги нафти, які продає противник — іноді до 50% від можливого рівня. Це серйозний результат роботи військово-промислового комплексу і Сил оборони.
Загалом ситуація визначається кількома ключовими факторами: розвитком військово-промислового комплексу, ударами в глибину РФ — по військових і промислових об’єктах, по НПЗ, знищенням противника на передньому краї та положенням на лінії бойового зіткнення. Водночас вже зараз Сили оборони стримують противника, який переважає нас за кількістю сил і засобів, а на окремих ділянках навіть покращують тактичне положення.
Окремо варто сказати про так звані удари на середню глибину — приблизно від 40 до 150 км від лінії фронту. Офіційно публікується лише частина інформації, але на практиці уражається значно більше цілей: це позиції операторів дронів, розвідувальні елементи, радіолокаційні станції, зокрема авіаційні, а також системи ППО — як тактичні, так і ті, що працюють проти української авіації. Україна активно нарощує можливості в цьому напрямку — як у частині виробництва засобів ураження, так і в підготовці спеціалістів.
Якщо говорити про співвідношення втрат і поповнення, то, наприклад, за березень 2026 року Росія ввела в стрій близько 28 тис. військовослужбовців, тоді як Сили оборони вивели з ладу понад 35 тис. Це означає, що противник втрачає більше, ніж здатен компенсувати, а отже інтенсивність бойових дій, заснована на людському ресурсі, поступово знижується.
Щодо заяв про “снарядний голод” і проблеми зі зв’язком у російської армії, то тут важливо зберігати тверезу оцінку. Інтенсивність обстрілів напряму залежить від того, наскільки ефективно Сили оборони знищують артилерію противника, склади боєприпасів і його логістику. Якщо ці завдання виконуються, кількість обстрілів автоматично зменшується.
Певні проблеми зі зв’язком в окупантів дійсно виникали внаслідок дій, які порушили централізоване управління військами РФ і дозволили досягти тактичних результатів. Однак такі ефекти, як правило, тимчасові: противник адаптується, шукає альтернативні рішення, розвиває нові канали зв’язку і з часом частково відновлює керованість. Тому недооцінювати його не можна.
Ключове завдання України — діяти системно: завдавати ударів у глибину території РФ і на окупованих територіях, руйнувати військову інфраструктуру і знищувати живу силу противника як його основний ресурс. Усі елементи — від ударів по виробництву дронів до порушення логістики та зв’язку — працюють на ослаблення противника.
Саме тому удари вглиб території РФ розглядаються як інструмент зниження цього терору: що менше у противника ресурсів і можливостей, то слабшою є його здатність завдавати ударів по Україні. Це вже системна робота і одне з досягнень українського військово-промислового комплексу — наявність власної зброї, здатної уражати цілі на значній відстані. Не випадково російські регіони, що знаходяться далеко від лінії фронту, починають сприймати себе як прифронтові. Війна поступово повертається туди, звідки вона прийшла, і ці зусилля лише посилюватимуться.
ІГОР РОМАНЕНКО: Путін намагається продемонструвати “результат” у Луганській області
— Зараз дії противника на фронті — це частина весняно-літньої наступальної кампанії. Ті плани, які спочатку були сформовані армією РФ, тепер суттєво скориговані через активні дії Сил оборони України.
Користуючись з резервів, накопичених ще до кінця 2025 року, а також шляхом перекидання бронетехніки, активного застосування дронів і підготовки операторів, на окремих ділянках фронту росіянам вдається підтримувати високу інтенсивність бойових дій.
Передусім це стосується Покровського та Лиманського напрямків. Бої тривають у районі населених пунктів Гришине та Родинське. Там зараз стоїть питання: у якому форматі і як довго Сили оборони утримуватимуть ці позиції. Найближчим часом ситуація буде прояснюватися рішеннями командирів тактичного рівня, хоча, безумовно, є і політичний аспект — противник уже не перший рік намагається захопити ці населені пункти.
Активізувалися дії й в районі Костянтинівки, з перспективою просування у бік Дружківки. Противник використовує авіацію, артилерію, а також дрони та відповідні підрозділи. Ба більше, росіяни знову повертаються до спроб активних бойових дій навколо Костянтинівки. Ми пам’ятаємо, що пропагандистськи вже неодноразово заявлялося про її “захоплення”, хоча насправді це не відповідало реальності. Раніше також робилися спроби атакувати та взяти під контроль залізничний вузол Костянтинівки.
Загалом на ряді ділянок фронту, включно з окремими напрямками в Запорізькій області, наприклад, Оріхівським і західніше, противник проводить активні дії, намагаючись розвивати наступ, розпочатий ще в останній декаді березня 2026 року.
Водночас важливо розуміти й політичну частину того, що відбувається. Противник намагається виправдати затяжний характер війни — уже п’ятий рік так званої “СВО”, і продемонструвати результат. Путіну необхідні певні досягнення, зокрема з прицілом на зовнішньополітичні контакти та внутрішній порядок денний.
У цьому контексті можна розглядати й заяви начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова про нібито повне захоплення Луганської області. Дійсно, більша частина території — понад 90% — окупована, але залишаються населені пункти, які утримують українські сили. Тобто йдеться насамперед про політичну подачу і демонстрацію “результатів”.
Аналогічна логіка стосується та інших напрямків — Покровського, Костянтинівки, Дружківки, Слов’янська, Краматорська. Попри заяви, бої тривають, і ситуація далека від завершення.
З військового погляду противник покращив низку умов для наступальних дій: це стосується і дорожньої мережі, і маскування. Це дає йому можливість накопичувати ресурси — як особовий склад, так і техніку. Вони прагнуть використати ці можливості, оскільки просування малими групами дає занадто повільний результат, а їм потрібні швидші успіхи. Тому ми спостерігаємо спроби застосовувати бронетехніку та інші засоби для більш стрімкого просування. Однак, як правило, такі спроби завершуються знищенням цієї техніки, після чого знову переходять до затяжних боїв.
ДМИТРО НІЗОВЦЕВ: Путіну вже багато разів доповідали про “звільнення” Луганської області
— Путіну зручно і комфортно по десять разів слухати про нібито захоплення українських міст, чого в реальності не відбувається. Він давно для себе зрозумів, що брехня — це, по суті, нескінченний інструмент: можна повторювати одне й те саме скільки завгодно разів, і якщо за тобою стоїть сила, ти можеш нав’язувати будь-яку картину реальності.
Як це, на мій погляд, влаштовано технологічно: перед тим як до нього заходять із доповідями, відбувається певна підготовка. Умовно, референти нагадують: “Володимир Володимирович не любить поганих новин, тому давайте обережніше — говоримо про успіхи”. Навіть якщо йдеться про речі, які вже багаторазово озвучувалися, — їх повторюють знову.
“Звільнили “ЛНР” — кажуть Путіну знову, хоча це вже звучало не раз. І всі виходять, доповідають, а він це приймає, киває і транслює далі, зокрема на камери. Він виходить із того, що або ніхто не пам’ятає, або, навіть якщо пам’ятає, нічого не може з цим зробити. Усередині країни він демонструє силу — показує, що його неможливо усунути. Ззовні — демонструє військову міць.
Путін обирає з реальності лише ті елементи, які можна подати як позитив. Якщо йому потрібно показати просування — він спирається на максимально “оптимістичні” доповіді. Якщо ж ситуація погана і навіть найбільш лояльні джерела не можуть це приховати — він просто перемикається на іншу тему або іншу інтерпретацію.
Водночас він емоційно реагує на погані новини — може зриватися на підлеглих, на військових, на тих, хто приносить неприємну інформацію. Тому система сама підлаштовується: негатив до нього намагаються або не доносити, або максимально згладжувати.
Читайте також: Війна змусила Європу замислитися: чи буде створено новий оборонний союз навколо України
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
