Армія РФ не планувала зміцнювати оборонні позиції, сподіваючись, що йтиме вперед і захоплюватиме нові території України. Хоч успішний контрнаступ української армії став несподіванкою для супротивника, розслаблятися поки що зарано.
Україні важливо досягти паритету в озброєнні, закріпитися на звільнених ділянках та піти вперед до повної деокупації всіх своїх територій.
Яка ситуація на лінії фронту, чого не вистачає для повної перемоги та як можуть розвиватися події далі — в ефірі телеканалу FREEДОМ розповів військовий експерт Олег Жданов.
— Заступник голови Міноборони України Ганна Маляр написала, що Україна звільнила майже 6 тис. квадратних кілометрів окупованих територій (у вечірньому відеозверненні від 13 вересня президент України Володимир Зеленський уточнив, що ЗСУ звільнили загалом близько 8000 кв. км, — ред.). Це майже тисяча квадратних кілометрів на день. Як?
— Річ у тому, що армія Російської Федерації не здатна організувати оборону навіть у тих канонах, у яких вони воюють сьогодні. Адже лекала Другої світової війни передбачають глибоко ешелоновану оборону. І друге — створення опорних пунктів оборони у глибині окупованих територій.
Окрім першої лінії [оборони], ми нічого не побачили. Все інше це були окремо розкидані та не стиковані між собою позиції. Тому після прориву першої лінії ми зачищали далі територію.
— Перша лінія оборони — це логічно. Але ж має бути друга, третя, якщо прорвали першу. Таке враження, що окупаційні війська просто зрозуміли, що деокупація неминуча, і після цього все пішло за нашим планом. Чому не вибудовували нові лінії оборони?
— Так вони не мали наміру оборонятися взагалі. Вони мали намір наступати далі. Ніхто ж не знімав політичних завдань із захоплення самої України.
Вони сиділи в першій лінії та чекали, коли підійде підмога або резерв і вони підуть далі в наступ.
— Яка ймовірність того, що буде віддано наказ російським окупаційним військам, і вони знову підуть в атаку?
— Дуже велика. Знаєте, коли сідаєш на шпагат, головне, щоб штани не луснули. Тому я дуже сподіваюся, що наш Генеральний штаб порівнює можливості. Я так розумію, що зараз буде зроблена пауза, де ми повинні будемо зупинитися, закріпитися, організувати логістику і підтягнути наші тили. Ось ті війська, які сиділи в обороні, залишилися там. Ми пішли у наступ свіжими силами. Ми ввели в бій свіжі резерви, що дало нам успіх.
А тепер ті, що залишилися в обороні, повинні підійти й знову сісти вже в оборону, там, де ми зупинимося.
Щойно ми назбираємо чергову хвилю резерву, зробимо черговий крок у контрнаступ для звільнення наших територій.
— Які прогнози щодо сходу України? Куди далі можуть рушити наші військові?
— Що ближче до російського кордону, то менше військ. Річ у тому, що на сьогодні Російська Федерація фактично вичерпала ті можливості, які їй давало поповнення завдяки охочим воювати.
Охочих воювати стає дедалі менше.
Надійшла інформація, нібито Путін доручив олігархам формувати приватні військові компанії, які потім мають влитися у загальний лад російських окупаційних військ на території України. І маю тоді питання — а куди поділися 50 добровольчих батальйонів, які формувала Російська Федерація? Чи цей проєкт також провалений на сьогодні повністю? Ось у чому проблема.
Тому у Сватовому гарнізон знявся. За даними розвідки, до 20 автомобілів відібрали у місцевих жителів, усі стоять у Станиці Луганської, на перетині кордону в бік Росії. У Старобільську пакують речі. Ось вам і відповідь.
— Якщо Росія не зможе обстрілювати Харків із захоплених територій, а завдаватиме ударів із Білгорода, то чи може українська армія завдати удару по Білгороду?
— Єдине, що сьогодні отримав Харків, це те, що із трьох компонентів випала ствольна артилерія. Вона тепер точно не дістає Харкова. А реактивна артилерія, системи “Смерч” та ракетні війська до Харкова як діставали, так і дістають із російської території.
З погляду політики треба ухвалити рішення. Воно має ухвалюватися в консолідації з нашими партнерами. Якщо буде досягнуто домовленості — це легітимна мета для нашої артилерії.
Потрібно відігнати [росіян] якнайдалі від кордону, створити вогневу буферну зону для того, щоб не повторювалася історія, як сьогодні день у день у Сумській та Чернігівській областях.
— Як розвиваються події на Херсонщині?
— Ми ведемо контрнаступи двома різними способами, які кардинально відрізняються один від одного. На Харківському напрямку ми зробили високий маневровий наступ, а на Херсонському напрямку, навпаки, комбінуємо дистанційну вогневу дію із продавлюванням супротивника по всій лінії фронту. На Херсонському напрямку результат, якого ми хотіли, ми почали отримувати, бо боєздатність частин російської армії на правому березі почала падати, командири почали відводити солдатів. Бо якщо вони їх не відведуть сьогодні, то завтра вони втечуть.
Вони відходять, у них закінчуються боєприпаси, у них закінчується паливо, вони закінчують продовольство. І найголовніше, кожен солдат знає, що можна піти з цього плацдарму. До того ж командири середньої ланки шукають контакти зі спецслужбами України для того, щоб обговорити умови здачі в полон.
— Україна запросила у Конгресу США 29 видів систем озброєння та боєприпасів. Ідеться про армійські тактичні ракетні системи “Атакамс”, які можуть досягати цілей на відстані 300 кілометрів. Крім цього, йдеться про безпілотники, артилерійські системи, танки й корабельні ракети “Гарпун”, і 2 тис. ракет для “Хаймарс.” Я так розумію, що це йде не “Атакамс”, а якісь інші.
— Цілком можливо, це те, що описав [головнокомандувач ЗСУ] Валерій Залужний у своїй статті, — що для того, щоб остаточно закінчити цю війну, нам треба досягти паритету в озброєнні. Якщо Росія застосовує свій “Іскандер” до 500 км, нам треба мати аналогічну ракету. Мабуть, про це йдеться у контексті ракет.
І у статті генерал Залужний дає відповідь на запитання. Він чітко каже, що війна може закінчитися у 2023 році, за умови, що ми отримуватимемо досвід та озброєння.
— Що для вас буде успішним закінченням цього року з військового погляду для України?
— Успішним з військового погляду для України — вихід на державний кордон на материковій частині.