Днями ворог здійснив чергову масовану атаку по цивільній та критичній інфраструктурі України. Основний удар балістикою припав на Київ та Одесу. Росія завдала масованого комбінованого удару. За інформацією Повітряних сил ЗСУ, по столиці випустили шість балістичних ракет класу “Іскандер-М”/С-400. Вибухи у місті пролунали ще до того, як встигли увімкнути сирени повітряної тривоги, що пов’язано з мінімальним підлітним часом балістики з Брянської області (близько 7 хвилин).
Через брак протиракет-перехоплювачів до комплексів Patriot жодну з шести балістичних ракет збити не вдалося, усі вони досягли цілей або розірвалися в межах міста.
На тлі дефіциту ракет-перехоплювачів Україні варто змінювати акценти: не лише просити партнерів про нові поставки, а системно бити по підприємствах російського оборонно-промислового комплексу, які виробляють ракети та безпілотники.
Україна має достатньо засобів ураження, адже територію Росії щоночі атакують сотні безпілотників. Якщо Україна може масштабувати удари до кількох сотень БпЛА, то ці можливості варто концентрувати по конкретних об’єктах російського ОПК. Як приклад, Воткінський завод, пов’язаний із виробництвом ракетного озброєння.
Завод має стратегічне значення, оскільки є головним виробником російських міжконтинентальних та оперативно-тактичних ракетних комплексів. “Воткінський завод” займається виробництвом міжконтинентальних балістичних ракет РС-24 “Ярс” та їхніх модифікацій, балістичних ракет Р-30 “Булава” для підводних човнів проєкту “Борей-А”, а також ракет для комплексів “Іскандер-М” та авіаційного комплексу “Кинжал”, повідомляє Генштаб.
Якщо за один день 400 безпілотників запустити по одному підприємству, то жодна система ППО противника, а її у них практично не існує, не буде здатна перешкодити такому масованому удару. А якщо за три дні накопичити 1 200 — завод припинить своє існування.
Україна має застосовувати логіку комбінованих атак: спочатку дрони-обманки, які перевантажують ППО, потім ударні безпілотники, а разом із ними — крилаті ракети. Саме такий підхід варто використовувати проти підприємств російського ОПК.
Звертаю увагу на обмежені можливості США у виробництві ракет-перехоплювачів Patriot. Якщо Росія запускає близько 75 ракет за одну масштабну атаку, для їхнього перехоплення потрібно приблизно вдвічі більше протиракет. Якщо таких атак дві на місяць, потреба може сягати близько 300 ракет-перехоплювачів щомісяця.
Річне виробництво ракет-перехоплювачів Patriot — лише 600 на весь світ: на потреби армії США, стратегічних партнерів поза НАТО і ще на український фронт. Ми цього не розуміємо? Напевно, розуміємо.
Саме тому Україна не може будувати оборону лише на очікуванні нових поставок від США. Партнери також можуть ставити питання, чому Київ, маючи власні засоби ураження, не зосереджує їх на російських заводах, які виробляють ракети та дрони.
Нагадаю, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час виступу в Бундестазі заявив, що більше не бачить необхідності у постачанні Україні далекобійних крилатих ракет TAURUS, оскільки Київ досяг значного технологічного прогресу та самостійно виготовляє ефективне озброєння. Зокрема він зазначив, що розробки українських далекобійних систем є “значно ефективнішими, ніж відносно невелика кількість крилатих ракет TAURUS, які б Німеччина могла передати”.
Зауважу, що вартість однієї ракети-перехоплювача — 4 млн доларів, для країн Перської затоки — 7 млн доларів.
Серед потенційних цілей для ударів — підприємства у Воронежі, Чебоксарах, завод “Купол” в Іжевську, який виробляє безпілотники, а також особлива економічна зона “Алабуга”, де масштабується виробництво БпЛА.
Військово-політичний аналітик Дмитро Снєгирьов
Попередні огляди автора:
- Антибалістичний щит України: фактори стримання та перспективи створення проаналізував Снєгирьов
- Загроза з півночі: чи реальне повторне вторгнення в Україну з Білорусі
- На противагу “повній інтеграції”: Кремль встановлює кордони з окупованими територіями України
- Власні ракети проти балістики РФ: Снєгирьов проаналізував переваги та ризики виробництва в Україні
- ЗСУ множать на нуль штурмові групи ворога: ситуацію у Костянтинівці проаналізував Снєгирьов














