Вчора о 21:43
Європейський Союз і НАТО мають намір посилити координацію найближчими тижнями для зміцнення партнерства. Про це заявила голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн після зустрічі з генеральним секретарем Альянсу Марком Рютте. За підсумками переговорів сторони домовилися нарощувати виробництво в оборонній промисловості Європи.
Експерти відзначають, що європейські країни прискорюють розвиток власної оборони на тлі посилення загроз з боку Російської Федерації. Аналітики вважають, що питання безпеки стають спільними для всієї Європи, незалежно від формального членства в ЄС, хоча низка розбіжностей зберігається.
Європа посилює оборону і шукає єдність у безпеці
Велика Британія може приєднатися до закупівель озброєння для України в межах кредитного механізму Європейського Союзу, повідомляє The Times. Передбачається, що внесок Лондона становитиме близько 455 млн євро, однак остаточна сума поки що не затверджена. Таким чином, країна може стати учасником кредитної програми на 90 млрд євро для України. Єврокомісар з питань Brexit Марош Шефчович зазначив, що ЄС відкритий до більш активної участі Великої Британії в цій ініціативі. За його словами, це здатне надати новий імпульс відносинам між європейськими державами.
“Основна зараз проблема в тому, що Європа, будемо говорити Європейський Союз і, власне, Європа, ті держави НАТО, які не є членами Європейського Союзу, не єдині щодо того, хто і яким чином братиме на себе відповідальність щодо побудови європейської регіональної системи колективної безпеки”, — розповів політолог Андрій Рудик.
За оцінкою міністра оборони Естонії Ханно Певкура, Європа поки що не здатна самостійно гарантувати свою безпеку. Він наголосив, що США та європейські країни залишаються взаємозалежними у сфері колективної оборони.
“Наш обов’язок і відповідальність — зберігати єдність НАТО, бо від цього виграють усі. А коли ми втратимо цю єдність, це торкнеться не лише Європи, а й США, які втратять дуже важливого союзника. Тому, чесно кажучи, я не вірю, що НАТО розвалиться. Я вважаю, що коли виникають труднощі, це нормально, що ми їх долаємо, і це не завжди відбувається легко і просто”, — сказав Ханно Певкур.
Про необхідність посилення взаємодії між ЄС і НАТО також заявила Урсула фон дер Ляєн після переговорів з Марком Рютте. Вона закликала прискорити зростання виробництва озброєння в Європі на тлі загроз з боку Росії. За оцінками експертів, у ЄС формується нова архітектура безпеки, де фінансові інструменти, промислова політика та військове планування об’єднуються в єдину систему.
“Ми обговорили способи нарощування оборонного промислового виробництва в Європі. Нам необхідно більше інвестувати, більше виробляти і робити це швидше. У зв’язку зі зростанням глобальних загроз безпеці ми домовилися тісно співпрацювати в найближчі тижні для зміцнення відносин між ЄС і НАТО”, — наголосила Урсула фон дер Ляєн.
Марк Рютте, своєю чергою, заявив, що зміцнення Європи означає і зміцнення НАТО. На засіданні Контактної групи з питань оборони України у форматі “Рамштайн” він зазначив, що підтримка України залишається пріоритетом для союзників. За його оцінкою, у 2026 році країни НАТО мають додатково направити Києву близько 60 млрд доларів військової допомоги понад кредитні кошти ЄС.
“І навіть стикаючись з одночасними викликами, ми повинні продовжувати надавати Україні підтримку. Україна неодноразово демонструвала, що вона не тільки отримує вашу підтримку, але й робить внесок у безпеку, і готова допомогти партнерам, які стикаються з аналогічними загрозами в інших місцях. Подивіться, що Україна зараз робить у Перській затоці, наприклад. Тому ми маємо забезпечити Україні необхідну підтримку. Усі союзники мають збільшити інвестиції для досягнення цільового показника у 60 млрд доларів цього року у сфері підтримки безпеки та оборони України”, — наголосив він.
За словами Рютте, партнерам слід зосередити фінансування на системах протиповітряної оборони, дронах і боєприпасах великої дальності. Він також висловив упевненість, що союзники зможуть профінансувати постачання американського озброєння через програму PURL. Міністр оборони України Михайло Федоров повідомив, що Бельгія, Норвегія, Болгарія та Естонія взяли на себе додаткові зобов’язання щодо виплат у межах цього механізму. Своєю чергою міністр оборони Великої Британії Джон Гілі оголосив про передачу Україні 120 тисяч дронів.
Чи буде новий союз — думки експертів
Про те, яким може бути новий оборонний союз у Європі, та про роль України в цьому союзі, в ефірі телеканалу FREEДOM розмірковували:
- В’ячеслав Потапенко, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень;
- Ігор Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”;
- Тарас Жовтенко, експерт з питань міжнародної безпеки фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва.
ВЯЧЕСЛАВ ПОТАПЕНКО: Рано чи пізно Європі доведеться приймати більш радикальні рішення
— Є очевидний запит з боку європейських країн та країн, що знаходяться навколо Євросоюзу, зокрема України, Великої Британії, Норвегії, щодо надання взаємної допомоги та підтримки в умовах потенційної загрози з боку РФ. Ну і реальної загрози для України.
НАТО не розв’язує необхідних питань. Які є перешкоди для цього? Вони досить очевидні.
По-перше — у самих європейських країнах досить нечисленні армії, не дуже великі військові бюджети порівняно з економікою та ВВП. І досить стримане ставлення населення до армії: туди не стоїть черга, є проблеми із залученням людей. Сьогодні, по суті, в межах НАТО та євроатлантичної спільноти найбільш боєздатними є армія Туреччини та Україна як зовнішній партнер, який у реальній боротьбі протистоїть РФ.
Створити саме європейську армію, я думаю, малореально, хіба що сам Європейський Союз перетвориться на федерацію. Тому що НАТО теж не має власної армії — воно спирається на армії країн-членів. І всім цим керують США та генерал, який перебуває в Брюсселі й координує процес. Саме суперечності між європейськими країнами, Британією та США призвели до того, що вони не бачать гарантованого захисту з боку США і намагаються сформувати окрему структуру.
На сьогодні Україна, якщо не брати до уваги Туреччину, армія якої частково розташована в Азії і діє переважно там, має найбільшу й найефективнішу армію з безпосереднім бойовим досвідом, який уже поширюється на інші країни. Відповідно, Україна могла б відігравати помітну роль у новому союзі, а питання безпеки могли б стати тим локомотивом, який підтягне й інші напрямки інтеграції України до Євросоюзу. Тому це цікаво Україні.
Якщо Україна вступає до оборонного союзу, того ж дня країни-члени союзу повинні починати воювати разом з Україною проти РФ. А основна мета цього союзу — не воювати з Росією і не робити війну більш успішною, а зробити її найменш болючою.
Тому поки не підписано формальний мирний договір між Україною та Росією, Україна юридично не може вступити в оборонний союз, бо це автоматично означає вступ у війну всіх інших країн для захисту члена союзу. І, на жаль, перспектива підписання юридично оформленого мирного договору поки що навіть не розглядається. Розглядаються різні форми перемир’я, припинення вогню тощо, але в жодному разі не юридичне закріплення ситуації на полі бою. Це навіть не обговорюється.
Це велика юридична проблема. А без України і без Туреччини об’єднання цих країн, звичайно, можливе, але у них немає боєздатної армії достатньої чисельності, яка могла б реально протистояти російській армії. Водночас Туреччину туди взагалі не планують брати, а з Україною, як уже сказано, є юридичні обмеження.
Тому тут потрібно розширити межі та подивитися на ситуацію під іншим кутом, а не просто намагатися відтворити ще одну європейську структуру. Загалом це питання не просто можливе — воно вже фактично вирішується.
Україна фактично воює значною мірою за Європу. Питання в тому, як це оформити: які потрібні договори і як зробити це довгостроковим. Це ті питання, які ставить українське керівництво під час численних переговорів з європейськими партнерами.
Європейці вивчають український досвід, запрошують українських фахівців і готуються до оборони в міру своїх можливостей. Водночас не тільки європейські країни, а й США розміщують свої військові контингенти.
Німецька танкова бригада перебуває в Литві, американські системи “Петріот” — під Вільнюсом. За роки повномасштабної агресії розгорнуто досить серйозний контингент. Американська десантна дивізія розміщена в Румунії. Системи “Петріот” були розгорнуті ще багато років тому вздовж кордонів з Білоруссю, Україною та Росією.
Тому вони продовжуватимуть робити те, що можуть. Потрібно розуміти, що будь-яка діяльність, особливо міжнародна, обмежена безліччю факторів: військовими загрозами, економічними взаємозв’язками, домовленостями, внутрішньою політикою. Це досить складна й інертна система. Вони робитимуть те, що можуть, але розв’язати проблему повністю не зможуть — саме з цього вони й виходять.
Якщо Росія припинить воювати на українському фронті, рівень загроз для країн Балтії може перейти у фазу, що лежить нижче порогу відкритих військових дій, — у гібридну війну. Вона може перейти в операції на кшталт Криму чи Донбасу: під чужими прапорами, без прапорів, із псевдореферендумами, спробами захоплення частини території тощо. Про це говорять усі європейці.
Саме тому вони й підтримують Україну. Бо поки що вони знайшли єдиний спосіб: надавати Україні ресурси, Україна воює, стримує Росію — і на цьому все. А як розв’язати це питання глобально — вони розглядають через ідею союзу.
Без усвідомлення європейцями того, що їм так чи інакше доведеться брати участь у цій війні, вони не просунуться. Вони можуть або робити це усвідомлено, добровільно, у зручні для себе моменти, консолідовано, або робитимуть це поодинці — і не факт, що успішно.
Відбувається поступове усвідомлення європейцями рівня загроз і спроба зрозуміти, що просто чекати, що Україна стримає Росію до рівня, на якому вона перестане становити загрозу, не працює. У якийсь момент, коли рівень загроз стане значним, вони будуть змушені приймати більш радикальні рішення.
ІГОР ПОПОВ: Україна стане співзасновником нового оборонного альянсу
— Навіть в офіційних документах Європейського Союзу та НАТО вже прямо вказується на наявність загрози з боку РФ. І Європа, як ми довго чекали, звичайно, прокинулася, починає щось робити. Що ж вони можуть зробити?
Вони повинні, звичайно, змінити свої внутрішні системи безпеки. Деякі країни розглядають повернення загальної військової служби, збільшення інвестицій у військово-промисловий комплекс, але вони бачать поруч надійного сусіда і партнера — Україну, яка вже має досвід реальної війни, що нам дуже дорого коштував. Зараз вони розуміють, що без України розв’язати питання безпеки вони не можуть.
Тому в такій ситуації Україна не звертається за допомогою або благодійною підтримкою для захисту від Росії. У такій ситуації ми обговорюємо вже двостороннє співробітництво, де виграємо і ми, і вони. Тому в цьому контексті серія зустрічей президента Зеленського в європейських країнах минулого тижня була дуже важливою.
Він обговорював і в кожній країні підписував угоди про спільне виробництво озброєння, насамперед дронів. Це наша спільна програма Drone Deal. З кожною країною ми будемо їх виробляти.
Ми бачимо, що в Росії паніка. Вони вже почали публікувати адреси дронових заводів у Європі. Але це мало вплине. Все одно це виробництво працюватиме.
Друге — президент підписав низку угод про постачання озброєння, насамперед нашої ППО. Те, що для нас критично важливо для захисту українського неба.
Третє — ведеться активний діалог про створення нового європейського оборонного альянсу. Якщо в НАТО, як ми бачимо, Україну ще довго не приймуть — там у всіх свої думки, то тут ми будемо співзасновниками, найімовірніше. Тут вони без нас не впораються, і тут якраз ми можемо, якщо не диктувати умови, то багато в чому впливати на формат цього нового альянсу.
Ще до Трампа адміністрація Байдена вимагала збільшення оборонних витрат до 5% ВВП. Європейські країни говорили, що стільки не витримають, їм доведеться скорочувати соціальні програми. Ситуація з Ормузькою протокою: коли Трамп вимагає від союзників брати участь в операції, вони посилаються на статут НАТО — там прописані умови. І ми повинні воювати, коли на вас нападуть. А якщо ви на когось напали, ми не зобов’язані. Тобто це все призвело не до рішень, а до настрою, мабуть, щодо реформи в НАТО.
Поки що на рівні закритих зустрічей йдеться про те, що американці є гарантом для європейських країн у разі, якщо на них буде напад із застосуванням ядерної зброї. Якщо ж цей напад виключно із застосуванням конвенційного озброєння — відбивайтеся самі. Не чекайте, що, як у 1918 або 1944 році, приїде експедиційний корпус американців і вам допоможе.
Це говориться вже неформально, але фактично прямо. Природно, це підштовхує до того, щоб НАТО нехай існує хоча б як альянс з великим ядерною “парасолькою”, але все інше — створюймо щось нове. Не замість, не на противагу, а як доповнення, щоб мати власні механізми колективного захисту.
Від західних партнерів ми отримуємо насамперед інвестиції, плюс дійсно захищені місця для виробництва. Україна надає випробувані на полі бою технології. Але Україна їх не просто віддає — Україна зміцнює свою обороноздатність.
ТАРАС ЖОВТЕНКО: Історія показує, що лише війна змушує Європу діяти
— Якщо поглянути на історію Європи та на філософію тієї системи безпеки, яка існувала після закінчення Другої світової війни, то насправді ми побачимо, що Європа загалом має потенціал бути регіональним лідером і брати стратегічну ініціативу у свої руки. Але для цього потрібно, щоб на європейські країни хтось напав. Потрібно, щоб війна прийшла в європейські країни, в домівки до звичайних європейців. І тільки тоді у них прокинеться розуміння того, що реальність остаточно змінилася, бо якщо тікати, то тікати вже, напевно, пізно, і потрібно вже щось робити.
Історично ми чудово розуміємо, чому Європа намагалася і продовжує досі, перебуваючи в цих фантомних історичних переживаннях, якимось чином уникати будь-яких згадок про загрозу війни в Європі, про якісь великі руйнування тощо. З одного боку, є досвід Другої світової війни, коли Європа була одним з основних театрів військових дій і практично вся лежала в руїнах. Але, знову ж таки, тільки тоді, коли європейці зрозуміли, що вже відступати нікуди і втрачати нічого, вони взялися за зброю і хоча б на рівні партизанських рухів боролися з нацистською Німеччиною.
З іншого боку, до цього європейська історія — це була, по суті, історія міжусобних воєн, і лише на початку 20 століття європейцям почало вдаватися стримувати себе, коли почали падати континентальні імперії.
І Європа, очевидно, вже після цього вирішила, що краще вона у війну грати не буде. Щобільше, досвід Другої світової показав, наскільки висока ціна. Нехай краще будуть створені такі умови, за яких хтось буде її захищати, а Європа житиме в “теплиці”, під ядерною і конвенційною парасолькою НАТО, — і так усім буде краще. Тому що європейці намагалися забути весь цей попередній жах світових воєн і той неприємний досвід міжусобних конфліктів, коли Європу втихомирити вдавалося, по суті, тільки Великій Британії — і то багато в чому шляхом того, що вона географічно відокремлена від континенту.
З одного боку, є цей об’єктивний історичний процес, а з іншого — поточний момент, який замикає європейців у цій логіці. І я тут, скоріше, налаштований песимістично: до того моменту, поки Росія не розгорне не тільки гібридні операції на східному фланзі проти Північноатлантичного альянсу, але й не почне робити з Європою те, що Іран робив на Близькому Сході, тобто завдавати максимально хаотичних ударів по цивільній інфраструктурі, по критичних об’єктах тощо, — до цього моменту, на жаль, жодних фундаментальних змін у свідомості ані європейських суспільств, ані європейських політиків не буде.
Скільки завгодно можна говорити про НАТО, про “коаліцію охочих” тощо, але тільки такий практичний момент, як показують історичні тенденції, може привести до тями, скажімо так, наших європейських партнерів, розбудити Європу. І тоді вже з цією “розбудженою” Європою потрібно буде вибудовувати взаємодію і з американцями, і з британцями. У Росії там точно буде мало місця.
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
