Сьогодні о 11:16
Для досягнення стійкого миру в Україні необхідно забезпечити рівноправну участь усіх сторін у переговорах. Про це заявив лідер КНР Сі Цзіньпін під час зустрічі з канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом 25 лютого у Пекіні. Для Мерца цей візит став першим після вступу на посаду і продемонстрував прагнення Європи заручитися підтримкою Китаю в можливому переговорному процесі.
Канцлер Німеччини звернувся до глави КНР із проханням вплинути на завершення бойових дій в Україні. На думку Мерца, у Москві серйозно ставляться до сигналів, які надходять із Пекіна.
Балансуючи між Москвою та Заходом: яку гру веде Китай
Ще до вильоту у Китай глава німецького уряду заявляв про намір обговорити війну Росії проти України. Це свідчить про спроби європейських країн посилити дипломатичний тиск на Москву.
За підсумками переговорів Сі Цзіньпін наголосив, що мирний процес має будуватися на рівноправній участі всіх сторін. Раніше в Міністерстві закордонних справ Китаю також заявляли про підтримку будь-яких зусиль, спрямованих на мирне врегулювання війни в Україні.
Така позиція Пекіна контрастує з підходом Москви, яка фактично наполягає на переговорах зі США без урахування думки європейських країн та України.
“Позиція Китаю щодо війни Росії проти України абсолютно зрозуміла — ми підтримуємо всі зусилля, спрямовані на встановлення миру. Нещодавно нарешті відкрилися двері для діалогу, у якому сторони зберігають набраний темп. Ми сподіваємося, що всі сторони скористаються цією можливістю для досягнення всеосяжної, міцної та обов’язкової мирної угоди”, — цитує офіційного представника МЗС КНР Мао Нін сайт Міністерства закордонних справ Китаю.
Попри публічні заяви про нейтралітет, Китай зберігає тісні економічні та політичні зв’язки з Москвою, які посилилися після початку повномасштабного вторгнення.
Росія суттєво залежить від постачання китайських компонентів, що застосовуються у виробництві дронів і військової техніки. Водночас імпорт російської нафти до Китаю третій місяць поспіль досягає рекордних показників — понад 2 млн барелів на добу. За оцінками західних експертів, така підтримка дозволяє Москві продовжувати війну.
“Ви знаєте, що ця війна повністю підтримується Китаєм. А Китай міг би зателефонувати Володимиру Путіну і вже завтра покласти край цій війні, припинивши продаж технологій подвійного призначення. Китай міг би припинити купувати російську нафту і газ”, — заявив посол США при НАТО Метью Вітакер.
Президент України Володимир Зеленський раніше також відзначав значний вплив Пекіна на Москву, однак сумнівався в зацікавленості Китаю у завершенні війни. За його словами, Пекін розглядає Росію як партнера в глобальному протистоянні зі США.
“Китай — це дійсно складне питання, у нас немає постійного діалогу із Сі Цзіньпіном. У нас були певні телефонні розмови, і він мені сказав, що не продаватиме зброю, і я справді не знаю про продані пакети озброєнь. Але я знаю одне: Китай допомагає Росії. Він не допомагає Україні і не зацікавлений у нашій перемозі та у поразці Росії”, — сказав Зеленський.
Офіційна позиція Китаю залишається незмінною: Пекін виступає за мирне врегулювання і заявляє про підтримку територіальної цілісності України. Китайські дипломати наголошують на готовності до посередницької ролі та наданні гуманітарної допомоги. Однак, на думку експертів, дії Пекіна мають обережний і прагматичний характер.
Сигнали з Пекіна: чому Європа розраховує на вплив Китаю — думки
За оцінками аналітиків, Китай прагне зберегти баланс між стратегічним партнерством із Росією та економічними зв’язками із Заходом. На тлі необхідності нових торгівельних і дипломатичних домовленостей європейські лідери дедалі частіше відвідують Пекін, намагаючись вибудувати більш стійкі економічні відносини і скоротити дисбаланс у торгівлі. Детально про це в ефірі телеканалу FREEДOM розповіли:
- Ярослав Романчук, президент Міжнародного інституту свободи, економіст;
- Дмитро Єфремов, доцент кафедри міжнародних відносин НаУКМА, експерт Української асоціації китаєзнавців;
- Гліб Остапенко, політичний консультант, експерт із зовнішньої політики, експерт з питань Східної Азії;
- Наталія Бутирська, старша аналітикиня Центру “Нова Європа”.
ЯРОСЛАВ РОМАНЧУК: Це фінальний етап розпаду російської імперії
— Я сподіваюся, що після перемоги України поняття “суб’єкт РФ” у нинішньому вигляді перестане існувати назавжди. Я думаю, що перед нами фінальний етап розпаду російської імперії, радянської тоталітарної імперії. Найгрубішою помилкою Заходу було те, що в 1990-х роках вони не пішли далі і не наполягли на тому, щоб РФ розпалася, щоб були утворені десятки незалежних держав.
Я думаю, що цвях у кришку труни якраз заб’є Україна — український народ, український спротив, який переконає Захід, Європу і Америку зрештою ліквідувати цю імперію зла.
Китайці в Росії взагалі жодного ризику не бачать. Тому, природно, їм вигідно, щоб цей колос на глиняних ногах упав. І вони претендують на певну частину російської території, яку можуть дуже легко зайняти — без пострілу, без нічого. Я думаю, що аж до Сибіру з Байкалом включно це все може стати китайською територією. Ну а для решти частини, природно, потрібно буде передбачати формування інших держав, країн.
Тож ми спостерігаємо захід цього утворення — безглуздо жорстокої, нелюдяної антицивілізації, з якою ми воюємо і яку ми переможемо.
ДМИТРО ЄФРЕМОВ: Сі Цзіньпін чує заклики зупинити війну — і нічого не робить
— Пекін впливає, а не тисне на РФ. Він може впливати, але абсолютно не налаштований на те, щоб використовувати цей інструмент. Щобільше, Китай намагається зберегти статус-кво. Його якраз поточна ситуація влаштовує з багатьох причин.
Тому що Захід сфокусований не на важливому для Китаю Індо-Тихоокеанському регіоні, а на Євроатлантичному регіоні, на безпеці там і так далі. США сильно залучені в увесь цей процес, що дозволяє Китаю відстоювати і зміцнювати свої інтереси у пріоритетному для нього регіоні.
І, по суті, для того, щоб якось впливати на ситуацію, точніше для того, щоб домогтися, щоб Китай вплинув на ситуацію у війні Росії проти України, необхідно знайти важелі впливу на сам Китай. І, по суті, я думаю, правильно кажуть, що Мерц їхав туди не заради України і не заради європейської безпеки, а заради того, щоб вплинути на Китай.
Річ у тому, що у Європи набагато ширший спектр претензій до Китаю. І передусім це пов’язано з двосторонньою торгівлею. У Європейського Союзу за останні роки накопичився колосальний дефіцит у двосторонній торгівлі. Це означає, що Китай продає в Європу набагато більше, ніж купує з Європи. Тому що Китай має конкурентну перевагу за ціною перед багатьма європейськими виробниками і перед багатьма європейськими товарами. І таким чином він просто перемагає у конкуренції, витісняє ці товари з європейських ринків, заміщаючи їх своїми.
Звісно, у Європі це нікого не влаштовує. Це нікому не підходить, тому що ці товари виробляються європейськими громадянами, які є і виборцями, і платниками податків. Усе це підриває європейські фінанси і впливає на політичну ситуацію у європейських країнах.
Тому лідери цих країн націлені на те, щоб відстоювати інтереси своїх громадян. І саме це вони намагаються робити передусім, домігшись від Пекіна зниження двостороннього торговельного дефіциту. Щобільше, він зростає ще й під тиском США.
Сполучені Штати, які не пускають китайські товари на свої ринки, підштовхують Пекін до того, щоб він розподіляв ці товарні потоки у бік Європейського Союзу. Тобто на Європу тиск ще більше зростає. І тут європейці намагаються захиститися.
Однак у європейців слабка позиція для того, щоб домагатися від Китаю корекції його зовнішньополітичного курсу. По суті, Мерц у цьому зізнається, коментуючи підсумки свого візиту до Китаю.
Чому у нього слабка позиція? Тому що у Європейського Союзу немає можливості тиснути на Китай. У Китаю, навпаки, зберігаються сильніші інструменти впливу на Європейський Союз. Вони пов’язані з обмеженням постачання критично важливих для європейців товарів, насамперед рідкісноземельних металів.
Ці рідкісноземельні метали використовуються для виробництва чипів, сучасної робототехніки, різноманітних напівфабрикатів і складників, на яких зав’язана сучасна електроніка і сучасне машинобудування. Саме на цьому спеціалізуються Німеччина та інші розвинені країни Європейського Союзу.
Європейський Союз вразливий. Тому Мерц у Китаї більше просив, ніж вимагав. Він шукав можливості, намагався домовитися про якісь поступки, знижки і так далі. Китайцям було цілком комфортно розмовляти з ним. І весь цей діалог про те, чи не погодиться Китай вплинути на РФ, щоб вона припинила війну, має радше ритуальний характер. Усі європейські лідери, які їздять до Пекіна, регулярно вимовляють ці фрази. Сі Цзіньпін їх регулярно чує і нічого не робить.
Ось так приблизно виглядає весь цей процес. І пояснюється він саме слабкістю європейської позиції.
Я б виділив тут два треки, навколо яких обертаються взаємини між РФ і Китаєм. Перший трек стосується домовленостей лідерів. Якщо Путін приїжджає, просить і пояснює Сі Цзіньпіну, чому це важливо, і якщо Сі Цзіньпін дослухається до його аргументів, тоді він може дати згоду і необхідні вказівки китайським державним компаніям.
Тоді ці компанії будуть чутливі до таких зауважень або наказів, відданих верховним китайським лідером. І процес буде запущено. Він рухатиметься, можливо не дуже швидко, але рухатиметься в тому напрямку, який задасть Сі Цзіньпін.
Є другий трек, пов’язаний із приватним, приватним партнерством між російськими і китайськими компаніями. І тут поле для регулювання не дуже прозоре. Найімовірніше, воно діє за принципом “усе, що не заборонено — дозволено”. Далі це стає предметом торгу, предметом двосторонніх переговорів і діалогу між китайськими контрагентами та російськими компаніями.
У Китаї прекрасно розуміють, що Росія перебуває у вразливому становищі і замінити Китай їй нічим. Тому особливо приватні компанії, починаючи від нафтопереробних заводів, які купують російську нафту, і закінчуючи виробниками товарів кінцевого користування, намагаються експлуатувати російську вразливість і виставляють рахунки на підвищені суми.
Росія не може погодитися на постачання газу за тією ціною, яку пропонує Китай, бо це не принесе їм виторг, а лише зажене у збитки та створить додаткові боргові зобов’язання. Усе це накладає обмеження на співпрацю. Водночас у Китаї дуже занепокоєні перспективою краху режиму Путіна у РФ. Тому вони уважно контролюють цей процес.
Коли виникає реальна загроза того, що ситуація для цього режиму може серйозно ускладнитися, китайці готові активніше шукати варіанти підтримки — непрямої підтримки Росії. Наприклад, компенсувати якісь нестачі, відмовитися від надмірних дисконтових умов або запускати обхідні маршрути постачання необхідних товарів і послуг. Тобто ситуація неоднозначна. Вона не чорно-біла, а сіра, і в ній дуже багато відтінків.
Китай діє суто раціонально, керуючись гіперреалістичними принципами міжнародних відносин. Він міркує так: “Наш головний ворог — Сполучені Штати. Усі, хто готові разом із нами протистояти Сполученим Штатам, — наші партнери”.
ГЛІБ ОСТАПЕНКО: Китай грає у подвійну гру
— Вплив КНР надзвичайно сильний і важливий у мирному процесі. Однак також не варто його переоцінювати. Росіяни дійсно залежні від Пекіна, однак у них досі є певні ресурси для того, щоб зберігати потенційно принаймні напівстратегічну автономію. Хоча за останні чотири роки залежність від Китаю справді надзвичайно посилилася.
Трамп хоче приїхати та показати, що саме він розв’язує питання щодо України і РФ. І саме він розв’яже економічні питання з РФ, відтягуючи її від Китаю. Ну і, звичайно ж, він матиме свої бенефіти та інтереси в Україні в межах різних домовленостей — економічних, політичних, військових і з питань безпеки.
Переговори будуть складними — між США і Пекіном. І за цими переговорами ми також можемо вже багато чого зрозуміти. Хоча я нагадаю, що у листопаді минулого року такі переговори також були. Глобально це вплинуло на деякі мікропроцеси. А мікропроцеси завжди впливають на макропроцеси. Однак загалом щось принципово це не змінило.
Поки світ повноцінно не тисне на Російську Федерацію, нічого глобально не зміниться.
Для України у цьому плані важливо формувати стратегічну автономію, працювати з нашими партнерами у всіх форматах і на всіх можливих рівнях. Це складна система, це не прямолінійна система. Не потрібно думати, що до всіх є єдиний підхід. Це комплексний процес.
Україні насамперед потрібно думати про те, як зробити так, щоб вона була не об’єктом усіх процесів, а повноцінним суб’єктом і вирішувала принаймні питання, які стосуються особисто її. І тоді від цього можна формувати не лише символічний і військовий вплив, принаймні на Європейському континенті, а в майбутньому потенційно і політичний, і економічний.
КНР через свої фірми-прокладки надає безліч різних технологій. Наприклад, для тієї ж особливої економічної зони “Алабуга”. Давали різні двигуни, наприклад “Лімбо” і так далі. І це лише мала частина того, що відомо. Ми прекрасно розуміємо, що є різні компоненти, які їдуть і які просто неможливо відстежити. І це справді допомагає оборонно-промисловому комплексу РФ.
Китайці продають оптоволокно на європейські ринки, і з цих європейських ринків це оптоволокно, наприклад, потрапляє в Україну. Тобто Китай грає у свої національні інтереси, торгується з усіма одночасно і при цьому підтримує РФ. Трамп і команда президента США це прекрасно розуміють. Тому переговори дуже неоднозначні.
Там є і питання щодо рідкісноземельних металів. Наприклад, Сі буде дуже чітко контролювати і шантажувати Трампа питанням рідкісноземельних металів, тому що деякі стратегічні метали, мінерали і ресурси, які дуже потрібні американцям для виробництва озброєнь, високотехнологічних систем, точних ракет, інтернету і так далі, фактично перебувають під контролем Китаю.
Тому Сі буде цим шантажувати. І у Сі є карти на руках, і у Трампа є карти. Єдине, що, звичайно ж, Америці потрібно диверсифікувати свої постачання для того, щоб мати стратегічну незалежність і автономію у питаннях економіки, експорту, імпорту і так далі.
Америка вважала, що вона повинна сама все вирішувати, а Європа за це повинна платити. А Китай грає в іншу гру і вважає, що позиція Європи у цьому світі на переговорному процесі повинна бути посилена.
Якби Америка розуміла, що потрібно остаточно тиснути, взагалі б ніяких питань не було. Питання в тому, що цього розуміння, на жаль, немає. Є бажання домовитися. А домовитися про що — поки незрозуміло.
НАТАЛІЯ БУТИРСЬКА: Поки немає мотивів, які змусили б Китай тиснути на Путіна
— Китайські ринки досі, попри всі проблеми, залишаються привабливими для європейського бізнесу. Тобто економіка, особливо з урахуванням того, що Дональд Трамп використовує тарифи і тисне на своїх європейських союзників, змушує їх шукати можливості на іншому кінці світу. І цією країною виявляється Китай.
Але є і негативний аспект, тому що Китай почувається у виграші в цій геополітичній ситуації. Якщо ми беремо загалом те, що відбувається у світі, і ті зміни, які відбуваються у політиці США, вони створюють можливість для Китаю, не особливо поступаючись у своїх принципових питаннях і у своєму баченні геополітичної картини, отримувати дивіденди від ситуації, що склалася.
Після невеликої паузи і складних відносин європейські лідери їдуть до Китаю для того, щоб говорити про економічні відносини, тому що у них є проблеми в економіці і вони змушені вирівнювати ці проблеми. Але відсутність спільного підходу і взаємодії на двосторонній основі підриває можливості впливати на Китай. І це стосується спільних проблем. Це не лише війна, це економіка, субсидування, перевиробництво.
Якщо говорити на двосторонній основі, то, звичайно, від Китаю вони отримують якісь застереження, якісь обіцянки, але загалом це проблему не вирішує. Тому що для Китаю дуже зручно вести двосторонні відносини і таким чином певною мірою навіть впливати на єдність західного світу, впливати на спільні підходи Європейського Союзу.
Усі сторони повинні отримати рівні права за столом переговорів. Це певною мірою комплімент європейським країнам, які ігноруються США у переговорному процесі. Китай, з одного боку, хотів би ще підлити олії у вогонь у відносинах між США і Європою і у проблемних моментах показати, що в цьому випадку Китай на боці Європейського Союзу, тому що вони повинні бути за столом переговорів. Але Китаю нічого не варто сказати свою позицію. Він же нічого не робить для того, щоб посилити позицію Європейського Союзу.
Китай продублював російську позицію щодо миру, який має бути міцним. Але Китай не докладає жодних зусиль для того, щоб цей мир взагалі настав, не кажучи вже про те, щоб він був міцним. Що стосується загальної архітектури безпеки, то тут Китай, як і Росія, дуже багато говорить про те, що потрібно вибудовувати європейську або євразійську систему безпеки.
Йдеться про те, що НАТО — ворожа організація, яка була створена після Другої світової війни і відігравала роль під час холодної війни. За цією логікою вона себе вичерпала, і потрібно вибудовувати нову систему безпеки, яка враховуватиме інтереси всіх євразійських країн. Але тут знову ж таки йдеться про Росію, тому що Росія також підриває НАТО, і Китай своєю риторикою діє аналогічно.
У Китаю тут свої інтереси, і у Путіна свої інтереси. Протягом більш ніж десятиліття, навіть із приходом Сі Цзіньпіна, коли він певною мірою закріпив інтереси Китаю в Центральній Азії, особливо у питанні розвитку транспортних шляхів, і Росія, і Китай намагаються враховувати свої інтереси у цьому регіоні.
Проте Росія, особливо в контексті війни проти України, ослаблена, і її вплив слабшає. Вона не може допомагати країнам Центральної Азії вести торгівлю або вкладати той обсяг інвестицій, який є у Китаю. Це впливає на її позиції в регіоні.
Проте Росія залишається сильним гравцем у Центральній Азії, так само як і Китай, який посилює свої позиції. Однак зараз ми не бачимо прямого протистояння на цьому ґрунті. Ми бачимо тиху роботу Китаю, спрямовану на просування своїх інтересів. Це стосується ресурсів і логістики.
Поки що ми не бачимо якогось впливу Китаю на позицію Росії у Центральній Азії. Але важливо і те, що країни намагаються диверсифікувати свої зв’язки. Ми не раз бачили візити і контакти країн Центральної Азії до США. Це і участь Казахстану, Узбекистану та інших країн регіону в ініціативах адміністрації Трампа.
Якщо говорити на двосторонній основі, то, звісно, від Китаю вони отримують якісь застереження, якісь обіцянки, але загалом це проблему не вирішує. Тому що для Китаю дуже зручно вести двосторонні відносини і таким чином певною мірою навіть впливати на єдність західного світу, впливати на спільні підходи Європейського Союзу.
Усі сторони повинні отримати рівні права за столом переговорів. Це певною мірою комплімент європейським країнам, які ігноруються США у переговорному процесі. Китай, з одного боку, хотів би ще підлити олії у вогонь у відносинах між США і Європою і у проблемних моментах показати, що в цьому випадку Китай на боці Європейського Союзу, тому що вони повинні бути за столом переговорів. Але Китаю нічого не варто сказати свою позицію. Він же нічого не робить для того, щоб посилити позицію Європейського Союзу.
Китай продублював російську позицію щодо миру, який має бути міцним. Але Китай не докладає жодних зусиль для того, щоб цей мир взагалі настав, не кажучи вже про те, щоб він був міцним. Що стосується загальної архітектури безпеки, то тут Китай, як і Росія, дуже багато говорить про те, що потрібно вибудовувати європейську або євразійську систему безпеки.
Йдеться про те, що НАТО — ворожа організація, яка була створена після Другої світової війни і відігравала роль під час холодної війни. За цією логікою вона себе вичерпала, і потрібно вибудовувати нову систему безпеки, яка враховуватиме інтереси всіх євразійських країн. Але тут знову ж таки йдеться про Росію, тому що Росія також підриває НАТО, і Китай своєю риторикою діє аналогічно.
У Китаю тут свої інтереси, і у Путіна свої інтереси. Протягом більш ніж десятиліття, навіть із приходом Сі Цзіньпіна, коли він певною мірою закріпив інтереси Китаю в Центральній Азії, особливо у питанні розвитку транспортних шляхів, і Росія, і Китай намагаються враховувати свої інтереси у цьому регіоні.
Проте Росія, особливо в контексті війни проти України, ослаблена, і її вплив слабшає. Вона не може допомагати країнам Центральної Азії вести торгівлю або вкладати той обсяг інвестицій, який є у Китаю. Це впливає на її позиції в регіоні.
Проте Росія залишається сильним гравцем у Центральній Азії, так само як і Китай, який посилює свої позиції. Однак зараз ми не бачимо прямого протистояння на цьому ґрунті. Ми бачимо тиху роботу Китаю, спрямовану на просування своїх інтересів. Це стосується ресурсів і логістики.
Поки що ми не бачимо якогось впливу Китаю на позицію Росії в Центральній Азії. Але важливо і те, що країни намагаються диверсифікувати свої зв’язки. Ми не раз бачили візити і контакти країн Центральної Азії до США. Це і участь Казахстану, Узбекистану та інших країн регіону в ініціативах адміністрації Трампа.
Читайте також: Від “Шахедів” до балістики: як військове партнерство Москви і Тегерана загрожує Україні та світу
Завантажуй додаток FREEДОМ в Google Play та App Store
Не пропусти наші відео на YouTube-каналі FREEДОМ
Якщо заблоковано доступ до сайту та соцмереж FREEДОМ — алгоритм дій
