Рівно рік тому російських окупантів почали вибивати з Київської області. Першими містами, над якими ЗСУ відновили контроль, стали Ірпінь та Буча. Але те, що військові і преса побачили там — шокувало їх — масові страти, тортури та знущання з мирних громадян, які чинили російські військові, передає FREEДОМ.
68-річний Дмитро не може стримати сліз, згадуючи березень 2022 року. Тоді на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну російська армія окупувала Бучу. Містечко в Київській області, після звільнення якого про нього дізналося весь світ. Росіяни вигнали Дмитра з власного будинку, на його очах розстріляли знайомих.
“Там гуртожиток, п’ятиповерхівка. Там вони троє людей убили. Льоню … Я бачив, як Діма — хлопчик курив … Це те, що я бачив. Росіяни бігли там за гуртожитком із кулеметом. І чи він злякався — чорт його знає. Цього пацана — бах і все”, — згадує чоловік.
Такі історії має кожен мешканець Бучі, який пережив російську окупацію. Але розповідати їх, тим більше журналістам, на камери — це знову пережити жах, який Москва принесла на українську землю рік тому.
У березні, особливо в останні два тижні місяця, російські військові продемонстрували у Бучі нелюдську жорстокість. Накачані пекельною машиною пропаганди вони розстріляли 420 мирних громадян. Тобто кожного п’ятого з тих, хто залишався у Бучі.
Андріївська церква в Бучі, яка й досі покрита слідами від куль і снарядів стала не лише символом віроломства російських окупантів, а й місцем найбільшого масового поховання цивільних осіб. Майже рік тому слідчі витягли звідси тіла 117 людей.
Громадянам України у місті доводилося самим ховати своїх земляків. Але російські найманці заважали навіть провести в останній шлях уже мертвих: вони не давали наблизитися до тіл і перекривали доступ до цвинтаря. Тіла загиблих тижнями лежали просто неба. Все це стало відомо вже після звільнення Бучі та наведення ладу в містечку.
“Місцева влада і ми свідомо пішли на те, щоб цих людей поховати. Бодай тих, кого могли. Тому що були такі райони, куди ми просто не могли дістатися. І тому церква стала місцем, хоч і тимчасового упокою, для тих, хто тут загинув. Звісно, ми сподіваємось, що після перемоги у храму буде меморіал. І для нас дуже важливо, щоб це не було просто місцем скорботи. Ми про наших загиблих рідних та близьких пам’ятатимемо. Але нам дуже важливо, щоб був хоч якийсь промінчик світла”, — каже настоятель храму Святого Апостола Андрія Первозванного протоієрей Андрій Головін.
У кожному воєнному злочині в Бучі можна сміливо звинувачувати російську армію. Окупанти показали справжній комплексний підхід сучасного російського солдата — тортури мирних громадян, зґвалтування, мародерство, приниження людей за мову та ідентичність. Цей комплексний підхід деградуючої колишньої радянської армії яскраво виявився у крадіжці пральних машин, холодильників і навіть унітазів.
У перші дні після звільнення Бучу відвідала знімальна група телеканалу FREEДОМ. Тоді ми були вражені: просто серед будинків, де все ще жили кілька десятків людей, російські окупанти встановили РСЗВ. Росіяни буквально ховалися за живим щитом. А кожна квартира була розграбована.
На початку повномасштабного вторгнення Росії представники української переговорної групи ще намагалися домовитися з Кремлем про припинення вогню, але після розкриття фактів звірств російської армії на Київщині стало зрозуміло — домовлятися там нема з ким. У перші дні до людей у Бучу особисто прибув глава держави Володимир Зеленський. Буча знаходиться за 30 кілометрів від Києва, але незважаючи на це, президент був на місці, зі своїми людьми.
Через рік після звільнення місто поступово виліковується. Життя в ньому вже багато в чому нагадує те, що було до російського вторгнення. Але хоча будинки можна й відбудувати, життя та здоров’я людей повернути вже не вийде. І українці ніколи не забудуть і не пробачать російським окупантам їхніх злочинів у Бучі. Як і в інших містах.
Читайте також: Річниця визволення півночі: як українські військові в Гостомелі зірвали кремлівський “бліцкриг” (ВІДЕО)