Європі потрібні сильні українські медіа — інтерв’ю з медіаексперткою Йоанною Кравчик

Йоанна Кравчик — експертка з міжнародної комунікації, директорка німецького видання “Коректив”. Спеціалізується на розслідувальній журналістиці та зміцненні демократичних інститутів по всій Європі.

Раніше обіймала посаду заступниці директора в “Німецькому фонді Маршалла”, була президенткою Альянсу провідних європейських газет і керівницею відділу партнерських відносин у польському виданні “Gazeta Wyborcza”.

Брала участь у створенні проєктів із розвитку медіа. Керує мережею, що об’єднує понад п’ятсот локальних редакцій і незалежних авторів у 35 країнах.

Йоанна Кравчик — гостя нового випуску проєкту “Люди доброї волі” на телеканалі FREEДОМ.

Ведучий — Сакен Аймурзаєв.

https://www.youtube.com/watch?v=LPxhnHJbU3E

Від розслідувальної журналістики до підтримки сотень редакцій по всій Європі

— Яким є ваш професійний шлях і, якщо можна так сказати, ваша місія?

— Я з Польщі. Зараз я працюю в німецькій медіаорганізації “Коректив”. Я керуюча директорка з питань Європи.

“Коректив” — це розслідувальне медіа. Саме розслідування лежать в основі нашої роботи. Але окрім розслідувальної журналістики ми працюємо ще у чотирнадцяти різних напрямах. Один із них — розвиток європейських локальних медіа. Саме за цей напрям я і відповідаю.

— Тобто ви їх підтримуєте. А як саме ви допомагаєте локальним медіа?

— Ми створили мережу, до якої входять понад п’ятсот локальних і нішевих медіа з тридцяти шести країн Європи, включно з Україною.

Те, що ми для них робимо, ми називаємо сервісом. Ми надаємо різні види ресурсів. При цьому ми вирішили не йти звичним шляхом міжнародної співпраці. У редакційному середовищі це зазвичай означає транскордонні розслідування або спільні розслідувальні проєкти.

Ми даємо локальним медіа редакційні інструменти — те, що допомагає робити матеріали більш оригінальними, цікавими та глибокими. Наприклад, ми надаємо дані.

Ми збираємо та обробляємо дані, готуємо європейські масиви даних, які можна розкласти до локального рівня. Створюємо набори даних, візуалізації, додаткову інформацію, списки експертів. Це цілий набір інструментів, який ми передаємо учасникам нашої мережі, щоб вони могли будувати свої історії на основі цих даних.

Крім того, ми доповнюємо це можливостями для професійного розвитку. Ми розробляємо індивідуальні воркшопи, семінари та програми менторства — залежно від поточних потреб учасників мережі.

Ми перебуваємо в тісному контакті, можливо, не з усіма 500 учасниками, але приблизно з 10% із них, щоб розуміти, що їм потрібно саме зараз. Наприклад, навчання роботі зі штучним інтелектом. Але не якийсь загальний курс, а навчання конкретного рішення або інструменту: як отримати до нього доступ і як використовувати його саме в локальному контексті.

Після цього ми організовуємо таке навчання, оплачуємо роботу експертів і запрошуємо учасників нашої мережі скористатися цією можливістю.

Крім того, ми працюємо над тим, щоб учасники мережі ставали більш помітними. На практиці це означає, що ми запрошуємо їх на різні медійні зустрічі, конференції та заходи й оплачуємо їхню участь.

Також ми організовуємо окремі заходи, присвячені ситуації локальних медіа, щоб голоси учасників нашої мережі були почуті на таких майданчиках. Ми сподіваємося посилити наших учасників, щоб вони ставали не лише кращими журналістами, а й сильнішими медіаекспертами, кращими управлінцями та були більш помітними в європейському медіапросторі.

— Мережа “Коректив Юроп” — це неурядова організація?

— Так, це недержавна організація. “Коректив” — неприбуткова організація в Німеччині. Наша мережа відкрита для всіх незалежних медіа, а також для фрилансерів. І участь у ній безплатна.

— А можна зробити пожертву, щоб підтримати вас?

— Так. Це можливо. “Коректив” переважно фінансується нашою спільнотою. Шістдесят п’ять відсотків нашого бюджету становлять приватні пожертви, переважно з Німеччини.

Локальні медіа стають головним ресурсом демократії

— Які теми зараз перебувають у центрі уваги вашої мережі та ваших партнерів? Політика, корупція, ідеологія — що для вас є найважливішим?

— Нещодавно ми провели опитування щодо тем, якими учасники мережі хочуть займатися.

Найпопулярнішою темою стала безпека. Тісно пов’язана з нею тема — кризи.Причому кризи різного типу: природні лиха, наприклад повені, а також громадянська готовність. Усе це безпосередньо пов’язано з питаннями безпеки. Наступна велика тема — те, що можна об’єднати поняттям вартості життя. Чому людям не вистачає грошей на базові послуги? Сюди входять вартість житла, енергетичний перехід, ціни на енергію, витрати на охорону здоров’я та багато інших підтем, об’єднаних спільним знаменником — вартістю життя. Ще одна тема, яку часто називали учасники нашої мережі, — клімат.

Саме на цих напрямах ми будемо зосереджені протягом найближчих шести місяців.

— А хто ваші партнери в Україні?

— В Україні у мене особисто багато улюблених організацій.

Чотири роки я очолювала Український медіафонд, який залучав кошти з країн Північної Європи. Медійні асоціації Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії, а також великий видавець “Боннієр” об’єдналися для створення цього фонду. Я керувала фондом і стежила за тим, щоб ми підтримували українські медіа розумно й ефективно.

Завдяки цьому досвіду я познайомилася з великою кількістю чудових організацій — справді сильних і медіа, що надихають. А також із людьми — фантастичними, відкритими, дружніми та винятково талановитими.

Зараз у “Коректив” я працюю з двома організаціями. Одна з них — Львівський медіафорум.

Львівський медіафорум — один із наших найнадійніших партнерів. Разом ми реалізуємо проєкт, присвячений локальним медіа та їхній стійкості. Ми хочемо представити українським локальним медіа методологію бізнес-моделей, заснованих на спільноті, і поділитися нашою експертизою, досвідом та всіма необхідними матеріалами.

Ми хочемо передати їм інструменти для побудови бізнес-моделі, заснованої на спільноті, а потім довгостроково інвестувати в кілька українських локальних медіа.

Наприкінці цього процесу ми хочемо запустити для них фонд співфінансування. Це як багатошаровий торт, де фонд співфінансування — вишенька на торті.

По суті, це означає таке: коли локальне медіа вже розуміє, як працювати зі своєю спільнотою і як її монетизувати без зовнішньої підтримки, тоді фонд співфінансування протягом певного часу подвоюватиме або навіть потроюватиме зібрані пожертви.

Це наше довгострокове рішення для локальних медіа в Україні.

“Зміни не можна принести до спільноти ззовні”

— Ви погоджуєтеся з тезою, що ми самі відповідальні за реальність, яку створюємо. І як професіонал у сфері медіа, що, на вашу думку, сьогодні загрожує цій реальності — тут, в Україні, і в Європі загалом?

— Це дуже складне запитання. І дуже філософське. Але я навіть не буду вдавати із себе філософа.

Я погоджуюся з тим, що на нас лежить відповідальність. Ми справді створюємо реальності, різні шари нашої великої та малої реальності.

Мені здається, дуже важливо залишатися реалістами, коли ми думаємо про нашу реальність і про той вплив, який можемо мати.

Як людина, яка дуже тісно працює з локальними спільнотами, я вірю, що ми, медіа, несемо відповідальність перед своїми місцевими спільнотами. Саме там існує простір, де ми справді можемо щось змінити.

Але це можливо лише в дуже тісній співпраці зі спільнотою. Зміни не можна принести ззовні. Їх не можна просто “скинути” на спільноту згори. Потреба у змінах і перші кроки мають виходити зсередини самої спільноти.

Для мене роль медіа — моя роль і роль моїх колег — полягає не лише в тому, щоб виробляти інформацію. Наша роль — дати людям можливість діяти.

Ми не діємо замість них. Ми не активісти.

Але ми можемо бути посередниками. Ми можемо відкрити людям шлях до інформації про те, як діяти і як досягати змін. Ми можемо організовувати простори для обговорення цих змін. Ми можемо дати людям доступ до тих, хто ухвалює рішення.

Тому що, давайте чесно, ми — четверта влада. Ми маємо доступ. І ми можемо відкривати двері для локальних спільнот, щоб вони могли напряму взаємодіяти, наприклад, із політиками та управлінцями.

Тому я бачу роль медіа у формуванні реальності не лише в наданні інформації, а й у створенні можливостей для дії.

Розслідувальна журналістика не повинна займатися піаром

— У Європі та в Україні розслідувальна журналістика сприймається як суспільне благо. Але де проходить баланс між суспільним інтересом і можливою шкодою — шкодою для суспільства або політичної системи? Для нас в Україні під час війни це питання особливо актуальне. Де знаходиться цей баланс?

— Мені здається, це я мала б поставити вам це запитання: як ви самі бачите цей баланс?

Особисто мені дуже важко міркувати про те, яким він має бути, особливо в Україні.

Я не можу говорити про те, який вигляд має мати цей баланс у країні, розірваній війною. І мені здається, що українські журналісти вже знають відповідь на це запитання.

З моєї думки — людини, яка виросла в Польщі, працювала в польських медіа та в екосистемі незалежних ЗМІ, а зараз працює в Німеччині, — підхід досить суворий. Я вважаю, що суспільний інтерес завжди вищий за будь-яку політичну шкоду, якої може завдати розкриття інформації. Ми відповідальні перед суспільством, а не перед політиками, які керують країною.

Але я можу лише уявити, наскільки складно в Україні ухвалювати рішення про те, за яку тему братися, а за яку — ні. Особливо якщо публікація може вплинути на репутацію країни.

Зараз дуже багато залежить від того, як люди сприймають Україну. Як її бачать зовнішні партнери, як її бачать люди в інших країнах. Тому репутація та образ країни — я б не сказала, що це абсолютно вирішальний фактор, — безумовно важливі. І працювати з цим потрібно професійно.

Водночас я вважаю, що формування іміджу країни — не обов’язково завдання журналістів. І вже точно не завдання журналістів-розслідувачів. Тому нам необхідно проводити дуже чітку межу між розслідувальною журналістикою та піаром.

“Свобода слова в Україні для мене очевидна”

— Я запитую про це тому, що російська пропаганда намагається представити Україну як країну без свободи слова і без свободи преси. І для нас дуже важливо розуміти, як можна протистояти цьому наративу.

— Питання в тому, чи є у мене для вас готове рішення.

Моя перша інтуїція — виступати за те, щоб у західних медіа було більше українських голосів. Більше українських історій, зокрема розслідувальних, які ставали б частиною регулярного інформаційного циклу європейських медіа.

Мені здається, ми досі недостатньо знаємо про те, що відбувається в Україні за межами політичних рішень, політичних змін і, звісно, подій, пов’язаних із війною.

Для мене очевидно, що свобода слова в Україні існує.

— Так, звісно.

— Це очевидно для мене, тому що у мене є друзі серед українських журналістів. Я читаю українські матеріали, спілкуюся з українськими медіаорганізаціями і можу робити власні висновки. Але я перебуваю в привілейованому становищі — у мене є доступ до цієї інформації.

Я вважаю, що такий рівень знання про країну має бути доступний кожному громадянину Європи. Це також один зі способів протидіяти російській пропаганді. Але це і наша відповідальність. Відповідальність медіаорганізацій і видавців у Західній Європі — зробити так, щоб українські голоси були почуті.

І я маю на увазі саме прямі українські голоси, а не лише історії про Україну, розказані з погляду західних суспільств.

“Найефективніше — бути поруч зі своєю спільнотою”

— Поговорімо про російських журналістів у вигнанні. Багато з них залишили Росію після початку повномасштабного вторгнення. Чи існує в європейській медіаспільноті єдиний підхід до їхньої підтримки та взаємодії з ними?

— Так, такий підхід існує. Я бачу це в багатьох організаціях.

Я бачу це і у своїй організації. У “Коректив” є окремий напрям, який працює з журналістами у вигнанні. Ми співпрацюємо з російськими журналістами, які перебувають в еміграції. Один із проєктів, який ми створили разом, — “Радіо Сахаров”. Це спосіб дати російським журналістам у вигнанні простір для присутності в німецькій медійній екосистемі.

Але для мене важливо, працюючи з російськими журналістами в еміграції, не забувати про українських журналістів і українські медіа.

Тому, як мені здається, тут необхідний баланс. Щоразу, коли ми ухвалюємо рішення підтримати російських журналістів у вигнанні, я, принаймні у своїй ролі, намагаюся думати і про ініціативу для українських медіа.

— Це теж дуже делікатне питання, тому що необхідно відокремлювати підтримку російських журналістів від російського впливу.

— Абсолютно. Але я вірю, що ми як журналісти та редактори достатньо професійні, щоб бачити цю різницю.

— Добре. І те саме запитання щодо білоруських журналістів. Ви їх підтримуєте?

— Так. Білоруські журналісти також є частиною нашої мережі, і ми перебуваємо з ними в тісному контакті. На жаль, поки що ми ще не зробили для них нічого окремого. Це відносно нові відносини, і зараз ми думаємо над тим, щоб вибудувати спеціальну систему підтримки для білоруських журналістів.

У якийсь момент я абсолютно чітко зрозуміла: просто думати про них і підтримувати з ними зв’язок недостатньо. Але водночас це хороша відправна точка. Тому я рада, що ми перебуваємо в контакті з білоруськими журналістами у вигнанні, що вони є частиною нашої європейської мережі.

Символічно це теж важливо — сказати їм: “Так, ви частина нашої європейської медійної родини. Ми вам раді. Ви тут. У вас є безпечний простір. У вас є доступ до п’ятисот інших журналістів і медіа. Скажіть нам, що вам потрібно, і ми постараємося це організувати”.

Це не так багато, але, думаю, це хороший початок.

Уроки Польщі: політичне втручання зруйнувало довіру до локальних медіа

— Як зараз ідуть справи зі свободою слова в Польщі після зміни уряду та нового політичного курсу?

— Стало краще. Я не можу цього приховувати. Стало справді краще.

Ми дуже раді, що частину тиску на незалежні медіа, який ми відчували останні 8 років, було знято. Величезне полегшення — бачити, що суспільне телебачення тепер працює значно краще з погляду якості інформації.

Завжди радісно бачити, коли суспільне телебачення більше не є інструментом пропаганди. Я не думаю, що сьогодні наш суспільний мовник повністю вільний від політичного тиску. Я й досі бачу деякі тривожні кроки, які можуть загрожувати свободі слова — як на рівні центрального телебачення, так і на регіональному рівні.

Але, думаю, найбільша проблема — це практично повне руйнування локальних медіа в Польщі. Значна частина польських локальних медіа була придбана державною компанією “Орлен”. Мета цього кроку полягала в тому, щоб перетворити локальні медіа на інструменти пропаганди в інтересах попереднього правого уряду.

Це сталося попри спротив багатьох сміливих і талановитих локальних журналістів, які намагалися протистояти цьому всіма можливими способами. Але цього виявилося недостатньо. Зараз довіру до локальних медіа в Польщі втрачено. І це незворотна шкода.

На цьому етапі мені складно уявити, як можна виправити ситуацію. Водночас у мене є надія, коли я бачу нові медійні ініціативи, зокрема локальні. І дуже часто вони уважно ставляться, наприклад, до української тематики.

Такі нові ініціативи з’являються, і це, безумовно, дає надію. Але я не думаю, що з боку польських політиків існує достатньо системних рішень. При цьому ми дуже обережно ставимося до ситуацій, коли політики пропонують рішення для медіа. Останні вісім років і досвід правого уряду навчили нас бути дуже підозрілими в подібних питаннях.

— Популісти дуже часто намагаються використовувати болючі сторінки спільної історії України та Польщі. Що ми можемо зробити — журналісти з обох сторін, — щоб уникнути ненависті та агресії?

— Я не думаю, що ми можемо повністю цього уникнути. І я не вважаю, що наше завдання — ухилятися від цієї теми. Але я вірю, що дещо ми можемо зробити. Розумію, що не завжди звично так думати про роль журналістики.

Мені здається, ми можемо бути ближчими до своїх спільнот. Ми повинні не лише описувати проблему, а й створювати простори, де цю проблему можна обговорювати, де подібні наративи можна аналізувати та демонтувати. Думаю, немає нічого більш дієвого й ефективного, ніж особиста зустріч — віч-на-віч, у реальному фізичному просторі.

Ми можемо писати про цю проблему. Можемо викривати неправдиві твердження. Можемо заздалегідь пояснювати людям, як працюють маніпуляції. Ми можемо звертати увагу на проблемну поведінку. Можемо засуджувати мову ненависті.

Але, на мою думку, найефективніше — завжди йти до своєї спільноти, бути поруч із нею і намагатися змінювати ситуацію через прямий контакт. Хоча я розумію, що для багатьох колег — і не лише в польському медіасередовищі — це звучить доволі незвично.

Читайте також: Слабкість путінської системи прихована всередині неї самої — інтерв’ю з публіцистом Пітером Померанцевим