Звірства російських військових — наказ чи особиста ініціатива?

У Комітеті Сенату США з міжнародних відносин ухвалили резолюцію, яка визнає дії РФ в Україні геноцидом. Документ не лише засуджує Росію за вчинення страшного злочину проти народу України, а й підтримує створення трибуналів для лідерів країни-агресора. США закликають провести міжнародні розслідування, щоб притягнути військово-політичне керівництво РФ до відповідальності за агресивну війну, військові злочини, злочини проти людяності та геноцид.

Російська імперія, Радянський Союз, а тепер уже й сучасна Росія створювали міф про унікальні риси росіян — глибокоморальний і високодуховний народ. Це міф виник наприкінці 19-го століття і більше століття вирощувався і удобрювався пропагандою. Чому міф виявився настільки далеким від реальності? Чому солдати найбільшої країни євразійського континенту такі жорстокі. Про це у спеціальному репортажі Ксенії Барвіненко на телеканалі FREEДOM.

В лютому 2022 року світ побачив зовсім інших росіян — садистів та катів. Страти цивільних, тортури полонених… Згвалтування старих, жінок, дітей… І все це — зі схвалення родичів окупантів.

Перехоплення телефонних розмов російських солдатів із рідними ще у перші місяці повномасштабної війни стали крижаним душем для всіх, кому довелося їх слухати. І пролили світло на справжні наміри Кремля. Не міфічні “денацифікації чи демілітаризації”, якими російська пропаганда виправдовувала вторгнення в Україну, а винищення нації, санкціоноване Кремлем. І виконати цю установку російські солдати намагалися щосили.

“На тілі чоловіка можна зробити 21 троянду: 20 пальців та член. Бачила, як трояндочка, коли розпускається, як розкривається? Також уздовж кісток шкіра зрізається з м’ясом”, — каже російський солдат жінці по телефону. Так він зізнається, що теж брав участь у тортурах українців.

Село Андріївка, Київська область. 27 лютого місцевий житель Віктор Клименко побачив із російських солдатів, які виганяли людей із будинків або заселялися до тих, з яких евакуювалися жителі. У Віктора Клименка окупанти зайняли льох — перенесли з дому матраци, ліжко. Пенсіонер із дружиною ховалися у сусідському підвалі. Окупація села тривала 35 днів. Щодня у страху та терорі.

“Вони шукали, хто служив в армії, хто був в антитерористичній операції, шукали наколки, перевіряли, роздягали хлопців на Слободі. Одна людина трактор не давала — її застрелили, іншу просто так застрелили. Мого племінника у колгоспу завели в свинарник і застрелили. Одного в лоба, іншого в потилицю”, — розповів Клименко.

До повномасштабного вторгнення в Андріївці жило понад тисячу людей. Окупація була швидкою, люди просто не встигли евакуюватися. Терор почався відразу. Росіяни катували і знущалися з цивільних. Вони стратили 14 місцевих жителів, ще троє загинули внаслідок обстрілу. Десятки зникли безвісти.

Зараз Андріївка нагадує рану, що не гоїться. Зруйновані та спалені будинки, більшість — не відбудувати. В інших мешканці ремонтують дахи, вставляють вибиті вікна. Прибирають із дворів сліди російської окупації. Але рани в пам’яті, залишені росіянами, так швидко не залікуєш.

“Нам священик привіз дівчинку 14 років. Вона з батьком, мачухою та з дідусем їхали в машині центром села. У цей час російські військові почали стріляти з автоматів, танків. Вони вилізли з машини. Дідусь прикривав Дашку собою, вони тут же вбили тата й мачуху, і він викинув її з машини. Дідусь прикривав собою онучку. Коли вона повзала, по ній стріляли і говорили “ціль”, вони потрапили їй у ручки, у ніжки потрапляли, вона повзла тротуаром, а військові просто сміялися з неї”, — розповіла лікар-психолог Ольга з Димера.

Розстріли мирних колон і таке “полювання” на цивільних були і в інших селищах Київської області — Бородянці, Гостомелі, Ірпені, Бучі. Після звільнення Бучі світові відкрилася жахлива картина — вулиці були буквально усіяні тілами мирних жителів, у багатьох руки пов’язані за спиною. А це свідчення того, що людей викрадали, тримали у полоні, катували.

На звільнених від росіян територіях українські правоохоронці виявили понад три десятки тортур. Ще стільки ж російські окупанти організували фільтраційні табори. Тіла тих, хто не пережив тортур, росіяни скидали у спільні могили. У неглибоких траншеях, присипаних землею, українські військові та правоохоронці виявляють тіла сотень чоловіків, жінок та дітей. На таких могилах немає імен. Найчастіше номери, але іноді немає навіть їх. Реакція на Бучу була негайною. США та країни Європи посилили санкції проти Росії. А у Міжнародному кримінальному суді розпочали розслідування звірств росіян в Україні.

“Настав час діяти. Міжнародне право може бути пасивним глядачем. Воно має рухатися охоче, щоб захищати і наполягати на відповідальності. Наступного дня після того, як я почав розслідування, 2 березня я відправив групу до регіону. Я сам двічі був в Україні за цей період, у Львові та у Києві. Я також був у Бучі. І моя команда аналітиків та судово-медичних експертів, антропологів та юристів побувала і в інших областях”, — заявив прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан.

Територію Харківської області українські військові звільнили у вересні. Докази російських звірств знаходять досі.

Олега Дигало окупанти викрали із власного будинку. Два десятки російських солдатів увірвалися у двір на БТРі. Забрали Олега, його сина та племінника. Чоловіків силоміць посадили в машину, зав’язали їм очі та відвезли у невідомому напрямку. Вісім днів Олега били та катували.

“Запитували, АТОшник я чи ні, чи проходив термінову службу. Це побиття відбувалося протягом години точно. Почали колоти мені уколи в ногу, били, кажуть ми відіб’ємо тобі м’ясо від кістки щоб ти був інвалідом, що руки та ноги відріжуть і таке інше”, — згадує житель Козачої Лопані Олег Дигало.

Пізніше з’ясувалося: всіх чоловіків тримали на залізничному вокзалі селища Козача Лопань, там росіяни влаштували тортури. Приводи для катувань окупанти вигадували різні, іноді били та шантажували без причини.

“Вони сказали, що зараз привезуть мою 17-річну дочку, розв’яжуть мені очі і будуть ґвалтувати її прямо купою”, — додав Дигало.

Подібна жорстокість — не самодіяльність, впевнені психологи. Це або з мовчазної згоди військового керівництва, або за наказом.

“Якщо вони це творили, значить, їм була така команда. Тобто це була чітка установка командування, гадаю, на чолі з верховним головнокомандувачем”, — міркує психолог-криміналіст Юрій Ірхін.

Чечня також пам’ятає

Триста тисяч убитих мирних жителів, серед яких 40 тисяч — діти. Зруйновані міста та села. Навіть через 13 років після закінчення Другої російсько-чеченської війни злочини росіян тут не забули. І не пробачили.

“Колись нам показували німців у радянських фільмах, як вони звірювали над мирним населенням. У нашому випадку те, що сталося з чеченцями, було набагато гіршим. Уявляєте, заходять у село та вбивають усіх поспіль — жінок дітей, старих”, — каже син колишнього президента Чеченської Республіки Ічкерія Анзор Масхадов.

Терор населення був основним способом кремля в російсько-чеченській війні. Авіаналети та бомбардування міст… Масові розстріли, які називали “зачистками” міст… Викрадення людей… Росіяни створили на території Чечні та за її межами майже тисячу фільтраційних таборів. Найвідоміший — табір смерті Чорнокозового. Ось свідчення одного із ув’язнених:

“Катуваннями займалися 48 козаків-контрактників, які приїхали з Ростова, Волгограда та Владикавказу… Побої та зґвалтування є звичайнісінькою справою… Серед в’язнів є хлопчик 10 років та його 13-річна сестра… Хлопчика б’ють, а дівчинку гвалтують… Матері двом затриманих жінок вдалося за 5 тисяч рублів домогтися візиту до неї. Побачення тривало п’ять хвилин, після чого мати та одну з дочок затриманої було відправлено назад. Старшу дочку, дівчинку 14 років, затримали. Чотири дні поспіль її били та ґвалтували”.

Росія так і не покарала за злочини в Чечні. Щоб виправдати звірства, машина пропаганди працювала на повну потужність.

“Вони називали нас бандитами під час Першої чеченської війни і назвали свою нам нав’язану війну “наведенням конституційного порядку”. Потім, під час Путіна, вони назвали нас ще гіршими — “ісламськими радикалами”, “ісламськими терористами”, — говорить Масхадов.

Дискредитація противника – прийом, який російська пропаганда використовувала в кожній війні, яку сама ж розв’язувала. У такий спосіб намагалася виправдати свою агресію. Насамперед — в очах світової спільноти. Внутрішній “споживач” деталі не вникав, по суті, йому було достатньо пари-трійки заяв кремлівських чиновників. І росіяни починали вірити спочатку в ісламських радикалів у Чечні, потім у нацистів в Україні. І не просто вірити, а вимагати більше крові.

“У РФ загальна гебельсівська пропаганда показувала українців, як недонарод, Українська держава — як недодержава тощо. Також пропаганда працювала в нацистській Німеччині, наприклад, з євреями. Плюс російський деспотизм, який тривав кілька сотень років. Все це наклалося і, як ми бачимо, росіяни поводяться так, що в голові не лягає”, — каже кандидат історичних наук Василь Банах.

Звідки тягнеться коріння насильства в РФ?

Україна закликала ООН та інші міжнародні організації розслідувати факти насильства. Подібних випадків — десятки, якщо не сотні, адже часто жертви вважають за краще мовчати про пережите насильство. Хтось не хоче згадувати жахіття, хтось соромиться.

Психолог Юрій Ірхін вважає, що згвалтування мирних громадян російськими окупантами свідомі та цілеспрямовані, і не є випадковими інцидентами. Це лише частина машини терору.

“У їхній свідомості — парадигма — насильно знищити нас будь-яким шляхом. Розтоптати морально, щоби на все життя. Будь-яка розсудлива людина зараз, у ХХІ столітті, знає, що сексуальне насильство це гіпертравмуюча ситуація”, — наголошує Ірхін.

Якщо жорстокість російських солдатів можна ще хоч якось пояснити — не зрозуміти і прийняти, а пояснити — накачуванням пропагандою, ідеологією, наказом, то чому так прагнуть громадянські крові? Те, з якою легкістю вони схвалюють звірства в Україні, навіть шокує психологів.

У Росії насильством пронизані всі сфери та мирне життя. Вдома, на відпочинку, на роботі — рукоприкладство — головний аргумент росіян у будь-яких суперечках.

Пояснити такий феномен легко. Люди, оточені насильством, неминуче починають сприймати його як норму. Особливо якщо дитина виростає в сім’ї, де рукоприкладство — звична справа. А таких сімей у Росії — чимало.

Даються взнаки і обставини, в яких живе більшість росіян — відсутність освіти, злиденні умови життя, будинки без елементарних зручностей, таких як каналізація, водопровід, інтернет. У багатьох громадян великої газової держави немає навіть централізованого опалення. Хоч би як кремлівська пропаганда намагалася показати світові процвітаючу Росію — люди поза Москвою, Санкт-Петербургом і ще кількома великими містами — не живуть, а виживають.

“Якщо взяти, наприклад, місто Рубцовськ в Алтайському краї — місто, де базувалася рота, що була у Бучі. Російські виправні колонії — це конвеєр тортур. У Рубцовську перебувають чотири виправні колонії. І, відповідно, люди, які в них працюють, вони ж і виховують тих людей, які потім ідуть до армії та йдуть в Україну вбивати мирних мешканців”, — каже соціолог Юрій Боровських.

Путинський режим такий стан речей цілком влаштовує. Запеклі бідністю люди готові накинутися один на одного, якщо такий наказ надійде з Кремля. Перевірено та доведено радянськими диктаторами.

“У них постійно було рабство у різних формах — у спецслужбах, у каральних органах Спілки, які проводили репресії. Йдеться про надзвичайну комісію, Державне політичне управління, потім — Народний комісаріат внутрішніх справ. Вищу освіту мали десь 2-3 відсотки. І на таких людей радянська влада, тепер і Російська Федерація завжди робила ставку. У таких людей моральна планка з огляду на їхнє виховання дуже низька”, — каже кандидат історичних наук Василь Банах.

“Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами” — цю фразу приписують британському прем’єр-міністру Уїнстону Черчіллю. Чи він казав її насправді — історики сперечаються досі. Зрозуміло одне: ті, хто десятиліттями приписував собі імідж переможця фашистів, повторюють найгірші їхні злочини.

“Фізично притягти цих людей до відповідальності є основним завданням. Для того, щоб залучити відповідальних фізично, потрібно буде, щоб щось змінилося в Росії або щоб ці люди були видані судам, які ведуть такі справи. Дуже важливо, щоби була достатня кількість міжнародних ордерів на арешти, щоб вони виконувались тими країнами, до яких росіяни теоретично можуть поїхати”, — зазначила правозахисниця, юристка Clooney Foundation for Justice Ганна Нейстат.

Своє розслідування проводить і Україна. Правоохоронні органи відкрили понад 40 тисяч кримінальних проваджень проти російських військових. І це не безіменні солдати — 168 тисяч окупантів уже ідентифікували. Встановлено імена, звання, місця служби, дані родичів — сховатися не вийде. І правосуддя, хай і через десятиліття, наздожене кожного.