Колонізація земель: як Росія впродовж історії збільшувала власну територію за рахунок інших держав (ВІДЕО)

Колоніальні завоювання Росії в російських підручниках історії зазвичай описують як тріумфальне просування першопрохідців або добровільне приєднання територій до Московського царства. Насправді це — історія кривавих війн, геноциду та поневолення завойованих народів. Чому Росія досі прагне завоювати нові території та що буде з федерацією, коли вона зазнає поразки у війні проти України, інформує FREEДОМ.

Захоплення нових територій — головна і визначальна мета будь-якої імперії. Кілька століть загарбницьких війн і колонізації сусідніх територій і народів — це суть російської історії. Безкровним або добровільним цей процес не був ніколи. Нові порядки в колоніях встановлювали силою, подекуди, вирізаючи цілі міста і села.

“За територією новгородські землі були найбільшими. Петро І змусив підкоритися Новгород, а в епоху Івана Грозного повністю було вирізано населення, а ті, хто якимось дивом вижив, були депортовані. Великий Новгород припинив на цьому своє існування взагалі”, — розповідає історик, публіцист Максим Кузахметов.

Тих, хто вижив, змушували забути віру, історію та традиції свого народу. Вони мали стати покірними рабами государя. Утім, не громадянами, а рабами були й самі росіяни. Жорстка вертикаль влади не визнавала інодумців та інаковіруючих.  Представникам інших народів в імперії, наприклад, українцям, забороняли навчатися рідною мовою. Непокірних карали: позбавляли майна, судили та відправляли на заслання або до в’язниці, а когось — на каторгу.

Священний Синод наказував місцевим церковникам приводити в православ’я так званих розкольників, наприклад, старовірів, а також представників інших релігій. Дискримінація за національною або релігійною ознакою була буденним явищем у Росії. Століттями влада створювала культ сили і царя. Демократичні інститути, громадянське суспільство, яке активно формувалося в європейських державах, не приживалося на російському ґрунті. А прагнення до постійного завоювання нових територій і розв’язання воєн в імперії сприймали як природний процес.

“Історично так склалося для Росії, що після смерті государя успішність його правління оцінювали тільки за одним критерієм — чи збільшилася територія Росії. Ось Іван Грозний, наприклад, Казань-то взяв, не важливо, що опричнина, що вбивав тисячі своїх співгромадян, що митрополита Філіпа, главу православної церкви, наказав убити, але земельки-то приросло. Або ось Сталін такий же ось моторошний приклад — мільйони смертей на його совісті”, — пояснює Максим Кузахметов.

Радянський Союз, всупереч записаній у Конституції рівноправності союзних республік, повною мірою успадкував імперську політику та імперські апетити. Культ вождя, жорстоке переслідування так званих буржуазних націоналістів, інодумців та інаковіруючих усередині держави та прагнення захопити нові території. СРСР 1939 року розв’язав війну проти Фінляндії, коли та відмовилася йти на територіальні поступки. Інший приклад — окупація країн Балтії в червні 1940 року.

“Стратегічну помилку зробив СРСР, коли анексував балтійські республіки й у такий спосіб увів до свого складу Литву, Латвію та Естонію, які наприкінці 1980-х стали передовими сепаратистськими республіками і які підштовхнули інших, зокрема й Україну, до того, щоб відійти від СРСР, унаслідок чого Союз потім розпався”, — зазначив аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень Шведського інституту міжнародних відносин Андреас Умланд.

СРСР брав участь у десятках локальних збройних конфліктів. Найбільший — війна в Афганістані. Поразка в цій війні не стала щепленням від імперських амбіцій тепер уже Російської Федерації. Придністров’я, Абхазія, Чечня… А 2014-го Москва розв’язала війну проти України.

“Можна простежити якусь паралель між анексією прибалтійських країн за часів Сталіна і сьогоднішніми анексіями, і прагненням розширяться через народні республіки, частково через комуністичні приховані держави, які створювалися в СРСР. Вони теж називалися республіками. Загалом, імпульс такий простежується протягом кількох століть”, — зауважив Андреас Умланд.

За імперські амбіції Кремля завжди платять росіяни. Від початку повномасштабного вторгнення понад 126 тис. російських військових загинули в Україні, значна їхня частка — представники національних меншин. Близько мільйона росіян покинули свою країну, виїхавши від мобілізації та репресій. На думку експертів, після перемоги України у війні, розв’язаній Росією, практично неминучий крах режиму. Це означає, що впаде той самий культ сили та царя, який вирощували в росіянах століттями. Цілком імовірними сценаріями в цьому випадку будуть громадянська війна і розпад федерації.

“Найочевидніше — це Калінінградська область, яка відокремлена від РФ і оточена країнами Євросоюзу. Це стосується, звичайно, національних республік, насамперед північнокавказьких. Але це може торкнутися і російських областей, які не мають окрему титульну націю, які можуть за певних умов дійти висновку, що їм краще і легше жити окремо від РФ”, — прогнозує аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень Шведського інституту міжнародних відносин Андреас Умланд.

Читайте також: “Київ — мати міст руських” вчили 10 поколінь”: як Кремль “підігріває” мілітаристські настрої росіян, розповів історик