Медицина під окупацією: право на життя, яке Росія забрала у жителів захоплених територій України

Окупанти відмовляються лікувати людей без російського паспорта, приховують кадровий голод і нестачу медикаментів. Убивають мирних жителів своєю жорстокістю і байдужістю.

Росія створила справжню гуманітарну катастрофу у тимчасово окупованих містах і селах України та перетворила медицину на інструмент контролю і тиску. Про це розповідаємо у новому випуску “Спеціального репортажу” на телеканалі FREEДOM.

Автор — Софія Куценко.

https://youtu.be/FSXiD-DTWu8?si=eg4YdzC8gWERWcSD

Зруйновані війною лікарні

Понад 2,5 тис. медзакладів України пошкодила або повністю зруйнувала Росія з початку повномасштабного вторгнення. Лікарні, пологові будинки, амбулаторії — все, що рятувало життя, стало мішенню. Точний масштаб збитків на тимчасово окупованих територіях невідомий. Але очевидно одне: путінська агресія спрямована не лише проти армії противника. У порушення міжнародного законодавства і звичаїв війни Росія воює з мирним населенням. Під її ударами — не просто будівлі, а саме право людей на життя і медичну допомогу.

Кадри розбомбленого пологового будинку у Маріуполі у березні 2022 року облетіли весь світ. Це був один із перших російських ударів по українському медзакладу. Авіабомбу росіяни скинули цілеспрямовано — туди, де перебували сотні мам з дітьми, повністю знищивши лікарню і вбивши шістьох людей, у тому числі немовля.

Наслідки удару власними очима бачив Андрій Марусов. Він усе життя прожив у Маріуполі, і повномасштабне вторгнення застало його вдома.

“Величезне дякую всім лікарям. Вони самовіддано намагалися надати допомогу, з урахуванням того, що електрики не було, обладнання все вийшло з ладу, а ліки дуже швидко закінчувалися”, — говорить житель Маріуполя Андрій Марусов.

Скільки ще лікарень розгромлено на захоплених Росією територіях — важко навіть уявити. Деякі міста просто стерті з лиця землі, а те, що не вдалося зруйнувати бомбами, окупанти знищують законами — під виглядом реорганізації медзаклади закривають. А тим лікарням, які все ще працюють, доводиться боротися за існування.

“Тут можна говорити про повну деградацію медичної системи, її первинної ланки. Коли людині терміново потрібна допомога, то у 80% випадків вона її не отримає. Максимум, що можуть лікарі в окупованому населеному пункті, — це, наприклад, обробити рану зеленкою. Лікарні або зруйновані, або зайняті військовими, немає доступу до обладнання, а інколи просто немає лікарів на місці”, — коментує координаторка напрямку документування воєнних злочинів благодійного фонду “Схід SOS” Катерина Дорош.

Черга, зачинені кабінети та сварки з лікарями — така ситуація у центральній і єдиній чинній лікарні в окупованому Маріуполі. Окупаційна влада провела лише косметичний ремонт фасаду, але водночас внутрішня інфраструктура й умови нічого, окрім скарг, у місцевих жителів не викликають.

Саме в цій лікарні приймали всіх маріупольців влітку 2022 року. Тоді в місті був максимальний рівень смертності — близько 400 випадків на місяць.

“Каналізація вся зруйнована була влітку 2022 року. Люди брали воду в джерелах, тому що всі теплоцентралі та водопроводи були зруйновані. Маріуполь досі залишається в зоні підвищеного ризику виникнення всіх інфекційних захворювань — холера і всі супутні”, — говорить житель Маріуполя Андрій Марусов.

За чотири роки окупації Росія так і не змогла навести лад у зруйнованих нею ж лікарнях Маріуполя. Смертність тут залишається високою, у тому числі через нестачу кваліфікованих лікарів, а також обладнання і базових медикаментів. Місто, де раніше проводили найскладніші операції, де була сучасна техніка і найкращі спеціалісти, відкотилося на десятки років назад. Сьогодні, говорить Андрій Марусов, хворіти в Маріуполі — страшно. Летально може закінчитися цілком виліковна хвороба і він знає про це не з чуток, адже через некомпетентність лікарів зупинилося серце його батька.

“Батькові довго не могли поставити діагноз. Його поклали в лікарню на 7-й поверх. У Маріуполі цей поверх досі називають “поверхом смертників”. Спочатку ставили діагноз “онкологія”, потім “запалення легень” — два тижні його там тримали та давали якісь ліки, незрозуміло від чого. Батька виписали й через пару тижнів він помер”, — розповідає Марусов.

Плачевна ситуація з медициною по всій окупованій Донеччині. Зокрема, у Макіївці єдиний центр первинної медико-санітарної допомоги не справляється з потоком пацієнтів і черги до лікарів розтягуються на кілька днів.

У Луганській області — фактично згортання стаціонарної допомоги. Через нестачу ліжок і персоналу пацієнтів із гострим станом дедалі частіше просто не госпіталізують. Така ж ситуація і в окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей — там закриті відділення хірургії та реанімації. У невеликих містах і селах лікарні не працюють взагалі й в деяких районах залишилися лише фельдшерські пункти, де приймають медсестри.

“Дуже сильно страждають сфери офтальмології та стоматології. Там немає до кого звернутися, щоб якісно проконсультуватися, вчасно відстежити та зробити якісь превентивні заходи, щоб не втратити зір і не втратити здоров’я зубів”, — говорить керівниця юридичного напрямку благодійної організації Save Ukraine Мирослава Харченко.

Інна — родом із Херсонської області. Її місто росіяни захопили ще на початку повномасштабного вторгнення. Родина з однорічною дитиною спочатку думала виїхати, але залишити маломобільну бабусю, зізнається жінка, не змогли. У пенсіонерки проблеми із серцем, а необхідну їй допомогу отримати виявилося неможливо.

“Через те, що постійного систематичного лікування немає, самопочуття у неї погіршується. Легше не стає, бо постійно використовуються різні препарати. Крім того, неможливо зробити УЗД серця, кардіограму. Ми купили спеціальний апарат для вимірювання тиску і самі якось намагаємося контролювати стан”, — розповідає Інна.

Кадровий голод і фальшиві реформи

Росіяни проблем у медичній сфері не бачать і все вирішують паперовою статистикою. Наприклад, у Херсонській області окупаційна влада у свої реєстри внесла 24 лікарні, у тому числі ті, що знаходяться на звільнених територіях України.

207 медзакладів, за звітами росіян, працюють і на окупованих територіях Донбасу. Про якість цієї медицини вони замовчують, зате гучно заявляють про проведення реформ. Так, у серпні 2025 року так зване Міністерство охорони здоров’я “ДНР” оголосило реорганізацію центрів первинної медико-санітарної допомоги. Насправді під виглядом реформи їх просто ліквідують, приєднуючи до міських і районних лікарень. Таке рішення нібито спрямоване на покращення якості та доступності медичних послуг, але разом з тим навіть швидку допомогу викликати практично неможливо.

“Близько 50 машин швидкої допомоги було, а зараз — 16. Це дуже мало. Це нуль. Уявіть, із центру міста поїхати на Лівий берег або на селище Мирне поганими дорогами. Це мінімум 25 хвилин їзди. І це швидка допомога?”, — обурюються жителі Маріуполя.

“Знаємо випадок, коли літній жінці стало зле і вона просто впала. Єдине, що вона змогла — зателефонувати доньці та повідомити про це. Донька викликала швидку, але вона не приїхала, а почала консультувати телефоном. Порадили звертатися до невропатолога, оскільки у жінки заніміла ліва частина тіла. Вранці власними силами вони викликали приватного лікаря, але поки він приїхав, жінки вже не стало”, — розповідає співзасновниця громадської організації “Почута медіа” Єлизавета Жабська.

Одна з причин такого стану сфери охорони здоров’я — кадровий голод. Після повномасштабного вторгнення більшість кваліфікованих лікарів виїхали з окупованих територій у безпечні регіони України або за кордон. Внаслідок у Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій областях, де до війни працювали тисячі медиків, залишилися одиниці.

“Росіяни почали пропонувати хороші зарплати, хороші умови, але зарплати залишаються такими ж або навіть меншими в рази. Водночас роботи стає все більше і більше, і це замкнене коло. Бувають такі випадки, коли один лікар виконує сто різних функцій”, — говорить сімейна лікарка з тимчасово окупованої території Ксенія Кондратюк.

Ксенія — одна з тих, кому довелося залишити улюблену роботу у поліклініці та виїхати із захопленого російською армією Приморська, адже залишатися там не було сил. Через відмову співпрацювати з окупантами Ксенія опинилася буквально під прицілом ворога.

“Я — активна громадянка нашого суспільства. Усі знали, що я завжди була патріоткою. Тому можливості залишатися більше не було: почалися переслідування, почалися вже на той момент викрадення лікарів, активних громадян нашої громади, стало небезпечно для життя”, — розповідає Ксенія.

Гостру нестачу кадрів фіксують по всій захопленій Росією території. Так, до вузькопрофільного лікаря пацієнти займають чергу ще зранку, заздалегідь беруть талончики та годинами чекають свого прийому. Потрапити до такого спеціаліста — справжня удача. Часто таких медиків у місцевих лікарнях просто немає — вони приїжджають тимчасово, або ж пацієнтам самим доводиться їхати за десятки, а то й сотні кілометрів, щоб отримати елементарну консультацію.

“Якщо профільного спеціаліста немає, то два варіанти: або помирати, або платити гроші й власними силами шукати лікаря. Звісно, у Сімферополь або Крим можна поїхати. Або у РФ — Ростов, Таганрог, Краснодар. Люди, які мають якісь гроші, можуть собі дозволити проходити лікування”, — пояснює заступник голови Бердянської районної ради Віктор Дудукалов.

Окупаційна адміністрація намагається частково заповнити кадровий дефіцит, привозячи лікарів із Росії. У 2024 році лише на Донбас відправили понад 400 медиків — це учасники федеральних програм “Земський лікар” і “Земський фельдшер”. Їм обіцяють житло і високу зарплату, але охочих працювати поблизу зони бойових дій виявилося не так уже й багато.

“Вони обіцяли своїм російським медикам подорожні кошти від 500 тис. до 2 млн рублів залежно від профілю, кваліфікації. Навіть така програма не залучила кадри. Приїжджали лікарі з віддалених районів РФ, які лікували корою дуба, відварами, ледь не молитвами. Місцевих жителів це, звісно, шокувало: у нас нормальна доказова медицина є, і вона пов’язана з наукою, а там приїжджають ніби з іншого взагалі століття медики”, — говорить заступник голови Бердянської районної ради Віктор Дудукалов.

Приїжджі лікарі, як правило, працюють вахтовим методом. Але й вони не витримують умов окупації та часто повертаються додому через пару місяців. Внаслідок у багатьох лікарнях медики без спеціалізації виконують функції хірургів, анестезіологів і педіатрів одночасно. Це, звісно ж, впливає на якість послуг.

“Є приклад, коли чоловік із Бердянського району зіткнувся з інфекційним запаленням кісткової тканини. Остеомієліт — це хронічне захворювання. І в окупації лікарі не могли поставити йому діагноз. Говорили, мовляв, зачекайте кілька днів, воно якось саме розсмокчеться”, — розповідає співзасновниця громадської організації “Почута медіа” Єлизавета Жабська.

Через гострий дефіцит кадрів масово приймають на роботу людей із сумнівною освітою. Нещодавно, наприклад, окупаційні ЗМІ показали сюжет про те, як у Токмаку, що в Запорізькій області, працевлаштовують випускників фейкових медичних вишів із так званої “ДНР”.

Восени 2025 року Путін підписав закон про обов’язкове трирічне відпрацювання для студентів-медиків. Тепер випускників примусово направляють у депресивні та прифронтові регіони, у тому числі на окуповані території України. У російських вишах це викликало хвилю протестів і масових відрахувань, а самі студенти називають новий закон безправ’ям і рабством за копійки. І це — найточніший опис медичної сфери на окупованих територіях.

Платне лікування і дефіцит ліків

Усі послуги на окупованих територіях — платні, попри заяви Росії про доступну медицину. Діагностичне обладнання — КТ, МРТ, УЗД — працює лише у великих центрах. До того ж воно старе і не обслуговується належним чином, адже сучасну техніку, якою були оснащені лікарні до окупації, вкрали та вивезли.

“Зазвичай вони все вивозять на територію Російської Федерації. Особливо це було актуально ще у 2023 році, коли Україна готувалася до контрнаступу і, наприклад, була ймовірність, що Мелітополь вдасться звільнити. Тоді росіяни вивозили все, що мало будь-яку цінність, включаючи медичне обладнання”, — говорить представник Центру національного спротиву Дмитро.

Лікуватися самостійно на окупованих територіях — теж не вихід. Логістичні ланцюги постачання ліків розірвалися і знайти необхідні препарати на полицях місцевих аптек просто неможливо. У доступі є лише російські аналоги низької якості.

“Буває таке, що ти купив препарат, а там тиждень залишився терміну придатності або місяць. І ніколи не знаєш, як організм може реагувати на ліки, тому що вони зовсім інші”, — розповідає жителька тимчасово окупованої території Інна.

Разом з тим антибіотики, антигіпертензивні препарати, гемодіаліз і ліки при нирковій недостатності — у дефіциті. Інсулін, який в Україні видається безплатно, на окупованих територіях нахабно продають. У підсумку, люди з хронічними захворюваннями змушені переривати лікування.

“Що стосується специфічних захворювань, таких як онкологія, діабет, хронічні хвороби, то з цим дуже важко. Особливо, якщо пацієнт лежачий, можна вважати, що такі люди, на жаль, приречені на смерть, бо їм ніхто не допомагає. Ліки вони можуть отримати виключно обхідними шляхами”, — коментує координаторка напрямку документування воєнних злочинів благодійного фонду “Схід SOS” Катерина Дорош.

Катастрофічна ситуація і з вакцинами. Так, у Генічеську Херсонської області, наприклад, частина вакцин стала непридатною, але лікарям погрожують, що у разі списання їм доведеться компенсувати вартість із власної кишені. Це створює ризики для щеплень дітей і дорослих, але ще небезпечніше — те, що Росія просуває власні, несертифіковані вакцини, які не визнає жодна авторитетна міжнародна організація.

“Тимчасово окуповані території дійсно часто використовуються Росією для тестування різних засобів, у тому числі вакцин. Там, по суті, немає доступу правозахисних організацій і відсутнє правове поле. Користуючись цим, росіяни відверто проводять експерименти на людях”, — пояснює представник Центру національного спротиву Дмитро.

Навіть ту мізерну медичну допомогу, яка ще залишилася на окупованих територіях, неможливо отримати без російського паспорта. Фактично РФ перетворила медицину на інструмент тиску, змушуючи людей оформлювати громадянство, щоб просто мати право на лікування.

“У нас є зафіксований випадок, коли чоловікові відмовили у допомозі, йому сказали: немає паспорта — помирайте. Він отримав інвалідність, дружина доглядала за ним, ніхто не хотів їм допомагати без паспорта. Жінка власними силами вивезла його до Росії. І там, через те, що у них українські паспорти, їм відмовили у лікуванні. Чоловік згодом помер”, — розповідає координаторка напрямку документування воєнних злочинів благодійного фонду “Схід SOS” Катерина Дорош.

“Був випадок, коли жінка їхала народжувати до пологового будинку, і через відсутність російського паспорта їй не дали можливості це зробити. Добре, що там було планове кесареве, не було екстреної ситуації, і можна було почекати. Але цей час теж іде на години, і від цього залежать життя дитини й життя матері”, — говорить Мирослава Харченко, керівниця юридичного напрямку благодійної організації “Save Ukraine”.

Якісну медичну допомогу на окупованих територіях отримують лише російські військові. Лікарні перетворюють на госпіталі або бази розміщення для так званих визволителів, і цивільних пацієнтів туди просто не пускають. Медикаменти, обладнання, операційні — все працює виключно на потреби армії.

“Окупанти якось знімали відео з центральної поліклініки Бердянська, де в палаті, у коридорі, просто всюди їх десятки лежать. Поки їх там розміщують, звісно, які цивільні не можуть там лікуватися”, — коментує Віктор Дудукалов, заступник голови Бердянської районної ради.

Системне руйнування медицини

На окупованих територіях ідея медичної допомоги як права людини — повністю зруйнована. Люди там помирають не тому, що їм не можна допомогти, а тому, що Росія свідомо зробила неможливим саме існування медицини. Знищувати її росіяни почали ще з 2014 року — на захоплених землях Донецької, Луганської областей і Криму, зазначають у громадській організації “Крим SOS”.

Тоді були зупинені постачання ліків, вакцин, медичного обладнання, а також фінансування. Були повністю знищені бази даних пацієнтів і лікарів, які працювали через українські реєстри. А з 2015 року Росія почала інтегрувати ці території у свою систему охорони здоров’я — ввела російські протоколи лікування, але без підготовки лікарів і необхідних препаратів.

“Люди, які проживають на території тимчасово окупованого Криму, відгукуються вкрай негативно про охорону здоров’я, мають місце відмови у наданні послуг. Ще відсутні препарати, хоча на них виділяють гроші”, — коментує спеціаліст з національної адвокації громадської організації “Крим SOS” Дмитро Спафаров.

Усе це окупанти супроводжували гучними обіцянками — модернізувати лікарні, оновити обладнання і розвивати медицину. На практиці ж лікарні, якщо тільки їх не закрили, продовжують працювати в аварійних умовах — без ремонту, техніки та спеціалістів.

“Попри те, що фінансування так чи інакше протягом років продовжувало збільшуватися, але через погану систему охорони здоров’я у РФ, корупцію і бюрократію, далеко не завжди, а точніше, практично ніколи це нібито збільшення фінансування доходило до кінцевого споживача”, — говорить Дмитро Спафаров.

За 12 років окупації частини українських територій Росія так і не створила нормальних умов для розвитку медицини. І навряд чи зробить це на нових захоплених землях, оскільки розвиток цих регіонів окупантів не цікавить і медицина тут перетворилася на інструмент тиску і контролю. Такі дії, на думку експертів, є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

“Росіяни порушують 4-й пункт Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. Стаття 56 регламентує надання медичних послуг і забезпечення ними населення на окупованих територіях. І, безумовно, окупаційна влада повинна була зберегти всі медичні установи, а також чинне законодавство України та використовувати його у сфері медичних послуг”, — коментує доктор політичних наук, експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва.

Росія — підписант Женевських конвенцій, але це анітрохи не заважає їй систематично їх порушувати. Саме такі дії можуть стати підставою для майбутніх позовів проти держави-окупанта у міжнародних судах.

Росія воює не лише зброєю — вона знищує саме право людей на життя. На окупованих територіях медицина перетворилася на інструмент контролю, а лікарні — на руїни. Москва переконливо демонструє, що зацікавлена у розграбуванні, а не розвитку захоплених регіонів і їй не потрібні всі ці люди.

Читайте також: Заохочуване Кремлем насильство: путінські “герої” повертаються з війни, щоб убивати