Ця війна Росії поза логікою: інтерв’ю з головним рабином України Яковом Блайхом

Яків Дов Блайх — єврейський релігійний і громадський діяч, головний рабин України та Києва.

Блайх народився 1964 року в американському Брукліні в родині вихідців із Тернопільської області України. Переїхав до України понад 30 років тому з сім’єю. У Києві зайнявся відродженням традицій іудейської релігії, ініціював створення духовних і світських навчальних закладів і став їхнім куратором.

Блайх — член наглядової ради Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”. Один із трьох представників українського єврейства у Всесвітньому єврейському конгресі. Віцепрезидент Європейської ради єврейських громад та Європейського єврейського конгресу. Член Всеукраїнської ради церков. І один із найвпливовіших лобістів України у світі.

Яків Дов Блайх — гість програми “Люди доброї волі” телеканалу FREEДOM.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

“Це не війна на захоплення — це війна на знищення”

— Як єврейська громада в Україні пережила рік повномасштабної війни?

— Перш за все, єврейська громада організувала багато евакуацій — для всіх. Практично від кожної синагоги України виїжджали автобуси. Ніхто не питав — звідки ти і хто ти. Просто допомагали людям виїжджати з небезпечних місць.

Дуже багато людей зрозуміли небезпеку не стільки війни, скільки окупації. Що російська окупація — це більше, ніж бомби. Тому хто зміг, той виїхав.

Примітно, що до Ізраїлю виїхала мала частина єврейської громади. Можна було припустити, то поїдуть десь 50%, але, за моїми спостереженнями, лише близько 10% евакуювалися в Ізраїль. Решта виїхали в Німеччину, в Польщу, Угорщину, Швейцарію, в Америку та інші країни.

Потім влітку багато хто повернувся до України, коли стало у військовому плані тихіше. І що цікаво, коли в жовтні почалися масовані ракетні атаки, багато хто був упевнений, що почнеться нова велика хвиля міграції. Що люди втечуть, тому що немає електрики, немає опалення тощо. Але масового витіку не сталося. Люди залишаються, страждають, але вони почуваються впевнено, тому що вони на своїй батьківщині, у себе вдома. І це дуже цікавий факт — не тільки для євреїв, а й для українців загалом. І президент [Зеленський] це правильно визначив: без електрики, зате без росіян. Це дуже сильний фактор.

— А у євреїв, які залишилися, особливо в прифронтових регіонах України, є можливість дотримуватися традицій?

— Важко, звісно. Із самого початку всім було важко. Скрізь була нестача продуктів. Зараз уже ситуація більш-менш стабілізувалася.

У багато міст повернулися рабини. Практично у всіх містах є рабин. А коли є рабин, він уже організовує свою громаду. І в Харкові є рабин, і в Запоріжжі, і в Одесі. У Херсоні поки що немає, там є складність.

— А яка ситуація з іудейськими святинями, які знаходяться на території України? Чи всі вціліли, чи всі доступні для поклоніння?

— Є деякі місця, які постраждали. Наприклад, у Харкові обстрілювали Дробицький Яр, також ракетного удару зазнала єшива Харківської єврейської громади. У Києві бомбили Бабин Яр та інші місця. Маріуполь повністю знищили, знищили, зокрема, і синагогу.

Але загалом синагоги є практично скрізь, і люди можуть молитися.

Ми всі бачимо, що це ненормальна війна. Це не війна на захоплення — це війна на знищення. Це зовсім інший підхід. І тому це набагато страшніше.

Це вбивство, це війна проти народу. Це не війна проти армії, розумієте? Тому це так страшно для всіх. І окупація не для того, щоб захопити країну. Це окупація, щоб знищити країну. Це зовсім інше.

— Ви понад 30 років в Україні. Чудово знаєте історію, сучасність. Ви самі очікували такого? Рік тому це було несподівано для вас?

— Звичайно, це було несподівано. Я вам скажу чесно: можливо, ми всі трошки наївні, але ніхто не очікував війни, і ніхто не очікував такої війни, яка буде супроводжуватися масовими вбивствами, злочинами проти людства.

І неможливо було собі уявити, що у 2022 році люди начебто цивілізованої країни почнуть воювати, як вони висловлюються, проти своїх братів. Адже які регіони постраждали насамперед? Російськомовні, російськомовне населення. Тобто ті, яких вони (росіяни, — ред.) нібито йшли захищати. Це проти логіки.

Гадаю, що ми всі були наївні, хоча це можна було побачити раніше. Ще у 2014 році було більш-менш зрозуміло, що таке може статися. Я був присутній на Мінських переговорах, коли йшли переговори між Росією, Україною і так званими “ЛНР”, “ДНР”. І видно було, що Росія не зацікавлена в переговорах, що це якась гра. Було видно, що цими переговорами миру не досягти. Але ніхто не міг подумати, що Росія піде на таку повномасштабну війну. Це, звичайно, був сюрприз для всіх нормальних людей.

— Ви вже згадали допомогу з евакуацією на початку війни, а чим ще світова єврейська громада допомагає Україні?

— Так, від початку цієї війни єврейські громади всього світу зібрали десятки мільйонів доларів, оплатили евакуацію, гуманітарну допомогу.

Наприклад, на заході України було організовано табори для переселенців, які були оплачені єврейськими організаціями. Сюди евакуювали людей із небезпечних регіонів України.

Багато допомагали в країнах, на які припало основне число біженців з України — Молдова, Польща, Угорщина. Наприклад, в Угорщині досі діє громада євреїв з України, їм надано повну інфраструктуру: там є українські школи, є синагога для українських євреїв. У Румунії також є величезна єврейська громада, в основному це вихідці з Одеси.

В Україну єврейські організації привозять продукти харчування, медикаменти, десятки машин швидкої допомоги, генератори. Дуже багато роботи ведеться. Багато різних організацій роздають в Україні гуманітарну допомогу.

“Поводитися як фашист і говорити, що любить євреїв…”

— Ви зустрічаєте євреїв по всьому світу. Що вони запитують у вас про цю війну?

— Ну, є різні. Є ті, хто стежать за новинами, є ті, які не дуже розуміють, що відбувається.

Також поширений міф, що Путін добре живе з євреями, що він не антисеміт, що він любить євреїв тощо. І люди запитують: чи правда це?

Мені, наприклад, важко повірити, що людина, яка виросла в КДБ, не антисеміт. Це ж основа їхньої ідеології. Тому поводитися як фашист і говорити, що любить євреїв…

Крім того, Росія — це єдина країна у світі, яка останніми роками вигнала 15 рабинів. 15 рабинів були просто викликані в ФСБ, їм поставили штамп — 10 днів і їдьте. І ніхто не міг нічим допомогти.

Єврейська громада в Росії зараз у складній ситуації, вони живуть у диктатурі, вони не живуть у демократії.

А з іншого боку, в сусідній з ними Україні за 30 років розвинулася дуже хороша, красива єврейська громада. Є і синагоги, й школи. Єврейське життя в Україні дуже хороше. Є свобода.

Також часто порушують питання: чому не всі євреї виїхали з України під час війни? Чому вони там залишилися? Що вони там роблять, що вони там шукають? Моя відповідь: тому що люди відчувають, що Україна — їхній дім, вони там живуть поколіннями, такі місця просто так не покидають.

Але загалом світова єврейська громада дуже цікавиться тим, що відбувається в Україні. Дуже багато допомагають і Україні, і єврейській громаді в Україні.

— Ви згадали про видворення рабинів із Росії. Виїхав і головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт, який після цього принципово склав свої повноваження. Мене вразило в його коментарях після від’їзду, що євреям у Росії треба побоюватися зростання антисемітизму, і він навіть сказав погромів. Він це пов’язав конкретно з диктатурою, з відсутністю демократії. Чи справді є небезпека для євреїв у Росії?

— Євреям за диктатури ніколи не було добре, ніколи. Тому я вже багато років не вірю в те, що в Росії буде гарне майбутнє для єврейської громади. Я це говорив ще багато років тому.

Вважаю, що Росія зараз обрала для себе шлях Північної Кореї. Вони пов’язали свій шлях із тими країнами, які не цінують права людини — Північна Корея, Іран, Сирія. А в такому місці не дуже добре для євреїв.

Тому євреям, які хочуть залишитися, треба бути обережними. Тим паче, що ми не знаємо, скільки триватиме час Путіна. І ніхто не може сказати, що буде після нього. Буде краще чи гірше. Але за диктатури ніколи не було добре євреям, і ми чуємо в Росії недоброзичливі до євреїв голоси. Тому люди повинні зробити свій вибір.

“Всеукраїнська рада церков — це унікальна організація”

— Нещодавно був український тиждень у Вашингтоні, і там був саміт релігійної свободи, і ви представляли єврейську громаду. Що це за зустріч, що на ній обговорювали?

— Саміт релігійної свободи проводиться американським урядом уже кілька років. На ньому щорічно презентують звіт щодо релігійної свободи в усьому світі.

Звичайно, цього року основна тема — Україна. Це дуже важливо, адже Московський патріархат — це теж церква. І Росія як країна-агресор має відчувати реакцію світового суспільства. І важливо, що Україна сьогодні присутня скрізь, і на такому саміті про свободу, совість і релігію. Дуже важливо, щоб скрізь звучав голос України, щоб усі знали, що насправді відбувається в Україні. Знали, що Росія робить проти церкви, проти мечетей, проти євреїв, проти будь-якої релігії.

США — лідер допомоги Україні. Але важливо, щоб це розумів і американський народ. Бо є ще думки: а чому ми допомагаємо Україні, а не собі? А чому Байден поїхав до Києва, а не до нас? Люди мають розуміти, що відбувається в Україні. Тому зараз усі українські церкви планують поїздку до США по всіх штатах, щоб релігійні лідери об’їхали й об’їздили всі Штати й зустрічалися з народом.

Ми будемо розповідати не тільки про страждання українського народу, а й що ця війна означає для американців. Адже ця війна не проти України, це війна проти Заходу, проти демократії, проти свободи вибору.

— Також ви наприкінці січня у Ватикані відбулася зустріч Папи Римського з членами Всеукраїнської ради церков. Ви сиділи поруч із Папою. Поруч були двоє людей у кіпі, один — у чорній, інший — у білій. Ваше враження від цієї зустрічі?

— Нинішній Папа Франциск, на відміну від попередніх, дуже емоційний, він відкритий до народу, до спілкування. Він добре ставиться до євреїв, коли він був ще на своїй батьківщині [в Аргентині], він там дуже гарно жив із єврейською громадою і дружив із рабином.

Наша зустріч була 25 січня напередодні Міжнародного дня пам’яті Голокосту. І ось ми сидимо в Європі, говоримо про те, що бомбардують мирне населення, вбивають, масові розстріли, атакують релігійні будівлі й що це нагадує нам 78 років тому, як було під час Голокосту, коли фашисти те саме коїли.

Після Голокосту ми говорили never again (“ніколи більше”), а що ми будемо зараз говорити? Навіть зараз ті, хто допомагає Україні, вони бояться допомогти Україні занадто багато, щоб ми не надто якось перемогли Росію. З одного боку, ми, розуміємо, що кінець Першої світової війни, коли Німеччину опустили обличчям у болото, це призвело до того, що була Друга світова війна. Ми розуміємо, що ми повинні враховувати досвід історії.

Я не кажу, що треба знищувати Росію. Цього ніхто не хоче. Хочуть знищити рашизм, путінізм. А сама Росія — нехай вони живуть собі, нехай розвивають у себе демократію.

Папа Римський не боїться говорити, він емоційно виступає про Україну, його не треба переконувати в бік України. І він тримав контакт із Росією свого часу. Він і зараз каже, що готовий зустрічатися з Путіним, щоб сказати, що це треба зупинити.

Ця зустріч була дуже важлива. Всеукраїнська рада церков — це унікальна організація, у світі немає нічого подібного. Це не державна організація, це релігійні лідери України самі збираються кілька разів на рік, і ми можемо обговорити будь-які питання. І ми допомагаємо один одному. Мета цієї організації унікальна. І коли ми приїжджаємо за кордон, нам кажуть: вау, Україна вся разом сидить, працює. Навіть якщо є розбіжності між членами нашої організації, ми все одно разом працюємо. Ми їздили й до Америки, й до Канади, й до Нідерландів. І ми говорили, що нас не держава прислала, ми самі приїхали. Ми не державна організація, ми висловлюємо думку населення.

І зустріч із Папою Римським — це не просто символічно, щоб сфотографуватися. Вона мала на меті показати, наскільки об’єднана релігійна спільнота України, що вона за Україну, проти війни і за мир. Тому це була дуже важлива поїздка, і дай бог, щоб вона привела до результату.

“Бог зробив диво для України”

— Від самого початку війни просилися образи зі Святого Письма, щоб спробувати зрозуміти, що відбувається. Це і Каїн, і Авель, це і Давид і Голіаф… Де ви знаходите відповідь на цю війну у Святому Письмі? Якщо цей якийсь уривок, якась історія, яку ви могли б не просто асоціювати, а й знайти в ній відповідь?

— Мене ще до початку цієї війни багато хто запитував: що буде, адже Росія набагато нас сильніша? Я їм відповідав: ми віримо, що Бог створив і керує всім, що відбувається в цьому світі. Тому ми не знаємо, що буде, все в руках Бога.

Мені здається, що Бог зробив диво для України.

Ось на третій день війни президент Зеленський розмовляв із главами різних релігій і попросив усіх молитися за Україну. І він увечері у зверненні сказав: у нас немає достатньо ні солдатів, ні танків, ні “Градів”, ні літаків, щоб перемагати Росію. І що, якщо Бог нам не допоможе, нам не перемогти. Ось це дуже сильні слова для лідера країни.

Мені здається, що це додало Україні певної сили Божої, наче Бог каже: якщо ви мене визнаєте і впізнаєте, тоді я з вами. Якщо ви зі мною — я з вами. І після цього почалося диво.

Звичайно, весь світ розуміє, що в України сильна армія. Ми розуміємо, що це так. І ми знаємо, що це від сили Божої. Можливо, сили добра проти зла. Це те, що я бачу.

І я бачу, що світ змінюється на очах. Наші пророки нам обіцяли, що настане день, коли не буде більше воєн, і люди не будуть використовувати метал для зброї.

Мені здається, що зараз дуже вдалий час, щоб увесь світ відкрив очі та побачив, що таке війна і до чого це все призведе.

І всі повинні зрозуміти, що всі питання потрібно вирішувати мирним шляхом, і щоб кожен займався своєю справою і своєю країною, а не дивився, що є в іншого, щоб забрати.

Зараз для нас усіх дуже важливий момент побачити Бога в кожній дії, в кожному моменті, в кожному дні. І тоді ми побачимо диво, на яке ми всі чекаємо — це повна перемога України над Росією.