Відбити Донбас та Крим: ЗСУ готували контрнаступ все літо — розбір Мацуки

Контрнаступ. Те, про що всі зараз невпинно говорять… Чи буде воно потужним, але недовгим, чи в планах йти далі — відбити і Донбас, і Крим? І чому Росія до цього виявилася не готовою?

Здавалося б, про перспективу контратаки говорили давно. Нинішня втеча російських окупантів — це черговий “жест доброї волі” чи, як кажуть, “пропустили спалах”? А, може, в Москві задумали щось ще? У всьому цьому розбирався шеф-редактор українського іномовлення FREEДОМ Олексій Мацука.

Головні версії

Балаклія, Куп’янськ, Ізюм. Це лише найвідоміші у медіа населені пункти Харківської області, над якими зараз знову майорить український державний прапор. Йдеться вже про територію понад 3000 кв. м, що повернулася під контроль України. Для порівняння: це втричі більше за площу української столиці Києва з передмістями.

У чому секрет такого блискавичного просування? З одного боку, чекали на нього давно. Можливий контрнаступ української армії військові аналітики почали обговорювати ще в середині літа, у липні про нього заговорили вже офіційні джерела. Причому всі прогнози прив’язували якраз до зустрічі у форматі “Рамштайн”, дати якої ні для кого не були секретом.

Також по темі: Чому п’ятий “Рамштайн” для України знаковий — аналіз Ягуна та Варченка

Американська газета The New York Times з’ясувала і пише зараз, що операція готувалася спільно з американськими силовиками. Ще з літа високопосадовці почали обмінюватися розвідданими зі своїми колегами з США. Тоді ж і розпочали підготовку контрнаступу. Причому його частиною була і кампанія з дезінформації, щоб заплутати супротивника.

“Ці хлопці 8 років навчалися у спецпідрозділах. Наші розвідники навчили їх дезінформації та психологічним операціям”, — зазначила Евеліна Фаркас, заступник міністра оборони США в адміністрації президента Барака Обами.

Росії, мабуть, дали зрозуміти, в тому числі, і завдяки вкиданню дези, що в планах — Херсон. І тоді такий відволікаючий маневр скрізь крутився. Це все ж таки шлях на Крим.

І, мабуть, хитрощі тоді спрацювали — з Ізюмського напрямку росіяни тоді зняли тисячі бійців. Українська армія під Херсоном і справді тоді давала жару — методично бомбила мости, атакувала ключові переправи, склади з боєприпасами. У результаті під Ізюмом у росіян залишилися лише підрозділи тилової піхоти. І ніхто не сподівався, що прилетить не з півдня, а з півночі.

“Спочатку було прорвано оборону в районі Балаклії. А потім російські війська були розкидані гарнізонами по різних містечках, селах. Ці гарнізони часто складалися з Росгвардії, і навіть з мобілізованих з т.зв. “народних республік”. Росгвардія в принципі воювати не вміє. Вона не для цього призначена”, — пояснював військовий експерт Юрій Федоров.

Можливо, у Кремлі вкотре подумали, що вся риторика контрнаступу — не більше ніж спроба підняти бойовий дух. Не повірили, що це всерйоз, як то кажуть, розслабилися.

Але, з іншого боку, якщо якісь підозри й були, вони могли просто не дійти до Генштабу РФ. У російській армії невикорінна показуха, коли всі бояться доповідати про проблеми “нагору”. З місць повідомляють, що розгорнули взвод, у зведенні напишуть роту. Поки дійде до когось з генералів, у того вже в доповіді є благополучна картинка, що цілий полк є, територія під повним контролем і людей вистачає. Самі російські військові підтвердили це журналістам.

“Все виглядає дуже логічно: ми почали як дов**би, не змогли нічого втримати, все роз**шили, один суцільний пиз*ж навколо. Командування — нуль. Забезпечення — нуль. Керівництва — нуль. І ось спочатку було зрозуміло, що закінчуватиметься тим, що нас просто рознесуть”, — розповідав російський військовослужбовець, який воював в Україні.

Схоже, це теж зіграло на руку Україні. Засмучувати кремлівських небожителів ніхто не хотів. У сучасній Росії як усе влаштовано? Розрахунок, що те, чого немає в теленовинах, не існує і насправді. Тільки уявіть, у момент, коли на фронті почалася катастрофа, Путін розгулював Москвою, брав участь у святкових заходах до дня міста, демонструючи, що, мовляв, приводу для занепокоєння немає.

“Розрахунок на те, що найбільш лояльна частина аудиторії, побачивши начальника, що безтурботно гуляє, скаже: ну, значить, даремно всі панікують, нічого страшного не відбувається, інакше б президент так спокійно себе не поводив. Проблема в тому, що іншу частину лоялістів розлютить те, що відбувається. Йому начхати на те, що там наших хлопців убивають”, — коментував нині колишній спічрайтер президента РФ Аббас Галямов.

Цю страусину позицію ми побачимо і згодом. Усі наче голову в пісок засунули. Міноборони РФ мужньо мовчала. Ті, хто претендує на звання лідерів громадської думки, теж підвисли, не знаючи, як реагувати, оскільки, певно, вчасно не отримали увідні. Потім наважилися вже озвучити версію, мовляв, ні про який успіх українських військових і мови не може бути. Те, що сталося на Харківщині, це заздалегідь продуманий план.

“Про те, що супротивник готує такий серйозний удар, було відомо. Значить, потрібно було допустити насправді в умах противника таку позицію, що ми не маємо ні сил, ні засобів для того, щоб відбити цей удар. Звичайно, для того, щоб створити цю ілюзію з цього напрямку, в принципі, були повністю зняті війська”, — запевняв Апті Алаудинов, помічник голови Чеченської Республіки з силового блоку, командир спецназу “Ахмат”.

І це пояснення було по суті натяком, що хороших новин не варто чекати. Але пропагандисти, як мантру, повторювали — не панікувати. Але як тут не панікувати? Адже насправді посипалася вся російська лінія оборони. Міноборони Росії, щоб не писали зайвого, закрило коментарі на своїх сторінках у соцмережах.

І лише за кілька днів визнали відступ з Харківського напрямку, але назвали це “перегрупуванням для нарощування сил на Донецькому напрямку”. Як би не називали те, що відбувається, суть від цього не змінюється.

Війна до перемоги

Що відбувається – вже зрозуміло. Контрнаступ у розпалі. І тепер важливо розібратися: а як воно за планом Києва має розвиватись?

Тут добре зрозуміти — а де ж кінцева точка? Вийти на держкордон з Росією і зупинитися, чи йти ще далі, скориставшись переломом ситуації та панікою у російському військовому керівництві? А там всі знають, що погони полетять, і добре б тільки погони, а не голови.

Американська преса прогнозує тепер бої на Херсонщині, причому пишуть про можливість повернути більшу частину цієї області вже до кінця цього року.

“Битва в Херсонській області для Росії має чимало недоліків: складні шляхи постачання та обмежені можливості для атаки з повітря. Хоча у Путіна і репутація “стратегічного генія”, здається, українці викрили його обмеженість та передбачуваність його мислення”, — пише професор стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрюса Філліпс Пейсон О’Браєн.

А що після Херсону? Виходить, можна чекати і на битву за Донбас? Адже повернення Куп’янська, Ізюму з військової точки зору відкриває Україні шлях до Донецька, Луганська. Водночас це означає, що плани російської армії щодо захоплення Слов’янська та Краматорська практично перекреслені. Завдяки поверненню Високопілля на Херсонщині наступ у бік Дніпропетровської області теж чекати не варто.

Куди тепер буде націлена українська армія? Йти до кінця, звільнити все. Судячи з висловлювань українських чиновників, схоже, що так і є. Дійсно, президент Зеленський у своєму зверненні сказав, звертаючись до військових, що їм належить вийти на кордон.

“Ви вийдете на наш кордон, на всі його ділянки, побачите наші рубежі та ворожі спини. Побачите, як сяють очі наших людей та п’яти окупантів. Вони назвуть це “жестом доброї волі”. Ми назвемо це — перемогою”, — сказав Володимир Зеленський.

“Вийдіть на кордон” каже Зеленський, а не “перейдіть її”. З чого можна зробити висновок, що завдання полягає в тому, щоб витіснити противника на рубежі України, але не переходити їх.

Далі йдуть прямі натяки з Києва, що ситуація змінилася, і переговорна позиція від цього моменту вже зовсім інша.

“Україну вже не влаштує ні здача Росією Криму з Донбасом, ні репарації за вторгнення. Київ разом із західними союзниками добиватиметься повної капітуляції та демілітаризації Російської Федерації”, — заявив секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данилов.

Очевидно, що ставки піднято на новий рівень. Чи накопичила Україна достатньо сил та зброї, щоб не просто контратакувати, а й відбити Донбас та Крим? Судячи з публічної риторики — так.

“Тепер вони пройшли не одну точку неповернення. Варіантів “на 24 лютого” вже не існує. Станом на 1 грудня 1991 року. Go out”, — зазначив міністр оборони України Олексій Рєзніков.

Контрнаступ не просто сплутав карти Москві, а й вивів ситуацію на абсолютно новий рівень. Якщо раніше Кремль заявляв, мовляв, якщо вийдемо на діалог, лише про те, як виконувати умови Росії. То тепер це більше не розмова нападника з тим, хто захищається, або сильного зі слабким, як думали в Москві. А чи дійде справа до переговорів і коли, обов’язково незабаром обговоримо.

Читайте також: Росіяни мали намір наступати, а не оборонятися: успіхи українського контрнаступу обговорюємо з військовим експертом Ждановим